Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №757/34000/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року

справа № 757/34000/25-ц

провадження № 22-ц/824/7871/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Музичко С.Г.,

суддів: Ратнікової В.М., Сушко Л.П.

при секретарі: Яхно П.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Акціонерне товариство «Укрзалізниця»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Київ від12 грудня 2025 року, постановлене під головуванням судді Остапчук Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення невиплачених сум при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

16.07.2025р. позивачка звернулась до суду з позовом про стягнення невиплачених коштів при звільненні. 02.01.2025 Відповідачем було видано наказ № 2/ос про припинення трудового договору з Позивачкою за ст. 38 КЗпП України, згідно з яким 06.01.2025 ОСОБА_1 було звільнено з посади у зв`язку з виходом на пенсію. Відповідач зобов`язаний був виплатити позивачці матеріальну допомогу при виході на пенсію в розмірі 45 576,42 грн. та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2024р. в розмірі 53 099,97 грн. Однак ці суми не були виплачені, тому просила стягнути в примусовому порядку та середній заробіток за час затримки розрахунку 136 729,68 грн., моральну шкоду 10 000 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Київ від 12 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що суд першої інстанції зазначив, що до заробітної плати відносяться матеріальна допомога, грошова винагорода з нагоди ювілею та грошова винагорода за сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий особистий внесок у його розвиток, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, щодо позовних вимог позивача застосовується строк визначений ст. 233 КЗпП України.

Протиправність п. 1.1.4 рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року, оформленого протоколом, встановлено в судовому порядку незаконним та скасовано зазначений пункт протокольного рішення.

Таким чином, АТ «Українська залізниця» призупинило виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги у разі виходу на пенсію, що передбачені Колективним договором, в односторонньому порядку, не повідомивши працівника та профспілковий орган про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог ЗУ «Про колективі договори і угоди» відповідач не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до Колективного в частині призупинення/зміни строків виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Говорова А.І. зазначає, що позивачка була ознайомлена з наказом про припинення трудового договору та повідомленням про нараховані та виплачені суми при звільненні 06.01.2025 - у день звільнення. При цьому звернення до суду відбулось 16.07.2025, тобто через шість місяців, чим порушено тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача Килівник Р.С. проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив строк на звернення до суду з цим позовом та при цьому не навів будь-яких поважних підстав щодо його пропуску.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 02.01.2025 Відповідачем було видано наказ № 2/ос про припинення трудового договору з Позивачкою за ст. 38 КЗпП України, згідно з яким 06.01.2025 ОСОБА_1 було звільнено з посади у зв`язку з виходом на пенсію.

Відповідно до п. 2.2.9 Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002 - 2006 роки при звільненні працівників вперше з роботи, у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі:- до 5 років - 1 (один) середньомісячний заробіток ;- від 5 до 10 років - 2 (два) середньомісячних заробітки;- від 10 років - 3 (три) середньомісячні заробітки. Відтак, враховуючи, що мій стаж роботи в АТ «Укрзалізниця» становить понад сім років, в день звільнення відповідач зобов`язаний був виплатити мені згідно п. 2.2.9 Колективного договору матеріальну допомогу в розмірі 2 середньомісячних заробітків.

Отже, в день звільнення відповідач зобов`язаний був виплатити позивачці матеріальну допомогу при виході на пенсію в розмірі 45 576,42 грн., тобто рівнозначну суму отриманих коштів за два місяці, що передували звільненню. Щодо стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення.

Відповідно до п 2.2.10 Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002 - 2006 роки роботодавець зобов`язується надавати працівникам апарату Укрзалізниці при виході у щорічну відпустку (тривалість якої не менше 14 календарних днів) матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки). За період з 2017-2025 роки позивачці надавалась щорічна тарифна відпустка та вона користувалася правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка відповідно до умов колективного договору повинна була виплачуватись в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки). Так, наказами відповідача від 16.12.2022 № 2740, від 28.06.2023 № 1601 та від 16.05.2024 № 1285 позивачці надавалась щорічні відпустки в яких в графі «Надання матеріальної допомоги на оздоровлення:» зазначено «Так». Проте матеріальна допомога на оздоровлення позивачці не була виплачена ні з виплатою відпускних сум, ні при розрахунку ні при звільненні.

В день звільнення відповідач зобов`язаний був виплатити позивачці матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 - 2024 роки в розмірі 53 099,97 грн., що дорівнює 3 (трьом) розмірам посадового окладу (місячної тарифної ставки)

З наказом було ознайомлено 6.01.2024 року, про що міститься його підпис.

Згідно Повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 06.09.2024 року Позивачу було нараховано при звільнені та виплачено 18540,32 грн.

Частина 2 статті 233 КЗпП України в редакції від 11.08.2013 (яка була чинною на момент прийняття рішення Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013) була викладена в такій редакції «У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

Тобто, у вказаному рішенні, Конституційним Судом України вказано тлумачення ч.2 ст. 233 КЗпП України (станом на 15.10.2013 була чинною редакція від 11.08.2013) та ст. ст. 1,12 ЗУ «Про оплату праці» (станом на 15.10.2013 була чинною редакція від 11.08.2013), в редакціях які були чинними на момент прийняття вказаного рішення Конституційним Судом України.

01.07.2022 було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022, та яким було внесено відповідні зміни до КЗпП України, зокрема у ст. 233 щодо строків звернення до суду Працівником. Так у відповідності до вказаного Закону, ч. 2 ст. 233 КЗпП України було викладено у новій редакції, а саме: «Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)

Судом першої інстанції було встановлено пропуск позивачкою строку для звернення до суду у три місяці з моменту отримання наказу № 2/ос від 02.01.2025 року, в якому містилось повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні.

Позивачка була ознайомлена з наказом про припинення трудового договору та повідомленням про нараховані та виплачені суми при звільненні 06.01.2025 - у день звільнення. При цьому звернення до суду відбулось 16.07.2025, тобто через шість місяців, чим порушено тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо неможливості застосування ч. 2 ст. 233 у редакції, чинній до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX), яка не обмежувала працівника будь-яким строком у праві звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Із внесенням змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX було обмежено строк звернення до суду строком у три місяці та викладено вказану норму у такій редакції:

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Таким чином, у спірних відносинах підлягає застосуванню редакція норми ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції закону від 01.07.2022 № 2352-IX (набрання чинності 19.07.2022).

У свою чергу, вказана норма стосується всіх сум, належних працівникові при звільненні - як тих, що входять до заробітної плати, так і тих, які до неї не належать.

За встановлених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.

Положеннями ч. 1 ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Київ від12 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст складено 29 червня 2026 року.

Суддя-доповідач

Судді