Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №380/11263/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 рокусправа № 380/11263/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із вимогами:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо призупинення виплати пільги по сплаті житлово-комунальних послуг, яка передбачена п.6 частини 1 ст. 6 Закону України від 24 березня 1998 року №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» з 01.05.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області відновити нарахування та здійснити виплати ОСОБА_1 пільги по сплаті житлово-комунальних послуг, яка передбачена п.6 частини 1 ст. 6 Закону України від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» а саме: 50 - відсоткової знижки плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги з 01.05.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у червні 2025 року відповідачем без попередження та пояснень йому було припинено нарахування та виплату монетизованої пільги по сплаті житлово-комунальних послуг, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист». Позивач стверджує, що дія Порядку № 389 не поширюється на осіб, які мають право на пільги відповідно до законів України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», а тому застосуванню підлягають положення спеціального закону, який має вищу юридичну силу. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою судді від 08.06.2026 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 30.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечено. В обґрунтування заперечень відповідач, вказав на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, передбаченого частиною 2 статті 122 КАС України, оскільки виплату пільги припинено з 01.05.2025, а з позовом особа звернулася зі спливом шестимісячного строку, не довівши поважності причин його пропуску. По-друге, відповідач зазначив, що з 01.12.2022 функції з призначення житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг покладено на територіальні органи Пенсійного фонду України; нарахування та виплата позивачу пільг проводилися відповідно до Закону № 203/98-ВР до 30 квітня 2025 року на дві особи. Пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 № 1553, якою внесено зміни до Порядку № 389, запроваджено надання пільг за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (у 2025 році – 4240 грн). Середньомісячний сукупний дохід ОСОБА_1 в розрахунку на одну особу за період з 01.10.2024 по 31.03.2025 становить 43483,21 грн і перевищує цю величину, у зв`язку з чим у позивача відсутнє право на отримання пільг з травня 2025 року. Відповідач вважає свої дії правомірними та просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, та встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером, якому призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також є особою з інвалідністю 2-ї групи (інвалідність армії), що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 (серія НОМЕР_2 ).

Відповідно до посвідчення ветерана органів внутрішніх справ серії № 046560, виданого 26.04.2009 ГУ МВС України у Львівській області, ОСОБА_1 має право на пільги, установлені законодавством України для ветеранів органів внутрішніх справ.

Нарахування та виплата позивачу пільг на оплату житлово-комунальних послуг проводилися Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області відповідно до Закону № 203/98-ВР до 30 квітня 2025 року на дві особи. З 01.05.2025 виплату пільги припинено.

23.04.2026 позивач звернувся до відповідача із запитом, в якому просив поновити йому пільги на оплату комунальних послуг, які були призупинені у травні 2025 року, з урахуванням того, що він є особою з інвалідністю 2-ї групи із захворюванням, пов`язаним з проходженням військової служби.

Листом від 04.05.2026 № 1300-0402-8/70985 відповідач повідомив позивача про відмову у задоволенні заяви, зазначивши, що розмір доходу, до якого застосовується податкова соціальна пільга у 2025 році, становить 4240 грн, а середньомісячний сукупний дохід сім`ї позивача в розрахунку на одну особу за період з 01.10.2024 по 31.03.2025 становить 43483,21 грн і перевищує цю величину, у зв`язку з чим у позивача відсутнє право на отримання пільг на оплату житлово-комунальних послуг з травня 2025 року.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо призупинення з 01.05.2025 виплати соціальної пільги за користування комунальними послугами відповідно до Закону № 203/98-ВР, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Щодо доводів відповідача про пропуск строку звернення до суду.

Частиною 1 статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим суд зважає на правову природу спірних правовідносин. Право на отримання пільги з оплати житлово-комунальних послуг має триваючий характер, оскільки реалізується щомісячно протягом усього періоду перебування особи у відповідному статусі. Невиплата (припинення виплати) такої пільги є триваючим правопорушенням, яке продовжується кожного місяця, у якому відповідач не здійснює належної виплати.

Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується висновку, що положення статті 122 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, проте не повинні використовуватися як засіб легалізації неправомірної поведінки та не підлягають застосуванню стосовно заходів, спрямованих на припинення триваючого правопорушення. За таких умов встановлений процесуальним законом строк звернення до адміністративного суду не може використовуватися як засіб легалізації триваючого порушення прав особи на отримання соціальних виплат.

З огляду на триваючий характер спірних правовідносин, а також на те, що позивач звернувся до суду в межах розумного строку після отримання письмової відмови відповідача від 04.05.2026, суд вважає доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду такими, що не знайшли свого підтвердження та не можуть бути підставою для залишення позову без розгляду в порядку статті 123 КАС України. У будь-якому разі, навіть за умови часткового пропуску строку, він підлягав би поновленню, виходячи з триваючого характеру порушення та необхідності ефективного захисту соціальних прав особи з інвалідністю.

При вирішенні спору по суті, суд керується таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статус ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України та деяких інших осіб, а також основні засади державної політики щодо соціального захисту таких осіб і членів їхніх сімей, гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві, визначає Закон України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.1998 № 203/98-ВР.

Статтею 3 Закону № 203/98-ВР визначено гарантії прав та соціального захисту ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України та деяких інших осіб і членів їхніх сімей. Держава гарантує кожному такому ветерану рівні з іншими громадянами України можливості в економічній, соціальній, політичній сферах щодо задоволення різноманітних життєвих потреб, а також надає різні види допомоги, у тому числі шляхом надання пільг, компенсацій та соціальних гарантій.

Відповідно до статті 4 Закону № 203/98-ВР забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального захисту відповідних осіб та членів їхніх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України та деяким іншим особам надаються такі пільги: 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2022 № 1041 визначено, що з 01.12.2022 призначення житлових субсидій та пільг здійснюється органами Пенсійного фонду України. Порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 373.

Суд встановив, що право на пільгу з оплати комунальних послуг позивач має як ветеран органів внутрішніх справ на пенсії, що відповідачем не заперечується.

Підставою для припинення з 01.05.2025 виплати позивачу пільги стало те, що його середньомісячний сукупний дохід у розрахунку на одну особу за попередні шість місяців перевищив величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, тобто застосування відповідачем умови, передбаченої пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389 (зі змінами, внесеними постановою від 31.12.2024 № 1553).

Вирішуючи питання правомірності застосування такої умови, суд зважає на таке.

Абзацом другим підпункту 1 пункту 9 розділу I Закону України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» було запроваджено надання низки пільг за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. У зв`язку з прийняттям цього Закону Кабінет Міністрів України постановою від 04.06.2015 № 389 затвердив Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї (далі – Порядок № 389), на який містить посилання пункт 4 Порядку № 373.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 389 пільги, зазначені у пункті 1 цього Порядку, надаються за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Разом з тим суд зазначає, що відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Згідно з пунктами 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту.

Частиною третьою статті 7 КАС України визначено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Закон № 203/98-ВР, який встановлює пільги для ветеранів військової служби та органів внутрішніх справ, не ставить надання таких пільг у залежність від рівня середньомісячного сукупного доходу сім`ї пільговика. Натомість умову про неперевищення відповідного доходу запроваджено пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Порядком № 389, затвердженим підзаконним актом Кабінету Міністрів України.

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2026 у зразковій справі № 440/11441/25 (провадження № Пз/990/15/25), яке стосується тотожних спірних правовідносин щодо припинення з 01 травня 2025 року виплат територіальними органами Пенсійного фонду України пільг для оплати житлово-комунальних послуг особам із статусом ветерана відповідно до Закону № 203/98-ВР, сформульовано правовий висновок такого змісту.

Верховний Суд зазначив, що реалізація права на пільги ветеранам військової служби та деяким іншим особам щодо оплати житлово-комунальних послуг підлягає здійсненню на підставі спеціального Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», який має пріоритет над Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389, якими запроваджено додаткову умову надання таких пільг. При конкуренції норм однакової юридичної сили необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 203/98-ВР, а положення Закону № 4059-IX вважати загальними нормами (lex generalis).

Суд також враховує правову позицію, висловлену у Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020, згідно з якою держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою; обмеження або скасування пільг для відповідних осіб без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту, а у разі зміни правового регулювання набуті такими особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації.

Виходячи із наведених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами та спеціальних норм над загальними, суд доходить висновку, що при вирішенні питання надання пільг особам відповідно до Закону № 203/98-ВР підлягають застосуванню положення цього Закону, який має вищу юридичну силу, а не норми пункту 7 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Порядку № 389, якими істотно звужено обсяг встановлених спеціальним законом прав шляхом запровадження умови про неперевищення середньомісячного сукупного доходу сім`ї.

За таких обставин суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо призупинення з 01.05.2025 виплати позивачу пільги по сплаті житлово-комунальних послуг, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, з підстав перевищення середньомісячного сукупного доходу сім`ї є протиправними.

Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства та наведених правових позицій, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо призупинення виплати пільги та зобов`язання відповідача відновити нарахування і здійснити виплати позивачу відповідної пільги з 01.05.2025.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, доказів понесення інших судовий витрат останнім не надано, то такі, в силу приписів ст. 139 КАС України, розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо призупинення виплати ОСОБА_1 з 01.05.2025 пільги по сплаті житлово-комунальних послуг, яка передбачена пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) відновити нарахування та здійснити виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пільги по сплаті житлово-комунальних послуг, яка передбачена пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», а саме: 50-відсоткової знижки плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) з 01.05.2025.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.