Суд: Львівський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 29 червня 2026 р.
Справа: №380/6127/26
Суддя: Сподарик Наталія Іванівна
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 червня 2026 рокусправа № 380/6127/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) з вимогами:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік в розмірі, що не перевищує його місячного грошового забезпечення;
- зобов`язати Військовий госпіталь Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік в розмірі, що не перевищує його місячного грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ). 19 лютого 2026 нею подано рапорт про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань. 10 березня 2026 року позивачку звільнено з військової служби. Згідно наказу від 10 березня 2026 року матеріальну допомогу за 2026 рік не виплачено. Позивач вважає, що має право на виплату матеріальної допомоги на для вирішення соціально - побутових питань за 2026 рік, що слугувало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 07.04.2026 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.
Ухвалою суду від 06.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач позов не визнав, 22.05.2026 за вх.№ 43568 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач заперечує проти задоволення позову, зазначаючи, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов`язковою виплатою, а надається за рішенням командира військової частини в межах затвердженого фонду грошового забезпечення та на підставі висновків відповідної комісії. Відповідач вказує, що на момент подання позивачем рапорту були відсутні бюджетні асигнування для здійснення такої виплати, а до закінчення строку розгляду рапорту позивача було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу. Також відповідач наголошує на дискреційному характері повноважень щодо надання матеріальної допомоги, відсутності ознак протиправної бездіяльності та неналежності обраного позивачем способу захисту, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
28.05.2026 за вх.№45608 від позивачки надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Зазначила, що рапорт щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік було подано до звільнення з лав Національної гвардії, 19.02.2026. Скрутне матеріальне становище пов`язане із проведенням операції у м. Львів та реабілітацією та попередньо тривалим лікуванням сина. Позовні вимоги вважає обґрунтованими, просить позов задовольнити.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовому госпіталі Національної гвардії України на посаді сестри медичної у званні молодшого сержанта.
19.02.2026 позивачкою подано рапорт щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем, відповідно до п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Згідно з витягом із наказу начальника Військового госпіталю Національної гвардії України (по стройовій частині) №69 від 10.03.2026 припинено контракт про проходження військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення молодшого сержанта ОСОБА_1 .
Листом від 25.03.2026 №80-К-2-зі, відповідач повідомив позивачку про те, що рапорт від 19.02.2026 був отриманий та зареєстрований у Військовому госпіталі Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ). Відповідно до вимог пункту 1 розділу ХХ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення, затвердженої наказом МВС від 15.03.2018 №200, матеріальна допомога надається за рішенням командира військової частини в межах затвердженого фонду грошового забезпечення. Розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати. У період з моменту подання рапорту і до дня звільнення (до 10.03.2026) комісія не засідала та не розглядала дане питання у зв`язку з відсутністю фінансування та неможливістю проведення вказаної виплати.
Вважаючи, що позивачці протиправно не виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік, позивач звернулася з вказаним позовом до суду.
При вирішенні спору, суд виходить з такого.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п`ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов`язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.
Частинами першою-другою статті 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу (далі - Закон № 2232-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон №2011-ХІІ) визначені основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей.
За приписами статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частинами першої-четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
В силу ст.19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі - Постанова №704) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 5 Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, серед іншого, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 розділу ХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 7 розділу ХХIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми займаними посадами.
При вирішенні даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену, у тому числі, в постанові від 21.11.2018 у справі №824/166/15-а, відповідно до якої держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.
Згідно п.9 розділу ХХIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Позивач у період проходження військової служби, до звільнення, звернулася з рапортом до відповідача щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік.
Отже позивач виконала усі необхідні дії з метою отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, зокрема, подав за підпорядкуванням рапорт про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у зв`язку із хворобою дитини та надала відповідні докази, однак відповідачем протиправно не було розглянуто рапорт та не здійснено нарахування та виплату позивачці матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Нарахування та виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям Національної гвардії України здійснюється відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України № 200 від 15.03.2018 (далі Інструкція 200).
Згідно розділу ХХ Інструкції 200 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за рішенням командира військової частини надається в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із чинним законодавством України на день звернення.
Розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати. Склад комісії затверджується наказом командира військової частини.
Матеріальна допомога надається на підставі рапорту в кожному конкретному випадку.
Рішення комісії оформлюється протоколом, який затверджується командиром військової частини, і разом з рапортами військовослужбовців передається до фінансового підрозділу для виплати матеріальної допомоги.
Матеріальна допомога військовослужбовцям надається за місцем штатної служби.
Листом від 25.03.2026 №80-К-2-зі Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що відповідно до наказу на даний час виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не здійснювалась, оскільки кошти для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не надходили.
Отже, враховуючи, що рапорт про надання позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань поданий під час проходження ним військової служби суд доходить висновку, що позивач має право на отримання відповідної матеріальної допомоги після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
Суд вважає за необхідне також зазначити, що статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 р. №548-ХІV унормовано, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
У розумінні пп.2.1.6 пп.2.1 п.2 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 р. №124 (далі за текстом - Інструкція з діловодства) рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з пп.3.11.6 пп.3.11 п.3 Інструкції з діловодства документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Суд враховує, що звернення позивачки з відповідним рапортом породжує у відповідача обов`язок розглянути такий рапорт та прийняти, за наслідками такого розгляду, відповідне рішення.
Беручи до уваги, що відповідачем не надано доказів розгляду рапорту ОСОБА_1 від 19.02.2026, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність.
Враховуючи вище викладене, оскільки відповідач належним чином не розглянув рапорт позивача та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у нерозгляді рапорту ОСОБА_1 від 19.02.2026 про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2026 рік та зобов`язання розглянути рапорт по суті та прийняти відповідне рішення.
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, розподіл такого не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
в и р і ш и в :
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військового госпіталю Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 від 19.02.2026 щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду такого, з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна
Оригінал: reyestr.court.gov.ua