Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №480/8050/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 р. Справа № 480/8050/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Л.М. Опімах) від 30.04.2026 по справі № 480/8050/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ у Закарпатській області), в якому просила суд:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 03.10.2025 № 184250013740 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років згідно з пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу;

зобов`язати ГУ ПФУ в Закарпатській області зарахувати до загального та спеціального стажу у подвійному розмірі період роботи сестрою медичною - анестезистом відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії Шосткинської ЦРЛ з 01.02.2020 до 25.09.2025;

зобов`язати ГУ ПФУ в Закарпатській області зарахувати до спеціального стажу період роботи з 02.04.1996 до 02.12.2001 медичною сестрою Воронізької міської лікарні;

зобов`язати ГУ ПФУ в Закарпатській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугу років від 25.09.2025 відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням зарахованого до спеціального стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років в подвійному розмірі періоду роботи сестрою медичною - анестезистом відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії з 01.02.2020 до 25.09.2025 та зарахованого до спеціального стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років періоду роботи з 02.04.1996 до 02.12.2001 медичною сестрою Воронізької міської лікарні.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.04.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 03.10.2025 № 184250013740 в частині не зарахування до спеціального стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 02.04.1996 до 02.12.2001 медичною сестрою Воронізької міської лікарні, не зарахування до загального та спеціального стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі періоду роботи сестрою медичною-анестезистом відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії у Комунальному некомерційному підприємстві "Шосткинська центральна районна лікарня" Шосткинської міської ради з 01.02.2020 до 25.09.2025.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Закарпатській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.04.1996 до 02.12.2001 медичною сестрою Воронізької міської лікарні, зарахувати до загального та спеціального стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі період роботи сестрою медичною-анестезистом відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії у Комунальному некомерційному підприємстві "Шосткинська центральна районна лікарня" Шосткинської міської ради з 01.02.2020 до 25.09.2025.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 25.09.2025 відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням зарахованого до спеціального стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років в подвійному розмірі періоду роботи сестрою медичною- анестезистом відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії з 01.02.2020 до 25.09.2025 та зарахованого до спеціального стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років періоду роботи з 02.04.1996 до 02.12.2001 медичною сестрою Воронізької міської лікарні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Закарпатській області судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позивачка не має необхідного спеціального стажу тривалістю 26 років 6 місяців станом на 10.10.2017, який є обов`язковою умовою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII. Крім того, на момент звернення за призначенням пенсії вона продовжувала працювати, що також виключає право на такий вид пенсії. З огляду на це рішення від 03.10.2025 про відмову у призначенні пенсії є законним та прийнятим з дотриманням вимог чинного законодавства.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому проти задоволення заперечував та просив відмовити.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачка 25.09.2025 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років (а.с. 7).

Рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області від 03.10.2025 № 184250013740 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в зв`язку з тим, що заявник продовжує працювати в зв`язку з відсутністю 26 років 6 місяців спеціального стажу роботи станом на 10.10.2017.

У рішенні зазначено, що до спеціального стажу роботи не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.04.1996 по 02.12.2001, оскільки відсутня довідка про основне місце роботи. Страховий стаж заявника становить 32 роки 10 місяців 29 днів. Спеціальний стаж становить 16 років 06 місяців 11 днів.

Як встановлено із розрахунку стажу (Форма РС-право) періоди роботи позивача після 10.10.2017 не враховано до спеціального стажу, період з 01.02.2020 по 25.09.2025 не враховано до загального страхового стажу у подвійному розмірі (а.с. 9).

Не погоджуючись з рішенням відповідача позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправного рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 03.10.2025 № 184250013740 в частині не зарахування до спеціального стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 02.04.1996 до 02.12.2001 медичною сестрою Воронізької міської лікарні, не зарахування до загального та спеціального стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі періоду роботи сестрою медичною-анестезистом відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії у Комунальному некомерційному підприємстві "Шосткинська центральна районна лікарня" Шосткинської міської ради з 01.02.2020 до 25.09.2025 та зобов`язання ГУ ПФУ в Закарпатській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.04.1996 до 02.12.2001 медичною сестрою Воронізької міської лікарні, зарахувати до загального та спеціального стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі період роботи сестрою медичною-анестезистом відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії у Комунальному некомерційному підприємстві "Шосткинська центральна районна лікарня" Шосткинської міської ради з 01.02.2020 до 25.09.2025; та зобов`язання ГУ ПФУ в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 25.09.2025 відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням зарахованого до спеціального стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років в подвійному розмірі періоду роботи сестрою медичною- анестезистом відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії з 01.02.2020 до 25.09.2025 та зарахованого до спеціального стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років періоду роботи з 02.04.1996 до 02.12.2001 медичною сестрою Воронізької міської лікарні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України і Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

За змістом статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі також - Закон № 1788-XII) одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років.

Згідно із ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (в подальшому - № 1058-IV), періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 2 Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ (в подальшому- Закон № 1788-XII), за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1788-ХІІ пенсія за вислугу років встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Статтею 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я відповідно до пункту "е" статті 55 цього Закону.

Згідно із п. "е" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції Закону до 01.04.2015) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Закон України від 02.03.2015 за № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (надалі за текстом - Закон № 213-VІІІ) статтю 55 Закону № 1788-ХІІ викладено у новій редакції, у тому числі і пункт "е", за змістом якого право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Ці зміни набрали чинності 01.04.2015.

Законом України від 24 грудня 2015 року за № 911-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набрав чинності 01 січня 2016 року; далі за текстом - Закон № 911-VІІІ) у п. "е" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ в абзаці першому слова "незалежно від віку" замінено словами та цифрами "після досягнення 55 років". Також пункт доповнено абзацами дванадцятим - двадцять п`ятим, які визначають умови виходу на пенсію за вислугу років до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 за № 2-р/2019 у справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII.

Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 за № 2-р/2019 встановлено, що положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як наслідок, приведена норма ст. 55 Закону № 1788-XII підлягає застосуванню з 04.06.2019 в редакції, яка діяла до змін, унесених Законами № 213-VIII, № 911-VIII, і передбачає право на пенсію за вислугу років працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Разом з тим Законом України від 03.10.2017 за № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі за текстом - Закон № 2148-VIII; набрав чинності 11 жовтня 2017 року) розділ ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Також Законом № 2148-VIII абзац 2 п. 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV викладено в такій редакції: "Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".

Суд зазначає, що вказаною нормою лише збережено гарантії певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VIII мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону "Про пенсійне забезпечення".

За таких умов, особа, яка станом на момент звернення до органів пенсійного фонду здобула від 25 до 30 років спеціального стажу роботи, має право на обчислення її спеціального стажу відповідно до положень статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, яка діяла до змін, унесених Законами № 213-VIII, № 911-VIII.

Окрім того, зі змісту п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" слідує, що законодавець уповноважив Кабінет Міністрів України визначати перелік робіт, посад у закладах й установах охорони здоров`я, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідного для набуття права на призначання пенсії за вислугу років за п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Статтею 62 закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (діла – Порядок).

Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка (п. 20 Порядку).

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 за № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (в подальшому - Перелік № 909).

Відповідно до розділу 2 “Охорона здоров`я” Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі Перелік №909), до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються періоди роботи на посадах фармацевтів, асистентів фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборантів в аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, контрольно аналітичних лабораторіях.

Згідно із приміткою 5 Переліку № 909, робота на посаді провізора в закладах і установах, зазначених у цьому Переліку, до переведення на посаду фармацевта відповідно до Зміни № 10 до національного класифікатора ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженої наказом Мінекономіки від 25 жовтня 2021 року № 810, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Відповідно до примітки 2 до Переліку № 909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо незарахування до спеціального стажу позивачки періоду її роботи з 02.04.1996 по 02.12.2001 на посаді дільничної медичної сестри педіатра Воронізької міської лікарні, колегія суддів зазначає таке.

Як убачається з оскаржуваного рішення, підставою для неврахування зазначеного періоду до спеціального стажу стала відсутність довідки про те, що відповідна робота була для позивачки основним місцем роботи.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що у трудовій книжці позивачки містяться записи про переведення її з 02.04.1996 на 0,5 ставки дільничної медичної сестри педіатра та 0,5 ставки медичного реєстратора Воронізької міської лікарні, а з 03.12.2001 - на посаду дільничної медичної сестри педіатра. Зазначені обставини також підтверджуються довідкою виконавчого комітету Воронізького старостинського округу та архівним витягом з наказу №12 від 04.04.1996.

Відповідно до Переліку закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, право на зарахування відповідного періоду до спеціального стажу мають, зокрема, лікарі та середній медичний персонал закладів охорони здоров`я незалежно від найменування посад.

При цьому чинне законодавство не ставить можливість зарахування роботи на посаді середнього медичного персоналу до спеціального стажу в залежність від того, чи була така робота основним місцем роботи працівника, чи виконувалась за сумісництвом. Жодна норма законодавства не містить заборони щодо врахування до спеціального стажу роботи медичних працівників за сумісництвом.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 295/8391/15-а, в якій зазначено, що робота за сумісництвом також підлягає зарахуванню до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років медичним працівникам. Крім того, у постанові від 17.02.2021 у справі № 120/4377/18-а Верховний Суд наголосив, що право на пенсію за вислугу років пов`язується не лише із закладом охорони здоров`я, а й з посадою, яку обіймає працівник.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність довідки про основне місце роботи не може бути самостійною підставою для неврахування спірного періоду до спеціального стажу. Оскільки позивачка у період з 02.04.1996 по 02.12.2001 працювала на посаді дільничної медичної сестри педіатра у закладі охорони здоров`я, який входить до Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 909, зазначений період підлягає зарахуванню до її спеціального стажу.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій відповідача щодо неврахування вказаного періоду роботи до спеціального стажу та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в цій частині.

З урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, про визнання протиправним рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 03.10.2025 № 184250013740 в частині не зарахування до спеціального стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 02.04.1996 до 02.12.2001 медичною сестрою Воронізької міської лікарні, не зарахування до загального та спеціального стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі періоду роботи сестрою медичною-анестезистом відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії у Комунальному некомерційному підприємстві "Шосткинська центральна районна лікарня" Шосткинської міської ради з 01.02.2020 до 25.09.2025 та зобов`язання ГУ ПФУ в Закарпатській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.04.1996 до 02.12.2001 медичною сестрою Воронізької міської лікарні, зарахувати до загального та спеціального стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі період роботи сестрою медичною-анестезистом відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії у Комунальному некомерційному підприємстві "Шосткинська центральна районна лікарня" Шосткинської міської ради з 01.02.2020 до 25.09.2025.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині незарахування позивачці до загального та спеціального стажу у подвійному розмірі періоду роботи на посаді сестри медичної-анестезиста відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії Шосткинської центральної районної лікарні з 01.02.2020 по 25.09.2025, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється органами Пенсійного фонду за даними персоніфікованого обліку, а періоди трудової діяльності, що враховувалися до стажу роботи до набрання чинності цим Законом, зараховуються на умовах та в порядку, визначених законодавством, яке діяло раніше.

Пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV передбачено застосування положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» при визначенні права на пенсію за вислугу років. Водночас статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що робота у реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Аналіз положень наказу Міністерства охорони здоров`я України від 08.10.1997 № 303 свідчить, що проведена ним реорганізація анестезіолого-реанімаційної служби не змінила характеру та функціонального призначення відповідних структурних підрозділів закладів охорони здоров`я. Відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії фактично продовжили виконувати функції реанімаційних відділень, а тому робота в таких підрозділах підлягає зарахуванню до стажу у подвійному розмірі.

Такий підхід узгоджується з роз`ясненнями Міністерства охорони здоров`я України та Міністерства праці і соціальної політики України, а також із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17.

Матеріалами справи підтверджується, що у період з 01.02.2020 по 25.09.2025 позивачка працювала на посаді сестри медичної-анестезиста відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії Шосткинської центральної районної лікарні. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для зарахування зазначеного періоду до страхового та спеціального стажу у подвійному розмірі.

Отже, висновок відповідача про відсутність у позивачки необхідного спеціального стажу станом на 10.10.2017 ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 03.10.2025 № 184250013740 в цій частині обґрунтовано визнано судом першої інстанції протиправним.

Разом з тим колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо наявності іншої самостійної підстави для відмови у призначенні позивачці пенсії за вислугу років.

Так, відповідно до статті 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсія за вислугу років призначається за умови залишення роботи, яка дає право на такий вид пенсії. Отже, обов`язковою умовою призначення пенсії за вислугу років є звільнення особи з посади, робота на якій враховується до спеціального стажу.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, із заявою про призначення пенсії за вислугу років позивачка звернулася 25.09.2025. Водночас на зазначену дату вона продовжувала працювати у КЗ «Шосткинська ЦРЛ» та була звільнена лише 13.10.2025 за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Таким чином, як на момент звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років, так і на дату прийняття оскаржуваного рішення від 03.10.2025, позивачка не відповідала встановленим законом умовам для призначення такого виду пенсії. За наведених обставин відповідач правомірно відмовив у призначенні пенсії за вислугу років з підстави продовження роботи на посаді, що дає право на цей вид пенсійного забезпечення.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 25.09.2025 відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням зарахованого до спеціального стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років в подвійному розмірі періоду роботи сестрою медичною- анестезистом відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії з 01.02.2020 до 25.09.2025 та зарахованого до спеціального стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років періоду роботи з 02.04.1996 до 02.12.2001 медичною сестрою Воронізької міської лікарні.

Щодо доводів апелянта про дискреційні повноваження відповідачів, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.

Суд не може підміняти державний орган і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Слід зазначити, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути “ефективним” як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь особи, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З урахуванням викладеного, висновок суду щодо зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням певних фактичних обставин справи.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини, що мають значення для справи з урахуванням встановлених та доведених фактів із наведенням належних висновків та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в оскаржуваній частині, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: "а", "б", "в", "г" пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

З огляду на результат апеляційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.04.2026 по справі № 480/8050/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло