Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №357/2318/25 — Київський апеляційний суд

справа № 357/2318/25 головуючий у суді І інстанції Кравченко Л.М.

провадження № 22-ц/824/6310/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Дрешель Альоною Володимирівною на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернулась до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Так, позивач в обґрунтування позовних вимог, зазначила, що шлюб між позивачем та відповідачем був зареєстрований 05 січня 2013 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис № 2.

Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Разом з цим, подружнє життя з відповідачем не склалося через різні погляди, характери, що унеможливило їх існування як подружжя. Вони втратили почуття поваги та любові, протягом тривалого часу проживають окремо, подружніх стосунків не підтримують, шлюб існує формально і перебування в даному шлюбі суперечить інтересам позивача.

01липня 2025 року від представника відповідача Дрешель Альони Володимирівни через систему «Електронний суд» надійшла заява про надання строку на примирення з відповідачем строком на шість місяців.

02липня 2025 року від представника відповідача - адвокатаДрешель Альони Володимирівни через систему «Електронний суд» надійшов відзив, у якому сторона відповідача просила відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02липня 2025 року надано строк на примирення строком на чотири місяці, судове засідання призначено на 03 листопада 2025 рокуна 12 год. 45 хв.

03 листопада 2025 року рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 05.01.2013 р. у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис №2 , було розірвано.

Не погодившись із таким рішенням суду, представником ОСОБА_1 - адвокаткою Дрешель А.В. 26 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на не повне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, просила скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Так, апеляційна скарга обґрунтовується тим, що 02 липня 2025 року ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Дрешель Альони Володимирівни про надання строку на примирення задоволено частково, надано сторонам строк для примирення чотири місяці, також провадження по справі до закінчення строку для примирення зупинено, наступне судове засідання призначенона 03 листопада 2025 р. на 12 год. 45 хв.

30 жовтня 2025 року від представника відповідача до суду подано клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи,у зв`язку з неможливістю відповідача прибути в судове засідання на зазначену дату та час, зокрема, зазначено про необхідність відкласти розгляд справи для запобігання порушенню принципу змагальності сторін.

Однак, суд першої інстанції при ухваленні рішення розглянув позов ОСОБА_2 залишивши поза увагою клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та не надав йому оцінки, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд, а також одну з основних засад (принцип) цивільного судочинства - змагальність сторін.

Окрім цього, представниця апелянта стверджує, що шлюбні відносини між ним та позивачкою як на момент розгляду справи у суді першої інстанції, так на момент подачі апеляційної скарги не припинено, позивачка проживає разом з відповідачем та їхніми дітьми, сторони ведуть спільне господарство, кожен з подружжя виконує сімейні обов`язки, що підтверджує факт наявності подружніх стосунків, про що відповідач зазначав у своєму відзиві та заяві про надання строку на примирення.

Більш того, до відома суду було доведено, що окреме проживання позивача з відповідачем і розірвання шлюбу нашкодять інтересам дітей, їх психологічному стану, що має істотне значення і є неприпустимим.

Таким чином, судом першої інстанції в неповному обсязі з`ясовані обставини справи, що мають значення для справи, оскільки судом не встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 березня 2026 року поновлено строк на оскарження рішення та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Дрешель Альоною Володимирівною на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

13 квітня 2026 року представником ОСОБА_2 - адвокаткою Мазур І.О. через систему «Електронний суд» було подано відзив на апеляційну скаргу.

Так, представник позивача зазначила, що ухвалою від 02 липня 2025 року було частково задоволено заяву представника відповідача адвоката Дрешель Альони Володимирівни про надання строку на примирення. Надано сторонам строк для примирення чотири місяці.

Проте, і на даний час, позивач та відповідач не спілкуються, сімейного життя не ведуть, шлюбних стосунків не підтримують. Спроби примиритися між подружжям свого результату не принесли, сімейні стосунки не відновилися, шлюб остаточно припинив своє існування.

Щодо доводів представника апелянта з приводу порушення принципу змагальності сторін, принципу справедливості, а саме розгляду справи без його участі, зазначено, що вказані твердження є неправдивими, помилковими і такими, що направленні лише на затягування розгляду справи, а судом першої інстанції норми матеріального чи процесуального права при ухваленні рішення порушені не були.

Зазначене підтверджується тим, що представник відповідача не надає та не посилається на докази чи обставини, що підтверджують поважність причин такої неявки, в тому числі у поданому представником відповідача клопотанні про відкладення розгляду справи немає такої інформації. У зв`язку з чим суд розглянув справу керуючись приписами ч. 3 статті 223 ЦПК України (розгляд справи, за неявки учасника справи в судове засідання без поважних причин). Натомість представник позивача прибула у суд, та у зв`язку з неявкою відповідача та його представника, подала письмову заяву про розгляд справи без участі позивача, що міститься в матеріалах справи.

Також, суд розглядав зазначену справу у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, що підтверджується ухвалою про відкриття провадження у справі №357/2318/25 від 29.04.2025 року. Явка на судове засідання для сторін не була визнана обов`язковою і розгляд справи міг відбутися за відсутності сторін. Явка представника відповідача та відповідача була їх правом, яким вони не скористались.

Таким чином, представник позивача просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області №357/2318/25 від 03 листопада 2025 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи у судді апеляційної інстанції.

В судовому засіданні представниця позивача - адвокатка Мазур І.О. заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги.

Апелянт та його представник в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення учасника справи, що з`явився, доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.01.2013 р. у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області укладено шлюб між сторонами, актовий запис № 2, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.

Від шлюбу сторони мають спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем.

Приймаючи до уваги доводи, викладені в позовній заяві, суд першої інстанції вважав, що причини, які спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з ст. 56 СК України кожен з подружжя має право на припинення шлюбних відносин.

Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до положень ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішення позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитина-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", у рішення суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог.

Шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу.

В апеляційній скарзі відповідач не навів обґрунтованих мотивів, які б свідчили про помилковість висновків суду першої інстанції щодо можливості збереження шлюбу.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що за клопотанням відповідача судом першої інстанції було надано сторонам строк у чотири місяці на примирення, однак як стверджує позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу вона та відповідач не спілкуються, сімейного життя не ведуть, шлюбних стосунків не підтримують. Спроби примиритися між подружжям свого результату не принесли, сімейні стосунки не відновилися, шлюб остаточно припинив своє існування.

Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Колегія суддів, звертає увагу, що як роз`яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Отже, надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком. Такого висновку дійшов Верховний Суд справа №442/6319/16-ц,/ постанова від 30.05.2019 року.

Таким чином, посилання апелянта на те, що суд першої інстанції мав надати більший строк, є безпідставними, оскільки надання такого строку є виключно правом суду, що і було забезпечено сторонам у справі, однак даний строк не приніс позитивних результатів.

Також, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що розірвання шлюбу батьків суперечить інтересам дітей не спростовують того, що однією із основних засад сучасного сімейного права є свобода шлюбу, зокрема, особа має право вільно вирішувати питання щодо укладення шлюбу та його збереження, а також розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин.

Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що дана справа перебувала у судді першої інстанції з лютого 2025 року, клопотання відповідача про надання строку на примирення судом першої інстанції було задоволено частково та повідомлено завчасно про судове засідання, а тому посилання апелянта на те, що дана справа була розглянута не дивлячись на те, що було подано заяву про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки частиною 1 статті 223 ЦПК України, визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтю.

Частиною 3 статті 223 ЦПК України, передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи належне повідомлення сторони відповідача про розгляд справи та те, що останній не вказав та не надав доказів поважності причин не можливості прибути у судове засідання або ж причин неможливості прибуття у судове засідання його представника, колегія суддів вважає, що такі доводи не є такими, які свідчать про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції з`ясував узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов правильного висновку про те, що збереження сім`ї є неможливим.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Колегія суддів, звертає увагу, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті спору.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Дрешель Альоною Володимирівною на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2025 року - залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 29 червня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова