Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №520/3521/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

30 червня 2026 р. справа № 520/3521/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 30.12.2025 про відсутність підстав для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області призначити з 21.08.2023 ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно з пунктом «в» ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями п. 3 та п. 10 ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 257 КАС України, якими унормовано що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Справа розглянута з урахуванням перебування судді Біленського О.О. у відпустці та відрядженні з 08.06.2026 по 29.06.2026.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 26.12.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 на адресу головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області направлене подання з необхідними документами для призначення пенсії за вислугу років позивачці ОСОБА_1 . Рішення за результатами розгляду вказаного подання прийнято відповідачем 30.12.2025. Згідно із зазначеним рішенням – призначити пенсію за вислугу років ОСОБА_1 немає законних підстав, оскільки ОСОБА_1 на день звільнення не досягла 45-річного віку та не має достатньої календарної вислуги. Позивач вважає прийняте відповідачем рішення протиправним, у зв`язку з чим звернулась до суду з даним позовом.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області подано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах право позивача на пенсію визначається за нормами законодавства, які діяли на момент звільнення зі служби. Так, згідно ст. 12 Закону №2262-XII в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби, право на пенсію за вислугу років мають: а) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше; б) особи офіцерського складу та особи середнього, старшого і вищого складу органів внутрішніх справ, які звільнені зі служби за віком, у зв`язку із хворобою, скороченням штатів або обмеженим станом здоров`я і на день звільнення досягли 45-річного віку та мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ. Відповідно до наданих на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/34389/24 ІНФОРМАЦІЯ_1 матеріалів для призначення пенсії, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було звільнено зі служби 25.10.2005 у зв`язку із реформуванням Збройних Сил України. На день звільнення календарна вислуга років становить 16 років 05 місяців та 03 дні. Оскільки ОСОБА_1 на день звільнення не досягла 45-річного віку та не має достатньої календарної вислуги, 20 років і більше, для призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону №2262-ХІІ, підстави відсутні.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.10.2005 №223 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , механіка відділення каналообразуючих систем передаючого радіоцентру вузла зв`язку, звільнено з військової служби у запас за підпунктом "г" пункту 85 Положення про проходження військової служби солдатами (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України, у зв`язку зі скороченням штатів, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 25.10.2005.

Відповідно до зазначеного наказу вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні складала 16 років 05 місяців 03 дні, у пільговому обчисленні - немає.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 у справі №520/34389/24, яке набрало законної сили 23.06.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо не підготовки та не надання до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області подання з необхідними документами для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 підготувати та надіслати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Харківській області подання з необхідними документами для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 у справі №520/34389/24 ІНФОРМАЦІЯ_1 26.12.2025 направлено подання з необхідними документами для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

За результатами розгляду вищевказаного подання рішенням Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 30.12.2025 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оскільки на день звільнення ОСОБА_1 не досягла 45-річного віку та не має достатньої календарної вислуги, 20 років і більше.

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII (далі - Закон №2262-XII).

Цей Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Умови призначення пенсій за вислугу років встановлені статтею 12 Закону №2262-XII.

Згідно з пунктом "в" статті 12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 20 календарних років і більше, які звільняються з військової служби відповідно до Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей".

Суд звертає увагу, що редакція зазначеної статті змінювалась в частині умов і підстав виникнення права на пенсію за вислугу років.

Так, відповідно до пункту "в" статті 12 у редакції Закону України від 04.04.2006 №3591-IV "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців", пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 15 років, які звільняються з військової служби відповідно до Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей".

Законом від 08.07.2011 №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" пункт "в" статті 12 Закону №2262-XII викладено в наступній редакції, а саме: пенсії за вислугу років призначаються особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 20 календарних років і більше, які звільняються з військової служби відповідно до Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей".

Правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв`язку зі скороченням чисельності Збройних Сил України в ході їх реформування, та членів їхніх сімей встановлює Закон України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" від 15.06.2004 №1763-IV (далі - Закон №1763-IV).

Згідно з пунктом 11 статті 1 Закону України №1763-IV (у редакції, яка діяла на час звільнення зі служби позивача) для військовослужбовців, які звільняються зі Збройних Сил України у зв`язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 15 років пенсія обчислюється у розмірі 40 відсотків від грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 відсотки за кожний наступний рік, але не більше ніж 50 відсотків відповідного грошового забезпечення.

Статтею 3 цього Закону дію вказаної норми поширено на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв`язку з реформуванням ЗСУ після 01 січня 2004 року.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ військовослужбовці, за винятком тих, які проходять строкову службу, не можуть бути звільнені з військової служби до набуття права на пенсію за вислугу років.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Згідно з вимогами статті Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституції України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституції України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11.10.2005 № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення №5-рп/2002).

22.05.2008 Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій для військовослужбовців, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Таким чином, оскільки право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України при досягненні ними в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років, було встановлено пунктом 11 статті 1 Закону №1763- IV, чинним на момент звільнення позивачки, то саме зазначена норма підлягає застосуванню відповідачем у спірних правовідносинах.

Судом встановлено, станом на момент звернення за призначенням пенсії позивачу виповнилося 45 років, що в сукупності з відповідною вислугою років сформувало підстави для призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "в" статті 12 Закону №2262-XII.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що рішення Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 30.12.2025, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо способу відновлення порушених прав позивача суд зазначає наступне.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проєктом нормативно-правового акта.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав, позивач звернувся до суду із вимогами щодо визнання протиправним рішення відповідача та зобов`язання вчинити певні дії щодо призначення пенсії на пільгових умовах.

Проте слід врахувати, що призначення пенсії є дискреційним повноваженням відповідача, тому суд не може підміняти цей орган та приймати за нього відповідне рішення.

Вирішуючи питання дискреційних повноважень пенсійного органу щодо зобов`язання відповідача вчинити дії, а саме: призначити позивачу пенсію за вислугу років на підставі пункту "а" статті 12 Закону Закон №2262-XII з 01.02.2023, Верховний Суд у постанові від 18.05.2026 у справі №600/399/24-а дійшов аналогічних висновків.

Таким чином, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу суд доходить висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути подання ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26.12.2025 про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі пункту "в" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з урахуванням висновків суду у даній справі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 30.12.2025, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути подання ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26.12.2025 про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі пункту "в" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з урахуванням висновків суду у даній справі.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Біленський О.О.