Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №620/13450/25 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 року Чернігів Справа № 620/13450/25

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ткаченко О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період служби з 26.02.2022 по 20.06.2025 (включно), грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024, 2025 роки без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), враховуючи посадовий оклад та оклад за військовим званням, що визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних

осіб:

- встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для займаної ним посади, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.01.2022 по 31.12.2022;

- встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для займаної ним посади, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.01.2023 по 31.12.2023;

- встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для займаної ним посади, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.01.2024 по 31.12.2024;

- встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для займаної мною посади, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.01.2025 по 20.06.2025;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024, 2025 роки відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позов мотивує тим, що відповідач протягом спірного періоду нараховував та виплачував йому грошове забезпечення у заниженому розмірі, без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач подав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, вказав, що військовою частиною НОМЕР_1 були дотримані вимоги всіх нормативних актів щодо належних виплат позивачу. Також вказав на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, у зв`язку з чим просив залишити позовну заяву без розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив таке.

ОСОБА_1 у період з 26.02.2022 по 20.06.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.01.2022 №47 та від 20.06.2025 №174 (а.с. 12, 35).

Відповідно до довідки-витягу з розрахунково-платіжних відомостей щодо розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 від 30.12.2025 №2029 за період з 26.02.2022 по 20.06.2025 грошове забезпечення позивачу виплачувалось з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з прожиткового мінімуму 1762,00 грн. Позивачу виплачувались премії, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2025 роки, грошова допомога на оздоровлення за 2022–2025 роки (а.с. 33–34).

Вважаючи дії відповідача щодо розрахунку грошового забезпечення без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, протиправними позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до частин 1–3 статті 9 Закону №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі – Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни, зокрема до постанови Кабінету Міністрів України №704, пункт 4 якої викладено в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Постанова №103 набула чинності 24.02.2018.

Отже, на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Тобто, з 29.01.2020 відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.

Суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.10.2022 у справі №400/6214/21.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що з 29.01.2020, тобто з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, є «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».

Надалі, 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704» (далі – Постанова №481), пунктом 2 якої внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704, шляхом викладення абзацу першого в такій редакції:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Тобто, з дня набрання чинності Постановою №481 (20.05.2023) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762,00 грн.

Водночас рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 в справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови № 481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704.

Згідно із частинами 1–3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, з огляду на визначені в частинні 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

Сталою є правова позиція Верховного Суду про те, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19 та від 10.01.2023 у справі №340/507/22).

Таким чином, пункт 4 Постанови №704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах Верховного Суду від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 та від 18.02.2026 у справі №160/33292/24.

Суд враховує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026 по справі №520/5814/24 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року у справі №600/3516/24-а та від 22 жовтня 2025 року у справі №420/3824/25, у яких викладено правовий висновок про те, що з дня набрання чинності Постановою № 481 (20 травня 2023 року) та протягом усього періоду її дії (до 18 червня 2025 року) правові підстави для видачі довідок про розмір грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні. Протягом зазначеного періоду визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями здійснювалося, виходячи з фіксованої величини 1762,00 грн, передбаченої Постановою №481 та сформувати наступний: до правовідносин, пов`язаних із оформленням та направленням до органу Пенсійного фонду України довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача, визначеного станом на 01.01.2024 відповідно до Постанови № 704, під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою № 481, якою визначено фіксовану розрахункову величину 1 762,00 грн.

Суд звертає увагу, що правовий висновок Верховного Суду у постанові від 17.02.2026 по справі №520/5814/24 стосувався визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів в оновлених довідках про розмір грошового забезпечення військовослужбовця.

Однак, розрахункова величина при видачі довідок про розмір грошового забезпечення для осіб, на яких поширюється дія статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» повинна відповідати тій, яка визначена для грошового забезпечення діючих військовослужбовців. Такий висновок слідує з аналізу норм частини 3 статті 43 та 4 четвертої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а тому суд дійшов висновку, що правовий висновок Верховного Суду у постанові від 17.02.2026 по справі №520/5814/24 є застосовним в цій справі відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України .

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що під час проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 26.02.2022 по 20.06.2025 відповідач мав нараховувати та виплачувати грошове забезпечення із розрахунком посадового окладу, окладу за військовим званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік (у даному випадку на 01.01.2022, на 01.01.2023, на 01.01.2024 та на 01.01.2025), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.

Отже, застосування відповідачем для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, у період з 26.02.2022 по 20.06.2025 є протиправним.

Щодо перерахунку та виплати грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії суд зазначає таке.

Згідно з підпунктом 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам врегульовано наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260).

Згідно з пунктами 1, 2 розділу XVI Порядку №260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби. Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.

Виплата грошової допомоги для оздоровлення врегульована положеннями розділу ХХІІІ Порядку №260, за приписами яких, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Згідно з пунктами 1, 7, 9 розділу ХХІV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

З аналізу викладених норм слідує, що матеріальна допомога не є обов`язковою виплатою і може здійснюватися на підставі наказу командира військової частини в межах кошторисних призначень на виплату грошового забезпечення за наявності фінансового ресурсу після забезпечення особового складу обов`язковими виплатами: посадовим окладом, окладом за військове звання, доплатою за вислугу років та іншими.

Суд враховує, що визначення розміру премії, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань знаходиться в залежності від розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, які обраховуються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачу нараховано та виплачено грошову допомогу для оздоровлення за 2022-2025 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2025 роки за спірний період (26.02.2022 по 20.06.2025) (а.с. 33–34).

Водночас суд зауважує, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 з 26.02.2022, тож вимога щодо зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2022 є безпідставною та задоволенню не підлягає. Крім того, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023 та 2024 роки, позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, відповідно відсутні підстави для її перерахунку.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити шляхом визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 20.06.2025 із застосуванням, як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018; зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 20.06.2025 (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткові види грошового забезпечення, у тому числі грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2025 роки та премії, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог за період з 20.07.2022 по 20.06.2025 зазначає наступне.

Процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

Так, положеннями частин 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП України).

Так, відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» частини 1, 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції.

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Водночас 11.12.2025 Конституційним Судом України прийнято рішення №1-р/2025 у справі №1-7/2024(337/24) у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат), відповідно до якого визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину 1 статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

У пункті 2 резолютивної частини рішення зазначено, що частина 1 статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відтак, з 11.12.2025 втратила чинність частина 1 статті 233 Кодексу законів про працю України, яка встановлювала тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату належних працівникові сум заробітної плати (грошового забезпечення).

Оскільки позивач на момент звернення до суду продовжував проходити військову службу, строк звернення до суду з даним позовом визначений частиною 1 статті 233 КЗпП, тобто право позивача на звернення до суду з позовом щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за спірний період не обмежено будь-яким строком.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даній справі, відповідачем не надано суду жодного доказу на спростування доводів позивача щодо невірного нарахування йому грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 20.06.2025.

Зважаючи на викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову частково.

Враховуючи предмет даного позову, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

Керуючись статтями 72–74, 77, 241–246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 20.06.2025 із застосуванням, як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 20.06.2025 (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткові види грошового забезпечення, у тому числі грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2025 роки та премії, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Повний текст рішення суду складено 29 червня 2026 року.

Суддя Ольга ТКАЧЕНКО