Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №520/26166/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 р. Справа № 520/26166/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., м. Харків, повний текст складено 23.04.26 по справі № 520/26166/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області третя особа Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 17.04.2025 за №963300150931 Відділу перерахунку пенсій №2 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яким за результатами перегляду заяви від 21.08.2024 за №11207 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 у справі №520/28094/24 прийнято рішення про відмову у переведенні з пенсії за віком Закону № 1058-IV на пенсію у разі втрати годувальника згідно із Законом №889-VIII, переведено заявницю з 21.08.2024 згідно заяви від 21.08.2024 за №11207 з пенсії за віком, призначеної згідно із Законом № 1058-IV на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 1058-IV;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 , з 21.08.2024 та виплачувати довічно щомісячно пенсію по втраті годувальника згідно ч.10 ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 за №3723-XII, п.п.10, 12 Розділу ІХ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону №889-VIII у розмірі 70% заробітної плати померлого чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на підставі Довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 27.01.2021 за № 01-33/15/2021, виданої Апеляційним судом Харківської області, тобто у розмірі 165 532,50 грн. (сто шістдесят п`ять тисяч п`ятсот тридцять дві гривні 50 копійок), з відрахуванням раніше виплачених сум та без обмеження максимального розміру пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 17.04.2025 №963300150931, яким на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 у справі №520/28094/24 прийнято рішення про відмову у переведенні з пенсії за віком Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) на пенсію у разі втрати годувальника згідно із Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон №889-VIII), переведено заявницю з 21.08.2024 згідно заяви від 21.08.2024 за №11207 з пенсії за віком, призначеної згідно із Законом №1058-IV, на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону №1058-IV є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення від 17.04.2025 за №963300150931 Відділу перерахунку пенсій №2 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яким відмовлено ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком Закону №1058-IV на пенсію у разі втрати годувальника згідно із Законом №889-VIII, переведенні з 21.08.2024 згідно заяви від 21.08.2024 за №11207 з пенсії за віком, призначеної згідно із Законом №1058-IV, на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону №1058-IV.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 з 21.08.2024 пенсію по втраті годувальника згідно ч. 10 ст. 37 Закону України «Про державну службу».

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в частині задоволення позовних вимог в сумі 484,48 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що за матеріалами пенсійної справи ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), станом на дату винесення рішення від 17.04.2025, довідки про заробітну плату передбачені п. 42 Порядку призначення пенсій деяким категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 за №622 (далі - Порядок № 622) відсутні.

На підставі викладеного, за результатами перегляду заяви від 21.08.2024 за № 11207 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 у справі №520/28094/24 прийнято рішення відмовити у переведенні з пенсії за віком Закону №1058-IV на пенсію у разі втрати годувальника згідно із Законом №889-VIII та перевести заявницю з 21.08.2024 згідно заяви від 21.08.2024 за №11207 з пенсії за віком, призначеної згідно із Законом №1058-IV, на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону №1058-IV.

Крім того, аналізуючи вимоги ОСОБА_1 , викладені в позовній заяві, відповідач зазначає, що відповідно до діючого законодавства, довічне грошове утримання полягає в гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків, а також життєвого рівня, гідного його статусу. Проте така гарантія не стосується членів його сім`ї. Положенням Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) не передбачено призначення пенсії у разі втрати годувальника. Пенсію позивача обчислено відповідно до чинного законодавства.

Позивач скористалася своїм правом та надала до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Зі змісту апеляційної скарги встановлено, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позовних вимог, отже, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 перебував на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримував довічне грошове утримання судді у відставці обраховане на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 27.01.2021 за №01-33/15/2021, виданої Апеляційним судом Харківської області, з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 19.02.2020.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 , виданим Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

21.08.2024 позивач звернулась до ГУ ПФУ в Харківській області через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, який отримував щомісячне грошове утримання судді у відставці.

Рішенням від 29.08.2024 за №963300150931 ГУ ПФУ в Харківській області ОСОБА_1 призначено пенсію у разі втрати годувальника у розмірі 10 028,44 грн. згідно із Законом №1058-IV з 21.08.2024.

30.08.2024 позивач звернулася із заявою про перехід на пенсію у зв`язку з втратою годувальника - судді у відставці, який отримував довічне грошове утримання.

Рішенням від 04.09.2024 о/р НОМЕР_4 Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - ГУ ПФУ в Миколаївській області) відмовило ОСОБА_1 в перерахунку пенсії відповідно до заяви від 30.08.2024.

Не погоджуючись з рішеннями ГУ ПФУ в Харківській області та ГУ ПФУ в Миколаївській області ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 по справі №520/28094/24, яке набрало законної сили від 15.04.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Харківській області, ГУ ПФУ в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 29.08.2024 за №963300150931 про перерахунок пенсії та рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 04.09.2024 № о/р НОМЕР_4 про відмову в перерахунку пенсії.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.08.2024 про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», з урахуванням встановлених у цьому рішенні обставин, а також висновків суду стосовно права ОСОБА_1 на отримання такої пенсії.

За результатами повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 21.08.2024 на виконання цього рішення суду ГУ ПФУ в Харківській області прийнято рішення від 17.04.2025 за №963300150931, яким відмовлено у переведенні з пенсії за віком Закону №1058-IV на пенсію у разі втрати годувальника згідно із Законом №889-VIII, переведено заявницю з 21.08.2024 згідно заяви від 21.08.2024 за №11207 з пенсії за віком, призначеної згідно із Законом№1058-IV, на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону №1058-IV.

Відповідно до протоколу пенсії, розрахунок пенсії позивачки здійснений наступним чином:

Розмір пенсії за віком (ст.27) (47386.01 * 0.46583) 22073.83

Доплата за понаднормовий стаж (ст.28 ч.1. абз.2) (за 11 років) 259.71

Загальний розмір пенсії 22333.54

% для обчислення пенсії у разі втрати годувальника 50.00

Розмір пенсії по втраті годувальника 11166.77

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернулась за їх захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відмовляючи позивачу у призначенні пенсії по втраті годувальника згідно ч. 10 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, відповідач діяв протиправно, а отже рішення від 17.04.2025 за №963300150931 ГУ ПФУ в Харківській області є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції враховуючи, що відповідач у спірних правовідносинах вже двічі реалізував свої дискреційні владні повноваження, прийнявши рішення про відмову у призначенні пенсії по втраті годувальника на умовах ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, дійшов висновку, що зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 , з 21.08.2024 пенсію по втраті годувальника згідно ч. 10 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ є належним способом захисту прав позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в оскаржуваній відповідачем частині з таких підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписом п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону №1058-IV, пенсія – щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно ст. 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

За матеріалами справи, ОСОБА_2 перебував на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримував довічне грошове утримання судді у відставці. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер.

З 21.08.2024 року позивачу ГУ ПФУ в Харківській області згідно із Законом №1058-IV призначено пенсію у разі втрати годувальника.

Частиною 1 ст. 37 Закону №1058-IV визначено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї – 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї – 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Питання призначенням пенсії у зв`язку з втратою годувальника врегульовано лише нормами Закону № 1058-ІV, а розмір такої пенсії обчислюється виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника.

Довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства, а призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є Закон № 1402-VIII при цьому, вказаним актом чітко визначено коло суб`єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді.

В той же час, питання пенсійного забезпечення членів сім`ї суддів, в тому числі, у випадку втрати годувальника, не врегульовано вказаним Законом.

У рішенні від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016 Конституційний Суд України наголошував, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя. А щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Відтак, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, а тому не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, у випадку призначенні такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім`ї судді.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 236/3193/16-а, від 11.07.2019 у справі № 667/1568/16, від 15.01.2020 у справі № 592/7939/16-а, від 09.10.2020 у справі № 592/4761/17.

Як встановлено з матеріалів справи, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 у справі №520/28094/24 відповідачем повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 21.08.2024 про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».

Відповідач, на виконання вказаного судового рішення, рішенням від 17.04.2025 за №963300150931 відмовив у переведенні з пенсії за віком згідно Закону № 1058-ІV на пенсію у разі втрати годувальника згідно із Законом України «Про державну службу», переведено заявницю з 21.08.2024 згідно заяви від 21.08.2024 за №11207 з пенсії за віком, призначеної згідно із Законом № 1058-ІV, на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 1058-ІV.

Відмова у переведенні обґрунтована тим, що положеннями Закону України «Про державну службу», не передбачено призначення пенсії у разі втрати годувальника.

При цьому, розглядаючи справу №520/28094/24 суд вже надавав оцінку вказаним твердженням відповідача та зазначив, що відповідно до ч. 10 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону № 1058-ІV.

Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.

Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII) втратив чинність на підставі Закону № 889-VIII за винятком статті 37 Закону № 3723-XII, яка повинна застосовуватися до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу 11 Закону № 889-VIII.

Пунктами 10 і 12, 13 розділу 11 Закону № 889-VIII встановлено, що державні службовці, які на момент набрання законної сили цим законом мають стаж роботи на державній службі 10 або 20 років на посадах віднесених до відповідних категорій державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.

Особами, які на день набрання чинності цим Законом, перебувають у відставці, відповідно до вимог ст. 31 Закону №3723-XII зберігаються гарантії, передбачені цією статтею.

У відповідності до ч. 1, 13, 14 ст. 37 Закону № 3723-XII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-ІV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону № 1058-ІV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

У разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у ст. 36 Закону № 1058-ІV.

Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених ч. 10 цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.

Враховуючи наведене, суд при розгляді справи №520/28094/24 зазначив, що за наявності умов, передбачених Законом України «Про державну службу», стажу державної служби у особи, на утриманні якого перебувала ОСОБА_1 , остання має право на таку пенсію.

Крім того, судом при розгляді справи №520/28094/24 вказано, що можливість застосування такого підходу підтверджена правовими висновками Верховного Суду у справах щодо членів сім`ї померлого судді, які бажають отримувати пенсію за втратою годувальника, зокрема: від 25.05.2022 у справі № 409/2218/17, від 01.06.2022 № 420/9478/21.

Отже, зважаючи на вказані норми та правові висновки Верховного Суду, суд дійшов до висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у можливості переходу її на пенсію по втраті годувальника на умовах ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.

Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також варто зауважити, що пунктом 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229 (далі - Порядок № 229) передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону.

Пунктом 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII регламентовано, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Отже, стаж державної служби за періоди роботи (служби, навчання) до набрання чинності Законом № 889-VIII обчислюється відповідно до законодавства, яке діяло до 01.05.2016 та на тих умовах і в порядку, що були ним передбачені.

Стаж державної служби до набрання чинності Законом обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року № 283 (далі - Порядок № 283), додатку до нього та інших нормативно-правових актів.

За приписами частини 2 Порядку №283, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзвязку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Таким чином, стаж ОСОБА_2 , який працював на посаді судді, зокрема Апеляційного суду Харківської області, прирівняний до стажу державної служби.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії по втраті годувальника згідно ч. 10 ст. 37 Закону України «Про державну службу», діяв протиправно.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення № 963300150931 від 17.04.2025 прийнято ГУ ПФУ в Харківській області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо дискреційних повноважень, колегія суддів зазначає таке.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право глави держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуду рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності не безпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України.

За приписами ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області призначити ОСОБА_1 з 21.08.2024 пенсію по втраті годувальника згідно ч. 10 ст. 37 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду в оскаржуваній частині не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 по справі № 520/26166/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий