Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №369/2521/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 369/2521/25 Головуючий у суді І інстанції: Янченко А.В.

провадження №22-ц/824/3729/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Рейнарт І.М., Музичко С.Г.,

секретар судового засідання: Янчук І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , законний представник ОСОБА_3 про оголошення військовослужбовця померлим,

ВСТАНОВИВ:

У лютого 2025 року заявник звернувся до суду із вищезазначеною заявою.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 17.03.2022 року згідно витягу з наказу командира військової частини № НОМЕР_2 ДСК від 17.03.2022 року ОСОБА_4 зарахований до списків особового складу частини.

Відповідно до витягу з бойового донесення № 12дск/бд/цсз від 21.03.2022 року з військової частини НОМЕР_1 , зазначено про безповоротні втрати у період часу з 00.00 по 24.00 20.03.2022 - ОСОБА_4 .

Згідно листа № 6/3549 від 11.05.2023 року з військової частини НОМЕР_1 встановлено, що ОСОБА_4 зник безвісти 19.03.2022 року виконуючи бойове завдання в районі міста Маріуполя Донецької області.

Заявник вважає, що наявні підстави стверджувати про факт загибелі солдата військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 , враховуючи рівень бойових дій, які мали місце в березні 2022 року у місті Маріуполі та відношення ОСОБА_5 до Збройних Сил України, що підтверджується донесенням № 12дск/бд/цсз та поясненнями військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ..

Станом на день подання вказаної заяви, м. Маріуполь, Донецької області, продовжує перебувати під тимчасовою окупацією ворога, а тому відсутня можливість забрати тіло загиблого ОСОБА_5 , що підтверджується Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 та Переліком територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 27 квітня 2022 року, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 27.04.2022 року.

Заявник є донькою ОСОБА_5 вказує, що оголошення ОСОБА_5 померлим необхідне для подальшої реєстрації цього факту в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання свідоцтва про смерть, оскільки на даний час у неї відсутні належні документи для реєстрації смерті батька, зокрема лікарське свідоцтво про смерть або фельдшерська довідка про смерть, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території, в зоні бойових дій, а саме в м. Маріуполі, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

На підставі вище наведеного, заявник просив суд оголосити померлим військовослужбовця ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Грузія, м. Сенакі, зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_3 ), датою смерті визначити дату ІНФОРМАЦІЯ_2 , місцем смерті: місто Маріуполь, Донецька область.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2025 року заяву задоволено.

Оголошено померлим громадянина України - ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Грузія, місто Сенакі, зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_3 ), датою смерті визначено ІНФОРМАЦІЯ_2 , місцем смерті: Донецька область, місто Маріуполь.

Не погодившись з вказаним рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_9 про оголошення військовослужбовця померлим.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що суд першої інстанції фактично пов`язав припущення про смерть військовослужбовця із самим фактом окупації території міста Маріуполя, ототожнивши відсутність можливості отримати достовірну інформацію про особу з доведеністю її загибелі. Проте стан окупації населеного пункту жодним чином не свідчить про смерть конкретної особи, а лише підтверджує ускладненість комунікації та розшуку.

Сам по собі факт того, що місто залишається тимчасово окупованим, не означає, що всі військовослужбовці, які зникли на цій території, загинули.

Суд, зробив висновок про смерть на підставі припущення, що оскільки територія окупована, то тіло не знайдено і, отже, особа вірогідно загинула.

Таке тлумачення суперечить правовій природі оголошення особи померлою, адже закон вимагає не просто тривалої відсутності особи чи відсутності відомостей про неї, а наявності конкретних обставин, що об`єктивно дають підстави припускати її загибель. У даному ж випадку таких доказів суд не встановив, а обставини, на які він послався (окупація міста, бойові дії, відсутність зв`язку), не підтверджують факт смерті та не виключають вірогідність того, що ОСОБА_4 потрапив в полон або залишився живим і переховується на тимчасово окупованій території.

Апелянт вважає, що звернення заявника із заявою про оголошення ОСОБА_5 померлим є передчасним, оскільки на день розгляду справи воєнні дії не закінчені та відлік встановленого ч. 2 ст. 46 Цивільного кодексу України шестимісячного строку не розпочався. А також у ОСОБА_1 є підстави вважати, що ОСОБА_4 живий або знаходиться в полоні.

Аналізуючи надані заявником докази на підтвердження своїх вимог, апелянт зазначає, що обставин, що дають підставу припускати смерть ОСОБА_5 у заяві чітко не зазначено. Докази містять лише інформацію про зникнення безвісті ОСОБА_5 , а не про його смерть.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не перевірив належним чином наявність доказів, які б підтверджували сам факт загибелі ОСОБА_5 .

Заявник не зазначила жодного свідка, який би бачив момент загибелі або міг підтвердити обставини, за яких могла настати смерть ОСОБА_5 .

У матеріалах справи відсутні будь-які показання очевидців або письмові свідчення осіб, що перебували разом із ним у Маріуполі на час його зникнення.

Так само у справі відсутні будь-які відеозаписи чи фотоматеріали, які могли б підтвердити факт загибелі або участь ОСОБА_5 у бойових діях у районі, де відбулася подія.

Окрім цього, від військової частини НОМЕР_1 , у якій проходив службу ОСОБА_4 , не надходило жодного офіційного повідомлення чи довідки про його загибель, про факт виявлення тіла або про проведення будь-якої службової перевірки щодо обставин його зникнення.

Відсутність таких відомостей з боку військової частини, яка зобов`язана вести персональний облік військовослужбовців та повідомляти про їхню загибель, свідчить про те, що факт смерті не підтверджений офіційно і залишається лише припущенням.

06 травня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшла заява від представника заявниці - адвоката Соботника Р.В. про закриття провадження у справі (а.с. 235-236 том 1).

Клопотання обгрунтоване тим, що апеляційна скарга від 17.10.2025 року подана від власного імені ОСОБА_1 , тобто як особою, яка нібито вважає, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про її особисті права, свободи або інтереси. Однак рішення Києво-Святошинського районного суду Київської обалсті від 10.10.2025 року жодним чином не вирішувал питання про собисті права, свободи, інтереси чи обов`язки ОСОБА_1 .

Зазначав, що ОСОБА_1 не є дуржиною ОСОБА_5 у правовому розумінні, оскільки між ними не зареєстровано шлюб відповдіно до вимог СК України. Факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу відповідно до ст. 74 СК України та п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України підлягає встановленню судом в окремому провадженні. Відповідного судового рішення про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_5 немає. Відповідно, жодного підтвердження правового зв`язку між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не існує.

Таким чином, представник заявниці вважає, що ОСОБА_1 є особою, яка подала апеляційну скаргу з підстав нібито вирішення судом питання про її особисті права та інтереси, тоді як судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси або обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалося.

З огляду на викладені в клопотанні обставини, просив суд апеляційної інстанції на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України закрити апеляційне провадження у справі № 369/2521/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2025 року.

Вивчивши доводи клопотання про закриття провадження та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо: 1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги; 2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Як вбачається з матеріалів справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах ОСОБА_3 звернулась з клопотання про залучення заінтересованої особи (а.с. 51-56 том 1).

ОСОБА_1 повідомила суд про те, що вона проживала однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з ОСОБА_11 починаючи з 10 липня 2017 року.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 02 лютого 2019 року народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_12 та ОСОБА_1 (а.с. 54 том 1).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.05.2025 року залучено до участі у справі № 369/2521/25 у якості заінтересованої особи законного представника малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , матір дитини - ОСОБА_1 (а.с. 69-70 том 1).

Таким чином, з огляду на те, що ОСОБА_3 являється сином ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для закриття апеляційного провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 подана в інтересах ОСОБА_3 , а тому питання встановлення факту смерті ОСОБА_13 може вплинути на права та обов`язки, в тому числі, його сина - ОСОБА_3 . А тому клопотання про закриття апеляційного провадження не підлягає задоволенню.

07 травня 2026 року до Київського апеляційного суду від представника заявниці - адвоката Соботника Р.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін (а.с. 237-241 том 1).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи заяву ОСОБА_14 про оголошення особи ( ОСОБА_8 ) померлою, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що у даному випадку заявник обґрунтовано звернулась саме із заявою про оголошення особи померлою, а не із заявою про встановлення факту смерті, оскільки йдеться про застосування різних за своїм змістом та правовими наслідками понять. Суд першої інстанції дійшов висновку, що підставою для оголошення особи померлою є не факти, які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість задоволення заяви та оголошення громадянина України ОСОБА_4 померлим.

При цьому, суд першої інстанції роз`яснив заявнику, що у випадку, якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з`явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою. Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглися та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред`явника.

Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що заявниця ОСОБА_15 є донькою загиблого військовослужбовця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 12 том 1).

24.02.2022 року розпочалась військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану 24.02.2022 року.

З 17.03.2022 року згідно витягу з наказу командира військової частини № НОМЕР_2 ДСК від 17.03.2022 року ОСОБА_4 зарахований до списків особового складу частини (а.с. 25 том 1).

Згідно листа № 6/3549 від 11.05.2023 року з військової частини НОМЕР_1 встановлено, що ОСОБА_4 зник безвісти 19.03.2022 року виконуючи бойове завдання в районі міста Маріуполя Донецької області (а.с. 24 том 1).

Заявницею до заяви про оголошення померлим та письмових пояснень долучено наступні докази, які враховані судом, а саме: копія Витягу з бойового донесення № 12дск/бд/цсз від 21.03.2022 з військової частини НОМЕР_1 , копія листа № 6/3549 від 11.05.2023 з військової частини НОМЕР_1 , копія пояснень 02.11.2023 року військовослужбовця ОСОБА_16 , інструктора полку ОЗСП « ІНФОРМАЦІЯ_5 », копія пояснень від 11.08.2023 року головного сержанта 1-го відділення інструкторів навчальної роти батальйону вишколу особового складу ОЗСП « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ОСОБА_7 , відео-інтерв`ю військовослужбовця ОСОБА_16 , опубліковане ІНФОРМАЦІЯ_6 в мережі Інтернет в сервісі Youtube на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_7 », стаття « ІНФОРМАЦІЯ_8 » в інтернет-виданні ЦЕНЗОР.НЕТ, стаття «ІНФОРМАЦІЯ_9» в інтернет-виданні ЦЕНЗОР.НЕТ, публікація ОСОБА_18 в мережі Facebook, копія спогаду про ОСОБА_4 , опублікованого на офіційному сайті Донецької обласної державної адміністрації, копія адвокатського запиту №190/25 від 10.09.2025 року до Донецької обласної державної адміністрації, копія відповіді Донецької обласної державної адміністрації на адвокатський запит №190/25 від 10.09.2025 року.

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не вірно надав оцінки доказам доданим до завяи та прийшов до помилкових висновку про задоволення заяви. Апеляційний суд вважає, що письмові пояснення від 02.11.2025 року та 11.08.2023 року не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки підпис осіб, що надавали пояснення ні ким не засвідчені, крім того ці пояснення не були підставою для оголошення безвісті відсутнім ОСОБА_4

Суд апеляційної інстанції вважає, що медіа публікації та медіа джерела не можуть бути джерелом підтвердження смерті ОСОБА_5 , адже такими джерелами повинні бути офіційними акти перевірок, висновки службових розслудвань.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами Державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:

- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- оголошення фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Вказані процедури є відмінними між собою, мають певні особливості та різні правові наслідки.

Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Згідно із частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється ЦПК України (частина четверта статті 46 ЦК України).

Відповідно до змісту статті 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

Відповідно до частини першої статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою: обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

Оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті. Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи (постанова Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 357/9150/24, провадження № 61-2282св25).

Таким чином, оголошення померлим (смерть in absentia) - це судове визнання померлою фізичної особи, про яку за місцем постійного проживання відсутні будь-які відомості про місце її перебування протягом встановленого строку. Оголошення особи померлою юридично прирівнюється до фізичної смерті, є припущенням смерті (praesumptio mortis) і має своїм наслідком припинення правоздатності особи. Тому при оголошенні особи померлою суд виходить із презумпції смерті особи, тобто припущення, що на момент розгляду справи особи немає в живих, однак встановити це достеменно неможливо. Оголошення особи померлою здійснюється судом на підставі непрямих доказів або у зв`язку з тривалою безвісною відсутністю (постанова Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 465/3147/22, провадження № 61-1296св24).

Цивільним законодавством передбачено декілька підстав для оголошення фізичної особи померлою: по-перше, тривала безвісна відсутність, тобто якщо у місці постійного проживання фізичної особи немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років; по-друге, особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, якщо у місці постійного проживання фізичної особи немає відомостей про місце її перебування протягом шести місяців; по-третє, за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру фізична особа може бути оголошена судом померлою протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; по-четверте, якщо особа пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, в такому випадку вона може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. При цьому, суду надано право оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців ( постанова Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 204/7924/23 (провадження № 61-16728св23)).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2024 року в справі №755/11021/22 вирішувала виключну правову проблему щодо початку відліку строку, передбаченого частиною другої статті 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою у разі, якщо є підстави припускати про вірогідну смерть (загибель) особи на території, на якій велись активні бойові дії.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що в частині другій статті 46 ЦК України йдеться про воєнні дії, збройний конфлікт, а не про воєнний стан. Не можна тлумачити цей припис як такий, що його можливо застосувати стосовно оголошення особи померлою винятково після скасування воєнного стану на всій території України.

Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з`ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.

Відрахування шестимісячного строку з дня припинення або скасування воєнного стану чи закінчення воєнних дій, збройного конфлікту було б непропорційним обмеженням прав та інтересів значної кількості цивільних осіб, членів сімей Захисників і Захисниць України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що словосполучення «від дня закінчення воєнних дій», особливо у контексті широкомасштабної збройної агресії рф проти України, потрібно розуміти як визначення строку тривалістю в шість місяців, який потрібно обраховувати передусім від дня закінчення активних бойових дій на певній території України.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча і є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних дій.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до цього Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затвердженого Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, активні бойові дії у м. Маріуполь Донецької області, в районі якого під час виконання бойового завдання зник безвісти ОСОБА_4 почались з 21.05.2025 року та дана територія окупована рф.

Тобто, станом на день розгляду даної справи судом, на території, яка є місцем зникнення безвісти ОСОБА_5 активні бойові дії ще не завершенні, та дана територія окупована рф.

У такому випадку у разі подій (наприклад, авіаударів, ракетних обстрілів, терактів, підривів на мінах, загибелі під час евакуації чи гуманітарної місії) на територіях, які формально не є зоною активних бойових дій, але мають прямий зв`язок з воєнними діями, збройним конфліктом, суд має право розпочати відлік шестимісячного строку з моменту такої події. Якщо докази, як-от: відеоматеріали, документи або показання свідків тощо, дозволяють з високим ступенем вірогідності припустити ймовірну загибель особи, зволікання у визнанні фізичної особи померлою стає невиправданим і не відповідає принципу правової визначеності.

Суд першої інстанції не врахував, що не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв`язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об`єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою.

Зокрема, регулярні обміни військовополоненими підтверджують, що особи, які вважалися безвісти зниклими або загиблими, можуть бути звільненими з полону через значний проміжок часу.

Зазначене вище узгоджується із висновком Верховного Суду у подібних правовідносинах наведеним у постанові від 18 березня 2026 року у справі № 940/517/25.

Суд апеляційної інстанції враховує, що заінтересована особа ОСОБА_1 (скаржник) під час судового розгляду зазначала, що з 24 лютого 2022 року по 17 березня 2022 року включно ОСОБА_1 підтримувала зв`язок з ОСОБА_11 шляхом повідомлення у месенджерах, з 17 березня 2022 року зв`язок з ним був втрачений. Однак в останній розмові з ОСОБА_1 . ОСОБА_4 повідомив, що йомовірно, буде захоплений у полон, оскільки на той момент у місті активно тривали бойові дії, і район де він перебував, опинився під контролем збройних формувань російської федерації. Він також зазначив, що не має змоги покинути місто через постійні обстріли та блокаду, а тому для збереження життя при можливості буде здаватися в полон.

Вказані обставини наочно свідчать про існування реального ризику помилкового встановлення факту смерті особи та оголошення особи померлої у ситуації, коли такі особи фактично можуть перебувати у полоні або в інших умовах, що унеможливлюють встановлення їх місцезнаходження, а тому застосування скорочених строків, передбачених статтею 46 ЦК України, може призвести до передчасного констатування смерті людини, яка фактично є живою.

Суд апеляційної інстанції вважає, що надані заявницею на підтвердження обставин імовірної загибелі ОСОБА_5 докази не дають підстав з надзвичайно великою вірогідністю припускати його смерть у певний час і за певних обставин, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про оголошення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 померлим.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28 лютого 2025 року №376, станом на час розгляду справи судом першої інстанції м. Маріуполь, в районі якого зник безвісти ОСОБА_4 , віднесена до тимчасово окупованих російською федерацією територій України з 21.05.2022 року. Активні бойові дії тривали у цьому населеному пункті з 24.02.2022 року - 20.05.2022 року.

За таких обставин, відлік шестимісячного строку для оголошення ОСОБА_5 померлим не розпочався, а тому заява не може бути задоволена з вищенаведених підстав.

Суд першої інстанції вищезазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення заяви про оголошення померлим ОСОБА_5 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволені заяви.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням частині нового рішення про відмову у задоволення заяви про оголошення особи померлою у відповідності до ст. 376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , законний представник ОСОБА_3 про оголошення особи померлою відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено «29» червня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді І.М. Рейнарт

С.Г. Музичко