Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №369/22355/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 369/22355/25 Головуючий у суді І інстанції: Пінкевич Н.С.

провадження №22-ц/824/10776/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Музичко С.Г., Ратнікової В.М. розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 квітня 2026 року про передачу справи на розгляд іншого суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ «Черкаське хімволокно» про захист прав споживачів, який направлений до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Позивач просив суд визнати неправомірними та скасувати нарахування за послугу централізованого опалення за період 01.04.2025 року - 07.11.2025 року; зобов`язати провести перерахунок вартості послуги за період 01.04.2025 року - 07.11.2025 року відповідно до фактичної дати подачі тепла - 07.11.2025 року; зобов`язати внести зміни до особового рахунку позивача, виклавши його без неправомірних нарахувань; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 20 000 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 60% від загальних витрат у сумі 60 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він є споживачем послуги централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ). 22 листопада 2025 року у Приват 24 він дізнався про безпідставне збільшення заборгованості, що грубо порушує його права. Фактична подача теплоносія м. Черкаси була здійснена відповідачем лише після 07.11.2025, що підтверджується офіційним повідомленням. У період з 01.04.2025 року по 07.11.2025 року послуга фактично не надавалася. Незважаючи на відсутність послуги, відповідач здійснив нарахування вартості ненаданих послуг - опалення за період з 01.04.2025 року по 07.11.2025 року - 6019,72 грн, що призвело до формування штучної заборгованості.

17.02.2026 року через систему «Електронний суд» до суду першої інстанції надійшло клопотання ПрАТ «Черкаське хімволокно» про передачу справи за підсудністю до Придніпровського районного суду м. Черкаси у зв`язку з тим, що спір стосується нерухомого майна, оскільки стосується нарахувань за оплату житлово-комунальних послуг, що надавались відповідачем за адресою: АДРЕСА_1 .

13.03.2026 року через систему «Електронний суд» надійшли заперечення позивача на клопотання про передачу справи за виключною підсудністю, з підстав, що спір виник між споживачем та виконавцем комунальної послуги, а не з приводу правового режиму нерухомого майна. Квартира, до якої надається комунальна послуга, не є предметом спору, а виступає лише місцем споживання послуги.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 квітня 2026 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Черкаське хімволокно» про захист прав споживачів передано на розгляд до Придніпровського районного суду м. Черкаси.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду через підсистему ЄСІТС - «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 квітня 2026 року скасувати та справу направити для продовження розгляду до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що спір виник між споживачем та виконавцем комунальної послуги, а не з приводу правового режиму нерухомого майна. Квартира, до якої надається комунальна послуга, не є предметом спору, а виступає лише місцем споживання послуги.

Позивач зазначав, що заявлені позовні вимоги прямо випливають із правовідносин щодо захисту прав споживача, а тому відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Позивач звернувся до суду за своїм зареєстрованим місцем проживання, тому вважає, що такі обставини повністю відповідають вимогам процесуального закону.

Вважає, що суд першої інстанції помилково послався на положення ст. 30 ЦПК України, оскільки виключна підсудність, визначена вказаною статтею, застосовується у спорах, що виникають з приводу права власності на нерухоме майно, інших речових прав, правочинів щодо нерухомості, поділу або витребування нерухомого майна. Однак у даній справі жодна з таких вимог не заявлена.

19 червня 2026 року (№77633) до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ПрАТ «Черкаське хімволокно», просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

22 червня 2026 року (№78157, № 78159) до Київського апеляційного суду надійшли заперечення на відзив від ОСОБА_1 , просив відхилити доводи відзиву ПрАТ «Черкаське хімволокно», а вимоги апеляційної скарги задовольнити.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Передаючи дану справу на розгляд до Придніпровського районного суду м. Черкаси за підсудністю, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що спір стосується нерухомого майна, а саме квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується рахунками про оплату. Відтак, суд першої інстанції прийшов до висновку, що застосовуючи положення норми частини першої статті 30 ЦПК України, матеріали справи підлягають направленню для розгляду справи до Придніпровського районного суду м. Черкаси.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичної особи пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом з тим, ст. 30 ЦПК України передбачені категорії справ, для яких встановлено виключну підсудність.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).

З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю випливає її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Подібні правові висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, у постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 523/14831/21.

У постанові від 07 липня 2020 року (справа № 910/10647/18) Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17 (провадження № 61-30812св18) зазначено, що «правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно».

Оскільки між сторонами виник спір з приводу нарахування відповідачем оплати за надання послуг постачання централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , що позивач ОСОБА_1 вважає неправомірним, то Києво-Святошинський районний суд Київської області в оскаржуваній ухвалі дійшов вірного висновку, що справа підсудна саме Придніпровському районному суду м. Черкаси.

Доводи апеляційної скарги про те, що заявлені позовні вимоги прямо випливають із правовідносин щодо захисту прав споживача, а тому при зверненні до суду позивач скористався правом вибору підсудності згідно ч. 5 ст. 28 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки альтернативний вибір підсудності поширюється лише на позови, для яких встановлено загальну територіальну підсудність, тоді як у разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин правил загальної підсудності за місцезнаходженням відповідача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень діючого процесуального законодавства.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених в ухвалі, не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, ухвала суду ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасована з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає.

Повний текст постанови складено «30» червня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді С.Г. Музичко

В.М. Ратнікова