Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №160/4792/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року Справа № 160/4792/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Букіна Л.Є.,

за участю: секретаря судового засідання Котляревська Г.С.,

представника відповідача - Таранова У.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

У С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.12.2025 року №0702630708.

В обґрунтування позовних вимог та у заявах по суті спору позивач зазначив, що вважає прийняте за результатами фактичної перевірки податкове повідомлення-рішення протиправним, з огляду на порушення порядку призначення фактичної перевірки та відсутність порушень норм Податкового кодексу України з боку позивача при здійсненні господарської діяльності, які встановлені під час перевірки. Зокрема, позивач вважає, що наказ про проведення фактичної перевірки не відповідає положенням Податкового кодексу України, оскільки з його змісту неможливо встановити, що саме слугувало підставою для призначення такої перевірки. Також позивач зазначив, що у спірному податковому повідомленні-рішенні відсутній будь-який розрахунок формування суми 8 010 289,06 грн, не наведено перелік товарів та не визначено їх індивідуалізовані показники. Наголошує, що жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження обставин факту реалізації складної побутової техніки без наявності документів в паперовій та/або електронній формі на суму 8010289,06 грн. матеріали проведення фактичної перевірки не містять.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, посилався на те, що спірне рішення є законним та обґрунтованим, складеним на підставі та у відповідності до норм чинного законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування, з огляду на те, що перевіркою встановлено неведення у порядку, передбаченому законодавством обліку товарних запасів за місцем їх реалізації та зберігання, на які не надано первинні документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарів на загальну суму 8 010 289,06 грн, чим порушено п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази, які долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено, що позивач є суб`єктом господарювання, фізичною особою-підприємцем, основним видом діяльності якого є роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах (код КВЕД 47.71).

Позивач здійснює господарську діяльність, у тому числі, в магазині, за адресою: АДРЕСА_1 .

працівниками ГУ ДПС в Дніпропетровській області, на підставі наказу на проведення фактичної перевірки №6740-п від 04.11.2025 та направлень на проведення перевірки від 04.11.2025 №10957 та №10958 проведено фактичну перевірку магазину за адресою: м. Кривий Ріг, проспект Гагаріна,8 (р-н 95 кварталу).

Підставою для проведення фактичної перевірки у наказі зазначено, зокрема, пп. 80.2.2, 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 ПК України.

Про отримання позивачем наказу та ознайомлення з направленнями на перевірку свідчить вчинений позивачем запис у наказі про проведення фактичної перевірки.

За результатами перевірки складено Акт фактичної перевірки від 17.11.2025 №4863/ Ж5/04/36/07/08/РРО/2413002848, в якому зафіксовано порушення позивачем п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР, а саме: не ведення в порядку, встановленому законодавством обліку товарних запасів за місцем їх реалізації та зберігання на загальну суму 8 010 289,06 грн. Так, в ході проведення перевірки встановлено продаж складної побутової техніки, а саме з 18.08.2023 здійснювався продаж іграшок машина на радіокеруванні та не ведення обліку товарних запасів в порядку встановленому законодавством на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювання продажу лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку на загальну суму 8 010 289,06 грн., згідно опису товару та наданих інформаційних баз ДПС СОД РРО

На підставі Акту та встановлених порушень, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.12.2025 року №0702630708, згідно з яким до позивача, за порушення п.12 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (реалізація товарів без відповідних документів, що підтверджують їх облік та походження), застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 8 010 289,06 грн. на підставі пп.54.3.3. п.54.3. ст.54 Податкового кодексу України та згідно ст.20 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Вказане рішення і є предметом розгляду у вказаному спорі.

Слід зазначити, що позивач виражає незгоду не тільки із висновками перевірки та суттю встановлених порушень, однак й зазначає, така перевірки проведена за відсутності на це законних підстав, оскільки:

- по-перше, наказ не містить посилання на будь-які повідомлення/інформацію про порушення позивачем законодавства, чи інші підстави, що спричинили необхідність призначення фактичної перевірки позивача, а лише констатує факт доцільності проведення фактичних перевірок, з метою контролю дотримання вимог чинного законодавства;

- по-друге, наказ не містить даних, на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) встановлені факти сумнівності у діяльності позивача; сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) встановлена податковим органом;

- у наказі зазначено іншу адресу господарського об`єкту.

Надаючи оцінку таким твердженням позивача суд зазначає, що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України в редакції на час спірних відносин).

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до положень підпунктів 19-1.1.4., 19-1.1.13. - 19-1.1.20 пункту 19-1.1.статті 19-1 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції: здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті, за додержанням порядку приймання готівки для виконання платіжних операцій (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, наявністю торгових патентів; здійснюють ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів і рідин, що використовуються в електронних сигаретах, оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами і рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та контроль за таким виробництвом; здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері; забезпечують контроль за прийняттям декларацій про максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію), встановлені виробником або імпортером, та узагальненням відомостей, зазначених у таких деклараціях, для організації роботи та контролю за повнотою обчислення і сплати акцизного податку; здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального; проводять роботу щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального; організовують роботу, пов`язану із замовленням марок акцизного податку, їх зберіганням, продажем, відбором зразків, з метою проведення експертизи щодо їх автентичності та здійснюють контроль за наявністю таких марок на пляшках (упаковках) з алкогольними напоями, пачках (упаковках) тютюнових виробів, ємностях (упаковках) з рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, під час їх транспортування, зберігання і реалізації; забезпечують контроль за дотриманням суб`єктами господарювання, які провадять роздрібну торгівлю тютюновими виробами, вимог законодавства щодо максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких виробів; забезпечують контроль за дотриманням суб`єктами господарювання, які провадять оптову або роздрібну торгівлю алкогольними напоями, вимог законодавства щодо мінімальних оптово-відпускних або роздрібних цін на такі напої.

За змістом підпунктів 20.1.4., 20.1.6., 20.1.9, 20.1.14, 20.1.19. пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки з використанням інформації та документів щодо результатів такої інвентаризації за наслідками таких перевірок або під час наступних заходів податкового контролю; у разі виявлення порушення вимог податкового чи іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, надсилати платникам податків письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій документів; застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пункту 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин (підпункт 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 ПК України).

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Пунктом 80.1 статті 80 ПК визначено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки (пункт 80.2 статті 80 ПК України).

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу (пункт 80.5 статті 80 ПК України).

Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Так, згідно із абзацами 1-4 пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

При цьому, абзац 5 пункту 81.1 статті 81 ПК України визначає, що непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється (абзац шостий підпункту 81.1 статті 81 ПК України).

За змістом абзаців 7-8 підпункту 81.1 статті 81 ПК України при пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Підстави призначення, обставини та порядок проведення фактичної перевірки визначено положеннями статті 80 ПК України.

Строки проведення фактичної перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.

Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Судом встановлено, що правовими підставами для призначення фактичної перевірки платника податків у наказі №6740-п від 04.11.2025 визначено підпункти 80.2.2 та 80.2. 7 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:

80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

80.2.7. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, сформованої у постанові від 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23 Верховний Суд зазначив, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

До того ж, Верховний Суд у цій справі також вказав, що Судова палата звертає увагу на правове формулювання пункту 80.2 статті 80 ПК України, контекст якої передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки. Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України закріплені обов`язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.

Тож, Верховний Суд зазначив про можливість зазначення у наказі про проведення фактичної перевірки декілька підстав, передбачених п. 80.2 ст. 80 ПК України, для проведення перевірки.

Щодо відсутності у наказі посилань на будь-які повідомлення/інформацію про порушення позивачем законодавства, чи інші підстави, що спричинили необхідність призначення фактичної перевірки позивача, суд зазначає таке.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, наказ ГУ ДПС у Дніпропетровській області «Про проведення фактичної перевірки» прийнятий №6740-п на підставі листа ДПС України від 23.10.2025 №25390/7/99-00-07-03-03-07 (вх..ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 23.10.2025 №6868/8), у якому вбачається, що у зв`язку із надходженням інформації від громадянина ОСОБА_2 щодо можливих порушень законодавства у торгівельній мережі під торговою маркою (брендом) «ТК-Міленіум».

Під час розгляду справи позивачем не заперечувалося, що у магазині під торговою маркою (брендом) «ТК-Міленіум» за адресою: м. Кривий Ріг, проспект Гагаріна,8 (р-н 95 кварталу), він здійснює підприємницьку діяльність, у зв`язку з чим зазначення у наказі технічної описки щодо вірної адреси господарського об`єкту не є підставою для скасування спірного рішення.

Таким чином, враховуючи, що у зверненні ОСОБА_2 йшлося про ймовірні порушення саме суб`єктами господарювання, що здійснюють торгівельну діяльність у магазині під торговою маркою (брендом) «ТК-Міленіум» за адресою: м. Кривий Ріг, проспект Гагаріна,8 (р-н 95 кварталу), а позивач є суб`єктом господарювання, який здійснює свою діяльність у приміщенні цього магазину, суд вважає, що контролюючим органом правомірно здійснено фактичну перевірку позивача.

Щодо відсутності у наказі даних, на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) встановлені факти сумнівності у діяльності позивача; сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) встановлена податковим органом.

Суд у цій справі встановив фактичну підставу для проведення фактичної перевірки позивача - звернення ОСОБА_2 .

Тобто, у контролюючого органу була наявна інформація про можливі порушення норм податкового законодавства суб`єктами господарювання, тому підстави для проведення фактичної перевірки об`єктивно існували.

У постанові від 20.12.2024 у справі № 560/2963/23, Верховний Суд розглядаючи справу у подібних відносинах, вказав, що саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки. У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.

Таким чином, незазначення у наказі №6740-п від 04.11.2025 фактичних підстав, як- то: конкретної інформації щодо звернення ОСОБА_2 про ймовірні порушення суб`єктами господарювання не є підставою для скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Тому, наведені вище доводи позивача суд вважає необгрунтованими.

Також суд вважає необгрунтованими доводи позивача про те, що наказ не містить будь-яких посилань на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім: «З метою здійснення контролю за дотриманням суб`єктами господарювання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій та дозвільних документів, вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цій та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки), дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками».

У пункті 58 постанові від 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, зазначив: «Реалізуючи мету, з якою ця справа розглядається у складі Судової палати, Верховний Суд формулює такий правовий висновок, який має забезпечити єдині підходи до оцінки правомірності наказів про призначення фактичних перевірок. У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Поcилання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним».

Як встановлено судом, правовими підставами для проведення перевірки позивача були п.п. 80.2.02 та п.п. 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 ПК України, що повністю узгоджується із формулюванням мети перевірки, що зазначена в наказі «здійснення контролю за дотриманням суб`єктами господарювання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій та дозвільних документів, вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цій та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки), дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками».

Отже, суд у цій справі вважає, що контролюючим органом дотримано приписи статті 81 ПК України щодо форми та змісту наказу №6740-п від 04.11.2025.

Відповідно відсутні підстави для визнання протиправним та скасування оскарженого рішення у зв`язку з процедурними порушеннями при призначенні та проведенні фактичної перевірки.

Щодо суті виявлених під час фактичної перевірки порушень слід зазначити таке.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон №265/95-ВР, дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Розділ ІІ Закону №265/95-ВР врегульовує питання порядку проведення розрахунків суб`єктами господарювання та статті 3 визначено обов`язки суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Відповідно до абзацу першого пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР (в редакції Закону України від 30 листопада 2021 року №1914-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень», далі Закон №1914-IX) суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Як указано в абзаці другому пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

У статті 2 Закону №265/95-ВР визначено, що термін «технічно складні побутові товари, що підлягають гарантійному ремонту» для цілей цього Закону вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про захист прав споживачів». Перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР встановлює обов`язок суб`єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців - за виключенням перелічених в абзаці другому цієї норми осіб) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). При цьому якщо до 01 січня 2022 року суб`єкт господарювання зобов`язаний був надати такі документи під час проведення перевірки, а після цієї дати (після викладення Законом №1914-IX положень Закону №265/95-ВР у новій редакції) такий обов`язок має бути виконаним саме на початок її проведення.

Матеріалами справи підтверджено, що в ході проведення перевірки встановлено продаж складної побутової техніки, а саме: з 16.08.2023 здійснювався продаж іграшок: машина на радіокеруванні, які підлягають гарантійному ремонту.

А тому, на позивача поширюються вимоги пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР.

Відповідальність суб`єктів господарювання за недотримання приписів пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР установлена у статті 20 цього Закону (зі змінами, внесеними Законом №1914-IX). Так до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Таким чином, за змістом наведених норм суб`єкт господарювання несе відповідальність за: 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) не надання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Тобто, стаття 20 Закону №265/95-ВР передбачає два самостійних склади правопорушення, за які окремо або в сукупності може бути застосована штрафна санкція.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 вересня 2025 року у справі №520/22949/24, від 16 жовтня 2025 року у справі №560/11395/24, від 21 січня 2026 року у справі №140/14221/24 та ін.

Суд наголошує, що фінансова санкція відповідно до статті 20 Закону №265/95-ВР у випадку позивача застосована у зв`язку із ненаданням під час проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку №496 він визначає правила ведення обліку товарних запасів та поширюється на фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку (далі - ФОП), які відповідно до Закону зобов`язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті) такого ФОП.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку №496 облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід`ємною частиною такого обліку.

ФОП, яка здійснює діяльність у декількох місцях продажу (господарських об`єктах), веде облік товарних запасів також за кожним окремим місцем продажу (господарським об`єктом) на підставі первинних документів, які підтверджують отримання товарів такою ФОП або окремим місцем продажу (господарським об`єктом), та/або первинних документів на внутрішнє переміщення товарів між ФОП та його окремими місцями продажу (господарськими об`єктами). Первинні документи на внутрішнє переміщення товарів є невід`ємною частиною такого обліку.

Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку №496 у цьому Порядку терміни вживаються в таких значеннях:

документи, які підтверджують облік та походження товарів - Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до цього Порядку (далі - Форма обліку), та первинні документи;

первинні документи - опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (найменування суб`єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) або код згідно з ЄДРПОУ суб`єкта господарювання, серія та номер паспорта/ номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару.

Опис залишку товарів на початок обліку складається в довільній формі та має містити інформацію про: найменування товарів, наявних у такої ФОП на дату набуття ним обов`язку щодо ведення обліку товарних запасів, кількості таких товарів (із зазначенням одиниці виміру) та їх вартості, самостійно визначеної ФОП.

Первинні документи, на підставі яких внесено записи до Форми обліку, є обов`язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації.

Пунктом 2 розділу ІІ Порядку №496 встановлено, що форма обліку ведеться за вибором ФОП у паперовій або в електронній формі.

Записи у Формі обліку ведуться в хронологічному порядку надходження або вибуття товарів (пункт 4 розділу ІІ Порядку №496).

Пунктом 9 розділу ІІ Порядку №496 заборонено продаж товарів, на які у місцях продажу таких товарів (господарських об`єктах) відсутні: первинні документи, записи про які внесено до Форми обліку; відповідні записи у Формі обліку про наявні первинні документи; первинні документи і записи у Формі обліку про такі первинні документи.

Відповідно до пункту 10 розділу ІІ Порядку №496 форма обліку, первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об`єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах.

Такі документи щомісячно групуються в хронологічному порядку їх відображення у Формі обліку та/або підшиваються для подальшого зберігання разом із Формою обліку, в якій інформацію про такі документи відображено.

Як регламентовано пунктом 11 розділу ІІ Порядку №496, форма обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, надаються посадовій особі контролюючого органу на її вимогу під час проведення перевірки. У разі якщо оригінали первинних документів відсутні у місці продажу, посадовій особі контролюючого органу можуть бути надані копії таких первинних документів з подальшим пред`явленням їх оригіналів до закінчення перевірки (за потреби).

Такі документи надаються особисто ФОП або особою, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті) такої ФОП.

Форма обліку в електронній формі на вимогу посадових осіб контролюючого органу має бути візуалізована у форматі, який дозволяє такій особі здійснити його перегляд та/або копіювання.

Слід зазначити, що підставою для висновку про порушення позивачем пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР є зафіксований в акті перевірки факт ненадання документів, які підтверджують облік та походження товарних запасів, які на момент перевірки знаходилися у місці продажу.

Суд повторно наголошує, що форма обліку та первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об`єкті), на що вказує пункт 10 розділу ІІ Порядку №496.

Під час розгляду справи позивачем долучено до матеріалів справи документи з обліку товарних запасів. Натомість, в акті перевірки вказано, що ні в паперовій, ні в електронній формі форму обліку товарних запасів під час перевірки надано не було. Проти означеного позивач не заперечив у заявах по суті. Тобто, вже саме по собі ненадання під час перевірки форми обліку товарних запасів у паперовій чи електронній формі свідчить про порушення порядку ведення обліку товарних запасів.

Отже, у справі відсутні докази того, що інспекторам під час перевірки були надані чи копії, чи оригінали документів, які підтверджують походження товарних запасів, які перебували на реалізації у магазині, а так само форму ведення обліку товарних запасів.

Також суд зауважує, що ПК України не встановлює, скільки часу має тривати фактична перевірка. Тож, її тривалість залежить від конкретних обставин якщо вирішено усі питання, задокументовано виявлені факти, оформлено акт, то посадові особи контролюючого органу самостійно визначають, чи можна перевірку завершувати.

За обставин цієї справи ненадання під час проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться в місці продажу, не дає підстав продовжувати проведення перевірки в інший день, адже факт ненадання документів відбувся.

Таким чином, оскільки пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР визначає момент обов`язку - документи мають бути в наявності на початок перевірки, а стаття 20 визначає момент фіксації порушення - якщо документів не надано під час перевірки, то за приписами статті 20 цього Закону накладається штраф, та у цьому логіка законодавця щодо встановлення відповідальності за ненадання під час перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), є простою і зрозумілою. Надання контролюючому органу документів пізніше (після завершення перевірки) не може бути способом уникнення від відповідальності, бо в іншому випадку нівелюються приписи Порядку №496.

Тому, надані позивачем до суду документи не можуть підтверджувати ту обставину, що облік товарів у місці продажу (господарському об`єкті) вівся на час проведення перевірки відповідно до правил, установлених Порядком №496.

На переконання суду, встановлені у справі обставини у межах доводів сторін та наданих суду доказів не дають підстав для висновку про неправомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення від 22.12.2025 року №0702630708, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 – відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 30.06.26 .

Суддя Л.Є. Букіна