Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №504/5366/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/880/26

Номер справи місцевого суду: 504/5366/25

Головуючий у першій інстанції Якимів А. В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Доброславського районного суду Одеської області від 23 лютого 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 126 КУпАП,

встановив:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №532177, 05 грудня 2025 року о 09 год. 24 хв. в с. Іванове по вул. Шкільній гром. ОСОБА_1 керував ТЗ Kia Sorento д.н.з. НОМЕР_1 не маючи права керування таким ТЗ. Правопорушення вчинено повторно протягом року (постанова ЕНА3789606 від 04.01.2025 за ч. 2 ст. 126 КУпАП). Чим порушив п.2.1.а ПДР – керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, за що відповідальність передбачена ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Постановою Доброславського районного суду Одеської області від 23.02.2026 ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років без оплатного вилучення транспортного засобу. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 665,60 грн.

Не погодившись з вказаною постановою суду, 09.03.2026 захисник ОСОБА_1 адвокат Прядько О.О. вперше подав апеляційну скаргу.

Постановою Одеського апеляційного суду від 31.03.2026 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Доброславського районного суду Одеської області від 23.02.2026, та апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Прядько О.О. повернуто особі, яка її подала.

Згідно довідки Одеського апеляційного суду про доставку електронного документу (а.с. 29), копію постанови Одеського апеляційного суду від 31.03.2026 доставлено до електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ОСОБА_2 саме 01.04.2026 о 15:02:19 год.

03.04.2026 захисник ОСОБА_1 адвокат Прядько О.О. повторно звернувся до суду з апеляційною скаргою на постанову Доброславського районного суду Одеської області від 23.02.2026, в якій посилаючись на її незаконність та необгрунтованість, просить суд поновити строк на апеляційне оскарження постанови Доброславського районного суду Одеської області від 23.02.2026, вказану постанову скасувати, провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

В обгрунтування клопотання про поновлення строку зазначає, що судом першої інстанції не було належним чином повідомлено ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи, та останній не отримував копію постанови Доброславського районного суду Одеської області від 23.02.2026. Вказує, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, який проходить службу в умовах воєнного стану, не проживає за зареєстрованою адресою, а тому поштова кореспонденція мала направлятись до відповідної військової частини, в якій відповідач перебуває на службі. ОСОБА_1 дізнався про винесення оскаржуваної постанови саме 06.03.2026 з мобільного застосунку «Дія». Захисник ОСОБА_1 адвокат Прядько О.О. 08.03.2026 подав до Доброславського районного суду Одеської області клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, та 09.03.2026 вперше подав апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що долучені докази Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції є недостатніми та належними для підтвердження вини ОСОБА_1 у скоєні інкримінованого правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП за кваліфікуючою ознакою «повторність». Матеріали справи не містять доказів набрання постановою ЕНА №3789606 законної сили.

В судове засідання 30.06.2026, особа, яка притягується до адміністративної відповідальності та його захисник не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Захисник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності - Прядко О.О. подавав заяву про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, яка постановою Одеського апеляційного суду від 22.04.2026 - задоволена, проте ОСОБА_2 до участі у справі 30.06.2026 не приєднався.

Положеннями ст. 268 КУпАП передбачено, що під час відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. При цьому, згідно ч. 2 ст. 268 КУпАП, положення ч. 5 ст. 126 КУпАП не входить до переліку правопорушень при розгляді справ про яке передбачена обов`язкова участь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі можливі та необхідні умови для реалізації права учасників на доступ до правосуддя. Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд, вважає за можливе розглядати дану справу про адміністративне правопорушення за відсутності сторони захисту, зважаючи на встановлені положеннями ст. 277 КУпАП строки розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Статтею 294 КУпАП передбачено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч.5 ст. 7 та ч.1 ст. 287 цього Кодексу.

Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Пропущений особою строк на апеляційне оскарження поновляється судом лише за наявності належним чином мотивованого клопотання, у якому повинні бути викладені обставини, що слугували поважними причинами пропуску такого строку, а також обґрунтування того, в чому саме полягає поважність причин пропуску цього строку та яким саме чином такі обставини могли завадити особі оскаржити постанову суду в передбачений законом строк.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що судом першої інстанції не було належним чином повідомлено ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи, та останній не отримував копію постанови Доброславського районного суду Одеської області від 23.02.2026. Вказує, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, який проходить службу в умовах воєнного стану, не проживає за зареєстрованою адресою, а тому поштова кореспонденція мала направлятись до відповідної військової частини, в якій відповідач перебуває на службі. ОСОБА_1 дізнався про винесення оскаржуваної постанови саме 06.03.2026 з мобільного застосунку «Дія». Захисник ОСОБА_1 адвокат Прядько О.О. 08.03.2026 подав до Доброславського районного суду Одеської області клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, та 09.03.2026 вперше подав апеляційну скаргу.

З матеріалів справи вбачається що оскаржувана постанова Доброславського районного суду Одеської області була прийнята 23.02.2026 за відсутністю ОСОБА_1 ..

Матеріали справи №504/5366/25 не містять відомостей про вручення ОСОБА_1 судової повістки чи копії оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Проаналізувавши вказане клопотання приходжу до висновку, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості своєчасно подати апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції, тому клопотання про поновлення строку підлягає задоволенню.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходжу до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Згідно ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з вимогами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.

Водночас, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Висновки суду першої інстанції щодо доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке він підданий адміністративному стягненню, за обставин викладених у постанові, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог статті 252 КУпАП.

Зокрема такими доказами по справі є:

- протокол серії ЕПР1 №532177 від 05.12.2025 про адміністративне правопорушення передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП стосовно водія ОСОБА_1 щодо керування ним т/з не маючи права на керування, вчинене повторно протягом року (а.с. 1);

- копія постанови ЕНА №3789606 від 04.01.2025 за ч. 2 ст. 126 КУпАП про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі щодо керування ОСОБА_1 автомобілем не маючи права керування транспортними засобами (а.с. 4);

- довідка старшого інспектора з ОД ВАП УПП в Одеській області капітана поліції Михайло Бойка про отримання (неотримання) особою посвідчення водія, згідно якої, відповідно до звірки з базою ІКС ІПНП «Адмінпрактика», станом на 05.12.2025 водій ОСОБА_1 отримував посвідчення водія № НОМЕР_2 , яке підлягає вилученню;

- довідка про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення, відповідно до якої станом на 05.12.2025 ОСОБА_1 протягом року піддавався адміністративному стягненню за ч.2 ст. 126 КУпАП, а саме постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3789606 від 04.01.2025 (а.с.6);

- записи з бодікамер працівників поліції, що містяться на DVR-D диску (а.с. 7);

Зазначені докази в своїй сукупності містять фактичні дані про подію і обставини скоєного правопорушення та не були спростовані в ході розгляду апеляційної скарги.

Так, положеннями ч. 5 ст. 126 КУпАП, крім іншого, визначена відповідальність за повторне протягом року, керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Як вбачається з долучених до справи відеозаписів, поліцейські о 09:42:52 підходять до припаркованого біля правого краю проїзної частини ТЗ KIA Sorent д.н.з. НОМЕР_1 , представляються, роз`яснюють причину зупинки.

Під час спілкування з водієм поліцейський просить надати водійське посвідчення. На вказану вимогу ОСОБА_1 спочатку надає працівникам поліції військовий квиток (09:30:16) та в подальшому зазначає: «нету водійського, забув» (09:31:09).

В ході розмови працівники поліції питають ОСОБА_1 про наявність в нього фото водійського посвідчення, крім того, вказують останньому про можливість показати таке посвідчення в мобільному застосунку «ДІЯ» (09:31:12), але водій відповідає: «я їду на спеціальне завдання» (09:31:26) та «фото посвідчення немає» (09:32:04). Крім того, ОСОБА_1 повідомляє працівникам поліції: «була 130-та КУпАП, але я пересклав рік тому» (09:33:00).

В подальшому працівники поліції повідомляють водію, що відносно останнього будуть складені матеріали, оскільки ОСОБА_1 позбавлений права керування ТЗ, та повторно водійське посвідчення не отримував. Наголошують, що ОСОБА_1 як військовослужбовець на загальних підставах несе відповідальність за порушення правил ПДР (09:42:00-09:43:05).

Крім того, було встановлено, що протягом року ОСОБА_1 вже притягувався до адміністративної відповідальності за вказане правопорушення.

Співробітники поліції роз`яснюють ОСОБА_1 його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП (09:54:50)

Від ознайомлення під підпис зі змістом протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 відмовився. Від дачі пояснень та отримання копії протоколу водій також відмовився.

Будь-яких заперечень щодо складеного відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не висловив.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, необхідно зазначити, що викладені в ній обставини не спростовують висновків районного суду та не містять підстав, які виключають провадження у справі про адміністративне правопорушення в розумінні положень п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Посилання сторони захисту на те, що матеріали справи не містять доказів набрання постановою ЕНА №3789606 законної сили, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, з огляду на таке.

Наявність постанови серії ЕНА №3789606 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності свідчить про те, що останній вчинив 04.01.2026 адміністративне правопорушення та притягався до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126 КУпАП, та в подальшому, 05.12.2025 повторно протягом року вчинив порушення, передбачене частиною 2 статті 126 КУпАП, за що відповідальність передбачена частиною 5 статті 126 КУпАП.

При цьому річний строк треба обраховувати з моменту вчинення попереднього правопорушення, а не з часу набрання чинності відповідної постанови.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд не перевірив чи набрала чинності постанова серії ЕНА №3789606, є необґрунтованими.

З моменту вчиненняОСОБА_1 адміністративного правопорушення та по теперішній час, останній та сторона захисту не зверталися зі скаргами щодо незаконності дій поліцейських при складанні протоколу про адміністративне правопорушення. Тобто незаконність дій інспекторів не встановлена будь-яким судовим рішенням або висновком компетентного органу.

За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, твердження апелянта про незаконність постанови суду першої інстанції в ході розгляду провадження в суді апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Леванте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року неодноразово вказував, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.

ОСОБА_1 , реалізувавши своє право керувати транспортним засобом, без відповідного права керувати транспортними засобами, погодився нести відповідальність та виконувати обов`язки згідно встановлених в Україні правових норм у сфері дорожнього руху.

Апеляційний суд вважає, що у справі, яка переглядається, дотримано судом стандарт доведення висунутого ОСОБА_1 обвинувачення у скоєнні передбаченого частиною 5 статті 126 КУпАП правопорушення поза розумним сумнівом. В цьому разі стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, які є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було учинено і особа, яка притягнута до адміністративної відповідальності, або відносно якої закрито адміністративне провадження з нереабілітуючих підстав, є винною у вчиненні цього правопорушення. У справі, яка переглядається, належними та допустимими доказами доведено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, не маючи права керувати таким транспортним засобом. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

При цьому, належить звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випадку є значно вищою, а тому попереджувальна мета стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.

Невизнання ОСОБА_1 своєї провини в скоєному адміністративному правопорушенні, є способом його самозахисту, бажанням уникнути відповідальності та спростовується матеріалами справи.

Жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви у об`єктивності вищевказаних матеріалів, їх фальсифікації чи їх неналежності, апелянтом не надано, не здобуто таких і в процесі апеляційного розгляду.

З огляду на наведене, підстави для скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі, як того просить апелянт, відсутні.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд

постановив:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Доброславського районного суду Одеської області від 23 лютого 2026.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Доброславського районного суду Одеської області від 23 лютого 2026 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя

Одеського апеляційного суду Є.С. Сєвєрова