Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №336/1004/15-ц — Запорізький апеляційний суд

Суд: Запорізький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 23 червня 2026 р.

Справа: №336/1004/15-ц

Суддя: Трофимова Д. А.

Дата документу 24.06.2026 Справа № 336/1004/15-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/1004/15-ц Головуючий у 1-й інстанції: Худіна О.О.

Провадження № 22-ц/807/1318/26-2 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Подліянової Г.С.

при секретарі: Бєловій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_2 , в особі представника - адвоката Литвинець Юрія Володимировича, про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, боржник - ОСОБА_1 ,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, просила суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття; а також кошти на утримання дружини в розмірі 1000 грн щомісячно до досягнення дитиною 3-річного віку.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2015 року у справі № 226/1004/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 щомісячно аліменти у розмірі 1/4 частини доходу на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 10.02.2015 року та до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Стягнуто з ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_2 щомісячно 1/6 частину його доходу, починаючи з 19.02.2015 року до досягнення дитиною 3-річного віку (до ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

У грудні 2025 року ОСОБА_2 , в особі представника - адвоката Литвинець Ю.В., звернулася до суду з заявою про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, просила суд зобов`язати ОСОБА_1 подати у 30-денний строк звіт про виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2015 у справі № 336/1004/15-ц.

Мотивувала заяву тим, що відповідач майже 10 років навмисно не виконує рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2015 у справі № 226/1004/15-ц, навіть після вжитих до нього держвиконавцем заходів, зокрема накладення штрафу. Невиконання рішення суду призводить до порушення права дитини бути забезпеченою її батьком.

Вважає, що за відсутності такого заходу судового контролю як зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, воно залишиться невиконаним.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року заяву ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Литвинець Юрій Володимирович, про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 протягом 30 днів з дня отримання копії ухвали подати до суду звіт про виконання судового рішення від 13 березня 2015 року по справі № 336/1004/15-ц (провадження 2/336/1002/2015).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого 2026 року зобов`язано боржника ОСОБА_1 подати у шістидесятиденний строк з моменту вручення йому ухвали суду звіт про виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року у справі №336/1004/15-ц, пр. 6/336/463/2025.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави штраф у розмірі 20 (двадцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 66 560 гривень 00 копійок.

Роз`яснено, що у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 453-2 ЦПК України, а також застосовує до такого боржника захід процесуального примусу у виді штрафу.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2026 року зобов`язано ОСОБА_1 подати у дев`яностоденний строк з моменту вручення йому ухвали суду звіт про виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року у справі №336/1004/15-ц, пр. 6/336/463/2025.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави штраф у розмірі 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 99 840 гривень 00 копійок.

Не погоджуючись із ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2026 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в 2015 році з незрозумілих причин позивачка вирішала стягнути з нього аліменти у судовому порядку.

Коли він був офіційно працевлаштованим, з нього утримувались аліменти через бухгалтерію, а коли він працював не офіційно або працював за межами України, він надавав гроші на утримання дитини безпосередньо позивачу.

З початком війни позивачка разом з донькою регулярно перебуває за межами України. Одного разу під час телефонної розмови ОСОБА_2 повідомила йому, що хоче вирішити питання з позбавлення його батьківських прав, оскільки їй не зручно звертатись до ОСОБА_1 для отримання від нього нотаріальних дозволів на переміщення дитини та інших заяв, які він як батько повинен надавати.

В подальшому він дізнався, що в червні 2025 року ОСОБА_2 подала до суду позов про позбавлення його батьківських прав, після чого в його бік почався відвертий шантаж. ОСОБА_2 наполягала щоб він визнав позов про позбавлення батьківських прав, тоді вона відкликає виконавчий лист з приводу стягнення аліментів.

Зауважує, що з реєстру судових рішень він дізнався, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04.12.2025 року було вирішено питання про прийняття до провадження заяви ОСОБА_2 про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2015 року. Не отримавши з об`єктивних причин ухвалу суду від 04.12.2025 року, він не мав реальної можливості надати свої пояснення щодо заяви ОСОБА_2 . До того ж, вказана ухвала не підлягає оскарженню.

Також зазначає, що 28.09.2025 року внаслідок ракетного обстрілу було пошкоджено багатоповерховий будинок АДРЕСА_1 . Відповідно до акту комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, від 11.11.2025 року квартира АДРЕСА_2 не придатна для проживання та підлягає відновленню шляхом проведення капітального ремонту.

Повідомляє, що внаслідок ракетного обстрілу 28.09.2025 року отримав дуже серйозні поранення його батько, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок множинних переломів кісток скелета з ушкодженням внутрішніх органів.

Зауважує, що з 28.09.2025 року, коли внаслідок ракетного обстрілу, був пошкоджений будинок, в якому він був зареєстрований, він фактично мешкав за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки іншого житла він не має.

Крім того, жодних документів із суду першої інстанції він не отримував, не був обізнаний про подання ОСОБА_2 заяви про встановлення судового контролю.

Наголошує, що він продовжує регулярно сплачувати аліменти на утримання доньки.

Повідомляє, що заборгованість зі сплати аліментів утворилась через те, що він тривалий час працював за межами України і сплачував ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки шляхом грошових переказів із-за кордону, або шляхом надання їй готівкових коштів (як особисто, так і через його матір). Проте, з огляду на повне руйнування квартири були знищені документи, які б могли підтвердити часткову сплату аліментів за певні періоди.

Звертає увагу, що він не заперечує щодо наявності у нього обов`язку зі сплати аліментів на утримання доньки й наразі ним вживаються всі можливі заходи задля якнайшвидшого погашення заборгованості по аліментам. Наразі він регулярно сплачує аліменти на утримання доньки, про що ним було вже подано відповідний звіт про виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2015 року справі №336/1004/15-ц.

Зауважує, що він перебуває у вкрай скрутному матеріальному становищі, що насамперед проявляється у відсутності постійного заробітку, грошових коштів та інших майнових засобів, що необхідні для задоволення найнеобхідніших потреб та придбання речей першої необхідності, продуктів харчування, медичних ліків, одягу, тощо.

Зазначає, що боржник повинен надати звіт про виконання рішення суду про стягнення аліментів, ухваленого у 2015 року, а не звіт про виконання ухвали суду, яка постановлена у 2025 році, як зобов`язав його суд. Крім того, по тексту оскаржуваної ухвали від 13.04.2026 року вбачається, що суд першої інстанції зобов`язав боржника подати звіт про виконання судового рішення протягом 30 днів з дня отримання копії вказаної ухвали, а в резолютивній части постановляє про подання звіту у дев`яностоденний строк з моменту вручення йому ухвали.

Від ОСОБА_2 , в особі представника - адвоката Литвинець Ю.В., на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначає, що при зверненні до суду із заявою про встановлення судового контролю, сторона позивача дотрималась вимог процесуального закону. Відповідач означене в апеляції не заперечує та дії суду в цій частині не оскаржує.

З матеріалів заяви представника позивача та матеріалів виконавчого провадження суд першої інстанції встановив, що відповідач не виконав (не виконує) рішення суду у частині стягнення на користь позивачки аліментів щомісячно. Проти вказаних обставин відповідач ОСОБА_1 не заперечує. Таким чином, у суду першої інстанції станом на час розгляду заяви позивачки вже була інформація, з метою отримання якої суд зобов`язав відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Також, ухвала суду першої інстанції узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що наведена у постанові від 26.01.2021 по справі №611/26/17, підтриману у постанові від 19.08.2024 у справі №640/24801/19, відповідно до якої «обов`язковість судового рішення» означає, що воно буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

Звертає увагу, що з урахування положень ст.ст. 353, 453-2, 453-4 ЦПК України, ухвала суду від 13.04.2026 у частині зобов`язання ОСОБА_1 подати у 90-денний строк з моменту вручення йому ухвали звіт про виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2015 (про що зазначено у мотивувальній частині ухвали) – є остаточною та оскарженню не підлягає. Тому, суд апеляційної інстанції, у будь-якому випадку, не має повноважень для перевірки доводів апеляційної скарги у відповідній частині, навіть за наявності описки в резолютивній частині оскарженого судового рішення. Суд першої інстанції ще не розглянув звіт з виконання рішення суду, який, як стверджує апелянт, він надав суду.

Надання саме в цьому апеляційному провадженні оцінки доводам апелянта з приводу виконання рішення суду без їх перевірки судом першої інстанції буде передчасним, не відповідатиме завданню цивільного судочинства.

При цьому, наявність описки, допущеної у резолютивній частині оскарженої ухвали «…. Звіт про виконання ухвали…» не звільняє боржника від подання звіту щодо виконання саме рішення суду. Такий обов`язок боржник ОСОБА_1 у строки, визначені ухвалою від 18.12.2025 не виконав, і, очевидно, розуміє, що судом була допущена описка. Із заявою про роз`яснення судового рішення у цій частині боржник до суду не звертався.

Відсутність постійного заробітку, грошових коштів та майнових засобів, смерть батька відповідача не є поважними причинами для невиконання ухвали суду про надання звіту з виконання рішення суду, та, відповідно, не може бути підставою для скасування ухвали про застосування процесуального примусу у вигляді штрафу, який застосовується судом на підставі імперативної норми процесуального закону.

Вказує, що представник позивача виконав обов`язок щодо надсилання відповідачу копії заяви про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення. Утім, відповідач ОСОБА_1 указане відправлення свідомо не захотів отримати. Крім того, ОСОБА_1 , якому відомо, що відносно нього відкрито виконавче провадження з виконання рішення суду про стягнення аліментів, тобто, має місце стадія виконання рішення суду у цій справі - не повідомляв суд першої інстанції чи державного виконавця про зміну місця проживання чи адреси для листування. Також, він не повідомляв про це й у справі про позбавлення його батьківських прав (справа №336/5174/25).

З огляду на це, доводи відповідача про те, що суд першої інстанції не виконав обов`язок повідомити боржника про судове провадження та не направив йому ухвали за адресою, вказаною в апеляції, але яку він суду не повідомляв, є необґрунтованими. Апелянт не навів об`єктивні причини неможливості отримання на поштовому відділені належної йому поштової кореспонденції як від позивача, так і від суду. При цьому, ОСОБА_1 був повідомлений смс-повідомленням про надходження кореспонденції на його ім`я на номер телефону НОМЕР_1 , вказаний у накладній, копія якої є у справі.

Крім того, відповідачу та його представнику ОСОБА_4 було відомо про встановлення судового контролю у цій справі, що підтверджується копіями процесуальних документів у справі 336/5174/25.

З огляду на це, твердження апелянта про те, що він не був обізнаний про подання заяви про встановлення судового контролю, не відповідають дійсності та спростовуються наданими доказами.

Зауважує, що ухвала суду першої інстанції від 09.02.2026 була повернута суду з відміткою на конверті «адресат відсутній», що, відповідно до приписів ст. 272 ЦПК України свідчить про вручення поштового повідомлення від суду. Таким чином, ухвалу суду від 09.02.2026 слід вважати врученою, та у зв`язку із цим у відповідача виник обов`язок виконати це судове рішення, надати суду протягом 60-ти днів звіт про виконання рішення суду. Однак, ОСОБА_1 не надав суду звіт у строки, визначені судом.

Зважаючи на такі обставини, а також пояснення апелянта, відповідно до яких він не проживає за адресою, повідомленою ним суду раніше, та враховуючи те, що ОСОБА_1 не вжив заходів щоб повідомити суд про «нову» адресу місця проживання чи адресу для листування, і не змінив місце реєстрації, - слід дійти висновку, що всі судові рішення, направлені ОСОБА_1 за адресою, наявною у справі, на той час були вручені, зокрема, й тоді, коли на поштових відправлення було проставлено позначку «за закінченням терміну зберігання».

Колегія суддів наголошує, що процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, разом з тим, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення.

Ухвала суду про задоволення заяви та зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення є остаточною і оскарженню не підлягає. Заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 453-4 цього Кодексу.

Зазначені положення також кореспондують положенням статті 353 ЦПК України, яка встановлює перелік ухвал суду першої інстанції, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду. У пунктах 42, 43 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення, а також прийняття або відмови у прийнятті звіту боржника про виконання судового рішення.

Таким чином, апеляційний суд переглядає ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2026 року у даній справі лише в частині стягнення з боржника на користь держави штрафу.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вище вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Застосовуючи до боржника ОСОБА_1 захід процесуального примусу у виді штрафу в розмірі 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 99 840,00 грн, суд першої інстанції виходив з норм частини 6 статті 453-4 ЦПК України, зазначивши, що враховує тривалість невиконання судового рішення, негативний вплив цього на взаємовідносини між батьком та дитиною.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2015 року у справі № 226/1004/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 щомісячно аліменти у розмірі 1/4 частини доходу на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 10.02.2015 року та до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Стягнуто з ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_2 щомісячно 1/6 частину його доходу, починаючи з 19.02.2015 року до досягнення дитиною 3-річного віку (до ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

02.04.2015 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя по справі було видано виконавчий лист. 18.05.2015 виконавчий лист від 02.04.2015 № 336/1004/15-ц було надано для примусового виконання до Центрального ВДВС у м. Запоріжжі ПМУ МЮ (м. Одеса).

У грудні 2025 року ОСОБА_2 , в особі представника - адвоката Литвинець Ю.В., звернулася до суду із заявою про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року заяву ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Литвинець Ю.В., про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення задоволено.

Боржник ОСОБА_1 , зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_4 .

18 грудня 2025 року дану ухвалу було направлено боржнику на дві адреси:

- АДРЕСА_5 ;

- АДРЕСА_4 .

08 січня 2026 року до суду повернулися конверти з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Крім того, згідно акту комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 11 листопада 2025 року, 28.09.2025 року внаслідок ракетного обстрілу було пошкоджено багатоповерховий будинок АДРЕСА_1 . Відповідно до вказаного акту, серед інших квартир, квартира АДРЕСА_2 не придатна до проживання та підлягає до відновленню шляхом проведення капітального ремонту.

ОСОБА_5 (батько ОСОБА_1 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_2 .

З копії договору про надання благодійної допомоги з евакуації з наданням тимчасового прихістку для внутрішньо переміщених осіб від 28.09.2025 року вбачається, що благодійною організацією «Благодійний фонд «АРТАК» надано ОСОБА_1 в тимчасове користування ліжко місце в місці тимчасового перебування, а саме, в шелтері за адресою АДРЕСА_5 .

Ухвала Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого 2026 року була направлена боржнику 09 лютого 2026 року, конверти повернулися до суду 27 лютого 2026 року з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 69, 70), що підтверджується трекінгом відправлень Укрпошти.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За положеннями частини першої статті 453-1 ЦПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в цивільних справах:

1) що виникають із трудових правовідносин;

2) що виникають із сімейних правовідносин;

3) щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення;

4) щодо відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду;

5) щодо відшкодування моральної шкоди;

6) щодо захисту прав споживачів;

7) щодо захисту честі, гідності та ділової репутації;

8) в інших спорах немайнового характеру.

В силу частин 1, 2 статті 453-2 ЦПК України суд розглядає заяву про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 453-1 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника у судовому засіданні за правилами статті 450 цього Кодексу. За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частинами 1, 6 статтею 453-4 ЦПК України за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 453-2 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

У разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 453-2 цього Кодексу, а також застосовує до такого боржника захід процесуального примусу у виді штрафу.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що судовий контроль за виконанням судових рішень - це сукупність процесуальних дій, які вчиняються судом першої інстанції відповідно до закону з метою належного та своєчасного виконання цих рішень.

Процесуальний закон встановлює форму контролю за виконанням судових рішень у цивільних справах, відповідно до якої суд може витребувати звіт про виконання судового рішення від боржника, який має виконати це рішення. Така форма судового контролю може бути застосована судом за наступних умов: боржник не виконав судове рішення, стягувач подав суду заяву про встановлення контролю за виконанням судового рішення, державний чи приватний виконавець відкрив виконавче провадження з примусового виконання цього рішення.

Із матеріалів справи вбачається, що ухвала Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року була направлена боржнику, обидва конверти повернулися до суду 08 січня 2026 року з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 67, 68).

Ухвала Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого 2026 року була направлена боржнику, конверти повернулися до суду 27 лютого 2026 року з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 69, 70), що підтверджується трекінгом відправлень Укрпошти.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №461/10610/13-ц (провадження №14-108цс19) зроблено висновок, що «повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» чи «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» не є доказом належного інформування позичальника про час і місце розгляду справи (близький за змістом висновок викладений у пункті 31 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі №127/2871/16-ц, у пунктах 47-48 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №752/11896/17 від 12 грудня 2018 року). Тому Велика Палата Верховного Суду вважала, що апеляційний суд не виконав належно зазначений процесуальний обов`язок з інформування позичальника».

Колегія суддів звертає увагу на те, що повернення рекомендованих повідомлень за закінченням терміну зберігання не є доказом належного інформування учасника про хід розгляду справи, не свідчить про відмову сторони від одержання поштового відправлення.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів щодо факту обізнаності ОСОБА_1 з ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року, якою останнього зобов`язано подати до суду протягом 30 днів з дня отримання копії ухвали звіт про виконання судового рішення від 13 березня 2015 року по справі № 336/1004/15-ц (провадження 2/336/1002/2015); а також з ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого 2026 року, якою ОСОБА_1 зобов`язано подати у шістидесятиденний строк з моменту вручення йому ухвали суду звіт про виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року у справі №336/1004/15-ц, пр. 6/336/463/2025.

Таким чином суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування до ОСОБА_1 заходу процесуального примусу у вигляді штрафу за неподання звіту про виконання рішення суду у справі № 336/1004/15-ц (провадження 2/336/1002/2015).

Допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є істотними, оскільки вплинули на можливість боржника реалізувати право на захист, що є підставою для скасування відповідного судового рішення.

З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги знайшли свої підтвердження, а тому ухвала суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в розмірі 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 99 840,00 грн підлягає скасуванню.

При цьому колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2026 року у цій справі в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в розмірі 30 (тридцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 99 840,00 грн, скасувати.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Повне судове рішення складено 29 червня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Г.С. Подліянова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua