Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №750/3454/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

30 червня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/3454/26

Головуючий у першій інстанції – Маринченко О. А.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1592/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Разгуляєвої О. А.,

суддів Луговця О. А., Любчика О. В.,

учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргоюТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ТОВ «ФК «Омега Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування посилалось на те, що 14.12.2021 між ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» та ОСОБА_2 на підставі заяви відповідача про видачу кредиту укладено кредитний договір № 331196, за умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 8500,00 грн зі сплатою процентів за користування ним на умовах, визначених договором.

Проте, як зазначав позивач, відповідач належним чином не виконувала свої зобов`язання за договором, не сплачувала щомісячні платежі за кредитом та проценти за користування кредитом, чим порушила умови договору.

За доводами позову, 26.03.2025 між ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «Омега Фінанс» укладено Договір факторингу № Ф-25/2, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги, розмір якої вказано у Додатку № 1 до Договору факторингу, зокрема і по кредитному договору, укладеним з ОСОБА_1 .

Позивач посилався, що станом на 26.03.2025 відповідно до Реєстру боржників сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 331196 від 14.12.2021 перед новим кредитором ТОВ «ФК «Омега Фінанс» складає 9 978,00 грн, з яких: 8 128,00 грн – прострочена заборгованість по тілу кредиту; 1 850,00 грн – прострочені проценти за кредитом.

У позові ТОВ «ФК «Омега Фінанс» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості за кредитним договором № 331196 від 14.12.2021 у розмірі 9 978,00 грн та судові витрати.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22.05.2026 в задоволенні позову ТОВ «ФК «Омега Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовлено.

Обґрунтовуючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження оплати ціни продажу за укладеним Реєстром боржників № 1 за договором факторингу № Ф-25/2 від 26.03.2025, які б засвідчували факт набуття позивачем прав вимоги до відповідача за кредитним договором № 331196 у сумі 9978,00 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, керівник ТОВ «ФК «Омега Фінанс» Саркісян Н. А. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22.0.2026 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «ФК «ОМЕГА ФІНАНС» задовольнити в повному обсязі та стягнути судові витрати.

За доводами скарги рішення ухвалено без повного та всебічного дослідження обставин справи, а така бездіяльність свідчить про порушення судом першої інстанції принципу змагальності закріпленого в ЦПК України, а також його обов`язку щодо сприяння всебічному, повному та об`єктивному розгляду справи.

В обґрунтування доводів скарги, заявник посилається, що до матеріалів справи позивачем було подано Витяг з Реєстру боржників, який містить інформацію щодо конкретного боржника ОСОБА_1 , із зазначенням її ідентифікуючих даних, дати та номеру кредитного договору, загальної суми заборгованості (тіло кредиту та проценти за користування кредитними коштами) та кількості днів прострочення.

Зазначає що вказаний Витяг з технічним позначенням «Реєстр боржників №1 від 26.03.2025 р.» фактично є витягом з Реєстру Боржників № 3 від 01.07.2025 до Договору факторингу № Ф-25/2 від 26.03.2025 р. та містить відомості конкретного боржника, тоді як повний Реєстр Боржників № 3 від 01.07.2025 містить інформацію про 496 боржників.

Тому заявник наголошує, що зазначений витяг є похідним документом від повного Реєстру Боржників № 3 від 01.07.2025 та містить ідентичні відомості щодо відповідача, а саме: прізвище, ім`я та по батькові боржника, РНОКПП боржника, номер та дату кредитного договору, розмір заборгованості, структуру заборгованості та інші дані, які необхідні для індивідуалізації відступленого права вимоги.

Як вважає заявник, подання до суду першої інстанції Витягу з Реєстру боржників замість повного Реєстру Боржників № 3 від 01.07.2025, який містить інформацію щодо значної кількості інших осіб, було зумовлено необхідністю надання суду лише тих відомостей, які стосуються предмета спору та конкретного боржника, без розкриття персональних даних інших осіб, права вимоги до яких також були відступлені за відповідним реєстром, тому сам по собі факт подання Витягу з Реєстру боржників не свідчить про відсутність переходу права вимоги та не може бути підставою для висновку про недоведеність набуття позивачем статусу нового кредитора.

За доводами скарги, суд першої інстанції безпідставно ототожнив зазначений Витяг з Реєстру боржників з повним Реєстром Боржників № 3 від 01.07.2025 до Договору факторингу № Ф-25/2 від 26.03.2025, що призвело до помилкового висновку про відсутність підтвердження оплати саме цього реєстру, а подані позивачем докази підтверджують існування кредитного зобов`язання, включення боргу відповідача до кредитного портфеля відступлених прав вимоги, виконання сторонами договору факторингу щодо відповідного реєстру боржників та перехід права вимоги до позивача.

Як вказує заявник, суд першої інстанції не врахував, що наданий Витяг з Реєстру боржників містить технічне позначення «Реєстр боржників №1 від 26.03.2025р.», яке не змінює його правової природи, як частини інформаційного додатку до Договору факторингу № Ф-25/2 від 26.03.2025 та не спростовує факту включення конкретного боржника до Реєстру боржників № 3 від 01.07.2025, а формальна розбіжність у нумерації документа не може бути підставою для висновку про відсутність переходу права вимоги, якщо змістом матеріалів справи підтверджено ідентифікацію боржника, розмір заборгованості та факт оплати відповідного реєстру.

Крім того, заявник посилається, що під час розгляду справи суд першої інстанції не звертав увагу позивача на наявність сумнівів щодо змісту наданих документів та не порушував питання про необхідність подання додаткових доказів на підтвердження ціни відступлення права вимоги щодо конкретного боржника, а також не надав оцінки тій обставині, що поданий до матеріалів справи документ є саме Витягом з Реєстру боржників, який сформований щодо конкретного боржника, а не повним Реєстром Боржників № 3 від 01.07.2025 до Договору факторингу № Ф-25/2 від 26.03.2025, який містить значну кількість боржників та є складовою договору факторингу.

Також в апеляційній скарзі заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема не було витребувано додаткові докази, не запропоновано позивачу надати пояснення щодо розбіжностей у нумерації Реєстрів, не надано оцінки змісту Витягу, як індивідуалізованого документа щодо боржника та фактично не дослідив ключові документи у системному зв`язку, що суперечить вимогам ст. 89 ЦПК України.

Одночасно в апеляційній скарзі заявник просить долучити до матеріалів справи Реєстр Боржників № 3 від 01.07.2025 до Договору факторингу від 26.03.2025 № Ф-25/2 в якому в графі «209» містяться відомості щодо кредитного договору № 331196 від 14.12.2021, укладеним з ОСОБА_1 та ціни продажу за вказаним кредитним договором;Акт приймання-передачі Реєстру Боржників № 3 від 23.07.2025 до Договору факторингу від 26.03.2025 р. № Ф-25.2. В обґрунтування посилається, що необхідність подання зазначеного доказу обумовлена тим, що оскаржуваним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22.05.2026 відмовлено у задоволенні позову з підстав недоведеності переходу права вимоги до відповідачки. неподання до суду першої інстанції повного Реєстру боржників № 3 від 01.07.2025 було зумовлено відсутністю об`єктивної необхідності у поданні такого документа на момент розгляду справи.

Зазначає, що під час розгляду справи суд першої інстанції не ставив перед позивачем питання щодо необхідності подання повного Реєстру боржників № З від 01.07.2025, не висловлював сумнівів стосовно достатності наданого Витягу з Реєстру боржників та не зазначав про необхідність надання додаткових документів для підтвердження переходу права вимоги, тому позивач не мав підстав вважати, що поданого до матеріалів справи Витягу з Реєстру боржників буде недостатньо для підтвердження факту переходу права вимоги, оскільки зазначений документ містив усі істотні відомості щодо конкретного боржника та не викликав жодних заперечень суду під час розгляду справи.

Як стверджує заявник, лише з мотивувальної частини оскаржуваного рішення позивачу стало відомо, що суд першої інстанції фактично ототожнив поданий витяг із Реєстром боржників № 1 та поклав зазначену обставину в основу висновку про відсутність доказів переходу права вимоги, а тому просить прийняти та долучити до матеріалів додатково подані докази на підставі положень ч. 3 ст. 367 ЦПК України.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У поданому відзиві ОСОБА_1 просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Омега Фінанс», а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22.05.2026 – залишити без змін. В обґрунтування посилається, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність належних доказів переходу права вимоги саме щодо кредитного договору відповідача, оскільки сам факт існування договору факторингу не свідчить автоматично про перехід права вимоги, а томучерез відсутність доказів оплати Реєстру боржників №1 в матеріалах справи, суд першої інстанції правомірно визнав недоведеним факт набуття позивачем права вимоги до відповідача

Вказує, що апеляційна скарга ґрунтується на нових доказах, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, а зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач намагається виправити недоліки власної доказової бази шляхом подання нових документів, які не були подані до суду першої інстанції. Жодних причин не подання доказів, зокрема Реєстру боржників № 3 від 01.07.2025 та Акт приймання-передачі, апелянт не навів всупереч положенням ч. 3 ст. 367 ЦПК України.

Вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції мав витребувати додаткові документи або звернути увагу на недостатність доказів, суперечать принципам змагальності та диспозитивності цивільного процесу.

За доводами відзиву, суд першої інстанції обґрунтовано послався на правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких належним доказом переходу права вимоги є:належно оформлений договір факторингу;реєстр боржників, що містить дані конкретного боржника;належні докази оплати відповідного відступлення права вимоги. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про недоведеність набуття права вимоги новим кредитором, а оскільки позивач не надав доказів оплати права вимоги за Реєстром боржників №1, суд першої інстанції правильно встановив відсутність доказів переходу права вимоги і доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції

Також заявниця зазначає, що під час розгляду справи відповідачем також заявлялося про застосування строку позовної давності, проте суд першої інстанції не досліджував зазначене питання детально, оскільки вже встановив самостійну підставу для відмови у позові — недоведеність набуття позивачем права вимоги.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 14.12.2021 між ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № 331196, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в сумі 8500,00грн, а позичальник зобов?язався повернути кредитодавцю кредит та сплатити проценти за користування ним кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у договорі (а.с. 14-16).

Згідно із п. 5.4. Кредитного договору сума щотижневого платежу в рахунок повернения кредиту та сплати процентів визначається Графіком платежів. З урахуванням ануїтетного характеру платежів за користування кредитом позичальник сплачує кредитодавцю 392,82% річних від суми кредиту з першого по 14 платіж та 1,69% річних за всіма наступними платежами до останнього платежу згідно з Графіком платежів, у розрахунку з щотижневою сплатою – 7,55% з 1 по 14 платіж та 0,03% за всіма наступними платежами до останнього платежу, за період дії договору – 106,06%.

Загальна сума всіх платежів позичальника за договором з урахуванням процентної ставки за кредитом становить 17290,00 грн. Загальна вартість кредиту в грошовому виразі становить 17290,00 грн, що складає 8500,00 грнсуми кредиту та 8790,00 грн процентів за користування кредитом, або 207,39 % у процентному значенні (п. 5.7. кредитного договору).

Пунктом 5.2. договору визначено, що реальна (ефективна) річна процентна ставка за кредитом є фіксованою та становить 2176,39%.

Відповідно до пункту 5.1. договору перебіг строку нарахування процентів за користування кредитом розпочинається з дня фактичного отримання позичальником кредиту і складає 26 тижнів.

Сплата суми кредиту та процентів позичальником здійснюється щотижня в національній валюті України шляхом внесення належних платежів у готівковій формі до каси кредитодавця або зарахування грошових коштів на поточний рахунок кредитодавця через банківську установу, шляхом внесення належної суми платежу через платіжний термінал мереж Сity24. 2elick, іВох або через термінал самообслуговування АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (п. 5.8. кредитного договору).

Також судом встановлено, що 26.03.2025 між ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» (клієнт) та ТОВ «ФК «Омега Фінанс» (фактор) укладено договір факторингу № Ф-25/2, за яким на умовах, визначених у цьому договорі та у відповідності до глави 73 Цивільного кодексу України, фактор передав грошові кошти у розпорядження клієнта (ціна договору) за плату, а клієнт відступив фактору права грошової вимоги (прав вимоги) до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості) (а.с. 31 зворот-35).

Права вимоги переходять до фактора з дати оплати фактором клієнту суми фінансування (ціни продажу), що передбачена цим договором, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості. При цьому виконання фактором та клієнтом умов, що визначені цим пунктом, є необхідною та достатньою підставою для оформлення відступлення права вимоги. Додаткового оформлення відступлення права вимоги у цих випадках не вимагається (п. 1.4. договору факторингу).

Пунктами 5.2., 5.3., 5.4. договору факторингу передбачено, що права вимоги, що передаються клієнтом та приймаються фактором, та оплата права грошової вимоги за кожним правом вимоги зазначаються в Реєстрах боржників. Права вимоги переходять від клієнта до фактора з дати оплати фактором клієнту ціни продажу за відповідним укладеним Реєстром боржників. Ціна продажу визначається у кожному окремому Реєстрі боржників. Загальний розмір Портфеля заборгованості боржників, права вимоги до яких відступаються за цим договором, складає суму портфелів заборгованості за всіма укладеними за цим договором реєстрами боржників.

Згідно із копією Реєстру боржників № 1 від 26.03.2025, підписаного сторонами договору факторингу, який є додатком до Договору факторингу № Ф-25/2 від 26.03.2025, за цим реєстром боржників № 1 клієнт передає, а фактор приймає права вимоги в розмірі портфеля заборгованості та зобов`язується сплатити клієнту ціну продажу; за цим реєстром передається, зокрема, право вимоги до відповідача за договором № 331196 від 14.12.2021 у сумі 9978,00 грн, до якої входить 8128,00 грн – заборгованість за тілом кредиту та 1850,00 грн – заборгованість за процентами (а.с. 36).

Копією інформаційного повідомлення прозарахування коштів № 000002173 від 27.03.2025 підтверджується сплата ТОВ «ФК «ОмегаФінанс» 100,00 грн за фінансування відступленняправа вимогизгідно зпунктом 5.11 Договору факторингу № Ф-25/2 від 26.03.2025 (а.с. 37).

Відповідно до копії платіжної інструкції № 59 від 24.07.2025 ТОВ «ФК «Омега Фінанс» сплатило ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» 305511 грн 50 коп. згідно з Договором факторингу № Ф-25/2 від 26.03.2025, реєстр боржників № 3 від 01.07.2025 (а.с. 36 зворот).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження оплати ціни продажу за укладеним Реєстром боржників № 1 за договором факторингу № Ф-25/2 від 26.03.2025, які б засвідчували факт набуття позивачем прав вимоги до відповідача за кредитним договором № 331196 у сумі 9978,00 грн.

При ухваленні рішення судом першої інстанції були враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.11.2021 у справі № 905/306/17.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсязі, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, враховуючи наступне.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Велика Палата Верховного суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Тобто за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (п. 6 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії»), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) зазначено, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість. Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення. Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення. Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.

Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про відсутність підстав для задоволення вимог ТОВ «ФК «Омега Фінанс» про стягнення заборгованості за кредитним договоромвідповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Звернувшись з цим позовом та обґрунтовуючи заявлені вимоги, ТОВ «ФК «Омега Фінанс» вказувало на те, що право вимоги від первісного кредитора ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» перейшло до позивача на підставі договору факторингу, який був укладений 26.03.2025, а також на підставі реєстру прав вимоги № 1 від 26.03.2025 до укладеного договору факторингу і платіжних доручень.

Перевіряючи наявність у ТОВ «ФК «Омега Фінанс» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 331196 від 14.12.2021, колегія суддів враховує наступне.

14.12.2021 між ТОВ «ІЗІ Кредит» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 331196.

26.03.2025 між ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» (клієнт) та ТОВ «ФК «Омега Фінанс» (фактор) був укладений Договір факторингу №Ф-25/2, за умовами якого позивач набув права грошової вимоги до боржників, у тому числі до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 331196 від 14.12.2021.

Відповідно до копії Реєстру боржників № 1 від 26.03.2025 до Договору факторингу № Ф-25/2 від 26.03.2025, за цим реєстром боржників № 1 клієнт передає, а фактор приймає права вимоги в розмірі портфеля заборгованості та зобов`язується сплатити клієнту ціну продажу; за цим реєстром передається, зокрема, право вимоги до відповідача за договором № 331196 від 14 .12.2021 у сумі 9978,00 грн, до якої входить 8128,00 грн – заборгованість за тілом кредиту та 1850,00 грн – заборгованість за процентами (а.с. 36).

Згідно копії платіжної інструкції № 59 від 24.07.2025ТОВ «ФК «Омега Фінанс» сплатило ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» 30 5511 грн 50 коп. згідно з договором факторингу № Ф-25/2 від 26 березня 2025 року за реєстром боржників № 3 від 01.07.2025.

Разом з тим, за доводами позову, право вимоги до відповідача за кредитним договором № 331196 від 14.12.2021, яке було передано за Договором факторингу № Ф-25/2 від 26.03.2025, передбачено в Реєстрі боржників № 1, проте доказів оплати фактором клієнту ціни продажу за вказаним реєстром боржників позивачем не надано, як і не визначено розмір ціни продажу права вимоги, зазначеного в цьому реєстрі.

Апеляційний суд враховує, що згідно п. 1.4. Договору факторингу права вимоги переходять до фактора з дати оплати фактором клієнту суми фінансування (цінипродажу), що передбачена цим договором, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості. При цьому виконання фактором та клієнтом умов, що визначені цим пунктом, є необхідною та достатньою підставою для оформлення відступлення права вимоги.

Пунктами 5.2., 5.3. договору факторингу визначено, що права вимоги, що передаються клієнтом та приймаються фактором, та оплата права грошової вимоги за кожним правом вимоги зазначаються в Реєстрах боржників. Права вимоги переходять від клієнта до фактора з дати оплати фактором клієнту ціни продажу за відповідним укладеним Реєстром боржників.

Відповідно до пункту 5.9. договору факторингу фактор сплачує клієнту суму фінансування (ціну продажу) шляхом перерахування грошових коштів в безготівковій формі в розмірі, зазначеному в кожному окремому реєстріборжників продовж 3 робочих днів з дати підписання сторонами відповідного реєстру боржників.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність доказів, які свідчать про перехід до ТОВ «ФК «Омега Фінанс» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 331196 від 14.12.2021.

Підставою зміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).

Апеляційний суд виходить з того, що у справі відсутні докази на підтвердження оплати за Договором факторингу № Ф-25/2 від 26.03.2025, укладеним між ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ», зокрема за Реєстром боржників № 1.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).

Відповідно до норм ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Отже, належні докази щодо підтвердження оплати Договору факторингу № Ф-25/2 від 26.03.2025, зокрема за Реєстром боржників № 1,входять до предмета доказування (наявність у ТОВ «ФК «Омега Фінанс» права вимоги) у цій справі, а обов`язок надати докази на підтвердження заявлених вимог покладено на позивача.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за договором факторингу, тому позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договоромвід первісного кредитора до ТОВ «ФК «Омега Фінанс».

Частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись до суду, позивач у своєму позові виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовом із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування, просив розглянути справу у його відсутність, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.

У постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова від 14 вересня 2021року у справі № 910/14452/20).

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Тому необґрунтованими та такими, що не спростовують правильність висновків суду першої інстанції є доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо не витребування самостійно належних доказів переходу права вимоги до позивача.

Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідачем ОСОБА_1 було подано відзив на позовну заяву, в якому крім іншого, вона посилалась на неналежне підтвердження позивачем правонаступництва, зокрема на відсутність доказів оплати права вимоги (а.с. 54-55).

У поданій до суду першої інстанції відповіді на позов ТОВ «ФК «Омега Фінанс» також посилалось на те, що факт набуття права вимоги щодо відповідача підтверджується витягом з Реєстру боржників № 1, що є додатком до Договору факторингу № Ф-25/2 від 26.03.2025 (а.с. 58-62).

Таким чином, враховуючи відсутність доказів оплати за Договором факторингу № Ф-25/2 від 26.03.2025, зокрема за Реєстром боржників № 1, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факт набуття ним права грошової вимоги відносно ОСОБА_1 за кредитним договором № 331196 від 14.12.2021.

Аргументи апеляційної скарги про те, що на підтвердження переходу права грошової вимоги суду надано належні та допустимі докази, а тому наявні правові підстави для задоволення позову, є безпідставними, оскільки належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором, які не надані скаржником ні суду першої інстанції, ні апеляційної інстанції.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Омега Фінанс» просить прийняти докази, які не було досліджено судом першої інстанції, а саме: Реєстр Боржників № 3 від 01.07.2025 до Договору факторингу від 26.03.2025 № Ф-25/2 в якому в графі «209» містяться відомості щодо кредитного договору № 331196 від 14.12.2021, укладеним з ОСОБА_2 та ціни продажу за вказаним кредитним договором;Акт приймання-передачі Реєстру Боржників № 3 від 23.07.2025 до Договору факторингу від 26.03.2025 № Ф-25.2.

Згідно з ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення змісту п. 6 ч. 2 ст. 356, ч. 1, 2 та 3 ст. 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі подання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 12 серпня 2020 року у справі N 704/192/18.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку що ТОВ «ФК «Омега Фінанс» не надано доказів об`єктивної неможливості подання ним суду першої інстанції долучених до апеляційної скарги документів.

У позові та у відповіді на відзив ТОВ «ФК «Омега Фінанс» просили проводити розгляд справи без участі його представника, будь-яких клопотань про витребування доказів заявлено не було.

З матеріалів справи не вбачається наявність будь-яких виняткових обставин, які б перешкоджали ТОВ «ФК «Омега Фінанс» у поданні всіх належних і достатніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Посилання у скарзі на те, що поданий до суду першої інстанції витяг з Реєстру боржників № 1 щодо конкретного боржника ОСОБА_1 є фактично витягом з Реєстру боржників № 3 від 01.07.2025 до Договору факторингу № Ф-25/2 від 26.03.2026, апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки такі твердження не підтверджені належними доказами і містять різні номера та дати їх укладення (підписання).

Враховуючи викладене, долучені до апеляційної скарги ТОВ «ФК «Омега Фінанс» докази, які не були подані до суду першої інстанції, не підлягають прийняттю апеляційним судом.

Надання нових доказів до суду апеляційної інстанції, які не були надані суду першої інстанції без поважних причин, суперечить принципу рівності сторін перед законом та може розцінюватись як надання переваг позивачеві усупереч передбаченому процесуальним законом принципу змагальності та диспозитивності цивільного судочинства.

Окрім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що існування у позивача неподаних доказів до вирішення справи у суді першої інстанції, виключає можливість прийняття цих доказів судом апеляційної інстанції незалежно від причин, з яких ці докази не були подані банком до суду першої інстанції.

Твердження ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу про пропуск позивачем строку позовної давності, апеляційний суд до уваги не приймає враховуючи наступне.

За матеріалами справи, позов подано у березні 2026 року в спорі, що виник з кредитного договору № 442342 від 14.12.2021.

Апеляційний суд враховує, що на час дії карантину з 12.03.2020 до 30.06.2023 строки позовної давності, визначені, зокрема, статтями 257, 258 ЦК України, продовжувалися на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України), а у період дії воєнного стану, введеного з 24.02.2022, перебіг позовної давності зупиняється на строк його дії (пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Законом України «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» виключено п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та який набрав чинності 04.09.2025.

Верховний Суд у постанові від 13.03.2023 у справі №207/1892/18 констатував, що згідно з ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Разом з тим дії, що свідчать про переривання позовної давності, повинні бути вчинені до спливу позовної давності. До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01.06.2022 у справі №686/23170/19.

Колегія суддів враховує, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Оскільки у даній справі станом на 02.04.2020 позовна давність щодо заявлених позовних вимог не спливла, то цей строк, внаслідок його продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану, не є пропущеним.

Враховуючи наведене вище у сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Омега Фінанс». Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Заявлені вимоги про розподіл судових витрат задоволенню не підлягають, враховуючи, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Омега Фінанс» підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 367-369, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс» залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 30.06.2026.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. А. Луговець

О. В. Любчик