Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №400/3476/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/3476/26

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В.,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року, прийняте у складі суду судді Малих О.В. в місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови від 05.03.2026 року ВП № 3502601,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року Акціонерне товариство «Миколаївобленерго» звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому позивач просив суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Фещук Олени Андріївни від 05.03.2026 року у ВП № 3502601 про стягнення виконавчого збору.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року позов Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Фещук Олени Андріївни від 05.03.2026 року у ВП № 3502601 про стягнення виконавчого збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин справи та порушенням норм процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що частиною третьою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» прямо передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження за пунктом 9 частини першої статті 39 цього Закону державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору, тому державний виконавець діяв у межах та у спосіб, прямо передбачених законом. Апелянт вважає, що твердження про можливість стягнення коштів у подвійному розмірі є припущенням, а саме по собі винесення постанови про стягнення виконавчого збору не свідчить про фактичне подвійне стягнення коштів. На думку апелянта, позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб судового захисту , оскільки заявлені позовні вимоги фактично спрямовані не на оскарження процесуального акта державного виконавця як такого, а на заперечення самого обов`язку зі сплати виконавчого збору. Крім того, апелянт вважає, що неправильне визначення характеру позовних вимог і, як наслідок, розміру судового збору свідчить про відсутність належного правового обґрунтування стягнення судового збору в розмірі 26624,00 грн.

Представником позивача надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2004 року у справі № 3/177 позовні вимоги ДП «Енергоринок» були задоволені частково та стягнуто з ВАТ «Енергопостачальна компанія «Миколаївобленерго» 159324566,31 грн. основного боргу, 11095973,90 грн пені, 13295102,42 грн інфляційних нарахувань, 1700,00 грн держмита та 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні іншої частини позову було відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.2005 року рішення у справі від 08.12.2004 року змінено, стягнуто з ВАТ «ЕК «Миколаївобленерго» на користь ДП «Енергоринок» 159324566,31 грн. основного боргу, 13295102,42 грн. 3% річних, 43108133,65 грн інфляційних нарахувань, 100000,00 грн пені, 1700,00 грн держмита та 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині рішення залишено без змін.

09.03.2005 року на виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.2005 року у справі № 3/177 Господарським судом Миколаївської області видано наказ.

13.04.2007 року головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС Кузьменко О.С. винесено постанову про відкриття ВП № 3502601 з примусового виконання зазначеного вище наказу.

11.03.2013 року старшим державним виконавцем ВПВР Унгуряну С.І. винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у ВП №3502601.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.05.2013 року у справі №3/177 визнано неправомірними дії Державної виконавчої служби України щодо винесення постанови від 11.03.2013 року по виконавчому провадженню № 3502601 про стягнення з ПАТ «Миколаївобленерго» виконавчого збору в сумі 21582962,04 грн, та визнано недійсною постанову від 11.03.2013 по виконавчому провадженню № 3502601 про стягнення з ПАТ «Миколаївобленерго» виконавчого збору в сумі 21582962,04 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.04.2013 року у справі № 3/177 розстрочено виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.2005 року у справі № 3/177 на 10 років, починаючи з 01.03.2013 року згідно графіку.

12.09.2014 року головним державним виконавцем ВПВР Селезньовим М.О. винесено постанову про зупинення виконавчого провадження № 3502601 на підставі п. 15 ч. 1 ст. 37 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження».

01.09.2015 року заступником начальника ВПВР Селезньовим М.О. винесено постанову про поновлення виконавчого провадження № 3502601 на підставі п. 5 ст. 39 Закону.

25.02.2019 року старшим державним виконавцем ВПВР Бурлою В.Е. винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП № 3502601.

18.04.2023 року старшим державним виконавцем ВПВР Сніжинським Т.Є. винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій у ВП № 3502601.

18.04.2023 року старшим державним виконавцем ВПВР Сніжинським Т.Є. винесено постанову про арешт коштів боржника у ВП № 3502601.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.05.2023 року у справі № 4/69/07, залишеною без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 22.08.2023 року визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Тараса Євгенійовича щодо винесення постанови від 18.04.2023 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 3502601 на суму 309146058,02 грн, та визнано неправомірною та скасовано постанову від 18.04.2023 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 3502601 на суму 309146058,02 грн.

16.05.2023 року старшим державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС Сніжинським Т.Є. винесено постанову про арешт коштів боржника у ВП № 3502601.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.07.2023 року у справі № 400/6302/23 визнано протиправною та скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про арешт коштів боржника від 16.05.2023 року по виконавчому провадженні № 3502601 на загальну суму 181777516,70 грн.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2023 року у справі №400/6302/23 прийнято нове рішення, яким визнано протиправною та скасовано постанову про арешт коштів боржника ВП № 3502601 в частині накладення арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, та належать боржнику Акціонерному товариству «Миколаївобленерго», на суму виконавчого збору 33204788,91 грн.

Постановою Верховного суду від 05.06.2024 року у справі № 400/6302/23 постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2023 року змінено в частині мотивів часткового задоволення позову, з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

03.07.2023 року старшим державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС Сніжинським Т.Є. винесено постанову про арешт коштів боржника у ВП № 3502601.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.10.2023 року у справі № 4/69/07 визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Тараса Євгенійовича щодо винесення постанови від 03.07.2023 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 3502601 на загальну суму 196824587,15 грн, та визнано неправомірною та скасовано постанову від 03.07.2023 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 3502601 на загальну суму 196824587,15 грн.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 року у справі № 4/69/07 ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06.10.2023 року залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 01.04.2024 року у справі № 4/69/07 ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06.10.2023 року та постанову Південно- західного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 року у справі № 4/69/07 залишено без змін.

19.03.2024 року старшим державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС Сніжинським Т.Є. винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП № 3502601.

01.04.2024 року старшим державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС Сніжинським Т.Є. винесено постанову про зняття арешту з коштів у ВП № 3502601.

12.04.2024 року старшим державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС Сніжинським Т.Є. винесено постанову про зняття арешту з коштів у ВП № 3502601.

23.04.2024 року старшим державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС Сніжинським Т.Є. винесено постанову про зняття арешту з коштів у ВП № 3502601.

05.01.2026 року державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС Фещук О.А. винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій у ВП № 3502601 на підставі ч. 5 ст. 35 Закону.

04.03.2026 року державним виконавцем Фещук О.А. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 3502601 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону.

05.03.2026 року державним виконавцем Фещук О.А. винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 3809454,21 грн.

Разом із тим, листом Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 05.03.2026 року №30830/32398-33-26/20.1 позивача було повідомлено, що всі кошти списані з рахунків боржника та зараховані на депозитний рахунок відділу розподілялися у відповідності до статей 45, 46, 47 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема за ВП № 3502601 з примусового виконання наказу №3/177 виданий 09.03.2005 Господарського суду Миколаївської області - стягнуто та перераховано кошти в сумі – 134 841 829,05 грн, з яких: 131 031 972,17 грн. перераховано на користь стягувача, 3 809 454,21 грн. – стягнення виконавчого збору, 402,67 – витрати виконавчого провадження.

Вважаючи, що постанова від 05.03.2026 року про стягнення виконавчого збору є протиправною, оскільки виконавчий збір вже фактично було стягнуто, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що винесення виконавчого документу на вже стягнуту суму суперечить засадам виконавчого провадження, визначеним ст. 2 Закону, зокрема принципу справедливості, неупередженості та об`єктивності, оскільки створює штучну заборгованість, яка вже була погашена боржником та отримана Державою.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VІІІ (далі Закон №1404-VІІІ).

У відповідності до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України № 1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону) частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Як встановлено судом, 04.03.2026 року державним виконавцем Фещук О.А. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 3502601 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404. У тексті цієї постанови виконавець офіційно зафіксував суму стягнутого виконавчого збору у розмірі 3 809 454,21 грн..

Більш того, листом Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 05.03.2026 року №30830/32398-33-26/20.1 позивача було повідомлено, що всі кошти списані з рахунків боржника та зараховані на депозитний рахунок відділу розподілялися у відповідності до статей 45, 46, 47 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема за ВП № 3502601 з примусового виконання наказу №3/177 виданий 09.03.2005 Господарського суду Миколаївської області - стягнуто та перераховано кошти в сумі – 134 841 829,05 грн, з яких: 131 031 972,17 грн. перераховано на користь стягувача, 3 809 454,21 грн. – стягнення виконавчого збору, 402,67 – витрати виконавчого провадження

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки станом на 04.03.2026 року виконавчий збір було стягнуто, що підтверджено самим виконавцем, а тому правова підстава для винесення постанови про стягнення тієї ж самої суми наступного робочого дня (05.03.2026 року) була відсутня.

Посилання апелянта на приписи ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки обов`язок виконавця винести постанову про стягнення виконавчого збору після закінчення виконавчого провадження виникає виключно у випадку, якщо виконавчий збір не стягнуто, що суперечить фактичним обставинам даної справи.

Ті обставини, що станом на момент розгляду справи виконавчі провадження щодо виконання постанов про стягнення виконавчого збору не відкриті, жодним чином не спростовує висновків суду, що винесення вказаної постанови створює підстави для повторного стягнення виконавчого збору.

Більш того, всупереч доводам апелянта, заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на запереченні позивачем самого обов`язку зі сплати виконавчого збору, оскільки вказаний виконавчий збір вже був фактично стягнутий.

Щодо доводів апелянта про порушення судом норм процесуального права в частині визначення розміру судового збору, що підлягав стягненню, суд зазначає, що відповідно до положень частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Отже, будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.

Натомість, до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі №907/9/17 (провадження №12-76гс18) та від 25 серпня 2020 року у справі №910/13737/19 (провадження №12-36гс200).

Предметом позову є постанова про стягнення виконавчого збору у сумі 3809454,21 грн., тому всупереч доводам апелянта, позовна заява мала майновий характер, що було вірно враховано судом першої інстанції при розподілі судових витрат.

Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року по справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови від 05.03.2026 року ВП № 3502601 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька