Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №755/11417/24 — Київський апеляційний суд

справа № 755/11417/24

головуючий у суді І інстанції Галаган В.І.

провадження № 22-ц/824/346/2026

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 червня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 липня 2024 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 серпня 2024 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (надалі по тексту - ТОВ «Юніт Капітал», позивач, кредитодавець) звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 (надалі по тексту - відповідач, позичальник) заборгованість за кредитним договором № 965019254 від 06 жовтня 2021 року у розмірі 50 977 грн 50 коп. А також, позивач просив стягнути судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп., витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн покласти на відповідача.

В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем у справі 06 жовтня 2021 року було укладено кредитний договір № 965019254, згідно з умов якого відповідач отримала кредит у сумі 12 500 грн строком на 30 днів до 05 жовтня 2021 року, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені умовами кредитного договору.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало свої зобов`язання, проте, відповідач порушила умови щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів у встановлені строки та порядку, у зв`язку з чим у відповідача виникла прострочена заборгованість по сплаті кредиту та процентів, яка станом на 10 червня 2024 року становить 50 977 грн 50 коп., з яких: 12 500 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 38 477 грн 50 коп. - прострочена заборгованість за відсотками.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло, зокрема, право вимоги до відповідача за кредитним договором № 965019254 від 06 жовтня 2021 року.

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та позивачем ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 05/0820-01, за умовами якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача.

06 березня 2024 року, ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» уклало з позивачем ТОВ «Юніт Капітал» договір факторингу № 06/03/24, за умовами якого до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 965019254 від 06 жовтня 2021 року.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 липня 2024 року позовні вимоги ТОВ «Юніт Капітал» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» суму заборгованості за кредитним договором № 965019254 від 06 жовтня 2021 року у розмірі 50 977 грн 50 коп. та судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп., а всього на загальну суму 53 399 грн 90 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 липня 2024 року в частині задоволених вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Юніт Капітал». Стягнути з ТОВ «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 суму понесених судових витрат на сплату судового збору у розмірі 4 542 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявний в матеріалах справи кредитний договір (у вигляді електронного документа) було створено у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що він підписувався електронним підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа.

Вважає, що наявні в матеріалах справи копії спірного кредитного договору не можуть бути належними доказами укладення договору, оскільки вони не відповідають вимогам статей 5,7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належними доказами укладення договору між відповідачем та кредитором.

ОСОБА_1 наголошувала на тому, що вона не укладала кредитний договір, який долучив представник позивача в якості копій до позовної заяви, у редакції, що наведена представником позивача, та відповідно не погоджувала таку процентну ставку та умови кредитування.

Обґрунтовуючи доводи щодо неправомірності нарахування процентів, апелянт вказувала на те, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинам 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Тому, апелянт вважає, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 38 477 грн 50 коп. не є співрозмірною сумі кредиту у сумі 12 500 грн та суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитних установ, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості).

Тому, апелянт в своїй апеляційній скарзі просила при ухваленні рішення зменшити розмір відсотків, щонайменше до розміру заборгованості за кредитом.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані також тим, що на підтвердження факту переходу прав вимоги від первісних кредиторів позивачем надано копію договору факторингу, реєстру боржників, акт приймання-передачі реєстрів боржників, однак на переконання апелянта, дані докази не підтверджують наявність прав вимоги у первісних кредиторів.

Також звертала увагу, що позивачем не надано та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження сплати позивачем як новим кредитором грошових коштів первісним кредитором за передачу права грошової вимоги, та зарахування їх на рахунок первісних кредиторів тощо.

Крім того, відповідач зазначала, що матеріали справи не містять жодного належного, достатнього та допустимого доказу перерахування їй сум позики (платіжне доручення, квитанція, чек тощо).

З огляду на викладене, апелянт вважає, що позивач не довів обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги, зокрема не довів укладення кредитного договору на умовах, що вказані в наданих копіях, не довів перерахування відповідачу тіла кредиту, не довів розмір фактично наданих у кредит коштів, які він просить стягнути, а тому суд першої інстанції задовольнив позовну заяву без достатніх на те правових підстав.

Позивач, у визначений ухвалою суду строк, не скористався процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлено, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем по справі ОСОБА_1 06 жовтня 2021 року було укладено кредитний договір № 965019254, згідно з умов якого відповідач отримала кредит у сумі 12 500 грн строком до 05 листопада 2021 року, зі сплатою процентів у розмірі 1,63% за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені умовами кредитного договору (а.с.225-230 т. 1).

В матеріалах справи міститься заявка від імені ОСОБА_1 на отримання грошових коштів у кредит від 06 жовтня 2021 року у сумі 12 500 грн, на банківську картку № НОМЕР_1 (а.с. 11 т. 1).

Позивачем надано алгоритм укладення кредитного договору, з якого вбачається, що без ознайомлення з умовами надання та обслуговування кредитів та правилами про порядок надання коштів у позику, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим (а.с. 81-82 т. 1).

Відповідно до платіжного доручення від 06 жовтня 2021 року ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» 06 жовтня 2021 року надало відповідачу кредитні кошти у сумі 12 500 грн на банківську картку № НОМЕР_1 (а.с. 19 т. 1)

На підтвердження цієї інформації позивачем також долучено до позовної заяви документ, виданий та підписаний АТ «Сенс Банк» (банк, що здійснював платіж), з якого вбачається, що операція по перерахування коштів була успішною та кошти зараховані на картковий рахунок боржника (а.с. 39-40 т. 1).

Щодо факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 965019254 від 06 жовтня 2021 року, встановлено, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло, зокрема, право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором (а.с. 52-55).

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 05/0820-01, за умовами якого до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача (а.с. 73-75).

В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: № 2 від 03 серпня 2021 року (а.с. 41 т. 1) та № 3 від 30 грудня 2022 року (а.с.45 т. 1), яким продовжено строк дії договору факторингу до 30 грудня 2024 року включно, всі інші умови залишись без змін.

Відповідно до п. 4.1. договору факторингу право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому у відповідному додатку договору.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 10 від 31 липня 2023 року до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 50 977 грн 50 коп. (а.с. 43-44).

06 березня 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» уклало з позивачем ТОВ «Юніт Капітал» договір факторингу № 06/03/24, за умовами якого до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 965019254 від 06 жовтня 2021 року (а.с. 68-71).

За цим договором Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Відповідно до п. 1.2 договору факторингу № 06/03/24, перехід від клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Відповідно до Акту прийму-передачі Реєстру боржників за договором факторингу № 06/03/24 від 06 березня 2024 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 50 977 грн 50 коп. (а.с. 46-47, 48).

Згідно з розрахунку наданого позивачем, загальна сума заборгованості за кредитним договором № 965019254 від 06 жовтня 2021 року, становить - 50 977 грн 50 коп., яка складається з: 12 500 грн - заборгованість по кредиту; 38 477 грн 50 коп. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом за період з 07 грудня 2021 року по 31 липня 2023 року (а.с. 42 т.1).

Також на підтвердження вказаної суми позивачем надано виписку з особового рахунку на період 06 березня 2024 року - 10 червня 2024 року (а.с. 80 т.1).

Також з матеріалів справи вбачається, що позивач 18 березня 2024 року направив на адресу відповідача лист-повідомлення, в якому зазначив про намір стягнення заборгованості у судовому порядку (а.с. 58). Проте, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов`язання за кредитним договором № 965019254 від 06 жовтня 2021 року.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли договірні відносини, які регулюються укладеним 06 жовтня 2021 року кредитним договором № 965019254, та у зв`язку із неналежним виконанням боржником умов зазначеного договору, у позивача як кредитора за спірними зобов`язаннями виникло право вимоги стягнути з відповідача заборгованість по кредиту у розмірі 12 500 грн та заборгованість по відсоткам за користування кредитом у розмірі 38 477 грн 50 коп. за період з 07 грудня 2021 року по 31 липня 2023 року.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 628, 629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду (частина 1 стаття 638 ЦК України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 стаття 638 ЦК України).

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Згідно з статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно з статті 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статті 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статті 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями статті 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.

Таким чином, укладаючи кредитний договір у такий спосіб, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, зокрема щодо форми його укладення, що передбачено викладеними вище апеляційним судом нормами законодавства.

З урахуванням викладеного, встановивши, що в матеріалах справи міститься копія кредитного договору, який підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, тобто погоджено умови отримання кредитних коштів та відповідальність за порушення погоджених умов, а також підтверджено отримання відповідачем кредитних коштів, відсутні докази повернення отриманого кредиту, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про порушення позичальником умов кредитного договору, що є підставою для стягнення заборгованості за кредитом і відсотками за користування кредитними коштами.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявний в матеріалах справи кредитний договір (у вигляді електронного документа) було створено у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що він підписувався електронним підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа, суд апеляційної інстанції відхиляє, виходячи з наступного.

Закон України «Про електронну комерцію» передбачає, а сторони кредитного договору погодили, що електронний договір укладається за допомогою використання одноразового ідентифікатора. У договорі зазначено усі персональні дані відповідача: реєстраційний номер облікової картки платника податків, місце проживання позичальника, його номер телефону та електронна адреса, а у заявці на отримання грошових коштів від 06 жовтня 2021 року також і серія та номер паспорта.

Мета даного договору - отримання кредиту на умова строковості, зворотності та платності.

Добровільне надання відповідачем усіх необхідних для укладення договору персональних даних свідчить про намір такого укладення, а наявність укладеного кредитного договору свідчить про використання позичальником одноразового ідентифікатора MNV48М9Р.

Отже, за відсутності вагомих доказів протилежного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що кредитний договір був укладений саме відповідачем.

Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, підтвердив такі умови, після чого позикодавець надіслав йому за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що без здійснення вказаних дій відповідачем договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Відповідачем не надано належних доказів укладення кредитного договору від її імені іншою особою за відсутності її волевиявлення.

Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23).

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не укладала кредитний договір, який долучив представник позивача в якості копій до позовної заяви, в редакції, що наведена представником позивача, та відповідно не погоджувала таку процентну ставку та умови кредитування, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відповідач не заявляла клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи ані в суді першої ані в суді апеляційної інстанціях, на спростування зазначених доводів.

Між тим, відповідач електронний кредитний договір не оспорювала, договір в судовому порядку недійсним не визнавався, відтак, такий (відповідно до статті 204 ЦК України) є правомірним, а тому підлягає до виконання.

Згідно з розрахунку наданого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», загальна сума заборгованості за кредитним договором № 965019254 від 06 жовтня 2021 року, становить - 29 372 грн 50 коп., яка складається з: 12 500 грн - заборгованість по кредиту; 19 345 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом за період з 06 жовтня 2021 року по 07 грудня 2021 року (а.с. 37-38 т. 1).

Даних, що відповідач сплатив у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором за тілом кредиту у розмірі 12 500 грн- матеріали справи не містять.

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що у зв`язку з порушеннями відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором № 965019254 від 06 жовтня 2021 року у неї виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі 12 500 грн.

Разом з тим, апеляційний суд не може в повній мірі погодиться з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 38 477 грн 50 коп. за період з 07 грудня 2021 року по 31 липня 2023 року з таких підстав.

При укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, у якій припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд, розглядаючи питання стягнення штрафних санкцій за договором споживчого кредитування, сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Надаючи правову оцінку вказаним поняттям у частині нарахування штрафних санкцій за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.

Відрізняються терміни в тому випадку, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Указаний висновок міститься у пункті 35 Постанови.

Окрім того, у пункті 54 постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України. Тобто, згідно з логікою Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку частини 2 статті 1050 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від вказаного правового висновку.

Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з розрахунку наданого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», загальна сума заборгованості за кредитним договором № 965019254 від 06 жовтня 2021 року, становить - 29 372 грн 50 коп., яка складається з: 12 500 грн - заборгованість по кредиту; 19 345 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом за період з 06 жовтня 2021 року по 07 грудня 2021 року (а.с. 37-38 т. 1).

Згідно з розрахунку наданого позивачем, загальна сума заборгованості за кредитним договором № 965019254 від 06 жовтня 2021 року, становить - 50 977 грн 50 коп., яка складається з: 12 500 грн - заборгованість по кредиту; 38 477 грн 50 коп. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом за період з 07 грудня 2021 року по 31 липня 2023 року (а.с. 42 т.1).

Отже, вбачається, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та вподальшому нові кредитори після переуступки зобов`язання, продовжували нараховувати відсотки за користування грошовими коштами з 06 листопада 2021 року по 31 липня 2023 року, тобто поза межами строку кредитування з 06 жовтня 2021 року по 05 листопада 2021 року- 30 днів.

Дослідивши розрахунок, наданий ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», апеляційний суд встановив, що заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом за період з 06 жовтня 2021 року по 05 листопада 2021 року становить 18 612 грн 50 коп. (а.с. 37-38 т. 1).

Підсумовуючи, колегія апеляційного суду вважає, що підстави для стягнення відсотків у розмірі 19 865 грн (38 477 грн 50 коп. -18 612 грн 50 коп.) відсутні, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за кредитним договором № 965019254 від 06 жовтня 2021 року був погоджений сторонами (п.п. 1.3, 1.7) та становив 30 днів з 06 жовтня 2021 року (строк кредитування) до 05 листопада 2021 року.

Пунктом 1.8 договору визначено, що сторони погодили, що встановлений у п. 1.7 договору строк дисконтного періоду та відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду.

Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом, зміну дати повернення всієї суми кредиту та у зв`язку з цим активував функцію продовження строку дисконтного періоду та сплатив всі фактично нараховані проценти, - матеріали справи не містять.

В іншому випадку, у разі не повернення кредитних коштів у визначений договором 30-ти денний термін, договір передбачає збільшену процентну ставку за подальше користування кредитними коштами.

Не дивлячись на те, що підвищені проценти за користування кредитними коштами, у договорі визначається як стандартна процентна ставка (п. 1.9.3 договору), очевидним є факт, що її нарахування передбачене у разі не виконання відповідачем умов кредитного договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений п. 1.7 договору строк кредитування) 30-ти денний термін, тобто фактично є санкцією.

Пролонгація дії кредитного договору без ініціативи позичальника за змістом укладеного договору, пов`язується виключно з не поверненням кредитних коштів у визначений п. 1.7 договору строк, що не узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 відповідно до якої поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що не повернення позичальником кредитних коштів у визначений п.1.7 договору строк, за відсутності активних дій відповідача, визначених п. 1.8. договору є неправомірною поведінкою, а саме не поверненням кредиту у визначений договором строк, що виключає право кредитодавця нараховувати після спливу 30-денного періоду кредитування проценти, визначені за користування кредитними коштами у розмірі встановленому договором.

В цьому випадку права позивача можуть бути захищені шляхом застосування механізму, визначеного статтею 625 ЦК України, вимог про що останній не заявляв.

Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов кредитного договору № 965019254 від 06 жовтня 2021 року становить 18 612 грн 50 коп. за період з 06 жовтня 2021 року до 05 листопада 2021 року.

З огляду на це, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості по відсоткам з 38 477 грн 50 коп. до 18 612 грн 50 коп.В іншій частині позовних вимог про стягнення відсотків у розмірі 19 865 грн слід відмовити.

Доводи апеляційної скарги про те, що на підтвердження факту переходу прав вимоги від первісних кредиторів позивачем надано копію договору факторингу, реєстру боржників, акт приймання-передачі реєстрів боржників, однак на переконання апелянта, дані докази не підтверджують наявність прав вимоги у первісних кредиторів, суд апеляційної інстанції відхиляє, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Для підтвердження факту відступлення права вимоги, заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора.

У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Встановлено, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 965019254 від 06 жовтня 2021 року (а.с. 52-55).

У п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року зазначено, що право вимоги - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Згідно п. 4.1. договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.

Підписання реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

Аналогічні умови зазначено і в договорі факторингу № 05/0820-01, укладеному між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», який був укладений 05 серпня 2020 року. На підставі цього договору до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 965019254 від 06 жовтня 2021 року, що підтверджується реєстром прав вимоги № 10 від 31 липня 2023 року (а.с.43-44).

06 березня 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 06/03/24, за яким до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 965019254 від 06 жовтня 2021 року, що підтверджується реєстром боржників до договору факторингу № 06/03/24 від 06 березня 2024 року (а.с. 46-47, 48).

Умови зазначених договорів факторингу передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки.

Крім того, додатковими угодами, строк дії договорів факторингу було продовжено, водночас умовами договору передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється в момент підписання реєстру права вимоги. Реєстри про передачу права вимоги, наявні у матеріалах справи, є належними доказами щодо передачі відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Копії договорів факторингу та реєстри прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Враховуючи вищевикладене, позивачем доведено факт переходу права вимоги щодо боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 965019254 від 06 жовтня 2021 року, оскільки ТОВ «Юніт Капітал» у передбаченому законом порядку відповідно до послідовно укладених договорів факторингу, на виконання яких підписувалися реєстри передачі прав вимог до боржників, набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором укладеним із первісним кредитором.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження сплати позивачем як новим кредитором грошових коштів первісним кредитором за передачу права грошової вимоги, та зарахування їх на рахунок первісних кредиторів, суд апеляційної інстанції відхиляє як безпідставні, оскільки відповідно до умов таких договорів право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідних реєстрів прав вимог, встановлених у відповідних додатках до договорів.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частин 1,2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви сплатило ТОВ «Юніт Капітал» судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. Оскільки, апеляційний суд дійшов висновку про часткове позовних вимог 61 % (31 112 грн 50 коп./50 977 грн 50 коп.), сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (61%), а саме у розмірі 1 477 грн 66 коп. (2 422 грн 40 грн*61%).

При подачі апеляційної скарги апелянтом сплачено судовий збір у розмірі 4 542 грн. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (39%), а саме у розмірі 1 771 грн 38 коп. (4 542 грн *39%).

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 серпня 2024 року частково задоволено заяву представника позивача ТОВ «Юніт Капітал» - Тараненка А.І. про розподіл витрат на правничу допомогу та доповнено рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 липня 2024 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 липня 2024 року в частині задоволених вимог та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Юніт Капітал» залишити без задоволення. Стягнути з ТОВ «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 суму понесених судових витрат на сплату судового збору у розмірі 4 542 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив належним чином співмірність витрат на правову допомогу зі складністю справи, узгодженою судовою практикою з приводу спірних правовідносин, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), необхідним часом, які витрачає адвокат на виконання відповідних робіт (надання послуг) у спірних правовідносинах, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.

Апелянт вважає, що обсяг виконаних робіт адвокатом є не співмірним фактичним витратам, необхідним для розгляду даної справи, оскільки всі документи адвоката по цій справі мають шаблонний (типовий) характер, заповнення яких не вимагає ні значних трудовитрат, ні часу, ні інтелектуального навантаження з боку адвоката.

Зазначала, що аналогічні позови адвокатом в інтересах даного кредитора подаються значною кількістю, тому вартість підготовки та подачі типового документа якщо і може складати 5000 грн за домовленістю сторін, то в будь-якому випадку такі витрати не підлягають покладенню на відповідача з огляду на принцип розумності судових витрат.

Тому вказана вартість послуг адвоката у розмірі 5000 грн, на думку відповідача, не співмірна з необхідним часом, які міг витратити професійний адвокат на виконання відповідних робіт (надання послуг) у спірних правовідносинах, та є явно завищено, оскільки для підготовки таких документів не вимагається будь-якої аналітичної роботи з нормативно-правовою базою або судовою практикою.

Відповідач вважає, що правові підстави для стягнення з неї 5000 грн витрат на професійну (правничу) допомогу на користь позивача відсутні, а тому в задоволенні заяви представника позивача про стягнення таких витрат варто було відмовити, що не врахував суд першої інстанції при ухваленні додатково рішення у справі.

24 грудня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ТОВ «Юніт Капітал» - адвоката Тараненка А.І., просив у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 серпня 2024 року відмовити в повному обсязі, а додаткове рішення суду залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги представник позивача вказував, що вартість виконаних представником позивача робіт не є завищеною, відповідає критеріям обґрунтованості та розумності їх розміру у розумінні приписів частини третьої статті 141 ЦПК України є співмірною зі складністю справи, а відтак відповідні витрати не підлягають перерозподілу з урахуванням вимог вищезазначеної норми.

Представник позивача вказував, що надав документально підтверджений опис виконаних робіт, розрахунки понесених витрат, документи, що підтверджують співмірність обсягів та вартості наданих послуг або витрат адвокат, необхідні для надання правничої допомоги. Понесені витрати відповідають обсягу наданих послуг та виконаних робіт, а заявлений розмір є обґрунтованим та доведеним.

Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила таке.

За змістом частин 1,2,3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до положень частин 1,2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частин 4-6 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При подачі позовної заяви позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.

Встановлено, що на підтвердження понесення позивачем у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подані такі докази: копію договору про надання правничої допомоги № 22/02/24-02 від 22 лютого 2024 року (а.с. 49-50 т.1), копію протоколу погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 22/02/24-02 від 22 лютого 2024 року (а.с. 51 зв. т.1), копію додаткової Угоди № 6 від 06 березня 2024 року до договору про надання правничої допомоги № 22/02/24-02 від 22 лютого року (а.с. 59-61 т.1), копію Акту прийому-передачі наданих послуг від 06 березня 2024 року на суму 5 000 грн (а.с. 51 т. 1).

Відповідно до п. 3.4 договору про надання правничої допомоги №26/08/24-02 від 26 серпня 2024 року, після належного виконання доручення Адвокатське бюро надає клієнту Акт прийому-передачі наданих послуг (а.с. 49 зв. т. 1).

Відповідно до наданого у суді першої інстанції акту прийому-передачі наданих послуг, який складений 06 березня 2024 року, відповідно до якого клієнту - ТОВ «Юніт Капітал» було надано виконавцем - АБ «Тараненко та партнери» такі послуги: складання позовної заяви ТОВ «Юніт Капітал» до боржника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 965019254 від 06 жовтня 2021 року (2 год.) - 4 000 грн, вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 965019254 від 06 жовтня 2021 року (1 год.) - 500 грн, надання усної консультації стосовно складання позовної заяви ТОВ « Юніт Капітал» до боржника ОСОБА_1 (1 год.) - 500 грн.

Задовольняючи заяву представника позивача про розподіл витрат на правничу допомогу та ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що є доведеним факт понесення позивачем витрат на правничу допомогу згідно з договору про надання правової допомоги № 22/02/24-022 року від 22 лютого 2024 року, а саме: на суму 5 000 грн, що є сумою гонорару адвоката, яка підлягає відшкодуванню відповідачем щодо задоволеної частини позову, обсягу наданих адвокатом послуг та складності розглянутої справи.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Однак, враховуючи що за наслідками апеляційного перегляду рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 липня 2024 року змінено в частині розміру заборгованості за процентами та апеляційний суд дійшов висновку про часткове позовних вимог 61 %, - розмір витрат на правничу допомогу підлягає стягненню на користь позивача з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (61%), а саме у розмірі 3 050 грн (5 000 грн*61%).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 серпня 2024 року підлягає зміні, зменшивши розмір витрат на правову допомогу, які підлягають до стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Юніт Капітал» з 5 000 грн до 3 050 грн.

Керуючись статтями 141, 367, 369, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 липня 2024 року змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» суму заборгованості за кредитним договором № 965019254 від 06 жовтня 2021 року у розмірі 31 112 грн 50 коп. та судовий збір у розмірі 1 477 грн 66 коп., а всього на загальну суму 32 590 грн 16 коп.

В іншій частині позовних вимог про стягнення відсотків у розмірі 19 865 грн відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 771 грн 38 коп.

Додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 липня 2024 року змінити, зменшивши розмір витрат на правову допомогу, які підлягають до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», з 5 000 грн до 3 050 грн.

В іншій частині додаткове рішення залишити без змін.

Реквізити сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», місцезнаходження юридичної особи: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, літера А, офіс 10, ЄДРПОУ 43541163.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська