Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №520/7121/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 р. справа №520/7121/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Григоров Д.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська обл., Одеський р-н, 65012, код ЄДРПОУ: 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (м-н Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 пов., м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ: 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №103550004620 від 26.03.2026 і воно ж - від 27.03.2026 №963390154037 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , яким відмовлено у здійсненні перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці Орджонікідзевського районного суду м. Харкова з урахуванням довідки № 04-48/373 від 03.06.2025 р., виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Харківській області, виходячи з розміру суддівської винагороди на 01 січня 2025 року 158970,00 грн. (сто п`ятдесят вісім тисяч дев`ятсот сімдесят гривень 00 коп);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (відповідач 1) Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (відповідач 2) здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці Орджонікідзевського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 відповідно довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області № 04-48/373 від 03.06.2025р., виходячи з розміру суддівської винагороди на 01 січня 2025 року, - починаючи з 01 січня 2025 року у відсотковому співвідношенні 52 % до суддівської винагороди, зазначеної у довідці № 04-48/373 від 03.06.2025р., виданої Територіальним управлінням ДСА України в Харківській області, виходячи з розміру суддівської винагороди на 01 січня 2025 року у розмірі 158970.00 грн. (сто п`ятдесят вісім тисяч дев`ятсот сімдесят гривень 00 коп.) з урахуванням фактично виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 як судді у відставці Орджонікідзевського районного суду м. Харкова, виплату щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням довідки № 04-48/373 від 03.06.2025р., виданої Територіальним управлінням ДСА України в Харківській області, виходячи з розміру суддівської винагороди на 01 січня 2025 року, - з 01 січня 2025 року у відсотковому співвідношенні 52 % до суддівської винагороди, зазначеної у довідці № 04-48/373 від 03.06.2025р., виданої Територіальним управлінням ДСА України в Харківській області, виходячи з розміру суддівської винагороди на 01 січня 2025 року у розмірі 158970.00 грн. (сто п`ятдесят вісім тисяч дев`ятсот сімдесят гривень 00 коп.), з урахуванням фактично виплачених сум, щомісячного довічного грошового утримання та надалі здійснювати виплату щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням довідки № 04-48/373 від 03.06.2025р, виданої Територіальним управлінням ДСА України в Харківській області;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (відділ обслуговування громадян № 14 (Лозівський р-н) здійснити виплату ОСОБА_1 як судді у відставці Орджонікідзевського районного суду м. Харкова, недоотриманих сум, починаючи з 01 січня 2025 року.

В обґрунтування позову було зазначено, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Харківській області виготовлено довідку про розмір суддівської винагороди позивачки станом на 01 січня 2025 року. Позивачка звернулася до органів Пенсійного фонду України в Харківській області з вимогою здійснити перерахунок довічного грошового утримання згідно вказаної довідки, однак Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було відмовлено у здійсненні перерахунку довічного грошового утримання судді, що порушує право позивачки на вільне володіння своїм майном у вигляді щомісячного довічного утримання судді.

Ухвалою суду від 06.04.2026р. відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 КАС України та запропоновано відповідачам надати відзив на позов.

Представником ГУ ПФУ в Харківській області та ГУ ПФУ в Одеській області було подано відзиви на адміністративний позов, у яких зазначено, що відповідачі у спірних правовідносинах діяли згідно чинного законодавства, просили в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивачкою до суду надано відповіді на вищезазначені відзиви на позовну заяву, згідно яких вона підтвердила раніше викладену правову позицію та просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

З урахуванням викладеного суд вважає можливим розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є достатніми та належними.

У період з 08.06.2026р. по 26.06.2026р. суддя Григоров Д.В. перебував у щорічній відпустці.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківський області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Харківській області було надано довідку про розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 станом на 01 січня 2025 року №04-48/373 від 03.06.2025р., копія якої долучена до матеріалів справи.

20.03.2026р. позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою для перерахунку довічного грошового утримання на підставі довідки про розмір суддівської винагороди позивачки станом на 01 січня 2025 року №04-48/373 від 03.06.2025р., що видана Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Харківській області.

Заява була направлена до розгляду за принципом екстериторіальності та за наслідками розгляду рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.03.2026р. №963390154037 було відмовлено позивачці у здійсненні перерахунку пенсії з огляду на відсутність підстав. Зокрема, зазначалося, що щомісячне довічне грошове утримання ОСОБА_1 перераховано з 23.12.2020р. згідно рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2021р.

Не погоджуючись з вищевказаним, позивачка звернулася до суду з позовом в цій справі.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ч.1 ст.46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Закон України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VI) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідно статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Питання виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці врегульоване статтею 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частиною четвертою якого встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Таким чином, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" для визначення базового розміру посадового окладу судді передбачена спеціальна розрахункова величина, розмір якої становить 2102,00 грн.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях підкреслював, що конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018).

30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", яким, зокрема, статтю 130 Основного Закону викладено в новій редакції, текст якої зазначено, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій".

Питання визначення розміру суддівської винагороди врегульовано статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в його преамбулі), є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України), зокрема, пунктом 1 частини третьої якої визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема, визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України (положення статті 2 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").

Згідно з приписами статті 6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров`я та освіти.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень урегульовано Законом України "Про прожитковий мінімум".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Зазначеною нормою Закону України "Про прожитковий мінімум" визначено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Слід зазначити, що Законом України "Про прожитковий мінімум" не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді". Вказаним законом судді не віднесені до окремої соціальної чи демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" разом із встановленням на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн. був введений такий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн.

Варто зазначити, що зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон України "Про прожитковий мінімум" щодо визначення розміру прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Водночас Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Суд наголошує, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет звертав увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги повинен братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Зазначена конституційна гарантія незалежності суддів не може зазнавати змін без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, тобто суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", є протиправною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 580/2522/24, від 13 листопада 2024 року у справі № 200/1707/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 420/3716/24.

Крім того, суд зазначає, що постановою від 12 вересня 2025 року № 19 Пленум Верховного Суду, керуючись статтею 150 Конституції України, статтями 7, 50- 52 Закону України "Про Конституційний Суд України", пунктом 5 частини другої статті 36, пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", постановив звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п`ятого частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік", яким встановлено розмір прожиткового мінімуму 2102 гривні для цілей визначення посадового окладу судді.

Звертаючись до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п`ятого частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік", яким встановлено розмір прожиткового мінімуму 2102 гривні, для цілей визначення посадового окладу судді Пленум Верховного Суду виходив з того, що наявні підстави стверджувати, що суддівська винагорода (та щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці) відповідно до Конституції і законів України, міжнародних актів є складовими статусу судді; є гарантією здійснення судочинства незалежним, неупередженим, безстороннім і справедливим судом; поширюється на усіх суддів; такі гарантії є однаковими і не залежать від жодних умов (віку, стажу, посади, юрисдикції суду тощо). Тобто матеріальне забезпечення суддів (суддів у відставці) захищено від зменшення або скасування.

Гарантії незалежності суддів (в частині матеріального забезпечення) повинні бути забезпечені не як матеріальне забезпечення людини, а як особи, що займає посаду судді і здійснює судочинство та є представником судової влади, і при цьому має гарантію такого забезпечення незалежно від впливу як інших складових державної влади, так і інших представників судової влади (голови суду, інших суддів, органів, що відповідають за формування судової влади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо).

Приймаючи Закон України "Про Державний бюджет на 2025 рік" в частині, що визначає прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн., законодавець фактично встановив інший (менший) розмір винагороди судді, тим самим звузив гарантії незалежності суддів, що суперечить приписам частини першої статті 126 Конституції України.

Як вбачається з висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 200/2309/25, у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання; для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Враховуючи наведене, доходить висновку, що позовні вимоги в цілому є обґрунтованими, а оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 27.03.2026р. №963390154037 підлягає скасуванню як протиправне.

Разом з тим, щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №103550004620 від 26.03.2026р. суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 04.06.2026р. було витребувано від відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області належним чином засвідчену копію рішення ГУ ПФУ в Одеській області №103550004620 від 26.03.2026р.

На виконання вищевказаної ухвали суду представником ГУ ПФУ в Одеській області до суду подано заяву від 17.06.2026р. № 1500-0305-7/96197, згідно змісту якої вказано, що надати вищевказане рішення пенсійного органу неможливо, оскільки посилання на нього в рішенні, що оскаржується було помилковим.

Таким чином, судом встановлено, що рішення №103550004620 від 26.03.2026р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області не приймалось, у зв`язку з чим вказані позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Продовжуючи розгляд справи стосовно позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці, суд зазначає що дії зобов`язального характеру, як спосіб відновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом до того органу, рішення якого оскаржується.

Відтак, дії зобов`язального характеру щодо перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким в даному випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Наведене вище також узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 08.02.2024 р. у справі №500/1216/23.

З урахуванням наведеного вище, відсутні правові та фактичні обставини для покладання на Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області вчинення дій зобов`язального характеру, оскільки компетентним органом є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області. Зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату щомісячного довічного грошового утримання та здійснити виплату недоотриманих сум відповідає меті належного поновлення прав позивача та слугуватиме досягненню того, щоб виниклий між сторонами спір було остаточно вирішено. Дискреційних повноважень з боку ГУ ПФУ в Харківській області з приводу виплати перерахованого довічного грошового утримання судом не встановлено, а відповідачами не доведено.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, підсумовуючи наведене вище, суд уважає, що ключові доводи та аргументи сторін отримали належну оцінку з урахуванням обставин справи, решта доводів висновків суду не спростовують.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову частково.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України, оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 9, 243-246, 291, 293, 295-296 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.03.2026 №963390154037 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , яким відмовлено у здійсненні перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці Орджонікідзевського районного суду м. Харкова з урахуванням довідки № 04-48/373 від 03.06.2025 р., виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Харківській області, виходячи з розміру суддівської винагороди на 01 січня 2025 року 158970,00 грн. (сто п`ятдесят вісім тисяч дев`ятсот сімдесят гривень 00 коп).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці Орджонікідзевського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 відповідно довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області № 04-48/373 від 03.06.2025р., виходячи з розміру суддівської винагороди на 01 січня 2025 року, починаючи з 01 січня 2025 року у відсотковому співвідношенні 52 % до суддівської винагороди, зазначеної у довідці № 04-48/373 від 03.06.2025р., виданої Територіальним управлінням ДСА України в Харківській області, виходячи з розміру суддівської винагороди на 01 січня 2025 року у розмірі 158970,00 грн. (сто п`ятдесят вісім тисяч дев`ятсот сімдесят гривень 00 коп.) з урахуванням фактично виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці Орджонікідзевського районного суду м. Харкова, виплату щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням довідки № 04-48/373 від 03.06.2025р., виданої Територіальним управлінням ДСА України в Харківській області, виходячи з розміру суддівської винагороди на 01 січня 2025 року, - з 01 січня 2025 року у відсотковому співвідношенні 52 % до суддівської винагороди, зазначеної у довідці № 04-48/373 від 03.06.2025р., виданої Територіальним управлінням ДСА України в Харківській області, виходячи з розміру суддівської винагороди на 01 січня 2025 року у розмірі 158970.00 грн. (сто п`ятдесят вісім тисяч дев`ятсот сімдесят гривень 00 коп.), з урахуванням фактично виплачених сум, щомісячного довічного грошового утримання та надалі здійснювати виплату щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням довідки № 04-48/373 від 03.06.2025р, виданої Територіальним управлінням ДСА України в Харківській області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (відділ обслуговування громадян № 14 (Лозівський р-н) здійснити виплату ОСОБА_1 як судді у відставці Орджонікідзевського районного суду м. Харкова, недоотриманих сум, починаючи з 01 січня 2025 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.В. Григоров