Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №523/4842/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1628/26

Справа № 523/4842/24

Головуючий у першій інстанції Малиновський О. М.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинного збудованого об`єкту, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року Одеська міська рада звернулась до суду з позовними вимогами, в яких просить:

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 27.08.2018 року № 42711032 щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 59,9кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1630146151101);

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 31.08.2018 року № 42787812 щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,4 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1633751951101);

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 31.08.2018 року № 42788130 щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 8,5 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1633768851101);

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06.09.2018 року № 42867152 щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 59,9 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1637408351101);

- зобов`язати ОСОБА_1 за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 .

Заява мотивована тим, що між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та ФОП ОСОБА_1 укладено договір на право тимчасового користування місцями для розміщення тимчасової споруди від 24.06.2019 року, терміном дії до 17.07.2021 року, за адресою: АДРЕСА_1 . Після закінчення терміну дії розміщення тимчасової споруди ОСОБА_1 не звільнила земельну ділянку та надалі продовжила користуватися тимчасовою спорудою. При цьому з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що ОСОБА_1 замість продовження договору на право тимчасового користування місцями для розміщення тимчасової споруди від 24.06.2019 року здійснила за собою, як за фізичною особою незаконну реєстрацію права власності на вказану тимчасову споруду, як на об`єкт нерухомого майна.

Позивач вказує, що первісна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 відбулась на підставі виписки з рішення виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 16.01.1990 року № 17 та технічного паспорту від 21.08.2018 року, виготовленого ТОВ «Пром-Строй ЛТД». За твердженням позивача реєстрація права власності є незаконною, так як рішення виконкому ОМР від 16.01.1990 року № 17 не існує, а технічний паспорт не є правовстановлюючим документом.

Наявність вказаних обставин є підставою для скасування первісного рішення про державну реєстрацію права власності, а також наступних рішень державного реєстратора, якими роз`єднувався та об`єднувався спірний об`єкт нежитлового приміщення, вчинених без достатніх правових підстав.

Окрім цього, представник позивача посилаючись на постанову Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі № 822/2149/18, в якій сформовано правовий висновок проте, що обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає у випадках, якщо такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та враховуючи те, що Одеською міською радою рішення про надання відповідачу чи/або іншим особам у власність або у користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва об`єкту не приймалось, вказує на самовільне зайняття земельної ділянки, що є підставою для зобов`язання відповідача знести об`єкт нерухомості.

На думку представника Одеської міської ради все наведене порушує права власності на земельну ділянку територіальної громади та є підставою для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2025 року позов Одеської міської ради до ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинного збудованого об`єкту – задоволено частково.

Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 27.08.2018 року № 42711032 щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 59,9кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1630146151101).

Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 31.08.2018 року № 42787812 щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,4 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1633751951101).

Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 31.08.2018 року № 42788130 щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 8,5 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1633768851101).

Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06.09.2018 року № 42867152 щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 59,9 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1637408351101).

Позовні вимоги Одеської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, шляхом знесення самочинного збудованого об`єкту залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради сплачений судовий збір у розмірі 13626,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 ,звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2025 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції під час винесення рішення по справі №523/4842/24 неповно та не об`єктивно дослідив та з`ясував всі обставини справи, беззастережно прийнявши як доказ не існування - виписки з рішення Виконкома Одеської міської ради від 16.01.1990 року №17 посилаючись лише на лист Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради від 01.03.2023 року №297-11.1-2 (далі за текстом – лист №297-11.1-2 від 01.03.2023 року) в якому зазначається про відсутність на зберіганні рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 16.01.1990 року № 17. Тобто з вищезазначеного вбачається, що судом першої інстанції під час дослідження наявних у справі доказів та ухвалення рішення по справі №523/4842/24 від 24 вересня 2025 року прийняв вищезазначений лист №297-11.1-2 від 01.03.2023 року як виключний доказ не існування правовстановлюючого документа для державної реєстрації, зокрема не існування - виписки з рішення Виконкома Одеської міської ради депутатів трудящих від 16.01.1990 року № 17. Водночас, слід зазначати, що відсутність вищезазначеного документа в Департаменті архівної справи та діловодства Одеської міської ради не є тотожною його неіснуванню (або не видаванню), тобто наявність лише інформації від зазначеного органу про відсутність у них рішення Виконкома Одеської міської ради депутатів трудящих від 16.01.1990 року № 17 НЕ може бути та НЕ може слугувати підставою для визнання первинної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірний об`єкт нерухомості недійсною/нечинним та підлягати скасування рішенням Пересипського районного суду міста Одеси по справі №523/4842/24.

По-друге, з положень чинного законодавства вбачається/слідує, що державний реєстратор, приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 27.08.2018 року № 42711032 щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 59,9кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1630146151101) та усі наступні подальші всі рішення державного реєстратора, зокрема: рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 31.08.2018 року № 42788130 щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 8,5 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1633768851101); рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 31.08.2018 року № 42787812 щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,4 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1633751951101); рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 31.08.2018 року № 42788130 щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 8,5 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1633768851101); рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06.09.2018 року № 42867152 щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 59,9 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1637408351101) на підставі яких за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 діяв у межах наданих йому повноважень згідно чинних положень відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 року, що діяли на момент проведення державної реєстрації право власності (тобто діяли станом на 2018 рік).Крім того, рішення державного реєстратора рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 27.08.2018 року № 42711032 та усі вищезазначені рішення державного реєстратора підставі яких за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано право власності на нерухоме майно користуються принципом законності та презумпцією правомірності.

По – третє, у постанові ВП ВС від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) викладений наступний правовий висновок: «Якщо право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичної долі самочинно побудованого майна й не приведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Тож належними вимогами, які може заявити особа – власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Тобто позивач у цій справі може подати позов про визнання права власності на спірний об`єкт нерухомості (ч. 5 ст. 376 ЦК України) або про знесення спірного об`єкта нерухомості (ч. 4 ст. 376 ЦК України).

З огляду на вищевикладені факти вбачається, що позивачем застосовано невірний спосіб захисту, який є неефективним, тобто таким, що не відповідає змісту відповідного права та інтересу, характеру його порушення, та не призведе до відновлення його прав та інтересів. Які з огляду на докази та факти в даній справі взагалі не є порушеними

Присутній в судовому засіданні представник позивача Одеської міської ради -Танасійчук Іван Михайлович заперечував проти доводів апеляційної скарги.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Сторожук Дмитро Іванович підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає.

Із матеріалів справи вбачається, що рішення суду в частині відмовлених позовних вимогах Одеської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, шляхом знесення самочинного збудованого об`єкту, ніким із сторін в установленому законом порядку не оскаржується, тому в цій частині рішення суду не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції згідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24.10.2008 року

Предметом апеляційного розгляду є рішення суду в частині задоволених позовних вимогах Одеської міської ради до ОСОБА_1 про скасування рішень державного реєстратора.

Задовольняючи частково позовні вимоги Одеської міської ради до ОСОБА_1 про скасування рішень державного реєстратора, скасовуючи рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 27.08.2018 року № 42711032 щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 59,9кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1630146151101), скасовуючи рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 31.08.2018 року № 42787812 щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,4 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1633751951101), скасовуючи рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 31.08.2018 року № 42788130 щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 8,5 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1633768851101), скасовуючи рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06.09.2018 року № 42867152 щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 59,9 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1637408351101), суд першої інстанції виходив з того, що:

- з урахуванням норм права, які регулюють виниклі між сторонами відносини, а також наявні у справі доказам свідчать про те, що спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, будь-яким особам у власність та/або користування для капітального будівництва за вказаною адресою не надавалась;

- виписка з рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 16.01.1990 року № 17 не може слугувати підставою для виникнення у ОСОБА_1 права власності на спірний об`єкт нерухомості;

- щодо технічного паспорту, який також став підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_1 то слід зазначити, що такий документ за своєю правовою природою носить довідковий характер про фактичний стан нерухомості, а саме: про площі, поверховості, дату побудови, капремонту, товщину стін, технічні характеристики покрівлі та фундаменту, в зв`язку з чим не може також бути правовстановлюючим документом, який посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна та не міг бути підставою для реєстрації права власності на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 ;

- як вбачається з висновку щодо технічної можливості об`єднання нерухомого майна від 03.09.2018 року № 234395 документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (довідка з Адресного реєстру міста Одеси чи/та розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради), заявником не подавались, відомості про кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташовано вказаний об`єкт нерухомості, відсутні. Крім того, у самій реєстраційній справі відсутні будь-які відомості щодо присвоєння спірним об`єктам адреси;

-з огляду на те, що первісна реєстрація права власності на спірне нежитлове приміщення за ОСОБА_1 відбулась без належних правовстановлюючих документів, то і вказаний висновок не міг бути виданий законно без порушення прав та інтересів територіальної громади м. Одеси;

- з огляду на зазначену суд дійшов висновку про протиправність рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06.09.2018 року № 42867152, яке підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступні обставини.

Листом Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради від 17.03.2023 року № 138/0116 встановлено, що ФОП ОСОБА_1 отримано паспорт прив`язки від 18.06.2019 року № 01-08/872, терміном дії до 17.07.2021 року, та укладено договір на право тимчасового користування місцями для розміщення тимчасової споруди від 24.06.2019 року, терміном дії до 17.07.2021 року, за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 281 від 26.08.2021 року Управлінню розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради було доручено вжити заходів з демонтажу тимчасових споруд у тому числі ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас, Одеська міська рада не змогла реалізувати рішення виконавчого комітету про демонтаж тимчасової споруди, внаслідок проведеної державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірний об`єкт нерухомості.

Так, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно слідує, що на підставі виписки з рішення Виконкома Одеської міської ради депутатів трудящих від 16.01.1990 року № 17 та технічного паспорту від 21.08.2018 року, виготовленого ТОВ «Пром-Строй ЛТД», рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 27.08.2018 року № 42711032 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1630146151101, номер запису: 27647616).

У подальшому з метою збереження вказаної вище реєстрації права власності ОСОБА_1 здійснила поділ новоутвореного нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , із присвоєнням утвореним об`єктам нових реєстраційних номерів.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі висновку від 28.08.2018 року № 224845, наданого ТОВ «Пром-Строй ЛТД» та технічного паспорту від 28.08.2018 року, виготовленого ТОВ «Пром Строй ЛТД», рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 31.08.2018 року № 42787812 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,4 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1633751951101, номер запису: 27717962).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі висновку від 28.08.2018 року № 224845, наданого ТОВ «Пром-Строй ЛТД», та технічного паспорту від 28.08.2018 року, виготовленого ТОВ «Пром Строй ЛТД», рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 31.08.2018 року № 42788130 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 8,5 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1633768851101, номер запису: 27718321).

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі висновку від 03.09.2018 року № 234395, наданого ТОВ «Пром-Строй ЛТД», та технічного паспорту від 03.09.2018 року, виготовленого ТОВ «Пром-Строй ЛТД», рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06.09.2018року № 42867152 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1637408351101, номер запису: 27790232).

Внаслідок здійснення вказаних вище дій повторно утворився об`єкт – нежитлове приміщення загальною площею 59,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 .

Водночас згідно листа Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 08.03.2023 року № 676/03.01-07, інформація про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 – відсутня. Крім того, повідомлено, що інвентаризаційна справа на об`єкт за вказаною адресою в Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» – не зареєстрована.

Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради листом від 21.03.2023 року № 01-18/315 повідомив, що на земельній ділянці орієнтовною площею 35,0 кв. м. розташована одноповерхова будівля (МАФ), яка використовується під розміщення філії установи «Одеське БТІ».

У Департаменті земельних ресурсів Одеської міської ради відсутня інформація про прийняття рішення щодо відведення земельної ділянки у власність чи оренду за вказаною адресою.

Одеська міська рада вважає, що наявність таких реєстрацій речових прав на об`єкти нерухомого майна порушує права та законні інтереси територіальної громади м. Одеси, як власника земельної ділянки, на якій розташовані ці споруди, оскільки перешкоджає здійсненню повноважень щодо володіння, користування та розпорядження відповідною земельною ділянкою та створює умови для її незаконного використання відповідачем.

Колегія суддів виходить з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної і державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно зі ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Виходячи зі змісту ст. 12 ЗК України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, право розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства тощо.

Статтею 116 ЗК України визначені підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності.

З аналізу з положень наведених норм законодавства вбачається, що, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятих в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Із матеріалів справи вбачається, що територіальна громада м. Одеси є власником земель комунальної власності в особі Одеської міської ради.

Звертаючись до суду з позовом, Одеська міська рада вказувала, що з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що ОСОБА_1 замість продовження договору на право тимчасового користування місцями для розміщення тимчасової споруди від 24.06.2019 року здійснила за собою, як за фізичною особою незаконну реєстрацію права власності на вказану тимчасову споруду та на земельну ділянку, як на об`єкт нерухомого майна на підставі виписки з рішення виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 16.01.1990 року № 17 та технічного паспорту від 21.08.2018 року, виготовленого ТОВ «Пром-Строй ЛТД».

Одеською міською радою, з метою з`ясування законності набуття та реєстрації права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , направлено відповідні запити до уповноважених органів місцевого самоврядування.

Листом від 21.03.2023 року № 01-18/315 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради повідомив, що на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 35,0 кв. м. розташована одноповерхова будівля (МАФ), яка використовується під розміщення філії установи «Одеське БТІ». До листа надана план-схема та фотофіксація об`єкту. Окрім цього Департаментом повідомлено про відсутність інформація про наявність рішення Одеської міської ради щодо передачі у власність земельної ділянки за вказаною вище адресою.

06.03.2023 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 06.03.2025 року №01-2/51-вх повідомлено про відсутність в реєстрі будівельної діяльності інформації щодо видачі документів дозвільного/декларативного характеру щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 .

17.03.2023 року Головне управління Держгеокадастру в Одеській області листом від 17.03.2023 року № 18-15-0.82-1041/2-23 повідомило, що згідно з наявних Книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі станом на 31.12.2012 року не зареєстровано державні акти та договори оренди на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановивши зазначені вище обставини, суд першої інстанції, врахувавши, що докази протилежного стороною відповідача суду надано не було, дійшов до мотивованого і правильного висновку, що спірна земельна ділянка, на якій розташована одноповерхова будівля (МАФ) орієнтовною площею 35,0 кв.м., яка використовується під розміщення філії установи «Одеське БТІ», перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, будь яким особам у власність чи/або користування для будівництва за вказаною адресою не надавалась.

За змістом статей 316, 317, 321, 391 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із вимогами ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, яка набрала чинності 01.01.2016 року (надалі Порядок).

Цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно з п. 40 Порядку (у чинній редакції на момент прийняття рішення державного реєстратора) державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та цим Порядком.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у чинній редакції на момент прийняття рішення державного реєстратора) державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 01 січня 2013 року.

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Апеляційним судом встановлено, що державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1630146151101, номер запису: 27647616) проведено на підставі виписки з рішення виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 16.01.1990 року № 17 та технічного паспорту від 21.08.2018 року, виготовленого ТОВ «Пром-Строй ЛТД».

Так, встановлено, що департамент архівної справи та діловодства Одеської міської ради листом від 01.03.2023 року № 297-11.1-29 повідомив, що на зберіганні в Департаменті архівної справи та діловодства Одеської міської ради знаходиться рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 18.01.1990 року № 17 «Об отводе заводу «Красная Гвардия» земельного участка под строительство хозспособом 14-ти этажного 84-х квартирного жилого дома в микрорайоне ІІІ-3-6 ж/м Котовского» (мова оригіналу). Рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 16.01.1990 року № 17 не існує.

Більш того, з листів уповноважених органів у сфері земельних відносин убачається, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , будь-яким особам в тому числі ОСОБА_1 не надавалась, а отже рішення від 16.01.1990 року № 17 ніколи не приймалось, що додатково підтверджується його відсутністю у спірній реєстраційній справі.

Отже, документи, які були надані державному реєстратору, а саме виписка з рішення виконкома Одеської міської ради про відведення земельної ділянки, яка як встановлено матеріалами справи, міською радою у 1990 року не видавалась, відповідачем вказаного не спростовано, та не може бути достатнім документом, яким підтверджується виникнення права власності на нерухоме майно, а також технічний паспорт від 21.08.2018 року, виготовлений ТОВ «Пром-Строй ЛТД», який за своєю правовою природою носить довідковий характер про фактичний стан нерухомості, а саме: про площі, поверховості, дату побудови, капремонту, товщину стін, технічні характеристики покрівлі та фундаменту, не є правовстановлюючими документами для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

З урахуванням зазначеного слід підтвердити, що рішення державного реєстратора від 27.08.2018 року № 42711032 (нежитлове приміщення загальною площею 59,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1630146151101) є незаконним, державна реєстрація права власності проведена з порушенням вимог статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 40, підпункту 3 пункту 41 Порядку № 1127, тобто за відсутності документів, що підтверджують набуття права власності.

Судом встановлено, що у подальшому, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 31.08.2018 року № 42787812 та № 42788130 за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,4 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1637408351101) та на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 8,5 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1633751951101). Рішення державним реєстратором було прийнято на підставі висновку від 28.08.2018 року № 224845, наданого ТОВ «Пром-Строй ЛТД», технічного паспорту від 28.08.2018 року та технічного паспорту від 28.08.2018 року, виготовлених ТОВ «Пром Строй ЛТД».

Досліджуючи висновок щодо технічної можливості об`єднання нерухомого майна від 03.09.2018 року № 234395, вбачається, що документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (довідка з Адресного реєстру міста Одеси чи/та розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради), заявником не подавались, відомості про кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташовано вказаний об`єкт нерухомості, відсутні. Крім того, у самій реєстраційній справі відсутні будь-які відомості щодо присвоєння спірним об`єктам адреси.

Надалі, з метою збереження реєстрації права власності на спірний об`єкт ОСОБА_1 здійснила об`єднання об`єктів з реєстраційними номерами: 1633751951101 та 1633768851101. За результатом об`єднання знову утворився об`єкт площею 59,9 кв. м. з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 1637408351101.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та витребуваної судом справи №01.02-1 слідує, що на підставі висновку від 03.09.2018 року № 234395, наданого ТОВ «Пром-Строй ЛТД» та технічного паспорту від 03.09.2018 року, виготовленого ТОВ «Пром-Строй ЛТД» рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06.09.2018 року № 42867152 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 59,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1637408351101, номер запису: 27790232).

Даний висновок наданий ОСОБА_1 на підставі витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.08.2018 року № 136165656 та № 136168444, відповідно до яких у власності останньої знаходяться два окремих нежитлових приміщення площею 51, 4 кв. м. та 8,5 кв. м.

Встановивши що, первісна реєстрація права власності на спірне нежитлове приміщення за ОСОБА_1 відбулась без належних правовстановлюючих документів, тому подальші дії державного реєстратора щодо проведення, як роз`єднань, а так саме і об`єднання спірних об`єктів, є незаконні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування цих рішень державного реєстратора, з чим апеляційний суд погоджується.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції під час винесення рішення по справі №523/4842/24 неповно та не об`єктивно дослідив та з`ясував всі обставини справи, беззастережно прийнявши як доказ не існування - виписки з рішення Виконкому Одеської міської ради від 16.01.1990 року № 17 посилаючись лише на лист Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради від 01.03.2023 року №297-11.1-2, апеляційним судом відхиляються, з огляду на наступне.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду у п. 81 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Як вбачається з матеріалів справи, Департамент архівної справи та діловодства Одеської міської ради листом від 01.03.2023 року № 297-11.1-29 повідомив, що на зберіганні в Департаменті архівної справи та діловодства Одеської міської ради знаходиться рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 18.01.1990 року № 17 «Об отводе заводу «Красная Гвардия» земельного участка под строительство хозспособом 14-ти этажного 84-х квартирного жилого дома в микрорайоне ІІІ-3-6 ж/м ОСОБА_3 ». Рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 16.01.1990 року № 17 не існує.

Скаржником в свою чергу не спростовано вказані відомості, не надано спірне рішення виконкому, не ініційовано питання перед судом щодо витребування доказів чи призначення експертизи.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що висновок суду щодо незаконності рішень державного реєстратора права власності на нежитлове приміщення за ОСОБА_1 , ґрунтується не лише на відсутності такого правовстановлюючого документа як виписки з рішення Виконкому Одеської міської ради від 16.01.1990 року №17, а його не достатності, для проведення реєстраційних дій державним реєстратором, з урахуванням наданих позивачем інших доказів, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , будь-яким особам в тому числі ОСОБА_1 не надавалась.

Посилання в апеляційний скарзі на те, що рішення державного реєстратора рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 27.08.2018 року № 42711032 та усі вищезазначені рішення державного реєстратора підставі яких за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано право власності на нерухоме майно користуються принципом законності та презумпцією правомірності, є необґрунтовані, оскільки за наслідками судового розгляду, встановлено, порушення порядку проведення державним реєстратором відповідних реєстраційних дій, які наведенні у мотивувальній частині постанови, що скаржником не спростовано.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивачем застосовано невірний спосіб захисту, який є неефективним, апеляційний суд зазначає.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Суб`єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.02.2025 року у справі № 922/985/24, від 12.11.2024 року у справі № 911/3292/23, від 03.09.2024 року у справі № 907/358/20, від 27.08.2024 року у справі № 924/128/21, від 11.06.2024 року у справі № 914/3293/20, від 07.05.2024 року у справі № 910/11383/23.

Право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога щодо захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 року у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» зазначив, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).

Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Ефективність позовної вимоги має оцінюватися з огляду на обставини справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, відповідати встановленим обставинам.

За обставинами цієї справи, судом першої інстанції встановлено, що між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та ФОП ОСОБА_1 укладено договір на право тимчасового користування місцями для розміщення тимчасової споруди від 24.06.2019 року, терміном дії до 17.07.2021 року, за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім цього ФОП ОСОБА_1 отримано паспорт прив`язки від 18.06.2019 року № 01-08/872, терміном дії до 17.07.2021 року.

Крім цього, з наданих позивачем доказів слідує, що за адресою: АДРЕСА_1 продовжує знаходиться тимчасова споруда ФОП ОСОБА_1 .

Наявність вказаних обставин вказує на те, що Одеська міська рада та ФОП ОСОБА_1 перебували у господарсько-договірних відносинах з приводу тимчасового користуванням місцем для розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності;

Крім того, рішенням Одеської міської ради №281 від 26.08.2021р. згідно якого Управлінню розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради було доручено вжити заходів з демонтажу тимчасових споруд, у тому числі і тимчасової споруди ФОП ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки, зверненню з цим позовом до суду передувала неможливість Одеською міською радою реалізувати означене рішення про демонтаж в силу проведеної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірний об`єкт нерухомості, скасування рішень державного реєстратора про проведену незаконну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 в повному обсязі відновлює порушені права власника земельної ділянки - Одеської міської ради, а тому в даних правовідносинах відповідні вимоги є належним способом захисту прав та інтересів позивача.

Інші доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з остаточним висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 18.06.2026 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

С.О. Погорєлова