Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №640/19396/22 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 року м. Київ справа №640/19396/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у місті Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Генерального прокурора, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), треті особи: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Генерального прокурора ОСОБА_2 щодо невжиття заходів із забезпечення порушення дисциплінарних провадження стосовно прокурорів - керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_3 та заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_4., у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконання ними службових обов`язків, в частині незабезпечення належного нагляду за додержанням законів органом, що провадить досудове слідство у кримінальному провадженні № 12021100100001790;

- зобов`язати Генерального прокурора ОСОБА_2 вжити заходів із забезпечення порушення дисциплінарних провадження стосовно прокурорів - керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_3 та заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_4, у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконання ними службових обов`язків, в частині незабезпечення належного нагляду за додержанням законів органом, що провадить досудове слідство у кримінальному провадженні № 12021100100001790.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про протиправну бездіяльність Генерального прокурора України ОСОБА_2. за результатами розгляду листів - звернень, яка виразилася у невжитті в межах повноважень заходів, спрямованих на забезпечення усунення недоліків у діяльності прокурорів - керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_3 та заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_4., в частині незабезпечення належного нагляду за додержанням законів органом, що провадить досудове слідство у кримінальному провадженні №12021100100001790. У листі відповідача не було надано мотиваційної оцінки жодному наведеному позивачем аргументу щодо наявності невиконання чи неналежного виконання службових обов`язків керівником Київської міської прокуратури ОСОБА_3. та заступником керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 , що призвело до порушення частини першої статті 15, абзацу 1 частини першої статті 19 Закону України «Про звернення громадян». На думку позивача, в результаті порушення вказаних приписів Закону України «Про звернення громадян», порушено право позивача на участь в управлінні державними справами, гарантоване статтею 38 Конституції України, та можливість і порядок реалізації якого забезпечує Закон України «Про звернення громадян».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2022 відкрите провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-IX Окружним адміністративним судом міста Києва справу №480/5409/22 скеровано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року адміністративна справа № 640/19396/22 прийнята до провадження суддею Панченко Н.Д.

У відзиві на позовну заяву відповідачем наголошено на безпідставності позовних вимог, оскільки стверджуванні позивачем порушення його законних інтересів внаслідок того, що Генеральний прокурор України не звернувся до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, не можна вважати обґрунтованими і такими, що дійсно порушують його індивідуальні охоронювані законом права та/або інтереси у кримінальному провадженні, а порядок оскарження рішень, дій чим бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадження визначеного главою 26 Кримінального процесуального кодексу.

Відповідач переконаний, що обраний позивачем спосіб захисту жодним чином позитивно не вплине на хід досудового розслідування. Наявність або відсутність дисциплінарної скарги відносно прокурорів не створює для позивача жодних юридичних прав та/чи обов`язків, а з огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження у цих правовідносинах, рішення цього органу також не може зачіпати особистих прав або інтересів заявника.

Також відповідач зазначив, що з дисциплінарною скаргою на прокурора може звернутися кожен безпосередньо до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, кому відомі факти про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.

Разом з тим, за посиланням відповідача, Генеральний прокурор України ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у цій справі, адже звернення позивача не належить до категорії звернень, які підлягають розгляду безпосередньо Генеральним прокурором України, у зв`язку з чим воно не розглядалось і не повинно було розглядатись особисто Генеральним прокурором.

Надалі представником Київської міської прокуратури подано до суду додаткові письмові пояснення, відповідно до яких останній вважає, що керівником Київської міської прокуратури ОСОБА_3. та заступником керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_4. під час розгляду звернень позивача, а також при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12021100100001790 будь-яких порушень допущено не було, а дії і рішення Київської міської прокуратури та її посадових осіб вчинені і прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством.

Також, відповідачем зауважено, що за результатами розгляду звернення позивачу було роз`яснено зміст статті 45 Закону України «Про прокуратуру» щодо порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності прокурора, у тому числі в межах кримінального процесу. Також позивачу було роз`яснено зміст статті 17 Закону України «Про прокуратуру», якою визначено порядок підпорядкування прокурорів та виконання наказів і вказівок.

Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.

Згідно з частиною другою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини першої, другої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 260 Кодексу адміністративного судочинства України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив та письмові пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Позивач, своїм листом від 04.10.2022 за № 04/10, на підставі положень статті 38 Конституції України, частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян», попросив Генерального прокурора ОСОБА_2 , керуючись приписами частини 2 статті 19 Конституції України, пункту 3 частини 4 статті 19, пункту 1 частини 1 статті 43, першого речення частини 2 статті 45 Закону України «Про прокуратуру», звернутися до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, із дисциплінарними скаргами про вчинення дисциплінарних проступків прокурорами - керівником Київської міської прокуратури ОСОБА_3 та заступником керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 , у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконання ними службових обов`язків, в частині незабезпечення належного нагляду за додержанням законів органом, що провадить досудове слідство у кримінальному провадженні № 12021100100001790, що є з їх боку порушенням пункту 3 частини 1 статті 2, абзацу 1 частини 1 статті 25 Закону України «Про прокуратуру».

У листі від 04.10.2022 № 04/10 позивач стверджував про невиконання чи неналежного виконання службових обов`язків керівником Київської міської прокуратури ОСОБА_3 та заступником керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_4., в частині незабезпечення належного нагляду за додержанням законів органом, що провадить досудове слідство у кримінальному провадженні № 12021100100001790.

У цьому ж листі позивач стверджував про вчинення керівними службовими особами Київської міської державної адміністрації кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 367 КК України «Службова недбалість», в частині з 2008 року і до часу порушення даного кримінального провадження незаконного та безрезультатного витрачання бюджетних коштів на розроблення проекту нового Генерального плану міста Києва та його приміської зони до 2025 року, внаслідок чого державі, в особі територіальної громади міста Києва, завдано збитків у сумі 18 204 100,00 гривень.

Позивач, у відповідь на лист від 04.10.2022 № 04/10, отримав лист Офісу Генерального прокурора від 18.10.2022 № 09/1/1-66393ВИХ-22, зміст якого свідчить про відмову з боку Генерального прокурора ОСОБА_2 у зверненні до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, із дисциплінарними скаргами про вчинення дисциплінарних проступків прокурорами - керівником Київської міської прокуратури ОСОБА_3 та заступником керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 , у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконання ними службових обов`язків, в частині незабезпечення належного нагляду за додержанням законів органом, що провадить досудове слідство у кримінальному провадженні № 12021100100001790.

Позивач вважає, що у листі відповідача не було надано мотиваційної оцінки жодному наведеному позивачем аргументу щодо наявності невиконання чи неналежного виконання службових обов`язків керівником Київської міської прокуратури ОСОБА_3. та заступником керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 , що призвело до порушення частини першої статті 15, абзацу 1 частини першої статті 19 Закону України «Про звернення громадян». На думку позивача, в результаті порушення вказаних приписів Закону України «Про звернення громадян», порушено право позивача на участь в управлінні державними справами, гарантоване статтею 38 Конституції України, та можливість і порядок реалізації якого забезпечує Закон України «Про звернення громадян».

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до частин першої - другої статті 45 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) дисциплінарне провадження - це процедура розгляду відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.

Рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження.

Право на звернення до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. Рекомендований зразок дисциплінарної скарги розміщується на вебсайті Офісу Генерального прокурора.

Згідно з статтею 44 Закону №1697-VII дисциплінарне провадження здійснюється відповідним органом.

Частиною першою статті 73 Закону №1697-VII органом, що здійснює дисциплінарне провадження, є Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів, яка є колегіальним органом, що відповідно до повноважень, передбачених цим Законом, визначає рівень фахової підготовки осіб, які виявили намір зайняти посаду прокурора, та вирішує питання щодо дисциплінарної відповідальності прокурорів, переведення та звільнення прокурорів з посади.

Таким чином, кожна особа, якій відомі факти вчинення прокурором дисциплінарного проступку має право звернутись до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів із дисциплінарною скаргою.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до відповідача із скаргою у формі листа, позивачем вказано на незабезпечення належного нагляду за додержанням законів органом, що провадить досудове слідство у кримінальному провадженні №12021100100001790, керівником Київської міської прокуратури ОСОБА_3. та заступником керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 , та зазначав про вчинення керівними службовими особами Київської міської державної адміністрації кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 367 КК України «Службова недбалість», у зв`язку із чим просив відповідача звернутися до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, з дисциплінарними скаргами про вчинення дисциплінарних проступків вказаними посадовими особами.

Лист від 04.10.2022 за № 04/10 був направлений позивачем Генеральному прокурору ОСОБА_2 в порядку Закону України «Про звернення громадян».

Так, відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР (надалі - Закон №393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 3 Закону №393/96-ВР під зверненнями громадян необхідно розуміти викладені в письмовій або усній формі, зокрема, скарги.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 7 Закону №393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Однак, статтею 12 Закону № 393/96-ВР визначено, що дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень», Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження».

Судом встановлено, що питання, порушенні в скарзі ОСОБА_1 від 04.10.2022 за № 04/10 стосувалися неналежного нагляду за додержанням законів органом, що провадить досудове слідство у кримінальному провадженні №12021100100001790 та зазначав про вчинення керівними службовими особами Київської міської державної адміністрації кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 367 КК України «Службова недбалість». Оскільки порушені у зверненні питання належать до компетенції Київської міської прокуратури, його надіслано зазначеному органу прокуратури для перевірки та прийняття рішення згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.

Суд зазначає про безпідставність доводів позивача, що всупереч вимогам частини четвертої статті 7 Закону України «Про звернення громадян» його звернення було направлено тим особам, чиї дії оскаржуються, оскільки дія вказаного Закону не поширюється на порядок розгляду скарги позивача від 04.10.2022 за № 04/10, а порушені позивачем питання щодо незабезпечення належного нагляду за додержанням законів, органом що провадить досудове слідство у кримінальному провадженні №12021100100001790 підлягають вирішенню виключно в межах кримінального процесуального законодавства.

У листі Офісу Генерального прокурора від 18.10.2022 № 09/1/1-66393ВИХ-22 позивачу було роз`яснено зміст статті 45 Закону України «Про прокуратуру» щодо порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності прокурора, у тому числі, в межах кримінального провадження. Проінформовано позивача про розміщення зразку дисциплінарної скарги на офіційному вебсайті відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів.

Натомість, позивач вважає, що відповідач не розглянув по суті його скаргу, оскільки не здійснено жодних заходів для відновлення прав позивача, не відреаговано на проступки, вчинені посадовими особами Київської міської прокуратури та підпорядкованої Шевченківської окружної прокуратури міста Києва.

Однак суд звертає увагу на те, що зі змісту листа позивача від 04.10.2022 за № 04/10 вбачається, що основною метою такого є прохання притягнути прокурорів - керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_3 та заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконання ними службових обов`язків, в частині незабезпечення належного нагляду за додержанням законів органом, що провадить досудове слідство у кримінальному провадженні № 12021100100001790.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадження визначено главою 26 Кримінального процесуального кодексу України.

Статтями 303 - 307 Кримінального процесуального кодексу України визначено право позивача на оскарження дій чи бездіяльності слідчого чи прокурора до слідчого судді.

Суд зазначає, що оскільки дія Закону України «Про звернення громадян» не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, слідує, що останні не можуть реалізувати свої права передбачені статтею 18 цього Закону в силу відсутності предмету його врегулювання, оскільки слідчі та прокурори під час вчинення діянь, пов`язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а тому оскарження таких діянь має відбуватись виключно за правилами, встановленими Кримінальним процесуальним кодексом України.

Аналогічний висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі №808/390/18.

Крім того, посилання у листі від 04.10.2022 за № 04/10 на приписи Закону України «Про звернення громадян» не змінюють того, що спірні правовідносини не відносяться до сфери застосування Закону України «Про звернення громадян», оскільки такий порядок розгляду заяв і скарг, встановлений кримінальним процесуальним законодавством.

При цьому, суд наголошує, що відповідач, надаючи відповідь листом від 18.10.2022 №09/1/1-66393ВИХ-22, діяв виключно в межах наданих йому повноважень та компетенції відносно розгляду скарги позивача.

Разом з тим, відповідно до пункту 7.16 Регламенту Офісу Генерального прокурора, затвердженого наказом Генерального прокурора від 22.02.2022 №35, Генеральному прокурору або виконувачу його обов`язків подаються на розгляд:

- документи і звернення, що надійшли від Президента України, Керівника Офісу Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем`єр-міністра України, Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, голів Конституційного Суду України, Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, Державної судової адміністрації України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, голів Національного агентства з питань запобігання корупції, Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, директорів Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Бюро економічної безпеки України, Міністра внутрішніх справ України, Міністра оборони України, Міністра юстиції України, голів Служби безпеки України та Національної поліції України, голів Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, бізнес-омбудсмена, керівників державних установ іноземних держав і міжнародних організацій (їх представництв), Голів Ради прокурорів України та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів;

- запити народних депутатів України;

- звернення Героїв України, Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни, скарги на дії та рішення першого заступника та заступників Генерального прокурора, заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, керівників самостійних структурних підрозділів, підпорядкованих безпосередньо Генеральному прокурору;

- інші документи і звернення з актуальних питань, що викликали підвищену увагу громадськості та медіа.

Аналогічні положення містяться у пункті 4 розділу ІІ Інструкції про порядок розгляду звернень запитів та особистого прийому громадян в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора від 06.08.2020 №363.

Відтак, вказаними положенням Регламенту та Інструкції не визначено обов`язку для розгляду звернення позивача Генеральним прокурором, що свідчить про відсутність підстав для визнання протиправної бездіяльності Генерального прокурора щодо невжиття заходів із забезпечення порушення дисциплінарних проваджень стосовно вказаних вище прокурорів та покладання на нього зобов`язань щодо вжиття таких заходів.

Крім цього, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

У постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2021 року у справі №240/5009/20 зазначено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Так, рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийняте владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права Позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року у справі № 825/1194/18, від 19 жовтня 2023 року у справі №640/5291/22, від 10 січня 2024 року у справі № 280/4039/20.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою звернення до адміністративного суду з даним адміністративним позовом, на переконання позивача, є протиправна бездіяльність відповідача щодо не вжиття заходів щодо звернення до відповідного органу стосовно притягнення до дисциплінарної відповідальності керівних співробітників прокуратури за їхній неналежний нагляд та процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12021100100001790, а не неналежний розгляд відповідачем листа позивача від 04.10.2022 за № 04/10.

Суд звертає увагу, що позивачем під час розгляду даної адміністративної справи не було обґрунтовано свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес, оскільки позовна заява обґрунтована порушенням інтересу територіальної громади міста Києва у зв`язку з розробкою нового Генерального плану міста Києва та його приміської зони до 2025 року та витратами на це бюджетних коштів, в той час як позивач є платником податків.

Разом з тим, сам по собі статус платника податків та члена територіальної громади не свідчить про наявність у позивача індивідуально визначеного порушеного права чи охоронюваного законом інтересу саме у спірних правовідносинах, пов`язаних із вирішенням питання щодо ініціювання дисциплінарного провадження стосовно прокурорів.

Суд зазначає, що дисциплінарне провадження щодо прокурора є спеціальною процедурою притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, метою якої є оцінка дотримання прокурором вимог професійної етики, службової дисципліни та належного виконання службових обов`язків. Таке провадження не спрямоване на захист приватних прав особи, яка подала відповідне звернення чи скаргу, а тому результати його здійснення не породжують для заявника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення його прав та обов`язків.

Водночас, звернення особи із дисциплінарною скаргою щодо прокурора або прохання до іншої посадової особи ініціювати таке дисциплінарне провадження не гарантує прийняття рішення про відкриття дисциплінарного провадження, притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності чи застосування до нього відповідного дисциплінарного стягнення.

Таким чином, відсутність звернення Генерального прокурора до органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, із дисциплінарною скаргою стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не змінює обсяг прав та обов`язків позивача, не позбавляє його можливості реалізувати будь-яке належне йому право та не покладає на нього додаткових обов`язків.

Крім того, суд враховує, що чинне законодавство прямо надає право кожному, кому відомі факти можливого вчинення прокурором дисциплінарного проступку, самостійно звернутися до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів із відповідною дисциплінарною скаргою. Відтак, позивач не був позбавлений можливості самостійно реалізувати таке право у визначеному законом порядку.

Також суд зазначає, що заявлені позовні вимоги фактично спрямовані на спонукання Генерального прокурора до реалізації дискреційних повноважень щодо оцінки наявності чи відсутності підстав для ініціювання дисциплінарного провадження стосовно прокурорів.

При цьому, адміністративний суд не вправі підміняти собою суб`єкта владних повноважень та втручатися у дискреційні повноваження останнього поза межами перевірки їх здійснення на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас, у межах спірних правовідносин судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач діяв поза межами наданих йому повноважень, у спосіб, не передбачений законом, або допустив порушення прав чи законних інтересів позивача.

Отже, рішення відповідача за результатами розгляду звернення позивача прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а тому підстави для його скасування та визнання бездіяльності протиправною відсутні.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з положеннями статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також доводи позивача та відповідача щодо заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно підстави для здійснення розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Генерального прокурора, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.06.2026.

Суддя Панченко Н.Д.