Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №280/4928/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 червня 2026 року м. Дніпросправа № 280/4928/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року (суддя Лазаренко М.С.)

у справі № 280/4928/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання протиправним рішення, зобов`язати вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 083950012788 від 09.05.2025, щодо відмови ОСОБА_1 зарахувати до загального страхового стажу період роботи з 10.01.1989 по 30.11.1989 та період навчання 01.09.1979 по 20.06.1984;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 10.01.1989 по 30.11.1989 та період навчання з 01.09.1979 по 20.06.1984 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 09.08.1984, нарахувати та виплатити пенсію з 05 травня 2025 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні періоди роботи та навчання мають бути зараховані до її страхового стажу, відтак спірне рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії є протиправним та порушує право позивачки на належне пенсійне забезпечення.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 083950012788 від 09.05.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 10.01.1989 по 30.11.1989 та період навчання з 01.09.1979 по 20.06.1984 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 09.08.1984.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.05.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За встановлених у справі обставин, суд вказав, що період роботи позивачки з 10.01.1989 по 30.11.1989 має бути зарахований до страхового стажу, оскільки недостовірності або інших ознак юридичної неточності трудової книжки не встановлено, а тому трудову книжку позивачки слід розглядати як належний та допустимий доказ у справі.

Суд також дійшов висновку, що позивачкою належним чином підтверджено період навчання з 01.09.1974 по 20.06.1984, оскільки записи в трудовій книжці свідчать про навчання позивачки у зазначені в архівній довідці періоди. При цьому суд зауважив, що документи, видані установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, можуть братись до уваги судом як виняток та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку під час розгляду справи.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вказує, що спірне рішення про відмову позивачці у призначенні пенсії є правомірним через відсутність у позивачки необхідного страхового стажу. Вважає, що позивачці правомірно не зараховано до страхового стажу період роботи з 10.01.1989 ро 30.11.1989, оскільки дата наказу при прийнятті на роботу (10.01.1988) не відповідає даті прийняття. Диплом не взято до уваги, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації та дата видачі диплому.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Визначаючи межі апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем в частині задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим судом апеляційної інстанції надається оцінка рішенню суду на предмет його законності та обґрунтованості в цій же частині.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 02.05.2025 позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Заяву позивачки та додані до неї документи розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 09.05.2025 № 083950012788 позивачці відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зарахований страховий стаж – 21 рік 02 місяці 09 днів.

До страхового стажу позивачки згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09.08.1984 не зараховано періоди:

- роботи з 10.01.1989 по 30.11.1989, оскільки дата наказу при прийнятті на роботу (10.01.1988) не відповідає даті прийняття;

- період навчання з 01.09.1979 по 20.06.1984, оскільки відсутня дата видачі диплому. Диплом не надано.

Вважаючи протиправним рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.

Статтею 26 Закону 1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи, починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 4 ст. 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до 01 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж), а страховий стаж, який безпосередньо пов`язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 01 січня 2004 року.

Отже, до 01 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджені записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.

Відповідно до статті 62 Закону України №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком документи, зокрема: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 1 Порядку №637 в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Таким чином, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей про періоди роботи, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи.

Як правильно з`ясував суд першої інстанції, в спірному випадку трудова книжка позивачки від НОМЕР_1 від 09.08.1984 містить відомості та підтверджує її трудову діяльність і навчання. При цьому про належність цієї трудової книжки саме позивачці свідчать інші документи, подані позивачкою разом із заявою про призначення пенсії, що відповідачем не спростовується.

Пенсійним органом позивачці до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 10.01.1989 по 30.11.1989 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 09.08.1984, оскільки дата наказу при прийнятті на роботу (10.01.1988) не відповідає даті прийняття.

У спірний період роботи позивачки порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162, положення якої діяли до 29.07.1993.

З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Згідно з пунктом 2.3. Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно з пунктом 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Суд апеляційної інстанції враховує, що трудова книжка заповнювалась роботодавцем і на працівника не може бути покладено обов`язок перевірки правильності її заповнення. Працівник не може нести відповідальність за правильність записів у його трудовій книжці. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі №423/1881/17.

Суд апеляційної інстанції враховує, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №120/1089/19-а.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що недоліки у трудовій книжці, про які вказує пенсійний орган, не впливають на зарахування періоду роботи з 10.01.1989 по 30.11.1989 до страхового стажу позивача.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що пенсійним органом протиправно позивачці до страхового стажу не зараховано період роботи з 10.01.1989 по 30.11.1989 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 09.08.1984.

Щодо не зарахування до страхового стажу позивачки періоду навчання суд апеляційної інстанції також погоджується з судом першої інстанції.

Згідно з пунктом «д» статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно п.8 наведеного вище Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Судом з`ясовано, що в спірному випадку, що у позивачки відсутній диплом, що свідчить про навчання в період 01.09.1979 по 20.06.1984, однак наявний запис в трудовій книжці про навчання в Ждановському металургійному інституті.

Також, на підтвердження періоду навчання позивачкою надано архівну довідку від 26.03.2025 №76/56-223, що видана "федеральным государственным бюджетным образовательным учереждением высшего образования "Приазовский государственный технический университет".

Щодо прийнятності наведеної довідки, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції вважає прийнятним врахування судом першої інстанції так званих намібійських винятків, які сформульовані стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН, а саме: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Отже, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 0440/6809/18.

Разом з цим, документи, видані установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, можуть братись до уваги судом як виняток та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку під час розгляду справи.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 200/6694/21-а.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про можливість застосування названих загальних принципів («Намібійські винятки»), сформульованих в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладом, що знаходиться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивачки на соціальний захист та гарантоване право на пенсійне забезпечення.

Відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній Українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення

Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеним в постановах від 02.10.2018 у справі № 569/14531/16-а, від 23.12.2019 у справі № 235/2773/17, що враховується судом апеляційної інстанції відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

В даному випадку, як вбачається з архівної довідки, виданої "федеральным государственным бюджетным образовательным учереждением высшего образования "Приазовский государственный технический университет" (м. Маріуполь) від 26.03.2025 №76/56-223, позивачка навчалась на денній формі за спеціальністю "Інженер-електрик" в Ждановському металургійному інституті. Відповідно наказу від 23.08.1979 №162-4 розпочала навчання та відповідно наказу від 05.07.1984 закінчила навчання. Видано диплом № НОМЕР_2 . Підстава: Ф.1, оп. 4-л, справа 297.

Такі відомості відповідають записам в трудовій книжці позивачки щодо періоду навчання з 01.09.1974 по 20.06.1984, які є підставою для зарахування періоду навчання до страхового стажу позивачки.

Відтак, враховуючи відомості трудової книжки позивачки, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що до страхового стажу позивачки підлягають зарахуванню період навчання з 01.09.1974 по 20.06.1984 та період роботи з 10.01.1989 по 30.11.1989.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі №280/4928/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк

суддя Я.В. Семененко

суддя А.В. Суховаров