Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №686/29478/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/29478/25

Провадження № 22-ц/820/1511/26

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,

секретар: Шевчук Ю.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «УкрСиббанк» на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2026 року (суддя Стефанишин С.Л.) за позовом акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права іпотекодержателя та недійсності договору купівлі-продажу.

в с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року позивач звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права іпотекодержателя та недійсності договору купівлі-продажу.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.10.2025 року було відкрито провадження та справу призначено до підготовчого судового засідання.

23 квітня 2026 року акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернулося до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, квартиру, загальною площею 91,2 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 із забороною суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно (державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Хмельницькій міській, районним державним адміністраціям; акредитованим суб`єктам; державним та приватним нотаріусам) вносити будь-які зміни (записи), окрім запису про накладення арешту, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації, скасування реєстрації речових прав та їх обтяжень, у тому числі, з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень стосовно квартири що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 91,2 кв.м.

Заяву мотивовано тим, що з урахуванням заявлених позовних вимог, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Оскільки між сторонами дійсно виник спір та існує загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог. Записи про вилучення обтяжень спірної квартири були виконані на підставі підроблених документів, про що банку стало відомо в ході виконання судового рішення про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Суд керувався відсутністю доказів на підтвердження того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, у зв`язку з чим суд дійшов до висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою належним чином та задоволенню не підлягає.

В апеляційній скарзі АТ «УкрСиббанк» посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, та ухвалити рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що ухвала суду про відмову у забезпеченні позову є помилковою. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції не врахував характер спірних правовідносин та наявність очевидного ризику утруднення виконання можливого рішення суду. ОСОБА_2 , достовірно знаючи про наявність боргу за кредитним договором та про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у разі не погашення простроченої заборгованості, здійснив відчуження нерухомості на користь іншої особи при цьому не звертався до банку з заявою про надання згоди на відчуження квартири.

При цьому у державних реєстрах відсутні записи про обтяження спірного нерухомого майна, що створює реальну можливість його повторного відчуження під час розгляду справи.

Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, а тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Судом встановлено, що у провадженні Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області перебуває цивільна справа за позовом акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права іпотекодержателя та недійсності договору купівлі-продажу.

23 квітня 2026 року до суду надійшла заява АТ «УкрСиббанк» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, квартиру, загальною площею 91,2 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 із забороною суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно (державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Хмельницькій міській, районним державним адміністраціям; акредитованим суб`єктам; державним та приватним нотаріусам) вносити будь-які зміни (записи), окрім запису про накладення арешту, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації, скасування реєстрації речових прав та їх обтяжень, у тому числі, з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень стосовно квартири що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 91,2 кв.м. В обґрунтування заявлених вимог вказує на те, що відповідачем ОСОБА_1 подано позовну заяву про визнання права власності та зняття арешту з майна, та стало відомо про вилучення записів про іпотеку та заборону відчуження вказаної вище квартири.

Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виходив із того, АТ «УкрСиббанк» не доведено необхідність застосування заходів забезпечення позову у зв`язку з відсутністю належних та обґрунтованих доказів того, що відповідачі вчинятимуть дії, які можуть спричинити відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову в разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17).

У постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року в справі № 361/8953/21 зазначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Отже, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Тому при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові від 12 липня 2022 року в справі № 910/8482/18 (910/4866/21) Верховний Суд виснував, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору. Зазначено, що такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 755/12931/23 та від 11 грудня 2024 року у справі № 760/18839/23.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зауважує, що заходи забезпечення позову можуть бути вжиті не тільки за умови наявності негативних ризиків для позивача, які мають існувати на час вжиття таких заходів, а й з урахуванням мети забезпечення позову, яка декларується статтею 149 ЦПК України, тобто задля уникнення складнощів виконання рішення суду.

Як вбачається із матеріалів справи, квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 91,2 кв. м є предметом спору за позовом банку до відповідачів.

В державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні записи щодо обтяження її іпотекою та заборони її відчуження, що не перешкоджає вільно розпорядитися нею на власний розсуд, в тому числі й відчужити спірну квартиру третім особам.

Заходи забезпечення позову носять індивідуальний характер, є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку.

Звертаючись з відповідною заявою, позивач обґрунтовував її тим, що забезпечення позову у вигляді обтяження нерухомого майна арештом направлено саме на недопущення переходу права власності на спірне нерухоме майно, що може істотно утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22 звернуто увагу на те, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Суду першої інстанції було надано достатньо доказів і наведено значимі факти того, що захист прав та інтересів позивача у зазначеній справі є неможливим без вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне майно.

З огляду на наведене, обґрунтованими є доводи АТ «УкрСиббанк» про те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру може істотно ускладнити чи унеможливити виконання в майбутньому рішення суду, а також забезпечити ефективний захист і поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Запропоновані позивачем заходи забезпечення позову є дієвою та оптимальною процесуальною дією щодо охорони матеріально-правових інтересів АТ «УкрСиббанк» і попередження потенційно-можливих недобросовісних дій з боку відповідача чи пов`язаних з ним осіб щодо вчинення правочинів з відчуження спірного майна.

Суд першої інстанції обставини щодо застосування у цій справі заходів забезпечення позову належним чином не дослідив, не врахував наявність між сторонами спору про визнання права іпотекодержателя та недійсності договору купівлі-продажу, а також існування підстав для вжиття заходів забезпечення позову, які є доцільними та співмірними із предметом позову і усунуть ризики порушення прав позивача та утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Отже, відмовляючи АТ «УкрСиббанк у забезпеченні позову в зазначеній справі, місцевий суд в порушення вимог статей 149, 158 ЦПК України дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для вжиття відповідних заходів шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно, так як у відповідача існує реальна можливість вільно розпорядитися ним на власний розсуд, чим може нівелюватися функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів позивачки, які вона захищає в межах даної судової справи.

Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивачки щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і породження нових спорів, що не відповідає завданню цивільного судочинства. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу.

Водночас суд апеляційної інстанції зауважує, що за змістом статті 151 ЦПК України від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

Арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22).

Отже, арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.

За наведених обставин, враховуючи предмет спору у цій справі, не є необхідним і співмірним додатково забороняти суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно (державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Хмельницькій міській, районним державним адміністраціям; акредитованим суб`єктам; державним та приватним нотаріусам) вносити будь-які зміни (записи), окрім запису про накладення арешту, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації, скасування реєстрації речових прав та їх обтяжень, у тому числі, з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень стосовно квартири що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 91,2 кв.м.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувана ухвала суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно, не відповідає матеріалам справи та вимогам статей 260, 263 ЦПК України, постановлена з порушенням норм процесуального права, що в силу статті 376 ЦПК України є підставою для її скасування з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

Постанова апеляційного суду, яка прийнята з такого процесуального питання, як вжиття заходів забезпечення позову, не стосується вирішення спору по суті та не є остаточним судовим рішенням у справі, тому відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд.

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 91,2 кв.м реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3323684668040.

В решти заяви відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30 червня 2026 року.

Судді: Т.О. Янчук

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк