Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №133/2114/23 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 133/2114/23

Провадження № 22-ц/801/1715/2026

Категорія: 58

Головуючий у суді 1-ї інстанції Пєтухова Н. О.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 рокуСправа № 133/2114/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Рибчинського В.П., Шемети Т.М., секретар Кулішко Б.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24 березня 2026 року, ухвалене суддею Пєтуховою Н.О. в м. Козятині, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, в якому просив:

- визнати інформацію, розповсюджену головою Козятинської міської ради ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у соціальній мережі «Facebook» відносно співпраці депутата Козятинської міської ради ОСОБА_1 з представниками країни - агресора недостовірною і такою, що порушує його особисті немайнові права, принижує його честь та гідність, порушує його право на недоторканість ділової репутації;

- зобов`язати ОСОБА_2 спростувати неправомірно поширену недостовірну інформацію у її відеозверненні, опублікованому ІНФОРМАЦІЯ_1 у мережі «Facebook» про нього, ОСОБА_1 , у такий самий спосіб, яким вона була поширена, а саме: викласти відеозвернення у мережі «Facebook» з спростуванням твердження про те, що він, депутат Козятинської міської ради ОСОБА_1 співпрацює з представниками країни - агресора, а інформація, поширена про нього, ОСОБА_1 , не відповідає дійсності;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача суму завданої моральної шкоди у розмірі 100 000 гривень та судові витрати.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він є депутатом Козятинської міської ради Вінницької області VIII скликання від партії «Батьківщина». Його позиція, як громадянина та депутата, не дозволяє йому погоджуватись з політикою, яку намагається проводити голова Козятинської міської ради ОСОБА_2 , оскільки судячи з рішень, які вона намагається «протягнути» на сесіях ради всупереч інтересам територіальної громади, вона не переймається інтересами територіальної громади, а виключно особистими, її компетентність на цій посаді викликає у нього сумнів. З цих причин, він відкрито гласно, за наявності підстав піддає критиці її методи роботи, та законними методами веде боротьбу з її незаконними рішеннями, некомпетентністю та свавіллям у сесійній та фінансово-господарській діяльності ради, тому його відносини з відповідачем неможливо назвати приязними. З метою дискредитації його, як громадянина, та його діяльності і позиції як депутата, відповідач заплямувала його репутацію, намагаючись таким чином здійснити тиск на групу депутатів, які не погоджувались голосувати за ухвалення вигідних їй рішень,

30 травня 2023 року ОСОБА_2 в соціальній мережі «Facebook» опублікувала відеозвернення до голови Служби безпеки України, в якому закликала перевірити низку депутатів Козятинської міської ради щодо наявності ознак їхньої співпраці з представниками країни-агресора росії та на її користь. В цьому відео було публічно озвучено імена цих депутатів, зокрема і його. Вказане відеозвернення було записане в сесійному приміщенні Козятинської міської ради 28 травня 2023 року з 10:00-12:00 в присутності депутатів і було доступно широкому колу осіб, зокрема його переглянули 145 користувачів.

Позивач вважає інформацію, оприлюднену відповідачем в соціальній мережі «Facebook», а саме фактичне обвинувачення його та групи інших депутатів в співпраці з країною агресором недостовірною і такою, що не відповідає дійсності, адже він ніколи не співпрацював та не має намір співпрацювати з рф. Дане відео порушує його право на повагу до честі, гідності та недоторканості ділової репутації, а також на використання його імені іншими особами лише за його особистою згодою.

Також повивач вказує, що протиправна поведінка та неправомірні (незаконні) дії відповідача, обумовлені викладеним вище незаконним поширенням неправдивої негативної інформації про нього, а саме оприлюднення під час військового стану інформації про його нібито співпрацю з представниками країни - агресора, заподіяли йому моральну шкоду: втрати немайнового характеру внаслідок приниження його честі, гідності і ділової репутації, ускладнення подальшого активного громадсько-професійного життя та стосунків з колегами унаслідок створення негативної думки та суттєвого зниження рівня оцінки його особистості та його морально-ділових якостей як депутата ради з боку суспільства, яке негативно сприймає нібито вчинені ним дії і поширену інформацію, про яку йдеться у позові, підрив довіри його виборців, його репутації, сприйняття його, депутата Козятинської міської ради ОСОБА_1 певною частиною населення територіальної громади як особи, яка діє на користь держави - агресора, всупереч інтересам України. Вказана ситуація морально пригнічує його, він не може нормально спілкуватись з людьми, повноцінно займатись депутатською діяльністю, змушений виправдовуватись, пояснюючи деяким громадянам, що це наклеп з боку ОСОБА_2 . У зв`язку з чим просить стягнути моральну шкоду з відповідача, яку оцінює у 100 000 гривень.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24 березня 2026 року позов залишено без задоволення.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У скарзі зазначає, що опосередковане обвинувачення позивача та інших депутатів Козятинської міської ради в співпраці з ворогом (державній зраді) суд першої інстанції визнав оціночним судженням всупереч висновкам Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №914/371/19, від 08 травня 2019 року у справі №761/37180/17, від 22 березня 2021 року у справі №482/1474/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі №757/46387/15-ц, від 13 квітня 2020 року у справі №758/5355/17, від 23 грудня 2020 року у справі №484/2781/19-ц, від 07 липня 2021 року у справ №753/18972/16-ц.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін. Зі змісту відзиву слідує, що ОСОБА_2 заперечує проти позову з тих підстав, що зазначена позивачем інформація є її оціночним судженням, а не фактичним твердженням, тому не є такою інформацією, яка підлягає скасуванню.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії листа №873/23 від 30 травня 2023 року, Козятинський міський голова Єрмолаєвої Т. звернулась до Голови СБУ ОСОБА_3 з проханням здійснити перевірку низки депутатів Козятинської міської ради Вінницької області щодо наявності ознак їхньої співпраці з представниками країни-агресора російською федерацією. Вказала, що поведінка депутатів що вказані у листі, в тому числі і поведінка позивача, викликає занепокоєння в громаді, а тому вони хочуть бути впевненні, що за нею (поведінкою) не стоять інтереси країни-агресора, яка зацікавлена в створенні суспільної напруги в середині нашої країни, послабленні її обороноздатності.

До матеріалів справи долучено диск з відеозаписом, на якому відповідач зачитує вищезазначений лист.

Також до матеріалів справи долучено копію газети із публікацією з назвою «Бойкот сесій продовжується. Чого добиваються депутати?», з якої відомо, що сесії міської ради неодноразово не відбувались.

ОСОБА_1 , вважаючи, що розповсюджена 30 травня 2023 року головою Козятинської міської ради ОСОБА_2 у соціальній мережі «Facebook» інформація є недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права, принижує його честь та гідність, порушує його право на недоторканість ділової репутації звернувся до суду із вказаним позовом про спростування неправомірно поширеної щодо нього недостовірної інформації.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За змістом частин першої та другої статті 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина третя статті 34 Конституції України).

Згідно зі статтею 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації суди повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

У статті 201 ЦК України встановлено, зокрема, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканність ділової репутації.

Під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей під час виконання нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (абзац третій частини шостої статті 277 ЦК України).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову гідності та честі, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19)).

Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 Закону України «Про інформацію»).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання її з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є демонстрація у громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі, або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Зазначене узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21 пункт 6.18).

Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Врахуванню підлягає зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Таким чином, необхідно відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образ, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 757/39521/20 (провадження № 61-15064св21).

Отже, за змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Межі припустимої критики за певних обставин можуть бути ширшими, коли йдеться про державного службовця, що виконує або виконував свої повноваження, ніж коли йдеться про фізичних осіб, проте не можна стверджувати, що державні службовці свідомо піддають ретельному обстеженню кожне своє слово чи дію в тій самій мірі, як це роблять політики, і, отже, до них повинні застосовуватись ті самі механізми, що й до останніх, коли йдеться про критику їх діяльності. Державні службовці повинні користуватися громадською довірою в умовах, позбавлених надзвичайного занепокоєння, що зробить вдалим виконання ними своїх завдань. Отже, може постати необхідність у їх захисті від образливих словесних нападок під час виконання ними своїх обов`язків (Janowski, п. 33, and Nikula v. Finland, no. 31611/96, п. 48, ECHR 2002-11).

Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.

У разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформаці, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Позивач ОСОБА_1 на момент опублікування спірної інформації був публічною особою, депутатом Козятинської міської ради Віннциької області, тому, відповідно, межа допустимої критики та обсяги поширення інформації щодо нього є значно ширшими, ніж щодо непублічної особи, оскільки його дії та дії депутатів його фракції становлять підвищений суспільний інтерес.

ОСОБА_1 , як публічна особа, мав би усвідомити, що він самостійно та свідомо відкриває себе для критики, яка у демократичному суспільстві може цілком правомірно здійснюватись у формі, яка не є обов`язково приємною для позивача; він мав бути готовий до того, що критика на його адресу може бути зроблена у спосіб та за стилем, які не будуть схвальними для нього.

Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Апеляційний суд вважає, що хоча опублікована відповідачем спірна інформація й містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про співпрацю депутата Козятинської міської ради Вінницької області ОСОБА_1 з представниками країни-агресора, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Lingens v. Austria» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У цій справі ЄСПЛ наголосив, що «свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.».

Суд першої інстанції інстанції правильно виходив із того, що відеоматеріал, який знаходиться на диску, не підтверджує поширення недостовірної інформації, оскільки з нього не вбачається ствердження по певних фактах/обставинах по відношенню до позивача, а містить лише припущення щодо таких фактів та прохання про здійснення перевірки цих припущень. Висловлювання відповідача в контексті ініціювання відповідної перевірки мають оціночний характер, а не ствердження про факти.

Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції.

Крім того, апеляційний суд зважає на роз`яснення, яке містяться в пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», у якому говориться, що відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 4 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003(справа про поширення відомостей).

Разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов`язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.

У даній справі відповідач, як голова Козятинської міської ради, після неодноразових зривів засідань Козятинської міської ради з вини опозиції (як стверджує відповідач), фактично звернулась до правоохоронних органів – Служби безпеки України із заявою, в якій міститься підозра, яку просить перевірити.

При апеляційному перегляді даної справи представник скаржника, надаючи пояснення, фактично погодився про те, що це звернення про злочин, за який є кримінальна відповідальність.

Крім цього, позивач не вказує в позові, що для звернення голови Козятинської міської ради із заявою до Служби безпеки України не було жодних підстав і це було викликано не наміром виконати свій обов`язок та захистити права громади.

Також позивач не довів, що відповідач зверталась до правоохоронних органів не для захисту прав та інтересів громади, а виключно з метою знищити репутацію позивача та інших депутатів фракції «Батьківщина» і, в принципі, довести таке складно, адже специфіка діяльності органів місцевого самоврядування (постійні сперечання при відстоюванні своєї позиції, при запереченні позиції інших депутатів) не дасть цього зробити.

Суд першої інстанції, правильно застосувавши наведені правові норми, надавши належну правову оцінку наданим сторонами доказам, із дотриманням норм процесуального права дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв`язку з тим, що спірна інформація носить характер оціночних суджень.

ОСОБА_1 , звертаючись із апеляційною скаргою, не спростовує висновки суду першої інстанції, а лише вказує, що визнання судом першої інстанції опосередкованого обвинувачення позивача та інших депутатів Козятинської міської ради в співпраці з ворогом (державній зраді) оціночним судженням зроблено всупереч висновкам Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №914/371/19, від 08 травня 2019 року у справі №761/37180/17, від 22 березня 2021 року у справі №482/1474/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі №757/46387/15-ц, від 13 квітня 2020 року у справі №758/5355/17, від 23 грудня 2020 року у справі №484/2781/19-ц, від 07 липня 2021 року у справ №753/18972/16-ц.

Посилання на неврахування вказаних висновків суду касаційної інстанції відхиляються колегією суддів, оскільки ОСОБА_1 , наводячи в апеляційній скарзі ряд постанов Верховного Суду, не проектує висновки касаційного суду, висловлені у цих постановах, на обставини даної справи та не вказує, у чому полягає розбіжність між цими висновками та висновком суду першої інстанції, зробленим у даній справі.

Висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

За своїм змістом, доводи апеляційної скарги не направлені на спростування висновків суду першої інстанції, а фактично є відтворенням положень нормативно-правових актів, без зроблених висновків на спростування виснвоку суду першої інстанції.

Зі змісту п. 5 ч. 2 ст. 356 ЦПК України слідує, що саме особа, яка подає апеляційну скаргу повинна зазначити в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо).

Отже особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна не лише вказати про незаконність судового рішення, але у неї є обов`язок вказати в чому саме полягає незаконність ухваленого судового рішення, тобто вона повинна спростувати висновки суду першої інстанції, чого скаржником зроблено не було.

Підсумовуючи, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді В.П. Рибчинський

Т.М. Шемета