Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №380/9687/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 рокусправа № 380/9687/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) із вимогами:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо утримання податку на доходи фізичних осіб 18% з суми виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року у справі № 380/25267/24;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року у справі № 380/25267/24;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року у справі № 380/25267/24;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України повернути ОСОБА_1 надлишково утриманий військовий збір, а саме 3,5% від суми, нарахованої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року у справі № 380/25267/24.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що під час проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_2 та подальшого проходження служби у санаторії « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 належним чином не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення. 25.09.2024 при звільненні з військової служби відповідач виплатив позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення, проте не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2015 по день її фактичної виплати 25.09.2024. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року у справі № 380/25267/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року, на відповідача покладено обов`язок нарахувати та виплатити позивачу таку компенсацію. На виконання вказаного рішення відповідач 15.02.2026 виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у сумі 28148,04 грн, однак з нарахованої суми 36555,89 грн утримав податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18% та військовий збір за ставкою 5%. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки виплата здійснена без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб, а також, оскільки виплачені кошти за своєю правовою природою є грошовим забезпеченням військовослужбовця Державної прикордонної служби України, до якого згідно з підпунктом 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України застосовується ставка військового збору 1,5%. Зазначає, що втрата позивачем статусу військовослужбовця на час виплати грошового забезпечення не звільняє відповідача від відповідних обов`язків, оскільки саме протиправні дії (бездіяльність) відповідача призвели до того, що виплата відбулася після звільнення позивача з військової служби.

Ухвалою від 18.05.2026 суддя прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, за наявними матеріалами.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що при виключенні позивача зі списків особового складу з ним було проведено розрахунок відповідно до чинного законодавства. Послався на положення розділу IV та пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, за якими дохід у вигляді доплат, розрахований на підставі рішення суду та виплачений фізичній особі - звільненому військовослужбовцю, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як «інший дохід», оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18% без урахування положень пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та військовим збором за ставкою 5%. Зазначив, що ставка військового збору 1,5% та компенсація сум податку на доходи фізичних осіб застосовуються лише при виплаті грошового забезпечення діючому військовослужбовцю або у разі, якщо дохід нарахований до дня чи в день виключення військовослужбовця зі списків особового складу, проте фактично виплачений після дати його звільнення. Просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України, зокрема у ІНФОРМАЦІЯ_3 та у санаторії « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ), що підтверджується особистими картками грошового забезпечення позивача за 2015-2024 роки та витягами з наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Витягом з наказу начальника санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 23.09.2024 № 64-ОС майстер-сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року у справі № 380/25267/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2015 по день фактичної виплати, 25.09.2024; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2015 по день фактичної виплати, 25.09.2024.

На виконання зазначеного рішення суду відповідач склав розрахунок нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, згідно з яким загальна сума нарахованої компенсації становить 36555,89 грн. Відповідно до реєстру платіжних інструкцій від 13.02.2026 № 32 та платіжної інструкції від 13.02.2026 № 85 на банківський рахунок позивача 15.02.2026 перераховано 28148,04 грн, що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 15.02.2026.

Тобто з нарахованої суми компенсації 36555,89 грн відповідачем утримано податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18% у розмірі 6580,06 грн та військовий збір за ставкою 5% у розмірі 1827,79 грн, а до виплати позивачу визначено 28148,04 грн, що не заперечується сторонами та підтверджується розрахунком відповідача й реєстром платіжних інструкцій від 13.02.2026 № 32.

На адвокатський запит представника позивача від 20.02.2026 командир військової частини НОМЕР_1 листом від 24.02.2026 № 10/392-26-Вих повідомив про виконання судового рішення з наданням копії розрахунку нарахування та виплати компенсації, копії з реєстру платіжних інструкцій від 13.02.2026 та копії платіжної інструкції № 85 від 13.02.2026.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо утримання податку на доходи фізичних осіб за ставкою 18% без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів, а також щодо утримання військового збору за ставкою 5% з суми, виплаченої на виконання судового рішення, позивач звернувся з цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. До складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115 (далі - Положення), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Пунктом 292 Положення визначено, що після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання відповідного наказу військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, та він виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби.

Отже, на відповідача як суб`єкта владних повноважень, у якому позивач проходив військову службу та перебував на усіх видах забезпечення, було покладено обов`язок вжити заходів з проведення з позивачем повного розрахунку за всіма видами забезпечення на день виключення із списків особового складу. Однак відповідні заходи щодо повного розрахунку з позивачем на час його звільнення з військової служби вжито не було, що підтверджується рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року у справі № 380/25267/24, яке набрало законної сили.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо утримання податку на доходи фізичних осіб без рівноцінної компенсації втрат доходів та зобов`язання виплатити недоотримане грошове забезпечення суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, визначені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 44 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2017 № 375) грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктами 3-5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб. Виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Із наведеного слідує, що відповідачу належало при виплаті позивачу нарахованих на виконання судового рішення сум у повному обсязі компенсувати ОСОБА_1 суму утриманого податку на доходи фізичних осіб.

Крім того, суд зазначає, що право на грошову компенсацію позивач набув під час проходження військової служби та повинен був її отримати при звільненні, однак не отримав з вини відповідача, що підтверджується рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року у справі № 380/25267/24, яке набрало законної сили та яким встановлено протиправну бездіяльність відповідача.

Зважаючи на вищенаведене, втрата позивачем статусу військовослужбовця на час виплати йому нарахованих сум не звільняє відповідача від обов`язку компенсувати позивачу суму податку на доходи фізичних осіб, оскільки саме протиправна бездіяльність відповідача призвела до виплати позивачеві таких сум вже після звільнення з військової служби та, як наслідок, після втрати статусу військовослужбовця.

Таким чином, дії відповідача по утриманню з виплаченої позивачу на виконання судового рішення суми податку на доходи фізичних осіб без рівноцінної компенсації втрат доходів є протиправними.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25.06.2020 у справі № 825/761/17, у якій зазначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів; виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців, за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Втрата особою статусу військовослужбовця на час виплати не звільняє відповідача від обов`язку виплатити таку компенсацію, якщо саме неправомірні дії (бездіяльність) відповідача мали наслідком несвоєчасність виплати (не в день звільнення і проведення розрахунку). Зазначений висновок, у силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховується судом при вирішенні цих спірних правовідносин.

Доводи відповідача про те, що виплачений на підставі рішення суду дохід є «іншим доходом», який оподатковується без урахування положень пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суд відхиляє, оскільки виплачені позивачу кошти за своєю правовою природою є складовою його грошового забезпечення (компенсацією втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення), право на яку позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження військової служби, а необхідність такої виплати після звільнення зумовлена виключно протиправною бездіяльністю самого відповідача.

За таких обставин відповідні позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо утримання військового збору за ставкою 5% та повернення надлишково утриманого військового збору суд зазначає таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Підпунктом 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України визначено, що платниками збору є, зокрема, особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України платником податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно з підпунктом 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України об`єктом оподаткування збором для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Законом України від 10.10.2024 № 4015-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану», який набрав чинності 01.12.2024, ставку військового збору підвищено з 1,5% до 5% від оподатковуваного доходу фізичних осіб. Водночас Законом України від 04.12.2024 № 4113-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» уточнено перелік доходів, до яких застосовується ставка військового збору 1,5%.

Згідно з підпунктом 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту.

Підпунктом 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України передбачено, що ставка військового збору становить 1,5 відсотка - для доходів, одержаних у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 цього підрозділу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що визначальним критерієм для застосування пільгової ставки військового збору у розмірі 1,5 відсотка є вид доходу (грошове забезпечення, грошові винагороди та інші виплати, які здійснюються відповідно до законодавства військовослужбовцям та працівникам перелічених у законі військових формувань і силових структур), а не статус особи на момент фактичної виплати такого доходу.

Інакше кажучи, ставка військового збору 1,5% застосовується до доходів, які за своєю правовою природою є грошовим забезпеченням військовослужбовця Державної прикордонної служби України, виплачуваним відповідно до законодавства України, незалежно від моменту такої виплати.

Тлумачення відповідачем зазначених норм у спосіб, який ставить можливість застосування пільгової ставки в залежність виключно від того, чи перебуває особа на військовій службі станом на день фактичної виплати, не узгоджується ані з буквальним змістом підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, ані з принципом стабільності податкового законодавства, закріпленим у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, ані з принципом, відповідно до якого податковий обов`язок особи не може погіршуватися внаслідок протиправної поведінки з боку суб`єкта владних повноважень.

Принциповим у цьому контексті є те, що сама подія, з якою закон пов`язує виникнення права на цей дохід - проходження позивачем військової служби у Державній прикордонній службі України та порушення строків виплати індексації його грошового забезпечення - мала місце у періоди з 2015 по 2024 роки, тобто у час, коли позивач безсумнівно мав статус військовослужбовця, а до моменту звільнення позивача (вересень 2024 року) ставка військового збору становила 1,5%. Якби відповідач належним чином виконав свої обов`язки і своєчасно нараховував та виплачував позивачу грошове забезпечення (у тому числі компенсацію втрати частини доходів) у повному розмірі, питання про застосування іншої (підвищеної) ставки військового збору взагалі не виникало б.

Виплата нарахованих сум у лютому 2026 року стала можливою лише внаслідок ухвалення судового рішення, яке зобов`язало відповідача здійснити відповідне нарахування та виплату. Сама ж необхідність такого судового перерахунку зумовлена виключно протиправною бездіяльністю відповідача, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, у справі № 380/25267/24.

За таких обставин застосування відповідачем підвищеної ставки військового збору (5%) фактично призводить до того, що позивач, чиї права були порушені попередньою бездіяльністю відповідача та відновлені на підставі судового рішення, поставлений у гірше майнове становище порівняно з тим, у якому він перебував би, якби відповідач діяв правомірно. Такий результат суперечить компенсаторній меті відновлення порушеного права та принципу заборони отримання вигоди із власної протиправної поведінки.

Доводи відповідача про те, що військовий збір справляється у місяці фактичної виплати доходу, а не за період його нарахування, суд відхиляє, оскільки ані пункт 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, ані стаття 168 ПК України не містять норм, які б змінювали саму правову природу доходу (як грошового забезпечення військовослужбовця Державної прикордонної служби України) залежно від моменту його виплати. Положення, що регулюють податковий період включення такого доходу, не змінюють кваліфікацію доходу та, відповідно, ставку, що до нього застосовується згідно зі спеціальною нормою підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України.

Стосовно правової природи виплаченої суми суд також зауважує, що, як вбачається з призначення платежу у платіжній інструкції № 85 від 13.02.2026 («Компенс. втрати част. доходу у зв`язку з поруш. строк. випл. на суми індекс. ГЗ ОСОБА_1 »), сам відповідач кваліфікував виплачені кошти саме як компенсацію втрати частини грошового забезпечення (ГЗ), а не як «інший дохід». Така кваліфікація підтверджена і у судовому рішенні від 25.04.2025 у справі № 380/25267/24, яке прямо стосується компенсації втрати частини доходів на суми індексації грошового забезпечення військовослужбовця.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що до спірних виплат підлягала застосуванню ставка військового збору 1,5%, передбачена підпунктом 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, а не ставка 5%, як це помилково зробив відповідач.

Отже, дії Санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми грошового забезпечення, виплаченого позивачу на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року у справі № 380/25267/24, є протиправними, і ця позовна вимога підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу надлишково утриманий військовий збір (3,5% від суми нарахування) суд зазначає таке.

Верховний Суд у пункті 62 постанови від 31.05.2021 у справі № 420/7110/19 зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту повинен: а) відповідати змісту порушеного права (вимога повинна співвідноситися із обставинами порушення права чи законного інтересу); б) забезпечувати реальне поновлення прав у випадку задоволення позову (у результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, у якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

З огляду на встановлення судом факту протиправного утримання відповідачем 3,5% з нарахованої позивачу суми, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу надлишково утримані кошти у розмірі 3,5% від суми, нарахованої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року у справі № 380/25267/24.

При цьому суд встановив, що загальна сума компенсації втрати частини доходів, нарахованої позивачу на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року у справі № 380/25267/24, згідно з розрахунком відповідача становить 36555,89 грн. Сума надлишково утриманого військового збору, тобто різниця між фактично утриманим військовим збором (5% - 1827,79 грн) та військовим збором, який мав бути утриманий відповідно до закону (1,5% - 548,34 грн), становить 1279,45 грн (3,5% від 36555,89 грн).

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити повністю.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що зазначені критерії відповідачем не дотримано в частині утримання податку на доходи фізичних осіб без рівноцінної компенсації втрат доходів та в частині застосування ставки військового збору 5% замість 1,5%, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат останнім не надано, відтак такі, в силу приписів ст. 139 КАС України, розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо утримання податку на доходи фізичних осіб 18% з суми виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року у справі № 380/25267/24 без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року у справі № 380/25267/24.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року у справі № 380/25267/24.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) повернути (нарахувати та виплатити) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) надлишково утриманий військовий збір, а саме 3,5% від суми, нарахованої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року у справі № 380/25267/24.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.