Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №686/35662/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/35662/25

Провадження № 22-ц/820/1052/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Демчук В.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2026 року (суддя Заворотна О.Л.).

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

08 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої йому порушенням його права на справедливий суд внаслідок невиконання рішення суду в справі №686/17187/24, в порядку ч. 1 ст. 23, ст. 1167 та ст. 1173 ЦК України, ст.ст. 55, 56, ч.9 ст. 129, ст. 129-1 Конституції України.

Зазначав, що судове рішення у справі №686/17187/24 не виконано до дня звернення до суду з даним позовом. Моральна шкода, завдана позивачу, полягає у порушенні права на справедливий суд, з огляду на те, що ухвалені рішення не можуть бути не виконані, адже невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Розрахунок моральної шкоди здійснено позивачем за його вільним волевиявленням, з врахуванням рішень ЄСПЛ, та оцінено в розмірі 65000000 грн.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2026 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди в частині вимог за період з 03.12.2024 по 01.12.2025.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому, посилається на незаконність судового рішення.

Вказує, що судом порушено принцип українського правосуддя, в тому числі принцип правової визначеності, верховенства права, офіційного з`ясування обставин та суд спотворив та деформував право, за власною ініціативою переклав обов`язок доказування з відповідача, який несе відповідальність за бездіяльність правопорушника, на позивача.

Зазначає, що відповідач не надав жодного доказу на спростування своєї вини та презумпції завдавача шкоди, в тому числі і не робив заперечень та не надав доказів на зменшення суми заявленої моральної шкоди. Обставина, яка слугує підставою для завдання моральної шкоди позивачу, є порушення права на справедливий суд внаслідок тривалого невиконання судового рішення.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день, місце і час слухання повідомлені належним чином.

В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 19.09.2024 у справі №686/17187/24 стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 5299,89грн.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 03 грудня 2024 року змінено рішення Хмельницького міськрайонного суду від 19.09.2024 по справі №686/17187/24, зменшено розмір стягнутих з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат до 250,24 гривень.

12 лютого 2025 року Головне управління Казначейства отримало заяву ОСОБА_1 про виконання виконавчого листа виданого Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області від 11.02.2025 по справі №686/17187/24 щодо стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат в розмірі 250,24 гривень.

Виконавчий лист у справі №686/17187/24 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат в сумі 250,24 гривень з 18.02.2025 перебуває на виконанні у Державній казначейській службі України.

Відповідно до листів Міністерства фінансів України від 04.03.2025, 01.04.2025, 30.04.2025, 27.10.2025 за результатом розгляду листів Державної казначейської служби України від 18.02.2025 № 5-05-1-05/3710, від 20.03.2025 № 5-05-1-05/6386, від 25.04.2025 № 5-05-1-05/9103, від 02.06.2025 № 5-05-1-05/12017, від 18.11.2025 № 5-05-1-05/25512щодо збільшення бюджетних призначень на 2025 рік та збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504040 бюджетні призначення на 2025 рік розприділено повністю, тому виділити додаткові асигнування для Казначейства немає можливості.

Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням судового рішення у справі №686/17187/24 в період з 02 грудня 2025 року по 08 грудня 2025 року, суд першої інстанції мотивував недоведеністю позовних вимог.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема обов`язковість судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, встановлено Порядком №845 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 35 Порядку № 845, ДКСУ здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

У постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23), ухвалу Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 61-28299св18), постанови Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20), від 01 березня 2023 року у справі № 496/1691/19 (провадження № 61-12320св22)).

За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання з відшкодування моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17 (провадження № К/9901/59673/18), від 30 січня 2018 року в справі 804/2252/14, від 20 лютого 2018 року в справі № 818/1394/17, від 25 січня 2022 року в справі № 686/13686/21 (провадження № 61-20345св21), від 07 вересня 2022 року в справі № 686/19070/21 (провадження № 61-3106св22), від 07 вересня 2022 року в справі № 686/19910/21 (провадження № 61-4426св22), від 26 вересня 2022 року в справі № 686/29071/21 (провадження № 61-7398св22), від 27 жовтня 2022 року в справі № 686/20441/21 (провадження № 61-3969св22).

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до статті 48 ЦПК України, позивачем і відповідачем у цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За статтею 58 ЦПК України, держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади), або через представника.

А тому, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема й представляти державу в суді. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують незаконність дій чи бездіяльність Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та заподіяння такими діями чи бездіяльністю моральної шкоди у заявленому позивачем розмірі.

Доводи апеляційної скарги, у тому числі щодо порушення його права на судовий захист внаслідок невиконання судового рішення, не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням судового рішення у справі.

Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 червня 2026 року.

Суддя-доповідач І.В. П`єнта

Судді: А.П. Корніюк

О.І. Талалай