Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №380/9916/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 рокусправа № 380/9916/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, –

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 із вимогами:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 01.01.2020 по 10.11.2021 включно грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії та інші доплати і надбавки у відсотковому значенні, що виплачені при проходженні служби) за період з 01.01.2020 по 10.11.2021 включно, одноразових додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) та компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, які були виплачені у вказаному періоді, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Позовні вимоги мотивовані протиправними діями відповідача, які полягають у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704) у первісній редакції при обчисленні позивачу у період з 01.01.2020 по 10.11.2021 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме у невизначенні їх розмірів шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови. Позивач зазначає, що розмір посадового окладу та окладу за військовим званням визначався йому виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762 грн), тоді як після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 відновлено дію пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, за якою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (2102 грн на 01.01.2020 та 2270 грн на 01.01.2021). Внаслідок цього, на переконання позивача, грошове забезпечення, одноразові додаткові його види та компенсація за невикористані відпустки нараховані та виплачені йому у зменшеному розмірі.

Ухвалою судді від 25.05.2026 у справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 30.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. Заперечення відповідача зводяться до того, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а застосування прожиткового мінімуму, встановленого на інші роки, є безпідставним. Відповідач також зазначає, що оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 та 01.01.2021 є меншим за 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на ці дати, то застосування первісної редакції пункту 4 Постанови № 704 суперечить пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII. Крім того, відповідач посилається на те, що позивач погодився з наказом про виключення зі списків особового складу та не оскаржив його. Просив у задоволенні позову відмовити.

Позивач надіслав на адресу суду відповідь на відзив, в якій навів доводи аналогічні тим, які викладені в позовній заяві.

Розглянувши позов, відзив відповідача та відповідь на відзив, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 з 11.11.2016 по 10.11.2021 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 04.10.2021 № 332 позивача звільнено з військової служби у запас згідно з підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту). Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.11.2021 № 236 позивача з 10.11.2021 виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення з проведенням усіх необхідних розрахунків.

Під час проходження служби у період з 01.01.2020 по 10.11.2021 відповідачем встановлено розмір посадового окладу позивача та окладу за військовим званням виходячи з розрахункової величини – прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018 (1762 грн). Зокрема, відповідно до довідки про нараховане грошове забезпечення від 06.05.2026 № 199 та довідки-розрахунку виплат при звільненні від 06.05.2026 № 200, посадовий оклад позивача (24 тарифний розряд) становив 4 090,00 грн (1762 Ч 2,32), оклад за військовим званням – 1 200,00 грн (1762 Ч 0,68).

На переконання позивача, такі дії відповідача щодо розрахунку грошового забезпечення є протиправними, оскільки після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», необхідно керуватися положеннями первісної редакції пункту 4 Постанови № 704, відповідно до якого розміри посадового окладу та окладу за військовим званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, у зв`язку з чим звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Статтею 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до внесення змін) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

При цьому додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

Варто зазначити, що за загальним правилом примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв`язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто примітка повинна бути у безпосередньому зв`язку з нормою, в даному випадку – з пунктом 4 Постанови № 704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує. Застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми Постанови № 704, пункт 4 якої має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, яким, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704 були внесені зазначені вище зміни.

Згідно з частиною 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Оскільки зміни, внесені пунктом 6 постанови № 103 до пункту 4 Постанови № 704, визнані судом протиправними та нечинними, то з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.

З наведеного суд дійшов висновку, що саме з 29.01.2020 – дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 – відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 10.10.2022 у справі № 400/6214/21, від 10.01.2023 у справі № 120/8682/21-а, від 28.02.2023 у справі № 380/18850/21 та від 23.05.2023 у справі № 380/22021/21.

Розглядаючи доводи відповідача про те, що застосуванню підлягає виключно прожитковий мінімум, встановлений законом на 01.01.2018, суд зазначає таке. Стаття 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначає, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення. Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Зазначення у пункті 4 Постанови № 704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. Натомість Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі – Закон № 294-IX) та Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі – Закон № 1082-IX) таких застережень щодо застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня 2018 року, як розрахункової величини на 2020 та 2021 роки не містять.

Відтак положення пункту 4 Постанови № 704 у частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, з 01.01.2020 (з набранням чинності Законом № 294-IX) не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Відповідно до частини 3 статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 10.01.2023 у справі № 340/507/22).

Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первісній редакції, а саме у частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу – Закону № 294-IX та Закону № 1082-IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Щодо доводів відповідача про те, що прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 та 01.01.2021 є меншим за 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, у зв`язку з чим застосування первісної редакції пункту 4 Постанови № 704 нібито суперечить пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII, суд зазначає таке. Як неодноразово наголошував Верховний Суд (зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21), встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосовується з іншою метою – для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Відтак позивач у цьому спорі обґрунтовано посилається саме на розмір прожиткового мінімуму, а не на розмір мінімальної заробітної плати, а доводи відповідача у цій частині суд відхиляє як такі, що не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 визначений статтею 7 Закону № 294-IX у розмірі 2 102,00 грн, а станом на 01.01.2021 – статтею 7 Закону № 1082-IX у розмірі 2 270,00 грн, що є більшим, ніж прожитковий мінімум, встановлений на 01.01.2018 (1 762,00 грн).

Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно із законами України № 294-IX та № 1082-IX, та похідне від цього зростання розмірів грошового забезпечення, розрахунковою величиною для якого є прожитковий мінімум, у позивача з 01.01.2020 виникло право на перерахунок та виплату грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови № 704.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, що стосуються реалізації конституційного права на соціальний захист, і сформулював юридичні позиції, згідно з якими за Конституцією України певні категорії громадян потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України (Рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 20.12.2016 № 7-рп/2016). У Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб є пріоритетними та мають безумовний характер, а заходи, спрямовані на забезпечення такого захисту, не можуть бути скасовані чи звужені.

Суд також враховує сталу практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Суд наголосив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету; держава може вводити, призупиняти чи припиняти виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство, однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Аналогічний підхід викладено у рішенні у справі «Сук проти України» (заява № 10972/05).

Стосовно доводів відповідача про те, що позивач погодився з наказом про виключення зі списків особового складу частини та не оскаржив його, суд зазначає, що предметом цього спору є не законність наказу від 10.11.2021 № 236 як такого, а правомірність дій відповідача щодо обчислення грошового забезпечення з порушенням пункту 4 Постанови № 704. Відсутність вимоги про скасування зазначеного наказу не позбавляє позивача права на перерахунок та виплату належного грошового забезпечення і не свідчить про правомірність дій відповідача, а тому відповідні доводи відхиляються судом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у період з 01.01.2020 по 10.11.2021 включно грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2020 та 01.01.2021), є протиправними, а позовна вимога про визнання таких дій протиправними є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги зобов`язального характеру суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій. Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії та інших доплат і надбавок у відсотковому значенні, що виплачені при проходженні служби), одноразових додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) та компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 29.01.2020 (з моменту винесення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду № 826/6453/18) по 10.11.2021 включно, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Суд зазначає, що оскільки одноразова грошова допомога при звільненні, компенсація за невикористані відпустки та інші одноразові додаткові види грошового забезпечення обчислюються виходячи з розміру місячного грошового забезпечення (зокрема, посадового окладу та окладу за військовим званням), перерахунок основних видів грошового забезпечення зумовлює необхідність відповідного перерахунку похідних від нього виплат, що були виплачені позивачу у спірному періоді.

З приводу зобов`язання відповідача провести виплату грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке. Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Враховуючи наведене, суд вважає, що нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення необхідно проводити з урахуванням пункту 2 зазначеного Порядку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 2, 8– 10, 14, 72– 79, 90, 139, 241– 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 10.11.2021 перерахунку грошового забезпечення (основного, додаткового та одноразових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених за час проходження ним військової служби), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, станом на 01.01.2020 та на 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення, нараховані та виплачені за час проходження ним військової служби) з 29.01.2020 по 10.11.2021 виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, станом на 01.01.2020 та на 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.