Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №420/6810/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6810/26

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В.,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Одеського апеляційного суду на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року, прийняте у складі суду судді Вовченко О.А. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського апеляційного суду про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Одеського апеляційного суду, в якому позивач, з урахування уточнення позовних вимог, просив суд:

- визнати протиправними дії Одеського апеляційного суду щодо відмови у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у зв`язку зі змінами прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2026 року із застосуванням, при обчисленні розміру суддівської винагороди, прожиткового мінімуму для працездатних осіб -3328 грн., встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 piк»;

- зобов`язати Одеський апеляційний суд видати ОСОБА_1 , як судді у відставці, довідку про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді станом на 01 січня 2026 року, із застосуванням, при обчисленні розміру суддівської винагороди, прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3328 грн., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», чинного з 01 січня 2026 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Одеського апеляційного суду щодо відмови у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у зв`язку зі змінами прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2026 року із застосуванням, при обчисленні розміру суддівської винагороди, прожиткового мінімуму для працездатних осіб -3328 грн., встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 piк». Зобов`язано Одеський апеляційний суд видати ОСОБА_1 , як судді у відставці, довідку про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді станом на 01 січня 2026 року, із застосуванням, при обчисленні розміру суддівської винагороди, прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3328 грн., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», чинного з 01 січня 2026 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Одеський апеляційний суд звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що станом на дату звернення позивача, змін до штатного розпису Одеського апеляційного суду не вносилося, розмір посадового окладу судді Одеського апеляційного суду не змінювався. Апелянт вважає, що Оскільки, стаття 7 Закону №4695-ІХ не визнана неконституційною, суд повинен її застосовувати та не може обирати більш сприятливий для позивача розмір прожиткового мінімуму для обчислення його посадового окладу. В обґрунтування своєї правової позиції апелянт посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду по справі №240/9028/24 та Верховного Суду по справі №520/32171/24.

Позивач надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Вищої ради правосуддя від 21 лютого 2023 року №96/о/15-23, ОСОБА_1 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Наказом голови Одеського апеляційного суду від 01 березня 2023 року №38-ос, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 21 лютого 2023 року №96/о/15-23, п. 1 ст. 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддю Одеського апеляційного суду ОСОБА_1 відраховано зі штату суду 02 березня 2023 року у відставку.

Як встановлено Вищою радою правосуддя, ОСОБА_1 , 1960 року народження, 2 листопада 1989 року 10 сесією Одеської обласної ради народних депутатів 20 скликання обраний народним суддею Приморського районного народного суду із 7 грудня 1989 року, про що видано наказ управління юстиції виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 8 грудня 1989 року № 44 л/с. Указом Президента України від 4 вересня 1995 року № 816/95 призначений на посаду судді Одеського обласного суду, з 20 серпня 2001 року - суддя апеляційного суду Одеської області (Указ Президента України від 20 серпня 2001 року №642/2001). Постановою Верховної Ради України від 8 липня 2005 року № 2788-ІУ обраний суддею цього суду безстроково. Рішенням Вищої ради правосуддя від 28 грудня 2018 року № 4066/0/15-18 переведений до Одеського апеляційного суду.

На день звільнення з посади судді у відставку, позивач перебував на посаді судді Одеського апеляційного суду.

03 березня 2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, надавши відповідні докази та розрахунки на підтвердження стажу судді.

Рішенням органу Пенсійного фонду України (15475 Чорноморське об`єднане управління ПФУ) від 10 березня 2023 року №154750008489, ОСОБА_1 призначено довічне грошове утримання судді у відставці з 03 березня 2023 року, з розрахунку стажу: страховий стаж (повний) – 42 роки 2 місяці 20 днів, у т.ч. стаж судді - 33 роки 2 місяці; загальний процент розрахунку 76 % від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посад.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 року по справі №420/7817/23, яке набрало законної сили, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, періоду проходження строкової військової служби з 23 жовтня 1978 по 11 листопада 1980 року та стажу роботи на посаді консультанта з судової роботи відділу юстиції виконкому Одеської обласної Ради депутатів з 01 квітня 1987 року по 01 листопада 1989 року, та здійснити відповідний перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням висновків суду щодо зарахування вказаного стажу для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 03 березня 2023 року у розмірі 84% суддівської винагороди, зазначеної у довідці Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року № 06-29/8/2023 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з врахуванням раніше виплачених сум.

Як зазначено у позові, позивач звернулася до відповідача із заявою про надання довідки про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді станом на 01.01.2026, із застосуванням, при обчисленні розміру суддівської винагороди, прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3328 грн, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік».

У відповідь на вказану заяву відповідачем складено листа від 09.03.2026 року №02-02/12/2026, в якому зазначено про відсутність підстав для видачу позивачу довідки про розмір суддівської винагороди працюючого судді із розрахунку посадового окладу, не встановленого затвердженим штатним розписом.

Вважаючи протиправними дії Одеського апеляційного суду щодо відмови у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у зв`язку зі змінами прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2026 року із застосуванням, при обчисленні розміру суддівської винагороди, прожиткового мінімуму для працездатних осіб -3328 грн., встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 piк», позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вимогами ст. 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пунктом 6 розділу IV Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-1, передбачено, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, на підставі довідки про суддівську винагороду / довідки про винагороду судді Конституційного Суду України, надісланої відповідним органом (без звернення судді у відставці, судді Конституційного Суду України), або за зверненням судді у відставці, судді Конституційного Суду України.

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3209 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

- дітей віком до 6 років: 2817 гривень;

- дітей віком від 6 до 18 років: 3196 гривень;

- працездатних осіб: 3328 гривень;

- працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, посадового окладу прокурора окружної прокуратури, посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31 грудня 2025 року;

- осіб, які втратили працездатність, - 2595 гривень;

- осіб, які втратили працездатність, який застосовується для визначення розміру доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення за рішеннями суду, - 1600 гривень.

Спір у цій справі фактично виник у зв`язку з обчисленням розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з установленого у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого станом на 31 грудня 2025 року становив 2102,00 грн.

Водночас, однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці, та зокрема, вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання) (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).

30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», разом із встановленням станом на 01 січня 2026 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3328,00 грн, був передбачений такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого станом на 31 грудня 2025 року становив 2102,00 грн.

Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Таким чином, Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України», статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, від 02 серпня 2023 року у справі № 560/5597/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а, від 13 вересня 2023 року у справі № 240/44080/21, від 21 вересня 2023 року (справа № 380/25627/21).

Більш того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року по справі № 200/2309/25 в аналогічних правовідносинах.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд сформулював наступні висновки:

- заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного року на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді на підставі Закону України "Про Державний бюджет України є протиправною;

- у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання;

- для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Також у постанові від 17.02.2026 у справі № 200/2309/25 Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду щодо неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24 зазначив, що спірні правовідносини у цій справі стосувались проведення розрахунку при звільненні та виключенні зі штату судді Вищого адміністративного суду України, зокрема, обрахунку розміру суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою судді. Натомість у справі, що розглядається, предмет спору стосується перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідками, виданими у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що спростовує доводи апелянта у цій частині.

Більш того, у постанові від 17 лютого 2026 року по справі № 200/2309/25 Верховний Суд відступив від висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2025 року по справі №520/32171/24, на які посилається апелянт. В свою чергу, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року (справа № 755/10947/17), суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Враховуючи викладене, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів»; а зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів. Отже, відмова Відповідача у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання позивача станом на 01 січня 2026 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3328,00 грн є протиправною.

Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеського апеляційного суду на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського апеляційного суду про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька