Рішення від 23 червня 2026 р. у справі №739/2317/25 — Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області

Справа № 739/2317/25

Провадження № 2/739/114/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Новгород-Сіверський

Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючої судді – Кочура О.О.,

при секретарі – Головня І.І.,

за участі: позивачки – ОСОБА_1 ,

представника позивачки – адвоката Костюченка В.К.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області в м. Новгород-Сіверський Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим представником позивачки – адвокатом Костюченко Владиславом Костянтиновичем до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Костюченка В.К., звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна та просить суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь 79 781 грн. грошової компенсації ринкової вартості частки автомобілю LADA Granta 21901, білого кольору, 2013 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , залишивши автомобіль у власності ОСОБА_2 . Свої позовні вимоги мотивує тим, що згідно з рахунком-фактурою № 214122-Y0251/3 від 28.01.2014 року відповідачем, ОСОБА_2 був придбаний автомобіль LADA Granta 21901 білого кольору, 2013 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 за 72 тис грн. Автомобіль був придбаний в кредит (підтверджується платіжними документами). Автомобіль перебуває у користуванні відповідача (підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів. Позивачка вважає спірний автомобіль об`єктом спільної сумісної власності, оскільки на час його придбання, так і у весь строк, протягом якого погашався кредит, позивачка та відповідач, не перебуваючи в шлюбі між собою та в будь-яких інших шлюбах, спільно проживали за адресою АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, мали спільні права та обов`язки. При цьому платежі на погашення кредиту на придбання автомобілю здійснювалися за рахунок спільних коштів. Отже, позивачка вважає спірний автомобіль об`єктом спільної сумісної власності. В кінці 2021 року відповідач виїхав з постійного місця проживання, його місце перебування позивачці невідомо. Автомобілем продовжує користуватися лише він. Позивачка ОСОБА_1 , враховуючи ринкову вартість, оцінює спірний автомобіль в 159 562 грн. (як середня вартість в межах пропозицій про продаж). Та виходячи презумпції рівності часток, просить стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію за частину автомобіля, оскільки автомобіль є неподільним майном, в сумі 79 781 грн., залишивши автомобіль відповідачеві.

Ухвалою судді від 14.11.2025 року зазначену позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання, сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи. Відповідач ОСОБА_2 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та 03.03.2026 року був поданий відзив, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову ОСОБА_2 зазначає, що по-перше, після розірвання шлюбу 14.10.2011 року з позивачкою ОСОБА_1 будь-які відносини між ними повністю припинилися. Він переїхав жити до своїх батьків за адресою: АДРЕСА_2 та влаштувався на роботу водієм автокрану в м.Києві. З того часу лише декілька разів на рік заїжджав до м. Новгород-Сіверський, в переважній більшості щоб оплатити комунальні платежі за квартиру АДРЕСА_3 , яка після приватизації належала йому та позивачці на праві спільної часткової власності. Відповідач стверджує, що після розірвання шлюбу 14.10.2011 року з позивачкою ОСОБА_1 він спільно не проживав, пов`язаним спільним побутом з нею не був та не мав з нею взаємних права та обов`язків, тому не складав з нею сім`ю у розумінні ч.2 ст.3 СК України, як і не перебував з нею у так званому «цивільному шлюбі». Щодо аргументу та доказу позивачки про реєстрацію ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за однією адресою: АДРЕСА_1 , відповідач зазначає, що дана обставина жодним чином не може підтверджувати факт спільного проживання осіб протилежної статі однією сім`єю, та посилається на ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», який підтверджує можливість особи проживати у двох і більше місцях, але ж при цьому ця особа може зареєструвати своє місце проживання лише за однією адресою. Також, посилаючись на судову практику зазначає, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Відповідач вважає, що доказів наявності всіх вищезгаданих ознак, що притаманні подружжю, позивачкою не надано, як і не надано доказів, що автомобіль було придбано за спільні кошти позивачки та відповідача, щоб це майно набуло правового статусу спільної сумісної власності, бо навіть спільне проживання не надає майну цей статус. Таким чином, відповідач стверджує, що автомобіль LADA Granta 21901, білого кольору, 2013 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , був придбаний особисто ним 28.01.2014 року (в період коли він не проживав сім`єю ні з ким), для задоволення власних особистих потреб і являється його приватною власністю. Також, відповідач просить застосувати строк позовної давності та обчислювати його з 28.01.2014 року - з дати купівлі автомобіля, бо позивачці стало відомо про придбання ним автомобіля саме з цієї дати.

04.05.2026 року представником позивачки - адвокатом Костюченко В.К. була подана відповідь на відзив, в якій не погоджуючись з доводами та аргументами відповідача адвокат зазначає, що доводи відповідача про те, що він з 2011 року перестав спілкуватися з позивачкою і не проживав з нею спільно, натомість проживав за адресою АДРЕСА_4 (з2016 року с. Вознесенське) Чернігівського району Чернігівської області можуть бути спростовані договорами підряду (такі договори збереглися у позивачки саме через спільне проживання з відповідачем), згідно з якими ОСОБА_2 за договорами підряду заміняв сторожа в ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» у періоди з 04 жовтня 2014 року по 27 жовтня 2014, з 02 лютого 2015 року по 25 лютого 2015 року, з 01 червня 2015 року по 31 липня 2015 року, проводив догляд за рогатою худобою та інші підсобні роботи на сільськогосподарській ділянці підприємства в період з 01 листопада 2014 року по 24 листопада 2014 року. Згідно з довідкою № 42 від 09.03.2016 року відповідач у період з 09.10.2015 – 09.11.2015 працював за договором підряду коптильником ковбасного сиру в ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод», а у період з 10.11.2015 по 07.12.2015 працював на тому ж підприємстві за трудовим договором. Зазначені договори підряду, робота за трудовим договором підтверджують регулярну присутність відповідача в м. Новгород-Сіверський і відсутність фактичного виїзду для проживання за адресою АДРЕСА_4 (з 2016 року с. Вознесенське) Чернігівського району Чернігівської області або в м. Київ (в договорах підряду вказана його адреса проживання, місце виконання робіт за договорами підряду територіально розташоване в м. Новгород-Сіверський Чернігівської області). Факт проживання відповідача до кінця 2021 року в АДРЕСА_1 підтверджується довідкою від 12.03.2026 р. № 01-06/143 Центру соціальних послуг (м. Новгород-Сіверський), згідно з якою відповідач отримував соціальні послуги з 29.01.2019 по 22.12.2021 р. за місцем проживання. Таким чином, у відзиві на позов твердження про окреме проживання з позивачкою з 2011 року та про навідування до м. Новгород-Сіверський «лише кілька разів» є неправдивими і спростовується доказами, зазначеними в позовній заяві та надані разом з відповіддю на відзив. Сам факт наявності у позивачки документів, що стосуються трудової діяльності відповідача, заборгованості за кредитом на придбання автомобілю та листування з банком з приводу цієї заборгованості додатково підтверджує спільний характер їх побутових відносин, оскільки такі документи зберігалися в межах спільного господарства сторін. Отже, фактичні обставини справи свідчать про збереження між сторонами сімейних та побутових відносин щонайменше до кінця 2021 року, що підтверджується наведеною сукупністю доказів. Також, твердження відповідача про те, що позивачка знала про купівлю ним автомобіля 28.01.2014 року, на думку адвоката Костюченка В.К., тим самим спростовує власну версію відповідача про роздільне проживання з позивачкою, оскільки є логічно суперечливим його ж твердженням про повне припинення відносин між сторонами. Відповідач безпідставно просить застосувати позовну давність, обчислюючи її з дати придбання автомобіля (28.01.2014 року), оскільки фактичне порушення прав позивачки відбулося наприкінці 2021 року, коли вона втратила доступ до автомобіля у зв`язку зі зміною місця проживання відповідача та фактичним припиненням можливості користування спільним майном. З врахуванням положення п.19 Прикінцевих положень ЦК України, відповідно до якої в період дії воєнного стану перебіг позовної давності зупиняється та відновлення перебігу строків позовної давності починається з 14.09.2025 року, тому позивачка строк позовної давності не пропустила, позов поданий в межах строків позовної давності.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 підтримали позов з підстав зазначених в позовній заяві, звернули увагу суду на те, шлюб між сторонами у справі було розірвано у 2011 році, але сторони продовжували проживати у спільній квартирі і разом придбали автомобіль у 2014 році, за який до 2021 року ще сплачували борги, а у кінці 2021 року відповідач виїхав за межі м. Новгород-Сіверський на придбаному автомобілі. Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, попередньо надіслав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, просив відмовити в задоволенні позову. Заслухавши вступне слово сторони позивачки, дослідивши матеріали справи, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини. Згідно копії рахунку-фактури №214122-Y02751/3 від 28.01.2014 року, ОСОБА_2 придбав у ПАТ «Чернігів-Авто» автомобіль LADA Granta 21901, білого кольору, 2013 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , ціна без ПДВ 72 500 грн., сплативши 28.01.2014 року за товар 34 800 грн. (а.с.5) Згідно копії розрахунку сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки до кредитного договору №910.26063 від 28.01.2014 р. станом на 12.05.2015 р. в IdeaBank встановлено графік погашення кредиту до 28.01.2021 року (а.с.6-7).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів 07.09.2019 року за ОСОБА_2 було зареєстровано автомобіль ВАЗ 219010 (а.с.8). Як вбачається з витягу №2228 від 25.09.2024 року про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за адресою: АДРЕСА_1 з 18.01.1994 року по теперішній час, за вказаною адресою зареєстровані дві особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.9). Згідно копії довідки №835 від 07.09.2016 року Новгород-Сіверського об`єднаного управління ПФУ, ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться на обліку в Н-Сіверському об`єднаному управлінні ПФУ та отримує пенсію по інвалідності внаслідок загального захворювання інвалідам ІІІ групи, сукупний розмір якої з січня по червень 2016 року складав 7156,00 грн. (а.с.10). Також, згідно копії повідомлення Центру надання соціальних послуг Новгород-Сіверської міської ради №01-06/143 від 12.03.2026 року, ОСОБА_2 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 . Дійсно перебував на обслуговуванні у відділенні соціальної допомоги вдома і отримував соціальні послуги з 29.01.2019 року по 22.12.2021 року (а.с.47). Згідно договорів підряду №22 від 30.01.2015 року, №223 від 01.06.2015 року, №466 від 01.10.2014 року, №503 від 31.10.2014 року, укладених ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» з ОСОБА_4 , останній за договорами підряду заміняв сторожа в ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» у періоди з 04 жовтня 2014 року по 27 жовтня 2014, з 02 лютого 2015 року по 25 лютого 2015 року, з 01 червня 2015 року по 31 липня 2015 року, проводив догляд за рогатою худобою та інші підсобні роботи на сільськогосподарській ділянці підприємства в період з 01 листопада 2014 року по 24 листопада 2014 року (а.с.49,50,51,52,53,54). Згідно з довідкою № 42 від 09.03.2016 року відповідач у період з 09.10.2015 – 09.11.2015 працював за договором підряду коптильником ковбасного сиру в ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод», а у період з 10.11.2015 по 07.12.2015 працював на тому ж підприємстві за трудовим договором (а.с.48). Згідно ч.ч.2, 4 ст.3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Конституційним Судом України у рішенні від 03.06.1999 за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї») визначено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п. Згідно вимог ч.4 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбі. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї. Згідно із частинами 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до частини 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

Згідно роз`яснень Верховного Суду України у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо). Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із "подружжя", свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з господарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

У ч.1 ст. 71 СК України визначено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускаються лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Згідно ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 372 ЦК України у разі поділу майно, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно роз`яснень, викладених в абзаці четвертому пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України). Між тим, суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя. Водночас, суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставіст.60 СК України.

Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.

За змістом статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, серед іншого, є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. В пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період спільного проживання сторін, але за особисті кошти одного з них, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності, а є особистою приватною власністю того, за чиї особисті кошти воно придбане.

Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.04.2017 року (справа № 6-399-цс17).

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, суд зобов`язаний з`ясувати, чи це майно може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, чи є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Частинами 6, 7 ст. 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Зазначене дає підстави для висновку, що обов`язок доведення факту набуття за час спільного проживання майна, як об`єкту права приватної власності, покладається на того з подружжя, який посилається на дану обставину, а його (факту) спростування на іншого. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Під час розгляду справи з досліджених письмових доказів встановлено, що відповідач ОСОБА_2 28.01.2014 року придбав у ПАТ «Чернігів-авто» автомобіль LADA Granta 21901 білого кольору, 2013 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 за 87 000 грн. (з ПДВ), одразу сплативши грошові кошти в сумі 34 800 грн. та з оформленням кредитного договору з графіком погашення залишкової вартості до січня 2021 року. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів 07.09.2019 року за ОСОБА_2 було зареєстровано вищевказаний транспортний засіб. Як вбачається із заяв сторін, шлюб між ними було розірвано 14.10.2011 року. Як стверджує позивачка ОСОБА_1 після розірвання шлюбу вони з відповідачем продовжували спільно проживати та вести спільне господарство і за спільні кошти придбали у 2014 році автомобіль LADA Granta 21901. На підтвердження вказаних обставин позивачкою було надано копії наступних документів: витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб; довідки з УПФУ щодо суми пенсії по інвалідності ОСОБА_2 за 2016 рік; довідки з Новгород-Сіверського центру надання соціальних послуг Новгород-Сіверської міської ради про те, що ОСОБА_2 перебував на обслуговуванні у відділенні соцдопомоги вдома і отримав соціальні послуги в період з 2019 по 2021 роки; договорів підряду за 2014-2015 року, що підтверджують виконання робіт ОСОБА_2 в місті Новгород-Сіверський на різних підприємствах; рахунок-фактуру та графік погашення заборгованості по кредитному договору. Аналізуючи зібрані по справі докази, суд вважає їх недостатніми, щоб дійти висновку, що позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були пов`язані спільним побутом та вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 , в період з 2011 року по 2021 рік, оскільки наявність на праві спільної часткової власності квартири за вищевказаною адресою та реєстрація в ній відповідача, не обов`язково свідчить про наявність взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Також, суд вважає недоведеним факт придбання спірного автомобіля за спільні кошти сторін, та подальше спільне погашення ними кредитних зобов`язань по ньому, з наданих позивачкою копій документів не вбачається її фінансова участь у придбанні спірного автомобіля, зокрема позивачкою не надано жодної квитанції про сплату кредиту за автомобіль, як і самого кредитного договору, натомість з наданих договорів підряду та довідки ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» вбачається, що саме відповідач ОСОБА_5 працював, а отже і отримував заробітну плату.

Таким чином, позивачкою не доведено, що автомобіль LADA Granta 21901 білого кольору, 2013 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 є спільною сумісною власністю сторін, тому суд дійшов висновку, що у задоволення позову слід відмовити повністю.

Що стосується заяви відповідача про застосування позовної давності, суд враховує положення ч.2 ст.72 СК України, згідно якої до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності та погоджується з доводами представника позивачки про обчислення цього строку з кінця 2021 року, а також з відсутністю підстав для його застосування. Керуючись статтями 258-259, 264-265, 268, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,- ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , поданого представником позивачки – адвокатом Костюченко Владиславом Костянтиновичем до ОСОБА_2 про поділ спільного майна – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Дата складення повного судового рішення 29.06.2026 року.

Суддя: О.О.Кочура