Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №320/2942/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 року м. Київ справа №320/2942/26

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у

м. Києві та Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 18.12.2025 № 80111300026753 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання;

2) зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області оформити і видати ОСОБА_3 посвідку на тимчасове проживання в Україні на підставі частини четвертої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на законних підставах звернувся до відповідача із заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання на підставі працевлаштування, попередньо отримавши дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства. Однак, позивач отримав відмову в оформлені (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 9 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322, не зазначивши конкретної підстави для прийняття зазначеного рішення.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому стверджує про правомірність прийнятого ним рішення та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, представник відповідача зазначив, що відповідно до законодавства іноземці можуть перебувати на території України лише за умов та в порядку, встановлених законом. Посвідка на тимчасове проживання є документом, що підтверджує законні підстави перебування іноземця в Україні, а тому її оформлення можливе лише за умови дотримання встановлених вимог. Під час розгляду заяви позивача працівниками ДМС було проведено перевірку інформації, зазначеної в заяві-анкети щодо оформлення посвідки на тимчасове проживання. У межах цієї перевірки працівниками Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії було здійснено виїзну перевірку адреси проживання, зазначеної позивачем у заяві. За результатами перевірки встановлено, що за вказаною адресою позивач фактично не проживає, мешканці будинку повідомили, що зазначеного іноземця не бачили і він не проживає в цьому будинку, від письмових пояснень мешканці будинку відмовились.

Враховуючи зазначене, відповідач прийняв рішення від 18.12.2025 № 80111300026753 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 9 пункту 61 Порядку № 322, який передбачає можливість відмови у разі встановлення факту подання іноземцем неправдивих відомостей.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи, інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

12.02.2026 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

04.05.2026 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримав позовні вимоги.

Додаткових заяв чи клопотань до суду подано не було.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частиною другою статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, судом встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_2 є громадянином Республіки Узбекистан, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_1 від 26.03.2025.

З метою працевлаштування на території України, позивач отримав дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства № 101262, виданий Київським міським центом зайнятості 03.12.2025.

10.12.2025 позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання на підставі працевлаштування.

16.12.2025 співробітниками відповідача за адресою, вказаною в заяві-анкеті від 10.12.2025 № 100206070, а саме АДРЕСА_1 , була проведена перевірка щодо дійсного проживання позивача. Під час перевірки встановлено, що за вказаною адресою позивача не виявлено, про що складено відповідний акт.

18.12.2025 відповідачем прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 на підставі підпункту 9 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322.

Не погоджуючись із спірними рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних інтересів із вказаним позовом до суду.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.

Закон України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Відповідно до статті 1 Закону № 3773-VI іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

Закон України від 07.06.2001 № 2491-ІІІ «Про імміграцію» (далі - Закон № 2491-ІІІ у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначає умови і порядок надання права на постійне проживання в Україні іноземцям та особам без громадянства, підстави і порядок отримання дозволу на імміграцію в Україну та його скасування, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань щодо надання дозволу на імміграцію та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, порядок оскарження рішень з питань імміграції, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

У відповідності до норм частини першої статті 4 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону № 2491-III іммігрувати в Україну на постійне проживання.

За змістом частини четвертої статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування або укладення гіг-контракту або під час перебування на законних підставах на території України у випадку, передбаченому частиною тринадцятою цієї статті, отримали дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні та посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

Згідно до частин третьої статті 15 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій-п`ятнадцятій, вісімнадцятій, двадцятій і двадцять четвертій статті 4 цього Закону, отримують посвідчу на тимчасове проживання.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною четвертою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (крім іноземців та осіб без громадянства, які згідно із законодавством України мають право на працевлаштування без отримання такого дозволу) та зобов`язання роботодавця або резидента Дія Сіті повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, та центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці, зайнятості населення, трудової міграції, трудових відносин, соціального діалогу, про дострокове розірвання чи припинення трудового договору (контракту), гіг-контракту з таким іноземцем або особою без громадянства, якщо інше не передбачено законом чи міжнародним договором України (частина четверта статті 5 Закону № 3773-VI).

Частиною дев`ятнадцятою статті 5 Закону № 3773-VI визначено також перелік додаткових документів, які подаються іноземцями та особами без громадянства для оформлення посвідки на тимчасове проживання.

Механізм оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання передбачений Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 (далі - Порядок № 322 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 322, посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні. Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Підпунктом 1 пункту 3 Порядку № 322, встановлено, що посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України на підставі заяв-анкет, поданих ними особисто.

Згідно з пунктом 16 Порядку № 322, документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт) та територіальних органів / територіальних підрозділів ДМС за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.

Відповідно до пункту 17 Порядку № 322, документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні.

За нормами пункту 21 Порядку № 322, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.

У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, або у разі порушення іноземцем або особою без громадянства строків, визначених пунктами 17 і 19 цього Порядку, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта приймають рішення про залишення заявки-анкети без руху та негайно (за можливості) вручає під розписку іноземцю або особі без громадянства, або законному представнику повідомлення про залишення заяви-анкети про оформлення посвідки без руху із зазначенням виявлених недоліків з посиланням на порушені вимоги законодавства.

Пунктами 22-23 Порядку № 322 встановлено, що у разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта з використанням кваліфікованого електронного підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів).

Після формування заяви-анкети працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта друкує її та надає іноземцеві або особі без громадянства для перевірки правильності внесених до заяви-анкети відомостей.

Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта попереджає іноземця або особу без громадянства про те, що з метою підтвердження наданої у заяві про оформлення посвідки інформації, зокрема про місце проживання, іноземець або особа без громадянства може подати документи, що підтверджують право на проживання в житлі (свідоцтво про право власності, договір оренди (наймання, піднаймання) тощо). У разі ненадання таких документів буде проведено перевірку місця проживання заявника шляхом відвідання його за місцем проживання. Про час проведення перевірки йому буде повідомлено за номером контактного телефону та адресою електронної пошти.

Прийняті уповноваженим суб`єктом заява-анкета та скановані документи (у тому числі отримані біометричні дані, параметри) із застосуванням засобів Реєстру автоматично розподіляються та надсилаються до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, який обслуговує відповідного уповноваженого суб`єкта, що прийняв документи від іноземця або особи без громадянства (пункт 27 Порядку № 322).

Пунктами 35-361 Порядку № 322 визначено, що після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім`я якої оформляється посвідка, а також перевірку інформації, зазначеної нею в заяві-анкеті, та поданих документів.

Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, що містяться у базі даних Реєстру, та відомчої інформаційної системи ДМС.

Перевірка законності перебування іноземця або особи без громадянства на території України проводиться на підставі інформації, що міститься у базах даних Реєстру, з урахуванням інформації про перетинання іноземцем або особою без громадянства державного кордону.

З метою підтвердження наданої іноземцем або особою без громадянства у заяві-анкеті інформації про місце проживання територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС проводить перевірку адреси місця проживання іноземця або особи без громадянства.

У разі коли іноземцем або особою без громадянства не подавалися документи, що підтверджують інформацію, зазначену в заяві-анкеті (зокрема, документи, що підтверджують право власності на житло, договір наймання (піднаймання, оренди) тощо), перевірка проводиться шляхом відвідання заявника за зазначеною ним адресою.

Про час проведення перевірки іноземець або особа без громадянства повідомляються телефоном та електронною поштою за один робочий день до перевірки.

Результат перевірки оформляється у вигляді акта, який повинен бути підписаний двома працівниками територіального органу/територіального підрозділу ДМС та іноземцем або особою без громадянства (у разі, коли його проживання за зазначеною адресою підтверджено). У разі потреби для перекладу тексту акта іноземцеві або особі без громадянства на зрозумілу їм мову може бути залучений перекладач.

У разі відсутності іноземця або особи без громадянства за місцем проживання акт може бути також підписаний власником житла, сусідами (мешканцями прилеглих квартир, приватних будинків).

У разі коли в територіальному органі/територіальному підрозділі ДМС наявна інформація про виїзд іноземця або особи без громадянства за межі України, або заява-анкета приймалася працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС за місцем проживання особи або проходження лікування, така перевірка не проводиться.

Відповідно до пункту 61 Порядку № 322, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли:

1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на постійне проживання (крім випадків обміну посвідки), військово-обліковий документ (службове посвідчення) військовослужбовця, який підтверджує факт служби за контрактом у Збройних Силах, Держспецтрансслужбі, Національній гвардії, посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення;

2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду;

3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;

4) встановлено належність особи до громадянства України;

5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання;

6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17-19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки;

7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином;

8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований чи не відповідає встановленому зразку, чи належить іншій особі, чи строк його дії закінчився;

9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів або встановлено факт визнання недійсною відповідно до вимог пункту 72 цього Порядку посвідки, яка подана для оформлення у порядку обміну;

10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов`язані з попереднім примусовим повернення чи примусовим видворенням за межі України або реадмісією, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в`їзду в Україну;

11) в інших випадках, передбачених законом.

Як встановлено судом, на підставі підпункту 9 пункту 61 Порядку № 322 відповідачем було прийнято рішення від 18.12.2025 № 80111300026753 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_3 , оскільки останній за результатами здійсненої перевірки не проживає за вказаною адресою місця проживання.

Згідно з абзацом третім статті 3 Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про вільний вибір місця проживання та порядок пересування», вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.

З наведеного слідує, що законодавством визначені права та повноваження підрозділу ДМС України щодо перевірки обставин вказаних у заяві-анкеті особи та доданих до неї документів, у тому числі шляхом проведення перевірки адреси місця проживання, надсилання запитів до відповідних державних органів або їх територіальних органів та зобов`язання прийняти позитивне рішення за результатами розгляду у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач отримав дозвіл на застосування праці іноземця та подав до відповідача всі необхідні документи для оформлення посвідки.

Разом з тим підставою для відмови у видачі посвідки відповідач визначив підпункт 9 пункту 61 Порядку № 322, а саме подання позивачем неправдивих відомостей щодо місця проживання.

Однак суд зазначає, що сам факт відсутності особи під час перевірки за вказаною адресою не може свідчити про подання неправдивих відомостей.

Законодавство України не містить вимоги щодо обов`язкового постійного перебування особи за зазначеною у заяві адресою. Навпаки, відповідно до статті 33 Конституції України та статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» кожній особі гарантується право вільно пересуватися та самостійно обирати місце проживання.

Таким чином, навіть у разі тимчасової відсутності позивача за зазначеною адресою це саме по собі не може свідчити про подання ним неправдивих відомостей.

Суд акцентує увагу, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт подання позивачем неправдивої інформації, а також не надано доказів повідомлення позивача про проведення перевірки телефоном та електронною поштою за один робочий день до перевірки відповідно до вимог Порядку № 322.

Окрім того, позивачем в якості підтвердження адреси місця проживання надано копію договору оренди від 31.10.2025 жилого приміщення (квартири) за адресою: АДРЕСА_1 строком до 01.05.2026.

Суд звертає увагу, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення міграційним органом зазначено лише посилання на підпункт 9 пункту 61 Порядку № 322.

При цьому, з аналізу вказаної норми вбачається, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю в оформленні або видачі посвідки якщо «встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів».

Однак, вказавши підставою для відмови у видачі посвідки «встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів», відповідачем не наведено в оскаржуваному рішенні, не уточнено причин та не конкретизовано обставин, які слугували підставою для прийняття спірного рішення, що фактично позбавило позивача можливості усунути обставини, у зв`язку із якими їй було відмовлено в оформленні посвідки.

Суд зазначає, що за загальними вимогами, які висуваються до актів суб`єктів владних повноважень, як актів правозастосування, є їхня обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав (фактичних і юридичних) його прийняття, а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Загальне посилання відповідача у рішенні на положення підпункту 9 пункту 61 Порядку № 322, не свідчить про обґрунтованість такого рішення, оскільки ставить заявника у стан правової невизначеності щодо підстав відмови у видачі посвідки на тимчасове проживання, що є неприпустимим.

Відсутність позивача за адресою місця проживання, на час здійснення перевірки, на думку суду, не становить факт подання іноземцем завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів, враховуючи, що така інформація відповідає дійсності, наявна у інших поданих позивачем документах та могла бути перевірена у співставленні з іншими джерелами інформації, наявними у розпорядженні підрозділу ДМС.

Беручи до уваги наведене у своїй сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 18.12.2025 № 80111300026753 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача оформити і видати Гульматову Акмальону посвідку на тимчасове проживання в Україні на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 3773-VI, суд зазначає таке.

Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Під дискреційним повноваженням розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17 та від 10.04.2019 у справі № 826/11251/18.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За наведених обставин, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, оскільки судом встановлено прийняття протиправного рішення відповідачем, суд дійшов висновку, що належним способом захисту є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача на оформлення (видачі) посвідки на тимчасове проживання в Україні з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої, другої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач не надав беззаперечні докази того, що наявні обґрунтовані підстави для прийняття оскаржуваного рішення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

VI. Судові витрати.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

З огляду на часткове задоволення позову та враховуючи приписи статті 139 КАС України, на користь позивача підлягають стягненню здійсненні ним судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 1 331,20 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 18.12.2025 № 80111300026753 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання;

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо формлення (видачі) посвідки на тимчасове проживання в Україні.

У решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 42552598) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жук Р.В.