Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №240/4389/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Житомир справа № 240/4389/26

категорія 106020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Романченка Є.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить:

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 (одного мільйону) гривень 00 копійок, згідно п.4 абз. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментально проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити, одноразову грошову винагороду в розмірі 1 000 000 (одного мільйону) гривень 00 копійок, згідно п.4 абз. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментально проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах під час воєнного стану».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходить службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_1 , військова частина НОМЕР_1 , уклавши контракт у віці до 25 років. Позивач безпосередньо брав участь у бойових діях у районах ведення воєнних дій сукупно понад шість місяців, що підтверджується відповідною довідкою військової частини. Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 позивач має право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн, оскільки відповідає всім встановленим умовам: проходить службу за контрактом, був прийнятий на службу до 25 років, понад шість місяців брав участь у бойових діях та не притягувався до кримінальної відповідальності.

Представник позивача звернувся до військової частини із заявою про нарахування та виплату винагороди, однак отримав відмову з мотивів нібито укладення контракту після набрання чинності постановою №153. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки контракт був укладений ще 05.08.2020, тобто до набрання чинності зазначеною постановою, а тому просить суд визнати дії військової частини протиправними та зобов`язати нарахувати і виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн грн.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи в порядку ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач був призваний на військову службу до введення воєнного стану та проходження військової служби позивача розпочалась 05.08.2020, тобто до воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022. Таким чином, позивач не відповідає одному з критеріїв, встановлених п. 4 Постанови № 153 для виплати одноразової грошової винагороди.

Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він вказав, що твердження наведені у відзиві не можуть братися судом до уваги та є такими, що не несуть жодних правових наслідків.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України та проходить військову службу у Збройних Силах України.

Згідно з довідкою №08/1811 від 14.10.2025, позивач проходить військову службу за контрактом.

Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, головний сержант ОСОБА_1 у періоди з 19.10.2023 по 07.02.2024, з 17.05.2024 по 25.08.2024 та з 05.12.2024 по 04.07.2025 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Покровському районі Донецької області та в Вовчанській міській громаді Чугуївського району Харківської області та Костянтинівській міській територіальній громаді Краматорського району Донецької області.

Представник позивача звернувся до начальника військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Листом військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відсутність підстав для виплати вказаної винагороди, посилаючись на те, що позивач не підпадає під дію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національної гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану", так як уклав контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України 05 серпня 2020 року, тобто до набрання чинності цієї постанови.

Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

При вирішенні спору, суд виходить з такого.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.

У подальшому, Указами Президента України воєнний стан неодноразово продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом ч.ч.1, 3 ст.1 цього Закону, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 6 ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.14 ст.2 Закону №2232-XII).

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону 2232-ХІІ, Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно з ч.1 ст.9 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-XII).

Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі - Постанова №153).

Пунктом 3 цієї Постанови установлено, що учасникам експериментального проекту є, зокрема: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Відповідно до п.4 Постанови №153 установлено, що:

- громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу; проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу «молодший лейтенант»; проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Спірним питанням у межах розгляду цієї справи є право позивача на отримання грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Виходячи зі змісту наведених правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, слідує висновок, що абз.2 п.4 Постанови №153 пов`язує право на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах із сукупністю таких юридичних фактів: належність військовослужбовця до осіб рядового, сержантського або старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань або правоохоронних органів спеціального призначення; вік до 25 років на момент прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану; проходження військової служби станом на дату набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025 року); безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій; відсутність випадків притягнення до кримінальної відповідальності, дворазового або більшого притягнення до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення чи дисциплінарних стягнень за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії яких не закінчився.

При цьому, розмір виплати залежить від тривалості безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій станом на 13.02.2025 року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Як слідує з матеріалів справи, позивач проходить військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) з 24.07.2023 по теперішній час, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 14.10.2025 року №08/1811.

Позивач прийнятий на військову службу за контрактом 05.08.2020 року у віці 19 років.

Станом на 13.02.2025 року, тобто на дату набрання чинності Постановою №153, та станом на дату ухвалення цього рішення, позивач продовжує проходити військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

За позивачем не обліковано випадків притягнення до кримінальної відповідальності, до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, дисциплінарних стягнень за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії яких не закінчився.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що позивач не підпадає під дію абз.2 п.4 Постанови №153 на тій лише підставі, що контракт про проходження військової служби укладений ним 05.08.2020 року, тобто до запровадження в Україні воєнного стану. Положення абз.2 п.4 Постанови №153 пов`язує право на отримання винагороди із сукупністю установлених цією нормою юридичних фактів, серед яких визначальними є вік військовослужбовця на момент прийняття або призову на військову службу (до 25 років), факт проходження ним військової служби станом на дату набрання чинності Постановою №153 та тривалість безпосередньої участі у бойових діях.

Системне тлумачення абз.2 п.4 Постанови №153 у взаємозв`язку з ч.8 ст.23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» дає підстави для висновку, що військовослужбовець, який на момент прийняття на військову службу не досяг 25-річного віку, продовжує проходити військову службу станом на 13.02.2025 року на підставі контракту, дія якого продовжена у зв`язку із запровадженням воєнного стану, та брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, не позбавляється можливості претендувати на винагороду на тій лише підставі, що первинне підписання контракту відбулося до 24.02.2022 року.

Інше тлумачення абз.2 п.4 Постанови №153 ставило б у нерівне правове становище військовослужбовців, які на момент прийняття на військову службу не досягли 25-річного віку, продовжують проходити військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях, виключно за критерієм дати первинного підписання контракту, що не відповідає меті прийняття Постанови №153, спрямованої на підвищення мотивації до проходження військової служби окремими категоріями громадян України під час воєнного стану.

Суд наголошує на положеннях ст. 65 Конституції України про те, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Цьому громадянському обов`язку кореспондує обов`язок Держави виплачувати гідне грошове забезпечення військовослужбовцю, а в умовах воєнного стану вага виконання обома сторонами (громадянами/державою) власних обов`язків невимовно зростає адже ціною виконання таких обов`язків для обох сторін стає життя/збереження державності нашої Батьківщини.

Також суд у цій справі нагадує, що справедливість є основоположним принципом права, що забезпечує домірність між вкладеним і отриманим, переважаючи над формальним дотриманням норм, що відображено ще у римській максимі Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem - у всіх юридичних справах правосуддя та справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права.

Відповідно до довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №08/5 від 16.01.2026 виданої головному сержанту ОСОБА_1 , він дійсно в період з 19.10.2023 по 07.02.2024, з 17.05.2024 по 25.08.2024 та з 05.12.2024 по 04.07.2025, брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Згідно посвідчення серії УБД, виданого 08.04.2024, позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.

Таким чином, станом на дату набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025) тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій становить більше шести місяців.

Матеріали справи не містять доказів притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився. Доказів протилежного суду не надано та відповідачем не спростовано.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач, звернувшись до військової частини, дотримався обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Згідно зі статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Ю. Романченко

30.06.26