Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №380/8098/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 рокусправа № 380/8098/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, компенсації втрати частини доходів (індексації грошового забезпечення за період 01.12.2015 по 28.02.2018) у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.12.2015 по 27.03.2026;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів (індексації грошового забезпечення за період 01.12.2015 по 28.02.2018) у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.12.2015 по 27.03.2026.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 . Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 у справі № 380/21892/23, яке набрало законної сили, було визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язано нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця – січня 2008 року. На виконання вказаного судового рішення відповідач нарахував індексацію у сумі 85 583,37 грн та 27.03.2026 здійснив її фактичну виплату (після утримання військового збору) в сумі 84 299,62 грн.

Разом з тим, як наголошує позивач, всупереч імперативним вимогам Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III, відповідач у місяці виплати заборгованості (березень 2026 року) самостійно не нарахував і не виплатив йому компенсацію втрати частини доходів за весь період затримки розрахунку. Позивач вважає таку бездіяльність військової частини протиправною, оскільки чинне законодавство покладає обов`язок з нарахування компенсації саме на роботодавця, і така виплата повинна здійснюватися автоматично, одночасно з виплатою основного боргу, без необхідності додаткового звернення особи.

Ухвалою від 29 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Вказаною ухвалою відповідачу було встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Згідно з наявними у матеріалах справи документами, ухвалу про відкриття провадження разом із копією позовної заяви та доданими до неї матеріалами відповідач (Військова частина НОМЕР_1 ) отримав через підсистему «Електронний кабінет» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи 30 квітня 2026 року.

Проте, у встановлений судом строк відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та не надав суду жодних пояснень чи доказів, які б спростовували доводи позивача. Клопотань про продовження строку на подання відзиву від відповідача до суду також не надходило.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу по суті на підставі доказів, долучених позивачем до позовної заяви.

Суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив матеріали адміністративної справи, всебічно з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проаналізував доводи позивача та

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , зокрема у період з 01.12.2015 по 08.06.2021, що підтверджується витягами з наказів командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 05.02.2015 № 13-РС, від 30.11.2020 № 64-РС та від 08.06.2021 № 127.

Як встановлено матеріалами справи та не є спірним, Військова частина НОМЕР_2 не є самостійним розпорядником бюджетних коштів, а перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 (відповідача у цій справі).

Відповідно, саме відповідач у період з 01.12.2015 по 08.06.2021 здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі № 380/21892/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.12.2015 по 28.02.2018 індексації грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення грошового доходу, та зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити таку індексацію за вказаний період із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт протиправної невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у належному розмірі є доведеним та преюдиційним.

На виконання вищевказаного судового рішення у справі № 380/21892/23 Військова частина НОМЕР_1 нарахувала позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у загальній сумі 85 583,37 грн.

Після утримання з вказаної нарахованої суми обов`язкових платежів (зокрема, 1,5% військового збору), відповідач 27 березня 2026 року здійснив переказ коштів на банківський картковий рахунок позивача у сумі 84 299,62 грн. Ця обставина підтверджується банківською випискою АТ КБ «ПриватБанк» за картковим рахунком позивача від 27.03.2026, де призначенням платежу вказано: «Оплата індексації згідно рішення суду №380/21892/23 від 20.05.2024р. ОСОБА_1 ».

Водночас, виплативши 27.03.2026 заборгованість з індексації грошового забезпечення за минулі періоди (2015-2018 роки), Військова частина НОМЕР_1 не здійснила нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Вважаючи таку бездіяльність суб`єкта владних повноважень незаконною та такою, що грубо порушує його право на отримання компенсації за тривалу затримку належних йому виплат, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи комплексну правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі — Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі — Порядок № 159).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Статтею 3 Закону № 2050-III визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Імперативною нормою статті 4 Закону № 2050-III встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналогічні за змістом приписи містяться і в Порядку № 159. Зокрема, пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з пунктом 3 цього ж Порядку компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Системний аналіз наведених правових норм дає суду підстави для однозначного висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (на один і більше місяців); 2) наявність факту нарахування та виплати таких доходів (у тому числі за рішенням суду).

При цьому індексація грошового забезпечення військовослужбовця є складовою частиною грошового забезпечення, має систематичний (не разовий) характер, а тому підпадає під визначення «доходу», затримка виплати якого тягне за собою обов`язок роботодавця нарахувати та виплатити відповідну компенсацію.

Суд зазначає, що норми Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 не ставлять обов`язок роботодавця (у даному випадку — військової частини) щодо виплати компенсації у залежність від попереднього звернення працівника (військовослужбовця) із відповідною заявою. Навпаки, законодавець прямо і безальтернативно зобов`язав підприємства, установи і організації нараховувати і виплачувати таку компенсацію самостійно, автоматично і у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата самої заборгованості.

Ця правова позиція повністю узгоджується із висновком Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20.

Верховний Суд наголосив, що невиплата компенсації у місяці, в якому проведено виплату заборгованості з доходу, свідчить про допущену суб`єктом владних повноважень протиправну бездіяльність та відмову виплатити таку компенсацію згідно із Законом № 2050-ІІІ, і це не потребує оформлення відмови окремим письмовим рішенням чи індивідуальним актом.

Оцінюючи обставини даної справи, суд констатує, що відповідач у березні 2026 року здійснив нарахування та виплату позивачу заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018. Затримка у виплаті цього доходу обчислюється роками, тобто значно перевищує визначений законом строк в один місяць.

Відтак, саме у березні 2026 року (місяці виплати заборгованості) у Військової частини НОМЕР_1 виник прямий та безумовний обов`язок одночасно розрахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за весь період затримки — з моменту, коли відповідні суми індексації мали бути виплачені щомісячно починаючи з грудня 2015 року, і до моменту їх фактичної виплати 27 березня 2026 року.

Той факт, що індексація нарахована та виплачена на виконання судового рішення, жодним чином не звільняє відповідача від обов`язку виплатити передбачену законом компенсацію. Відповідач, не нарахувавши та не виплативши позивачу таку компенсацію 27.03.2026, допустив протиправну бездіяльність, яка призвела до звуження матеріальних гарантій позивача.

Щодо строку звернення до адміністративного суду, суд погоджується з аргументами позивача.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20), з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати доходу за попередні періоди особа вважається такою, що дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав щодо невиплати компенсації.

Оскільки виплата заборгованості відбулася 27.03.2026, перебіг строку розпочався 01.04.2026. Позивач звернувся до суду 27.04.2026, тобто без порушення строків, визначених статтею 122 КАС України.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач у цій справі відзиву на позов не надав, доводів позивача не спростував та правомірності своєї бездіяльності суду не довів.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, законними та підлягають задоволенню в повному обсязі. Належним, достатнім та ефективним способом захисту порушеного права у даному випадку є визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання її нарахувати і виплатити позивачу вказану компенсацію відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159 за період з 01.12.2015 по 27.03.2026.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, вимоги про стягнення грошового забезпечення, індексації та компенсації втрати частини доходів охоплюються цим пунктом, оскільки стосуються оплати праці.

З матеріалів справи вбачається, що позивач судового збору не сплачував, користуючись вказаною пільгою.

За таких обставин, підстави для розподілу судових витрат згідно зі статтею 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, компенсації втрати частини доходів (індексації грошового забезпечення) за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року у зв`язку з порушенням строків її виплати, за весь час затримки виплати, а саме за період з 01 грудня 2015 року по 27 березня 2026 року.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, компенсацію втрати частини доходів (індексації грошового забезпечення за період 01.12.2015 по 28.02.2018) у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.12.2015 по 27.03.2026

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 29 червня 2026 року.

Суддя Коморний О.І.