Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №280/11255/25 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року Справа № 280/11255/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Вельможко Анни Ігорівни (вул. Яценка, буд 4-а, оф. 42, м. Запоріжжя, 69020), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника – адвоката Вельможко Анни Ігорівни, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування позивачу заробітної плати до 01.07.2000 згідно із довідкою ВАТ «Автотранс-Хортиця» від 15.01.2009 №6 для обчислення розміру його пенсії;

зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок пенсії з урахуванням найвигіднішого періоду заробітної плати за 60 місяців до 01.07.2000 відповідно до довідки ВАТ «Автотранс-Хортиця» від 15.01.2009 №6, та здійснити її виплату з 21.12.2025 із урахуванням уже виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся з заявою про призначення пенсії за віком та надав додаткові документи, у тому числі довідку про заробітну плату від 15.01.2009 №6, видану ВАТ «Автотранс-Хортиця» за період роботи з січня 1982 по грудень 1989. Проте вказана довідка при розрахунку пенсії врахована не була. Позивач вважає, що вчинювана відповідачем бездіяльність, щодо неврахування заробітної плати, суперечить чинному законодавству та не відповідає критеріям правомірності дій і рішення суб`єкта владних повноважень, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому є протиправною.

Ухвалою від 25.12.2025 відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

07.01.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначено, що довідка про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000, видана ВАТ «Автотранс-Хортиця» від 15 января 2009 року на ім`я ОСОБА_2 не може бути врахована для обчислення пенсії, оскільки згідно паспортних даних позивач - ОСОБА_3 . Отже, правові підстави для врахування довідки про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000, видана ВАТ «Автотранс-Хортиця» від 15 января 2009 року для обчислення пенсії відсутні. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

24.01.2019 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком та надав додаткові документи, у тому числі довідку про заробітну плату від 15.01.2009 №6, видану ВАТ «Автотранс-Хортиця» за період роботи з січня 1982 по грудень 1989.

За результатом розгляду звернення, пенсія позивачу була призначена з 21.02.2019, проте до її розрахунку не враховано заробітну плату за період роботи до 01.07.2000.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам суд зазначає таке.

Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 1 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно частини першої статті 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

За змістом частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1) передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення (перерахунок) пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж та довідка про заробітну плату особи за період страхового стажу до 1 липня 2000 року, а, починаючи з 1 липня 2000 року, індивідуальні відомості про застраховану особу надаються відділом персоніфікованого обліку.

За змістом підпункту «в» пункту 7 Порядку №22-1 заробітна плата для призначення пенсії за період роботи до 1 липня 2000 року підтверджується довідкою підприємства, установи, організації (форма і зміст довідки визначено в додатку 1 Порядку).

Така довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами (пункт 17 Порядку).

Обов`язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами.

Зазначену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 29.07.2020 у справі №341/1132/17, від 03.06.2021 у справі №127/8001/1 від 24.06.2021 у справі №233/179/17, від 26.10.2022 у справі №808/1735/18 та інших.

Зі змісту довідки ВАТ «Автотранс-Хортиця» від 15.01.2009 №6 випливає, що вона видана на підставі особових рахунків. Крім того, довідка завірена печаткою, містить відомості про фактичну суму заробітної плати позивача за період з січня 1982 року по грудень 1989 року, про перейменування підприємства, наявні підписи керівника та головного бухгалтера, отже, відсутні підстави для сумніву у правильності вказаних у довідці даних.

Як зазначив відповідач у поданому відзиві, довідка про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000, видана ВАТ «Автотранс-Хортиця» від 15 января 2009 року на ім`я ОСОБА_2 не може бути врахована для обчислення пенсії, оскільки згідно паспортних даних позивач -— ОСОБА_3 .

На думку суду вказана підстава є формальною.

Суд зазначає, що згідно підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

З наведених норм права слідує, що перевірка достовірності виданих підприємством документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні пенсії.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а, від 21.02.2020 у справі №291/99/17, від 03.06.2021 у справі №127/8001/17 та від 12.09.2022 у справі №569/16691/16-а.

До того ж, у постанові від 12.04.2021 у справі №219/4550/17 Верховний Суд виклав наступний правовий висновок: «… посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги на неможливість врахування заробітної плати в зв`язку з неможливістю проведення перевірки обґрунтованості її видачі є безпідставним і висновки судів попередніх інстанцій не спростовує, оскільки надана позивачем довідка містила посилання на особові рахунки, як на первинні документи, на підставі яких вона видана, підприємство яке її видало на той час перебувало на обліку, а тому підстави для проведення перевірки поданої довідки у відповідача були відсутні».

Також слід зазначити, що за загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).

Також, суд вважає за потрібне наголосити, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

У справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».

Це, зокрема, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України».

Також, аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі №826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі №816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі №756/6984/16-а та від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22.

Відповідач правомірність неврахування зазначеної довідки належними та допустимими доказами не довів.

Виходячи з вищевикладеного вимоги позивача є обґрунтованими.

Щодо твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, то дане питання вже було вирішено судом під час вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Інші доводи та заперечення відповідача, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 968,96 грн., який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Вельможко Анни Ігорівни (вул. Яценка, буд 4-а, оф. 42, м. Запоріжжя, 69020), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо неврахування ОСОБА_1 заробітної плати до 01.07.2000, згідно із довідкою ВАТ «Автотранс-Хортиця» від 15.01.2009 №6 для обчислення розміру його пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з урахуванням найвигіднішого періоду заробітної плати за 60 місяців до 01.07.2000, відповідно до довідки ВАТ «Автотранс-Хортиця» від 15.01.2009 №6, та здійснити її виплату з 21.12.2025 із урахуванням уже виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «30» червня 2026 року.

Суддя Р.В. Кисіль