Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №280/474/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 червня 2026 року м. Дніпросправа № 280/474/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Дурасової Ю.В., Божко Л.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.03.2026 ( суддя Батрак І.В.) в адміністративній справі №280/474/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з вимогами визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нерозгляді рапорту позивача та неприйнятті рішення щодо перерахунку і виплати належного грошового забезпечення.

Просив зобовязати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок додаткової грошової винагороди позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 з урахуванням розміру 100 000 гривень на місяць пропорційно підтвердженим періодам безпосередньої участі у бойових діях; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити додаткову грошову винагороду за період стаціонарного лікування як за період безпосередньої участі у заходах із забезпечення оборони України; зобов`язати відповідача здійснити індексацію грошового забезпечення за весь спірний період відповідно до вимог чинного законодавства України; стягнути з відповідача суму недоотриманого грошового забезпечення, розмір якої підлягає визначенню після виконання судового рішення про перерахунок.

Обставини позову обгрунтовані тим, що позивач у період з 10.06.2022 по 29.06.2022, з 18.07.2022 по 13.12.2022, з 01.02.2023 по 27.02.2023, з 14.03.2023 по 19.03.2023, з 22.04.2023 по 27.04.2023, з 23.05.2023 по 28.05.2023, з 06.08.2024 по 11.08.2024, з 15.04.2025 по 03.05.2025, з 09.05.2025 по 17.05.2025, з 28.05.2025 по 31.05.2025, з 05.06.2025 по 09.06.2025 включно брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки, оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у зв`язку із чим набув право на виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168.

Зауважує, що додаткова винагорода за зазначені періоди нарахована та виплачена йому не в повному обсязі.

Вважає бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 збільшеної до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів протиправною, а свої права порушеними.

Крім того, вважає, що відповідача повинен нарахувати та виплатити йому додаткову грошову винагороду за період стаціонарного лікування як за період безпосередньої участі у заходах із забезпечення оборони України, а також індексацію грошового забезпечення за весь спірний період відповідно до вимог чинного законодавства України, тому просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 26 березня 2026 року частково задовольнив вимоги позивача: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди з розрахунку 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у заходах, визначених постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168, за період з 15.04.2025 по 03.05.2025, з 09.05.2025 по 17.05.2025, з 28.05.2025 по 31.05.2025, з 05.06.2025 по 09.06.2025.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити (з урахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 збільшену додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за періоди з 15.04.2025 по 03.05.2025, з 09.05.2025 по 17.05.2025, з 28.05.2025 по 31.05.2025, з 05.06.2025 по 09.06.2025. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Апеляційна скарга надійшла від позивача, який непогодився з рішенням суду першої інтанції в частині відмови у задоволені позовних вимог.

Скаржником зазначено, що Військова частина НОМЕР_1 не надала суду жодного належного доказу, який би підтверджував законність обмеження розміру виплат до 30 000 гривень, не обґрунтувала різницю у підходах до різних періодів служби та не підтвердила наявність будь-яких управлінських рішень, що могли б виправдати таку практику. За таких умов суд повинен був виходити з презумпції протиправності бездіяльності суб`єкта владних повноважень, однак фактично переклав на мене тягар доказування, чим порушив основоположні процесуальні принципи. Висновок суду про відсутність підстав для виплати додаткової винагороди за період стаціонарного лікування ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та неповному дослідженні доказів. Суд першої інстанції фактично звузив зміст правової норми, обмеживши її застосування лише випадками фізичного поранення, тоді як положення постанови №168 охоплюють також інші форми ушкодження здоров`я, включаючи захворювання, що виникли внаслідок виконання обов`язків служби. Такий підхід суперечить як буквальному змісту нормативного акта, так і його меті — забезпеченню належного соціального захисту військовослужбовців. Суд, відмовляючи у задоволенні цих вимог, обмежився посиланням на зупинення дії Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» на 2023 рік, не врахувавши, що спірні правовідносини охоплюють ширший період, включаючи 2022, 2024 та 2025 роки.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 у період з 16.03.2022 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , про що свідчать записи у військовому квитку НОМЕР_2 від 18.11.1997.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_3 , виданим 14 квітня 2016 року.

21 серпня 2025 року ВЧ НОМЕР_1 була видана довідка № 1965, за змістом якої підтверджується, що ОСОБА_1 у періоди часу з 10.06.2022 по 29.06.2022, з 18.07.2022 по 13.12.2022, з 01.02.2023 по 27.02.2023, з 14.03.2023 по 19.03.2023, з 22.04.2023 по 27.04.2023, з 23.05.2023 по 28.05.2023, з 06.08.2024 по 11.08.2024, з 15.04.2025 по 03.05.2025, з 09.05.2025 по 17.05.2025, з 28.05.2025 по 31.05.2025, з 05.06.2025 по 09.06.2025 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи на території Оріхівської міської громади Пологівського району Запорізької області; Херсонської міської громади та острова Круглик Херсонського району Херсонської області; Білопільської міської громади Сумського району Сумської області; Великоновосілківської селищної громади, Комарської сільської громади Волноваського району Донецької області.

Крім того, з виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого №8840/1561, виписних епікризів судом встановлено, що позивач у період з 18.07.2023 по 08.08.2023, з 13.09.2023 по 29.09.2023 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП “Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я” Одеської обласної ради, діагноз: “Помірно виражений посттравматичний стресовий розлад, у вигляді конверсійних проявів із істеричними нападами по даним анамнезу та початковими проявами змін особистості”.

08 липня 2025 року позивач через свого представника звернувся до ВЧ НОМЕР_1 із заявою щодо нарахування та виплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” збільшеної до 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Листом від 24.07.2025 №117/23009 відповідач за результатами розгляду заяви повідомив, що командуванню ВЧ НОМЕР_1 визначено завдання опрацювати запит, прийняти управлінське рішення та у найкоротші терміни проінформувати позивача.

12 серпня 2025 року позивач через свого представника повторно звернувся до ВЧ НОМЕР_1 із заявою щодо нарахування та виплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” збільшеної до 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Листом від 21.08.2025 №117/23316 відповідач за результатами розгляду заяви повідомив, що командуванню ВЧ НОМЕР_1 визначено завдання опрацювати запит, прийняти управлінське рішення та у найкоротші терміни проінформувати позивача.

У подальшому, представник позивача протягом вересня-грудня 2025 року неодноразово звертався до відповідача із запитами щодо виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у належному розмірі, проте відповіді безпосередньо від ВЧ НОМЕР_1 отримано ним не було.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду рапорту позивача та прийнятті рішення щодо перерахунку і виплати належного йому грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов частково та відмовляючи щодо нарахування позивачу індексації грошового забезпечення суд зазначив, що відповідно до абз. 18 п. 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону №1282-XII. Вказана норма є чинною та не визнавалась неконституційною. Отже, підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов`язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення). Обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті, однак це не спростовує факту того, що на 2023 рік зупинено дію Закону №1282-XII приписами абз. 18 п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» №2710-IX від 03.11.2022, який підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у даній справі. При цьому, оскільки дію Закону №1282-XII зупинено на 2023 рік, то підзаконний нормативно-правовий акт - Порядок №1078, який прийнятий на виконання вимог ч. 2 ст. 6 Закону №1282-XII, також не діє протягом 2023 року. На підставі наведеного, суд не встановив підстав для задоволення позову в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 немає.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Наведена позиція є типовим обгрунтуванням судового рішення та неодноразово підтримана Верховним Судом, що базується на наступних правових підставах:

Перш за все, це зупинення дії профільного Закону і головним аргументом є дія норми абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» №2710-IX.

Цим нормативно-правовим актом законодавець зупинив на весь 2023 рік дію Закону України №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення».

Оскільки закон про Держбюджет є чинним і не визнавався Конституційним Судом України неконституційним, він має обов`язкову силу для виконання.

Звільнення від обов`язку нараховувати індексацію у 2023 році стосується абсолютно всіх роботодавців, підприємств, установ та державних органів (включаючи військові частини та силовиків)

Подруге, це нечинність підзаконних актів (Порядку №1078). Суд першої інтанції застосував юридичне правило, згідно з яким призупинення дії базового закону автоматично блокує дію підзаконних актів, виданих на його виконання.

Оскільки статтю 6 Закону №1282-XII зупинено, то й Порядок №1078 (який визначає механізм обчислення індексації та «індексації-різниці») не підлягав застосуванню протягом 2023 року.

Третє, протягом всього 2023 року державні органи та роботодавці не мали правових підстав для обчислення індексу споживчих цін з метою розрахунку сум індексації. Будь-які калькуляції чи накопичені раніше «індексації-різниці» у цей період були «заморожені» на законодавчому рівні.

Отже, нарахування будь-яких сум індексації грошового забезпечення (поточної або фіксованої) за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року є неможливим за законом, а тому позовні вимоги в цій частині визнані судом безпідставними.

Щодо наявності підстав для виплати позивачу додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 у розмірі до 100000 гривень за період стаціонарного лікування як за період безпосередньої участі у заходах із забезпечення оборони України.

Суд не задовольнив позов в цій частині, оскільки мають бути дотримані ключові юридичні умови, які позивачем недоведені.

Причиною лікування має бути поранення, контузія, травма або каліцтво, які мають бути отримані під час захисту Батьківщини (виконання бойових/спеціальних завдань). Госпіталізація не повинна бути викликана звичайним соматичним захворюванням (навіть пов`язаним із проходженням служби).

Додаткова винагорода виплачується, якщо отримане поранення пов`язане з захистом батьківщини:

-за весь період перебуває на стаціонарному лікуванні (зокрема за кордоном, але не більше ніж рік), незалежно від тяжкості поранення.

-якщо лікування триває понад 4 місяці, то необхідно пройти ВЛК, отримати висновок, який підтверджує потребу у тривалому лікуванні. Після цього треба проінформувати про це командира і військову частину.

-за період проходження реабілітації. Детальніше читайте у змінах до Постанови № 168, внесені в січні 2025 року.

-за період перебування у відпустці для лікування після поранення за умови, що поранення було тяжким за висновком ВЛК.

Розмір додаткової винагороди залежить від кількості днів лікування у стаціонарі, реабілітації та перебування у відпустці після тяжкого поранення.

Отже, необхідне документальне підтвердження: наявність довідки про обставини травми (Додаток 5). Без неї військова частина формально не має підстав для нарахування «бойових» у госпіталі.

Довідка форми № 5 є ключовим документом для військовослужбовців, які отримали поранення. Вона підтверджує причинний зв`язок між пораненням та виконанням військового обов`язку, зокрема захистом батьківщини або проходженням служби. Це обов`язковий документ для проходження військово-лікарської комісії та експертної команди оцінювання повсякденного функціонування особи (ЕКОПФО).

Суд першої інстанції констатує, що позивачем не підтверджено наявність умов (пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини; факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення) у даних спірних правовідносинах .

Доказів перебування у цей період у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії як суду першої інстанції так і суду апеляційної інстанції не надано та матеріали справи не містять.

Відтак правомірним є висновок про відсутність підстав для виплати позивачу додаткової винагороди у збільшеному розмірі із розрахунку 100000 грн на місяць за спірний період з 18.07.2023 по 08.08.2023, з 13.09.2023 по 29.09.2023 перебування позивача на стаціонарному лікуванні.

Доводи ж апеляційної скарги не спростовують висновки суду і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.03.2026 в адміністративній справі №280/474/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 19 червня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 23 червня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко