Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №160/10021/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року Справа № 160/10021/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЮркова Е.О.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

20 квітня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.02.2019 року по 30.03.2026 року включно;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.02.2019 року по 30.03.2026 року включно у сумі 474 152 гривні 00 копійок.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що з 24.02.2014 року по 24.02.2019 року та з 26.02.2022 року по 31.10.2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу від 22.02.2019 року №40 позивача 24.02.2019 року звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту. Проте у період проходження військової служби позивачу не у повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення. 31.03.2026 року на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 20.11.2024 року у справі №160/7423/24 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосування базового місяця січень 2008 року у загальній сумі 84638,95 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%. Також 31.03.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 року у справі №160/7424/24 відповідачем виплачено позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 26.02.2022 року по 31.10.2022 року у загальній сумі 58827,50 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 24.02.2019 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 31.03.2026 року, то відповідачем затримано розрахунок з 25.02.2019 року по 30.03.2026 року. Вказує, що допущена відповідачем затримка розрахунку при звільненні є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме – виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 23.04.2026 року відкрито провадження у справі № 160/10021/26, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем 05.05.2026 року подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України здійснюється у відповідності до вимог Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (з 01.03.2018 року, до цього – постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294), наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260. Вищезазначеними керівними наказами не передбачена виплата компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Разом з цим питання компенсації регулює чинний Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». По суті вказаний діючий закон перешкоджає на підставі ст. 7 КАС України застосовувати аналогію закону і вимагає відмови у задоволенні позовних вимог щодо «нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки», що притаманно трудовим відносинам і нормам КЗПП України. Зазначені виплати визначені в Кодексі законів про працю України для працівників (не військовослужбовців). Оскільки позивач не є працівником, а військова частина не є власником або уповноваженим органом, оскільки на позивача не розповсюджуються норми КЗПП, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо нарахування і виплати «середнього заробітку за час затримки розрахунку».

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.02.2019 року №40 ОСОБА_1 з 24.02.2019 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.11.2024 року у справі №160/7423/24 позов ОСОБА_1 задоволений частково, постановлено:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року з урахуванням виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 22.02.2019 року включно;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 22.02.2019 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації (індексації-різниці) відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2022 року №45 ОСОБА_1 з 26.02.2022 року зарахований до списків особового складу частини та всі види забезпечення, призначений на посаду.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31.10.2022 року №328 ОСОБА_1 з 31.10.2022 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 року у справі №160/7424/24 позов ОСОБА_1 задоволено, ухвалено:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 26.02.2022 року по 31.10.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані 30 днів щорічної основної відпустки за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 26.02.2022 року по 31.10.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані 30 днів щорічної основної відпустки за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 20.11.2024 року у справі №160/7423/24 та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 року у справі №160/7424/24 ОСОБА_1 31.03.2026 року здійснено виплату у розмірі 84638,95 грн. та 58827,50 грн., відповідно, що підтверджено випискою по картці за 31.03.2026 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Згідно статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції, чинній на час звільнення позивача) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані КЗпП України.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає можливим застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20 січня 2021 року у справі № 240/12238/19, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20.

Так, у статті 116 Кодексу законів про працю України зазначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

В попередній редакції частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України була викладена наступним змістом: в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.

Відтак, вказаною нормою визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі, при відсутності спору щодо розміру таких сум, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).

Вказаний підхід, стосовно застосування статті 117 Кодексу законів про працю України, визначено Верховним Судом у постанові від 06.12.2024 року у справі № 440/6856/22.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року, та дійшла висновку, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Судом встановлено, що виплата перерахованого на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 20.11.2024 року у справі №160/7423/24 грошового забезпечення позивачу проведена 31.03.2026 року у розмірі 84638,95 грн. замість 22.02.2019 року (день звільнення).

На виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 року у справі №160/7424/24 виплата перерахованого грошового забезпечення позивачу проведена 31.03.2026 року у розмірі 58827,50 грн. замість 31.10.2022 року (день звільнення).

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби – в день його звільнення.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, відповідно до пункту 2 якого середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 Порядку № 100 встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Згідно із абзацом першим пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарних числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 № 129 від 02.05.2019 року грошове забезпечення ОСОБА_1 за грудень 2018 року складає 10976,32 грн., за січень 2019 року складає 10976,32 грн.. Отже середньоденне грошове забезпечення складає 354,07 грн.

Згідно з довідкою про доходи військової частини НОМЕР_1 грошове забезпечення ОСОБА_1 за серпень 2022 року складає 23441,66 грн., за вересень 2022 року складає 34012,50 грн.. Отже середньоденне грошове забезпечення складає 941,87 грн.

Щодо визначення судом фіксованої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період до 19.07.2022 року, то суд вважає за необхідне вказати на необхідність врахування правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24 грудня 1999 року №13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18 та взяти до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Також Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 84638,95 грн. (сума виплачених коштів за рішенням суду) / 439046,80 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 = 19,28%. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 19,28% становить: 354,07 грн. (середньоденний заробіток)* 19,28% = 68,26 грн.; 68,26 грн. *1242 (днів затримки розрахунку) = 84778,92 грн. (за період з 22.02.2019 року до 19.07.2022 року).

За період з 31.10.2022 року грошове забезпечення за час затримки по день розрахунку при звільненні, яке підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_1 складає: 941,87 грн. (середньоденна заробітна плата позивача)* 181 (днів затримки розрахунку) = 170478,47 грн.

Отже, грошове забезпечення за час затримки по день розрахунку при звільненні, яке підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_1 складає: 419,61 грн. (в день) х 28 днів = 255257,39 грн.

Також, судом взято до уваги, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.02.2019 року №40 ОСОБА_1 з 24.02.2019 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.10.2022 року №328 ОСОБА_1 з 31.10.2022 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Проте до суду позивач звернувся лише 21.03.2024 року. Таке зволікання з вирішення питання щодо нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані 30 днів щорічної основної відпустки за 2022 рік призвело до затримки виплати та збільшення часу затримки розрахунку.

З огляду на викладені обставини, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд доходить висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 255257,39 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребовує названі документи та матеріали, а якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів (частина 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст.9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ІК в ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати ротиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.02.2019 року по 30.03.2026 року включно.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.02.2019 року по 30.03.2026 року у сумі 255257,39 грн.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 29 червня 2026 року.

Суддя Е.О. Юрков