Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №380/7109/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 рокусправа № 380/7109/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

у с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області , в якій позивач просить:

- Визнати протиправним та скасувати рішення № 913230133362 від 18.02.2026 року, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яке полягає відмові здійснити перерахунок відповідно до ч.1, ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ОСОБА_1 ,;

- Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок з 10.02.2026 року, відповідно до ч. 1, ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивач є особою з інвалідністю ІІІ групи з дитинства (встановлено довічно). 10.02.2026 року він через вебпортал ПФУ звернувся із заявою про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію у зв`язку з втратою годувальника після померлого батька. Рішенням Відповідача 2, визначеного за принципом екстериторіальності, йому було відмовлено з тих підстав, що інвалідність вперше встановлено у віці 45 років, а висновок МСЕК не містить прямого твердження про визнання його особою з інвалідністю до досягнення 18 років. Позивач вважає відмову протиправною, оскільки статус «з дитинства» та наявні медичні документи (витяги з протоколів ЛКК Самбірської ЦРЛ) підтверджують наявність у нього глибоких уражень зору з дитячого віку, що дає право на такий вид пенсії. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 20.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

Відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області на адресу суду надіслав відзив на позовну заяву (вх.№37492 від 05.05.2026) у якому проти позову заперечив. В обґрунтування зазначає, що заява позивача опрацьовувалася за принципом екстериторіальності, і спірне рішення прийняте ГУ ПФУ в Чернігівській області. Оскільки львівський орган не розглядав заяву, він є неналежним відповідачем.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відзив не надходив.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є особою з інвалідністю ІІІ групи з дитинства, що підтверджується випискою з акту огляду Львівської обласної МСЕК № 3 від 12.10.2018 року (серія 12 ААА № 816883), встановленою довічно.

Батько позивача, ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

0.02.2026 року позивач звернувся із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. За принципом екстериторіальності органом розгляду заяви було визначено ГУ ПФУ в Чернігівській області, яким 18.02.2026 року прийнято рішення № 913230133362 (№ 913230133364) про відмову в перерахунку пенсії.

Відмова вмотивована тим, що відповідно до виписки з акту огляду МСЕК позивач первинно визнаний особою з інвалідністю у віці 45 років, а висновком МСЕК від 04.12.2018 № 02В-1952/2 заявник не був визнаний інвалідом у віці до 18 років.

Разом з тим, матеріали справи містять копії витягів з протоколу ЛКК № 255 від 22.02.2022 та № 964, якими підтверджується діагноз: «Вроджена атрофія диску зорового нерва, збіжна косоокість, амбліопія». ЛКК зафіксувала, що у хворого наявні медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до 18 років.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні спору суд враховує таке.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Згідно частини третьої статті 4 Закону №1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Частиною першої статті 5 Закону №1058 визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до статті 36 Закону №1058 пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 36 Закону №1058 непрацездатними членами сім`ї вважаються діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;

До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, якщо вони:

1) були на повному утриманні померлого годувальника;

2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною першою статті 38 Закону №1058 пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Зі змісту цих норм слідує, що перелік непрацездатних членів сім`ї, яким може бути призначена пенсія у зв`язку із втратою годувальника, є вичерпним. Вони не містять правил (велінь), згідно з якими до непрацездатних членів сім`ї померлого годувальника можна відносити осіб за іншими критеріями (ознаками) визначення поняття сім`ї, як-от спільне проживання і ведення господарства, спільний побут, набуття характерних взаємних прав та обов`язків.

До заяви про призначення пенсії надається пакет документів, перелік яких визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до пункту 2.18 Порядку №22-1 подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Згідно із частиною 3 статті 1 Закону України Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам від 16.11.2000 №2109 причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз`ясненням інвалідам з дитинства їх права на державну соціальну допомогу.

Згідно з положеннями частини 2 статті 36 Закону №1058, за яким непрацездатними членами сім`ї померлого годувальника вважаються також діти померлого годувальника старші 18 років, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.

Як вказує відповідач, позивачем не надано доказів наявності у нього статусу особи інвалідності з дитинства.

Натомість відповідачем не враховано, що статтею 11 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших категорій громадян" визначено, що умови, норми і порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і цим Законом.

Механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54 і 57 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210, якою затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до ст. 29 Закону № 2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Статтею 30 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31). Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Згідно із частинами першою, другою статті 31 Закону № 2262-ХІІ члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Причиною встановлення інвалідності позивача органом МСЕК визначено: «з дитинства». Термін «з дитинства» як причина інвалідності законодавчо засвідчує, що захворювання, яке призвело до стійкого розладу функцій організму та подальшої інвалідності, виникло у віці до 18 років.

Той факт, що позивач фактично пройшов огляд МСЕК та отримав довідку у віці 45 років, не спростовує вродженого характеру його захворювання. Навпаки, подані суду витяги з протоколів ЛКК № 255 та № 964 безпосередньо підтверджують, що позивач мав глибокі ураження зорового апарату з раннього дитинства, які давали медичні підстави для статусу дитини з інвалідністю.

Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших категорій громадян пенсія в разі втрати годувальника встановлюється на весь період, протягом якого член сім`ї померлого вважається непрацездатним (стаття 30), а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", - довічно.

Частиною 3 статті 45 Закону № 1058 визначено, що переведення з одного виду пенсій на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Перелік документів, які додаються до заяви про перерахунок пенсії, визначаються відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1.

Пунктом 2.8 Порядку № 22-1 передбачено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення" сім`ї годувальника, який помер внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання, а також сім`ї померлого пенсіонера пенсія призначається незалежно від стажу роботи годувальника.

Враховуючи вищезазначені норми та встановлені обставини, суд вважає, що дії позивача, направлені на реалізацію законом встановленого права на призначення пенсії по втраті годувальника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 209/2050/17, де зазначено, що право на пенсійні виплати підлягає поновленню з моменту його виникнення — дня первинного звернення до пенсійного органу.

Наведене вище у своїй сукупності є підставою для висновку про неправомірність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відмову в переводі на пенсію у зв`язку із втратою годувальника від 18.02.2026 року за №913230133362.

Суд також враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З огляду на екстериторіальний принцип, оскаржуване рішення прийняте ГУ ПФУ в Чернігівській області, тому воно є належним відповідачем для скасування цього акта. Водночас, оскільки матеріали справи свідчать про повну відповідність позивача критеріям непрацездатного члена сім`ї, відмова Відповідача 2 є протиправною.

Оскільки відмова Чернігівського ПФУ визнана судом протиправною, належним і ефективним способом захисту порушеного права є скасування рішення саме ГУ ПФУ в Чернігівській області та покладення на нього обов`язку повторно розглянути заяву про переведення позивача на пенсію у зв`язку з втратою годувальника з моменту подачі заяви — 10.02.2026 року.

Відтак,обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача суд висновує, що ефективним способом відновлення порушеного права є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.02.2026 року та прийняти рішення щодо переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника з 10.02.2026 року з урахуванням висновків суду

У силу частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами першою, другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Отже, право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачу, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов`язком суду, який має приймати рішення в межах позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього).

Поряд з цим, правила адміністративного судочинства допускають випадки, коли суд може вийти за межі вимог позову, зокрема, у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім або неправильно ним обраним для ефективного захисту його прав, свобод та інтересів.

Суд зауважує, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, що пов`язано з публічно-правовим характером спірних відносин та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів, порушення яких встановлено судом.

Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов`язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов`язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов`язок розв`язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

А відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Отже, невід`ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об`ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.

За обставин цієї справи, керуючись приписами частини другої статті 9 КАС України, суд висновує про часткове обґрунтування позовних вимог.

Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 257-263 КАС України, суд,

у х в а л и в:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області ( адреса: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (адреса:14005, м. Чернігів, вул. П`ятницька, 83А, ЄДРПОУ 21390940) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії- задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 913230133362 від 18.02.2026 року про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.02.2026 року та прийняти рішення про переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію у зв`язку з втратою годувальника з 10.02.2026 року з урахуванням висновків суду.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (ЄДРПОУ 21390940) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у сумі 1331 ( одна тисяча триста тридцять одну) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна