Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №362/2755/25 — Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/2755/25

Провадження № 2/362/629/26

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

30 червня 2026 року

суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області Марчук О.Л., розглянувши в порядку спрощеного провадження у місті Василькові Обухівського району Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Васильківської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконною і скасування державної реєстрації та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду із позовною заявою в обґрунтування вимог якої зазначила, що на праві спільної часткової власності в розмірі по 1/4 частині кожному їй, її двом дітям та її матері, належить земельна ділянка площею 0,203 гектара, кадастровий номер 3221480501:01:014:0008, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, 06.12.2007 року зареєстровано право власності відповідачки на незакінчений будівництвом житловий будинок готовністю 66 % за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на вищевказаній земельній ділянці.

Викладаючи й цитуючи за змістом позову положення нормативно-правових актів які регулюють підстави і порядок здійснення державної реєстрації права власності, позивачка вважає, що реєстратор порушила вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та просить визнати незаконним і скасувати державну реєстрацію права власності відповідачки на вказаний незакінчений будівництвом об`єкт нерухомого майна та зобов`язати орган місцевого самоврядування внести відомості про скасування такої державної реєстрації до Державного реєстру прав та закрити відповідний розділ Державного реєстру прав і реєстраційну справу щодо даного об`єкту (т.с. 1, а.с. 138 – 156).

Дану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження.

Відповідачем Васильківською міською радою надано відзив на позов у якому вона просить відмовити в задоволенні позовних вимог до неї, посилаючись на те, що вона не є належним відповідачем у даній справі за вимогами про скасування державної реєстрації прав (т.с. 1, а.с. 181 – 185).

Представником позивачки надано відповідь на відзив у якому він не погодився із запереченнями відповідача Васильківської міської ради та просив їх відхилити (т.с. 1, а.с. 198 – 204).

Представником відповідачки Ковалко Т.В. надано відзив на позов у якому вона просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачкою обрано невірний спосіб захисту своїх цивільних прав (т.с. 1, а.с. 211 – 230).

Дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд встановив такі обставини та приходить до наступних висновків.

Із доданих до позову копій свідоцтв про право на спадщину за законом вбачається, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в рівних частках у розмірі по 1/4 частині кожному належить земельна ділянка площею 0,203 гектара, кадастровий номер 3221480501:01:014:0008, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 (т.с. 1, а.с. 38, 39 – 40, 41, 42).

Як встановлено з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.04.2024 року, 06.12.2007 року зареєстровано право власності відповідачки ОСОБА_2 на незакінчений будівництвом житловий будинок готовністю 66 % за адресою: АДРЕСА_1 (т.с. 1, а.с. 44).

При цьому, суд враховує обставини зміни адміністративно-територіального поділу районів у Київській області за Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів», внаслідок чого станом на дату постановлення цього рішення суду село Велика Бугаївка розташоване в адміністративних межах Васильківської міської територіальної громади Обухівського району Київської області.

Як на підставу своїх вимог, позивачка посилається на ту обставину, що наявність в Державному реєстрі речових прав запису про право власності відповідачки ОСОБА_2 на незавершений будівництвом житловий будинок на земельній ділянці співвласником якої вона є разом зі своїми дітьми, порушує її права як співвласника земельної ділянки, оскільки незавершене будівництво житлового будинку здійснювалось в 2007 році без відповідного дозволу на проведення будівельних робіт.

Норми частини першої статті 19 ЦПК України визначають, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав.

Натомість, позивачкою не заявлено позовні вимоги відносно об`єкта незавершеного будівництвом житлового будинку, у тому числі й, але не виключно, про знесення самочинного будівництва.

Також, позивачка фактично не оспорює право власності відповідачки ОСОБА_2 на незавершений будівництвом житловий будинок та не заявляє стосовно нього будь-яких речових прав.

Як наслідок, заявлені позовні вимоги про скасування державної реєстрації не відповідають, не узгоджуються і суперечать вищевикладеній нормі частини першої статті 19 ЦПК України, оскільки вимоги позивачки про скасування реєстрації майна є похідними від спору щодо такого майна, але позивачка не заявила позовних вимог щодо майнових прав на зазначений об`єкт нерухомості.

У зв`язку із цим, суд приходить до висновку про те, що позивачем обрано невірний та неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постанові Верховного Суду від 13 грудня 2021 року по справі № 761/33286/15 зазначено, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача.

Також, відповідно до правових висновків постанови Верховного Суду від 16 лютого 2021 року по справі № 910/2861/18, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Крім того, суд враховує правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року по справі № 916/1174/22 за якими:

-сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки;

-права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно;

-державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження;

-у певних випадках спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення; у таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню;

- у цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту;

- можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна;

- частинами третьою – п`ятою статті 376 ЦК України, встановлено право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно; якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок; на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб;

- визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 ЦК України);

- відповідно до приписів частин третьої та п`ятої статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті;

- якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті; можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається;

- за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна;

- отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Враховуючи вищенаведені правові висновки та зміст позовних вимог, суд приходить до висновку про те, що вимога про скасування державної реєстрації незавершеного будівництвом будинку не усуває перешкоди для позивачки в користуванні та розпорядженні належною їй частиною земельної ділянки, а тому, безсумнівно, й не призведе до відновлення прав та інтересів позивачки без необхідності повторного звернення до суду з метою врегулювання спірних правовідносин.

Тобто, при зверненні до суду позивачка обрала невірний спосіб захисту, який суперечить вимогам закону та є неефективним для вирішення справи по суті.

Також, як на підставу своїх вимог позивачка посилається на порушення Закону України «Про планування та забудову територій» (в редакції 2007 року) в частині неотримання будівельного паспорта.

Посилаючись на статті 1, 2, 10, 12, 14, 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», позивачка стверджує про незаконність державної реєстрації незавершеного будівництва, проведеної в 2007 році.

Згідно із преамбулою Закону України «Про планування та забудову територій», цей закон встановлює правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій і спрямований на забезпечення сталого розвитку населених пунктів. Зазначений закон не регулює правовідносини в сфері реєстрації речових прав, в тому числі прав власності на новостворене майно, чи взаємовідносин, пов`язаних з реєстрацію прав на незавершене будівництво.

При цьому, згідно із частиною першою статті 24 Закону України «Про планування та забудову територій» (в редакції закону чинній на 2007 рік), фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об`єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов`язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об`єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво).

Зокрема, суд враховує, що рішенням Виконавчого комітету Великобугаївської сільської ради № 90 від 29 листопада 2007 року було вирішено видати дозвіл громадянці ОСОБА_2 на будівництво індивідуального житлового будинку та господарських будівель на земельній ділянці розміром 0,203 гектара в АДРЕСА_2 (т.с. 2, а.с. 99).

Серед іншого, суд звертає увагу на наступному.

Правовідносини щодо реєстрації прав на нерухоме майно в 2007 році регулювались Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

Згідно із статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», термін «об`єкт нерухомого майна (нерухоме майно, нерухомість)» визначено як – земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦК України (в редакції чинній 2007 року), до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва.

Державна реєстрація є публічним визнанням державою права на нерухоме майно.

Враховуючи, що державна реєстрація права власності відповідачки ОСОБА_2 на спірний об`єкт нерухомості відбувалась у 2007 році, коли вона була єдиним власником земельної ділянки, суд приходить до висновку про те, що дана реєстрація незавершеного будівництвом будинку не порушувала права та охоронювані інтереси інших осіб.

Таким чином, під час розгляду даної цивільної справи, позивач не довів перед судом обставин неправомірності державної реєстрації речових прав відповідачки ОСОБА_2 на незакінчений будівництвом житловий будинок готовністю 66 % розташований на земельній ділянці площею 0,203 гектара, кадастровий номер 3221480501:01:014:0008, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , співвласниками якої в рівних частках у розмірі по 1/4 частині кожному є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ..

У зв`язку із цим, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для скасування оспорюваної державної реєстрації прав відповідачки ОСОБА_2 на зазначене нерухоме майно.

Як наслідок, також, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про зобов`язання Васильківської міської ради внести відомості про скасування такої державної реєстрації до Державного реєстру прав та закрити відповідний розділ Державного реєстру прав і реєстраційну справу щодо даного об`єкту, оскільки нормою частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Тобто, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та внесення до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав, здійснюється на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав.

За таких обставин, позов є безпідставним і необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Воднораз, обґрунтовуючи дане судове рішення, суд керується нормою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно із яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Одночасно, на підставі пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України, у зв`язку із відмовою у позові судові витрати пов`язані з розглядом справи у вигляді сплати позивачем судового збору слід покласти на позивача (т.с. 1, а.с. 166, 167, 168).

На підставі викладеного, керуючись статтею 19 Конституції України, положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», нормами Закону України «Про планування та забудову територій», статтями 331, 376 ЦК України, статтями 1 – 13, 19, 23, 27, 34, 76 – 83, 89, 92, 95, 133, 141, 258, 259, 263 – 265, 274 – 279 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до Васильківської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконною і скасування державної реєстрації та зобов`язання вчинити дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя

Дата складення повного рішення суду – 30 червня 2026 року.