Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №371/1117/25 — Миронівський районний суд Київської області

30.06.2026 Єдиний унікальний № 371/1117/25 провадження № 2-а/371/9/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 р. м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області в складі головуючої судді Геліч Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні (без виклику сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Миронівський відділ державної виконавчої служби в Обухівському районі центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 у справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП України,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Миронівський відділ державної виконавчої служби в Обухівському районі центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про оскарження постанови від 10 квітня 2025 року № 906/3 у справі про адміністративне правопорушення, ухваленою начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , якою на позивача ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн., через порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчиненого в особливий період, за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постанова є необґрунтованою та незаконною, винесена без достатніх доказів наявності складу адміністративного правопорушення і такою, що не відповідає обставинам справи, вимогам частини третьої статті 62 Конституції України, статей 7, 245, 276, 280 КУпАП. Також, категорично заперечує проти факту вчинення ним інкримінованого адміністративного правопорушення. Так, позивач зазначає, що його не було належно повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, повідомлення йому не вручалося особисто, не надсилалося рекомендованим листом або іншим засобом, відповідно, не мав змоги реалізувати своє право на захист. Викладені в постанові обставини та підстави правопорушення не відповідають фактичним обставинам справи. У встановлений законом спосіб та належним чином оформленої повістки про виклик до територіального центру, не отримував, не знав і не міг знати про дату, час і місце, куди потрібно з`явитись. Крім того, в постанові не вказано в який спосіб йому було вручено повістку, підстави з яких він викликався.

Про наявність зазначеної постанови ОСОБА_1 дізнався 15.07.2025 року, після того, як виконавчою службою були заблоковані банківські рахунки. Постанова, згідно якої був притягнутий до адміністративної відповідальності, за місцем проживання позивачу не надсилалася. Постанова позивачу не була вручена ні в момент винесення, а ні згодом, що позбавило його можливості своєчасно її оскаржити.

Просив визнати протиправною та скасувати оскаржувану постанову, зобов`язати державну виконавчу службу зняти арешт з банківських рахунків та стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 на його користь моральну шкоду в розмірі 30000 гривень.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2025 визначено головуючого суддю Геліч Т.В.

Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області від 03 лютого 2026 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача до суду подав відзив на позовну заяву у якому зазначив про обставини правопорушення, вчиненого позивачем, тобто порушення правил військового обліку.

В наданих до відзиву доказів, відповідач зазначає, що позивача було належним чином оповіщено про виклик до територіального центру комплектування, оскільки, з долучених до відзиву доказів, зокрема довідки Укрпошти форми 119, вбачається, що позивача ОСОБА_1 було належним чином оповіщено, і в зазначеній довідці проставлено відмітку отримання рекомендованого листа особисто і з підписом про отримання. Представник відповідача просив позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Разом з тим, 03.09.2025, до суду подано клопотання начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 до якого долучені копія постанови Миронівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 25.07.2025 року про закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документу без подальшого виконання за заявою стягувача, супровідний лист ІНФОРМАЦІЯ_2 , адресований до Миронівського відділу ДВС в Обухівському районі ЦМУ МЮ (м.Київ) від 16.07.2025 року за № 11813 про повернення постанови про адміністративне стягнення №906/3 від 10.04.2025 з громадянина ОСОБА_1 без подальшого виконання на підставі пункту 10 ст. 247 КУпАП та постанова №2953/3 про закриття справи про адміністративне правопорушення від 22.07.2025 у зв`язку з отриманням додаткової інформації про те, що ОСОБА_1 був призваний 11.04.2025 на військову службу по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_4 . Даною постановою було постановлено справу про адміністративне правопорушення стосовно військовослужбовця ОСОБА_1 закрити, а постанову №906/3 від 10.04.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасувати.

Суд, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами, дійшов таких висновків.

Під час розгляду справи судом встановлено, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 10 квітня 2025 року № 906/3, на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн.

Із змісту зазначеної постанови слідує, що 09 квітня 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 було виявлено адміністративне правопорушення, про те, що ОСОБА_1 не з`явився за викликом по повістці на зазначену дату, чим порушив вимоги частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», його дії кваліфіковані за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Позивач зазначає, що повістку про виклик до ТЦК не отримував особисто, а про її існування дізнався виходячи з постанови ІНФОРМАЦІЯ_5 , складеної за порушення правил військового обліку 10.04.2025 за що, відносно нього, за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. У виконавчому провадженні з примусового виконання, Миронівським відділом державної виконавчої служби в Обухівському районі центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) стягнення з боржника на користь держави вже проводилося у подвійному розмірі, штраф якого становив 34000 грн. Копію постанови позивач не отримував, про її існування дізнався вже під час проходження військової служби. З 11.04.2025 року, на момент винесення постанови, позивач офіційно був призваний на військову службу. Тобто, навіть якщо неявка за повісткою мала місце, вона усунута подальшими діями, а саме, добровільною явкою та фактичним проходженням військової служби.

Суд відхиляє аргументи відповідача, викладені у відзиві про те, що позивач знав про дату, час та місце, куди потрібно з`явитись, а також мету такої явки, оскільки, виходячи з наданого доказу, видно, що жоден документ не містить підтвердження вручення повістки, відсутні дані про дату, спосіб вручення чи відмову від отримання, що унеможливлює встановлення факту порушення ОСОБА_1 правил військового обліку. Надані відповідачем у відзиві докази, не підтверджують факт отримання позивачем повістки про явку до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Водночас, до суду, за клопотанням відповідача, були долучені до матеріалів справи письмові докази, а саме: копія постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення №2953/3 від 22.07.2025 на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого документу без подальшого виконання та копія постанови про закінчення виконавчого провадження від 25.05.2025 року у зв`язку з проходженням військової служби ОСОБА_1 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

На підставі частин 1 та 2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах зверненння до адміністративного суду, встановленого цим Кодесом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною другою статті 286 КАС України передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Відповідно положень ст. 251 КУпАП (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Виходячи з положень ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчиненого в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно ч.3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях. У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Згідно ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів.

Особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (абзац тринадцятий частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України»).

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України.

Відповідно п. 41 Порядку проведення призову громадянина військову службу під час мобілізації,на особливий період, затвердженого Постановою КМУ №560 від 16.05.2024 року, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного(міського)територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день про ставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день про ставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день про ставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день про ставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Таким чином, зазначеними нормами передбачений обов`язок військовозобов`язаних у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

За змістом ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оскаржувана постанова від 10 квітня 2025 року № 906/3 не містить відомості про те, що ОСОБА_1 було вручено повістку та на яку дату він мав з`явитися та підстави з яких він викликався та не прибув за викликом по повістці на зазначену дату.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин у справі про адміністративне правопорушення щодо позивача, а тому оскаржувану постанову слід скасувати.

Суд зазначає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Отже, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду щодо надання достатніх та належних доказів в підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, викладеним у постанові від 23.10.2019 року у справі № 357/10134/17 (провадження № К/9901/32368/18).

Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Отже, саме відповідач зобов`язаний довести правомірність складання ним постанови, зокрема, шляхом доведення належними та допустимими доказами порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчиненого в особливий період, за що передбачена відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Матеріали справи не містять доказів про наявність адміністративного правопорушення в діях позивача. При цьому, сама по собі постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не є безперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки така постанова за своєю правовою природою є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому повинно передувати фіксування цього правопорушення, що в даному випадку працівником патрульної поліції здійснено не з порушенням Інструкції, як зазначалось вище, із недодержанням безперервності відеозапису.

Суд враховує, що у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення Конституційний суд України в своєму рішенні від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 зазначив, що провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи). За загальним правилом фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення уповноваженою посадовою особою протоколу про його вчинення.

Суд зазначав у наведеному Рішенні, що КУпАП визначає систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Вказані положення є законодавчими гарантіями об`єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності (п.2.2 Рішення).

Окрім того, Суд у наведеному Рішенні аналізує можливість притягнення особи до відповідальності у так званому у скороченому провадженні. При цьому Суд вказує, що скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.

Тобто, позиція Суду полягає у тому, що навіть у випадку, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, стадія фіксації адміністративного правопорушення та формування адміністративної справи є обов`язковою та має передувати такому розгляду справи.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП (ч. 2 ст. 251 КУпАП).

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано належних, допустимих та достатніх доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та притягнення останнього до адміністративної відповідальності з дотриманням визначеної законом процедури.

З аналізу вище зазначених норм процесуального права слідує, що законодавець встановив презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується, - повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб`єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.

З матеріалів справи не вбачається, що такий обов`язок суб`єктом владних повноважень виконано.

Відповідачем жодними належними та допустимими доказами не доведено факту вчинення позивачем зазначеного у оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення, зокрема, не представлено відео- або фото фіксації можливого порушення, або свідків події на місці вчинення правопорушення під час його вчинення.

Отже, для винесення постанови про накладення стягнення за адміністративне правопорушення відповідна посадова особа на підставі належних та допустимих доказів повинна прийти до переконання як про сам факт вчинення адміністративного правопорушення, так і про його вчинення саме цією особою.

У той же час, відповідачем у ході розгляду даної справи не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, за викладених в оскаржуваній постанові про притягнення до відповідальності обставин.

Відповідно до норми статті 62 Конституції України вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Із врахуванням положень і тлумачень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у сумі 30 000 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України) (п.57).

У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Необхідною умовою виникнення відповідальності у вигляді обов`язку відшкодувати заподіяну майнову і немайнову шкоду є неправомірність дій або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою, вини особи у заподіянні шкоди.

Слід зазначити що сама лише констатація у судовому рішенні порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно (Постанова ВС від 10.06.2021 року по справ №640/963/19).

Позивач пояснює, що моральна шкода спричинена тим, що у зв`язку зарештом рахунків, він не мав можливість повноцінно забезпечувати себе і родину, вна слідок чого, переносив моральні страждання, відчуав психологічний дискомфорт у приватному житті.

Суд наголошує, що матеріалами справи не підтверджені моральні страждання позивача, наприклад, висновком експертизи моральної шкоди, консультативними висновками лікарів тощо.

Водночас вимога позивача про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає, оскільки позивач не надав належних доказів заподіяння йому моральних страждань та їх обсягу, а також причинного зв`язку між незаконними діями відповідача і заявленою шкодою. Саме по собі порушення права не є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди без підтвердження її фактичного заподіяння.

З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову: скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, із відмовою у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди.

Розподіл судових витрат у вигляді судового збору не здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.

За таких обставин, оцінивши усі досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними, а тому підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події та складу адміністративного правопорушення.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б давали суду підстави дійти обґрунтованого висновку щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Від сплати судового збору за подання позовної заяви під час розгляду справи, позивач звільнений на підставі п .13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

у х в а л и в:

Позов задовольнити частково.

Скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення №906/3 від 10 квітня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , за ч.3 ст.210-1 КУпАП до адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 34000 грн.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , про притягнення за постановою №906/3 від 10 квітня 2025 року до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, закрити.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 30.06.2026.

Суддя Тетяна ГЕЛІЧ