Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №380/8867/25 — Львівський окружний адміністративний суд

Суд: Львівський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: звільнення з публічної служби, з них

Дата: 29 червня 2026 р.

Справа: №380/8867/25

Суддя: Сидор Наталія Теодозіївна

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 рокусправа № 380/8867/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Сидор Н.Т., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, Управління Держпраці у Закарпатській області про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, стягнення заробітної плати,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, у якій позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить:

- стягнути з Державної служби України з питань праці належні, але не виплачені ОСОБА_1 у день звільнення грошові суми/грошові кошти, зокрема:

- компенсацію за невикористані позивачем щорічні основні та додаткові відпустки загальною тривалістю 365 (триста шістдесят) днів за період з 31.10.2015 по 27.03.2024. в сумі 110981,78 (сто десять тисяч дев`ятсот вісімдесят одна) грн;

- вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням в розмірі середньої місячної заробітної плати, що становить 11474,14 грн;

- недонараховану компенсацію за невикористану позивачем відпустку з 04.04.2024 по 05.04.2025 в сумі 3183,5 грн;

- за не проведення з ОСОБА_1 у день його звільнення повного розрахунку, зокрема невиплати: компенсації за невикористану позивачем відпустку з 31.10.2015 по 27.03.2024; вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням позивача; нарахованих за час перебування у вимушеному простої в період з 04.04.2024 по 27.04.2025, але депонованих на казначейському рахунку грошових коштів в сумі 107358, 76 грн - стягнути з Державної служби України з питань середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку в день звільнення по фактичний день розрахунку, але не більше 100526,56 грн.

В обгрунтування заявлених вимог вказує, що на виконання рішення суду його було поновлено на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області, та в подальшому звільнено з посади у зв`язку з досягненням 65-річного віку. Однак, при звільненні з державної служби з позивачем не проведено повний розрахунок, а саме не виплачено компенсацію за невикористані позивачем щорічні основні та додаткові відпустки за період з 31.10.2015 по 27.03.2024, недонараховано компенсацію за невикористану позивачем відпустку з 04.04.2024 по 05.04.2025, а також не виплачено вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням в розмірі середньої місячної заробітної плати. Наведене зумовило звернення до суду із цим позовом.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.

Ухвалою судді від 12.05.2025 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 02.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Державна служба України з питань праці (далі відповідач-1) подала відзив на позовну заяву, у якому вказує, що та обставина, що у трудових відносинах позивач перебував із Управлінням Держпраці у Закарпатській області і нарахування та виплата заробітної плати здійснюється саме цим органом, є прямою ознакою того, що роботодавцем у зазначених трудових відносинах виступає Управління. Відтак, підтвердити або спростувати правильність наведених позивачем розрахунків може Управління.

В спростування наведених відповідачем-1 доводів позивач подав відповідь на відзив, у якій вказує, що найбільш вагомим і допустимим доказом, що встановлює особу роботодавця у спірних правовідносинах, є документ, який юридично започаткував ці відносини. У матеріалах справи міститься наказ Державної служби України з питань праці від 28.03.2024 № 12-КТ «Про виконання рішення суду». Цей наказ є тим самим юридичним фактом, що породжує, змінює та припиняє трудові правовідносини позивача. Саме цей документ чітко ідентифікує суб`єкта, який прийняв рішення про поновлення позивача на посаді, тобто виступив як сторона роботодавця. Жодного аналогічного документа, виданого Управлінням Держпраці у Закарпатській області щодо позивача як керівника цього Управління, не існує в природі і не було надано відповідачем, оскільки Управління не наділене такими повноваженнями.

Наголошує на тому, що відповідач у відзиві на позовну заяву не спростовує і, по суті, визнає ключовий факт: у день звільнення позивача, всі належні йому суми виплачені не були. Натомість відповідач намагається виправдати свою протиправну бездіяльність аргументами, які є юридично нікчемними.

Відповідач-1 подав заперечення, у якому зазначив, що пунктом 7 частини першої статті 2 Закону України «Про державну службу» визначено поняття суб`єкта призначення. Так, суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади. Відтак, відповідач-1 по відношенню до позивача є суб`єктом призначення, а не роботодавцем.

Щодо виплати заробітної плати зауважує, що позивач не надає свої банківські реквізити Управлінню, та не надає Держпраці згоду на передачу його персональних даних (банківських реквізитів) до Управління, що унеможливлює виплату йому заробітної плати шляхом перерахування грошових коштів на його банківську картку.

Ухвалою суду від 22.07.2025 у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

Ухвалою суду від 08.10.2025 залучено до участі у справі у якості співвідповідача Управління Держпраці у Закарпатській області (88018, м. Ужгород, вул. Минайська, 16; код ЄДРПОУ 39795035).

Ухвалою суду від 14.10.2025 клопотання представника позивача про витребування доказів – задоволено; витребувано у Державної служби України з питань праці (01601, м. Київ, вул. Десятинна, 14; код ЄДРПОУ 39472148), Управління Держпраці у Закарпатській області (88018, м. Ужгород, вул. Минайська, 16; код ЄДРПОУ 39795035) належним чином засвідчені копії документів та/або відомості, що стосуються службової діяльності ОСОБА_1 , зокрема: - про розмір посадового окладу станом на дату звільнення 30.10.2015; - про розрахунок середньоденної заробітної плати станом на дату звільнення 30.10.2015; - довідку про розміри посадових окладів, які рішеннями Уряду в період з 2016 по 2020 роки встановлювалися для посад державних службовців, рівнозначних посаді начальника відділу Управління Держпраці у Закарпатській області; - про розмір посадового окладу начальника відділу Управління Держпраці у Закарпатській області за період з 2016 по 2020 роки з урахуванням коригування коефіцієнтів відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100;- розрахунок середньоденної заробітної плати для визначення розміру компенсації за невикористану відпустку за період з 31.10.2015 по 27.03.2024; - розрахунок середньоденної заробітної плати для визначення розміру компенсації за період з 28.03.2024 по 05.04.2025; - розрахунок середньоденної заробітної плати для обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;- інформацію про тривалість щорічної основної та додаткової відпусток, на які позивач мав право за вказані періоди.

Управління Держпраці у Закарпатській області (далі відповідач-2) проти задоволення позовних вимог заперечило з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказує, що з часу створення Управління Держпраці у Закарпатській області позивач жодного дня не працював у згаданій установі, а тому кадрові документи з цього приводу не оформлювались. Наказ Держпраці №30-КТ-25а від 04.04.2025 про звільнення позивача з роботи не містив положень, які б зобов`язували виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні відпустки за період з 31.10.2015 по 27.03.2024. Вказує про відсутність підстав для перерахунку розміру компенсації за невикористані дні відпустки за період з 31.10.2015 по 27.03.2024. Щодо виплати вихідної допомоги, то зазначає, що до Управління Держпраці у Закарпатській області не надходила заява чи інший документ від позивача, в якому було б виражено його бажання отримати вихідну допомогу.

Позивач скористався правом подання відповіді на відзив, у якій вказує, що управління не є роботодавцем позивача. Усі ключові, юридично значущі дії щодо трудових відносин позивача (поновлення на роботі та звільнення) вчинялися виключно Держпраці шляхом видання відповідних наказів. З огляду на викладене, та враховуючи, що Управління Держпраці у Закарпатській області не є належним відповідачем у справі, позивач вважає, що немає рації заперечувати проти інших доводів, викладених у відзиві (зокрема, щодо неперебування позивача жодного дня у трудових відносинах із Управлінням чи передачі документів до архіву та інші), оскільки правова позиція Управління у спірних правовідносинах є, по факту, позицією сторонньої особи, до компетенції якої не входить вирішення спірних правовідносин, які є предметом позовної заяви у справі № 380/8867/25.

Ухвалою суду 10.11.2025 витребувано у Державного архіву Закарпатської області (88018, м. Ужгород, вул. Минайська, 14 а; код ЄДРПОУ 03494592) належним чином засвідчені копії документів та/або відомості, що стосуються службової діяльності ОСОБА_1 , зокрема: - про розмір посадового окладу станом на дату звільнення 30.10.2015; - про розрахунок середньоденної заробітної плати станом на дату звільнення 30.10.2015; - довідку про розміри посадових окладів, які рішеннями Уряду в період з 2016 по 2020 роки встановлювалися для посад державних службовців, рівнозначних посаді начальника відділу Управління Держпраці у Закарпатській області; - про розмір посадового окладу начальника відділу Управління Держпраці у Закарпатській області за період з 2016 по 2020 роки з урахуванням коригування коефіцієнтів відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100; - розрахунок середньоденної заробітної плати для визначення розміру компенсації за невикористану відпустку за період з 31.10.2015 по 27.03.2024.

Втім такі докази суду не надано.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 у справі №807/2322/15 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 №262-К. Поновлено ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області з 30.10.2015. Стягнуто з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 287813,96 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 6062,35 грн.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 у справі №807/2322/15 змінено в частині мотивів. Скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 у справі №807/2322/15 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області та ухвалено в цій частині нове рішення. Поновлено ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області з 30.10.2015 та зобов`язано Управління Держпраці у Закарпатській області вжити заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду. В іншій частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 у справі №807/2322/15 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23.09.2021 касаційні скарги ОСОБА_1 , Державної служби України з питань праці, Управління Держпраці у Закарпатській області задоволено частково. Скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області з 30.10.2015 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області з 30.10.2015 та зобов`язання Управління Держпраці у Закарпатській області вжити заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду. В цій частині ухвалено нове рішення, яким поновлено ОСОБА_1 в Управлінні Держпраці у Закарпатській області на посаді рівнозначній тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 №262-К. Скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 в частині стягнення з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 287813,96 грн. У цій частині направлено справу на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду. В іншій частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 залишено без змін.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.10.2022 у справі №807/2322/15 стягнуто з бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнта підвищення заробітної плати, відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, у розмірі 864430,93 грн. (Вісімсот шістдесят чотири тисячі чотириста тридцять гривень 93 коп.).

Наказом Державної служби України з питань праці від 28.03.2024 №12/КТ «Про виконання рішення суду» поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області на підставі постанови Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №807/2322/15.

Наказом Управління Держпраці у Закарпатській області від 09.04.2024 №2-к «Про оголошення простою» оголошено простій, не з вини працівника, ОСОБА_2 , начальнику Управління Держпраці у Закарпатській області з 09.04.2024; дозволено ОСОБА_2 не перебувати за місцем роботи до закінчення простою; здійснювати нарахування заробітної плати ОСОБА_2 за весь період простою у розмірі двох третин посадового окладу, встановленого штатним розписом Управління Держпраці у Закарпатській області, введеним в дію з 01.01.2022.

Наказом Державної служби України з питань праці від 04.04.2025 №30-КТ-25а «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Управління Держпраці у Закарпатській області у зв`язку з досягненням ним 65-річного віку на підставі п. 7 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу».

Позивач вважає, що при звільненні з ним не проведено повний розрахунок, тому звертається до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Закон України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до ст. 2 Закону №504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Стаття 4 Закону №504/96-ВР встановлює, зокрема, такі види відпусток :

щорічні відпустки:

основна відпустка (стаття 6 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);

додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);

4) соціальні відпустки:

відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону);

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону);

відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону);

додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);

відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Закон України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі Закон №889-VIII) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону №889-VIII державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги.

Згідно з ч. ч. 1 ст. 58 Закону №889-VIII за кожний рік державної служби після досягнення п`ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток визначається Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що у період з 01.12.2011 по 30.10.2015 позивач обіймав посаду начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області.

Позивача звільнено з посади наказом Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 №262-К.

Постановою Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №807/2322/15 поновлено ОСОБА_1 в Управлінні Держпраці у Закарпатській області на посаді рівнозначній тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 №262-К.

Відтак, рішення про поновлення позивача на посаді виконано лише 28.03.2024.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ст. 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначеним рішенням охоплено період вимушеного прогулу позивача з 30.10.2015 (наступний день після звільнення з посади) по 23.09.2021 (дата прийняття судом рішення про поновлення на посаді).

Також рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі №380/13126/24 стягнуто з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 187353 (сто вісімдесят сім тисяч триста п`ятдесят три) грн 32 коп.

Вказаним рішення охоплено період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 24.09.2021 (наступний день після прийняття судом рішення про поновлення на посаді) по 27.03.2024 (день, що передує дню поновлення на посаді).

У постанові від 16.09.2020 у справі №140/3020/19 Верховний Суд зазначив, що до вимушеного прогулу прирівнюється затримка виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України).

Отже, судовими рішеннями від 21.10.2022 у справі №807/2322/15 та від 17.06.2025 у справі №380/13126/24 підтверджено факт перебування позивача у вимушеному прогулі у період з 30.10.2015 по 27.03.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №504/96-ВР до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються:

1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;

2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову;

3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 цього Закону, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, - до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію "дитина з інвалідністю підгрупи А" або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.

Перелік тяжких захворювань, розладів, травм, станів тощо, що дає право працівнику на отримання відпустки без збереження заробітної плати на дитину, якій не встановлена інвалідність, затверджується Кабінетом Міністрів України;

5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців у закладах професійної освіти;

6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;

6-1) час, коли працівник, стосовно якого згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, фактично не працював у зв`язку з позбавленням особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата;

7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону №504/96-ВР до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (статті 7 та 8 цього Закону), зараховуються:

1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;

2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Відтак, період перебування у вимушеному прогулі зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, що зумовлює висновок суду про наявність у позивача права на отримання щорічної основної відпустки за період з 30.10.2015 по 27.03.2024.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі 810/2032/17, зазначивши, що у разі поновлення працівника судом на роботі він має право використати щорічну основну відпустку за весь час вимушеного прогулу.

Водночас, твердження позивача про право на отримання за вказаний період також щорічної додаткової відпустки за стаж перебування на державній службі є помилковим, оскільки суперечить ч. 2 ст. 9 Закону №504/96-ВР, яка не передбачає можливості надання щорічних додаткових відпусток за період перебування у вимушеному прогулі.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, оскільки позивач набув права на отримання щорічної основної відпустки за період з 30.10.2015 по 27.03.2024, то він також має право на отримання при звільненні грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної основної відпустки.

Втім, як вбачається з матеріалів справи, при звільненні позивачу така компенсація не була виплачена. Вказаний факт не заперечується відповідачами.

З огляду на наведене, суд доходить висновку про протиправність бездіяльності відповідача-2, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки за період з 30.10.2015 по 27.03.2024 та вважає за необхідне зобов`язати відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки за період з 30.10.2015 по 27.03.2024.

У позовній заяві позивач проводить обрахунки належної йому, на його переконання, кількості днів відпустки та заявляє вимогу про стягнення грошової компенсації у конкретно визначеній сумі.

Однак, суд зазначає, що у межах цієї справи спірним є підтвердження права позивача на отримання відповідної грошової компенсації, а не розмір такої. Станом на момент розгляду справи відповідач жодних дій по фактичному нарахуванню позивачу грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки за період з 30.10.2015 по 27.03.2024 не здійснив, відтак права позивача в частині визначення конкретного розміру компенсації не порушені.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають з огляду на їх передчасність.

Також позивач просить стягнути недонараховану компенсацію за невикористану позивачем відпустку з 04.04.2024 по 05.04.2025 в сумі 3183,5 грн.

Позовні вимоги в цій частині обґрунтовує тим, що сума грошової компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 04.04.2024 по 05.04.2025 має становити 16 569,90 грн (45 днів х 368,22 грн), а не 14 065,18 грн як зазначено у листі від 12.05.2025 №3к/1/791-УЛ-22.

З цього приводу суд враховує лист Управління Держпраці у Закарпатській області №3К/1/2956-22 від 07.04.2025, яким повідомлено наступне:

«… за квітень 2025 року (у зв`язку зі звільненням) нараховано:

- 2/3 окладу (простій) за період з 01.04.-05.04.2025 – 1696,95 грн;

- компенсація за невикористані дні відпустки (45 днів)- 16 569,90 грн.

Разом нараховано – 18 266,85 грн.

Утримано:

- податок з доходів фізичних осіб – 3288,33 грн;

- військовий збір – 913,34 грн.

Разом утримано – 4201,67 грн.

Вашу заробітку плату, яка належить до виплати за квітень 2025 року у сумі 14 065,18 грн перераховано на депонований рахунок».

У цій частині позовних вимог позивач наголошує, що важливим є не факт депонування (що стороною відповідача здійснювалося щомісячно), а розмір компенсації за невикористану відпустку.

Водночас, проаналізувавши наведені позивачем обрахунки та інформацію, викладену у листі №3К/1/2956-22 від 07.04.2025, суд звертає увагу, що розмір нарахованої відповідачем-2 компенсації за невикористані дні щорічної відпустки відповідає розміру такої компенсації, визначеної позивачем - 16 569,90 грн.

Втім, при виплаті такої компенсації (перерахунку на депонований рахунок) відповідачем-2 утримано у відповідності до вимог податкового законодавства податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

Отже, судом не встановлено порушення прав позивача в цій частині, у зв`язку з чим відповідні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Також позивач заявляє вимогу про стягнення вихідної допомогу у зв`язку зі звільненням в розмірі середньої місячної заробітної плати, що становить 11474,14 грн.

Частина 1 ст. 83 Закону №889-VIII визначає, що державна служба припиняється:

1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);

2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону);

3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону);

4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону);

5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону);

6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону);

7) у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;

8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади";

9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 83 Закону №889-VIII у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати. Вихідна допомога державному службовцю, який звільняється на підставі пункту 7 частини першої цієї статті, виплачується одноразово за його бажанням у разі виходу на пенсію або досягнення 65-річного віку.

Як вбачається з наказу Державної служби України з питань праці від 04.04.2025 №30-КТ-25а «Про звільнення ОСОБА_1 », позивача звільнено з державної служби у зв`язку з досягненням ним 65-річного віку на підставі п. 7 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу».

Відповідач-2, заперечуючи проти задоволення позовних вимог в цій частині, вказав, що позивач не звертався із заявою, в якій було б виражено його бажання отримати вихідну допомогу.

З цього приводу суд зазначає, що перше речення ч. 3 ст. 83 Закону №889-VIII встановлює імперативне правило щодо виплати державному службовцю вихідної допомоги у випадку звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 ч. 1 ст. 83 №889-VIII та не встановлює додаткових умов щодо виплати такої, зокрема щодо обов`язкового звернення із заявою.

Водночас, друге речення ч. 3 ст. 83 Закону №889-VIII врегульовує ситуацію, коли особа може неодноразово набути право на отримання вихідної допомоги (до прикладу, у разі звільнення з державної служби у зв`язку з виходом на пенсію, подальшого повернення на державну службу та звільнення з неї у зв`язку з досягнення 65-річного віку) та закріплює можливість одноразової виплати лише у одному з випадків за бажанням особи.

Отже, оскільки позивача звільнено з державної служби у зв`язку з досягненням 65-річного віку, то такий має право на отримання вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Не здійснивши таку виплату, відповідач-2 допустив протиправну бездіяльність.

З огляду на наведене суд визнає протиправною бездіяльність відповідача-2, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати, передбаченої ч. 3 ст. 83 Закону №889-VIII та вважає за необхідне зобов`язати відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати, передбаченої ч. 3 ст. 83 Закону №889-VIII.

Позовні вимоги щодо визначення конкретного розміру вихідної допомоги задоволенню не підлягають, оскільки судом не встановлено порушення прав позивача в цій частині станом на момент вирішення спору.

Також позивач просить стягнути з відповідача-1 за не проведення з ОСОБА_1 у день його звільнення повного розрахунку, зокрема невиплати: компенсації за невикористану позивачем відпустку з 31.10.2015 по 27.03.2024; вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням позивача; нарахованих за час перебування у вимушеному простої в період з 04.04.2024 по 27.04.2025, але депонованих на казначейському рахунку грошових коштів в сумі 107358, 76 грн - стягнути з Державної служби України з питань середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку в день звільнення по фактичний день розрахунку, але не більше 100526,56 грн.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд також ураховує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно із якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 вказала, що, визначаючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку під час звільнення необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику під час звільнення всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку під час звільнення майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку під час звільнення майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час звільнення.

Відтак, оскільки станом на момент вирішення спору, позивачу не виплачено спірні суми грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки та вихідної допомоги, що унеможливлює встановлення розміру та періоду простроченої заборгованості, то суд позбавлений можливості провести розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, позовні вимоги в цій частині є передчасними. Разом з тим, суд роз`яснює, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні після проведення відповідачем нарахування сум грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та вихідної допомоги на виконання цього рішення та здійснення остаточного розрахунку. Адже строк звернення до суду з таким позовом починає свій відлік з моменту здійснення остаточного розрахунку.

Також, суд зауважує, що позивач всі позовні вимоги заявляє до Державної служби України з питань праці. Також у поданих заявах по суті наполягає на тому, що саме Державна служба України з питань праці є його роботодавцем та належним відповідачем, оскільки така приймала накази про його поновлення на посаді та звільнення з посади.

З цього приводу суд погоджується з покликанням відповідача-1 на п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону №889-VIII, яким визначено, що суб`єкт призначення – це державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Відтак, в контексті спірних правовідносин, Державна служба України з питань праці відносно позивача виступає суб`єктом призначення.

Водночас, оскільки позивача поновлено на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області (як правонаступника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області), то саме Управління Держпраці у Закарпатській області виступає роботодавцем позивача та суб`єктом, уповноваженим на виплату належних при звільненні сум, а відтак є належним відповідачем у цій справі.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до правил ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за позовні вимоги щодо стягнення складових заробітної плати, а у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнення позивачу відмовлено, то розподіл судового збору не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, Управління Держпраці у Закарпатській області про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, стягнення заробітної плати – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Держпраці у Закарпатській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки за період з 30.10.2015 по 27.03.2024.

Зобов`язати Управління Держпраці у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки за період з 30.10.2015 по 27.03.2024.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Держпраці у Закарпатській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати, передбаченої ч. 3 ст. 83 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу».

Зобов`язати Управління Держпраці у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати, передбачену ч. 3 ст. 83 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Розподіл судового збору не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач-1 – Державна служба України з питань праці (01601, м. Київ, вул. Десятинна, 14; код ЄДРПОУ 39472148).

Відповідач-2 – Управління Держпраці у Закарпатській області (88018, м. Ужгород, вул. Минайська, 16; код ЄДРПОУ 39795035).

СуддяСидор Наталія Теодозіївна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua