Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №336/5471/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 24.06.2026 Справа № 336/5471/24

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 336/5471/24 Пр. № 22-ц/807/1119/26Головуючий у 1-й інстанції: Боєв Є.С. Суддя-доповідач: Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Онищенка Е.А., Трофимової Д.А.

за участі секретаря Бєлової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Крючкової Ольги Володимирівни до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про зобов`язання повернути кошти

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом (а.с. 1-31), в якому просив: - поновити строк позовної давності та - стягнути з ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 304000,00 грн за договором дарування грошових коштів, укладеного в 2014 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що наприкінці грудня 2014 року він передав своєму сину ОСОБА_3 в якості дару грошові кошти в розмірі 304000,00 грн, а останній прийняв ці гроші для придбання двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Передачу грошей сину було оформлено простою розпискою, яку підписали він, його син та як свідок – дружина сина ОСОБА_5 . Пізніше ОСОБА_3 цю квартиру придбав. На час придбання квартири син позивача – ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_4 , від шлюбу мали доньку ОСОБА_6 , 2010 р.н. Метою дарування та передачі коштів ОСОБА_3 було те, що його батьки хотіли допомогти сину вирішити питання житла для його сім`ї та хотіли створити ситуацію, при якій передані гроші, а потім і придбана квартира, будуть вважатися власністю виключно їх сина. Як вказано в позові, батьки ОСОБА_3 вважали, що за наявності такої розписки задоволення будь-яких претензій на цю квартиру з боку дружини сина – ОСОБА_4 буде неможливим. Проте сім`я сина розпалась, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано 03.11.2017 року. З часу розірвання шлюбу, майже на протязі двох років ОСОБА_4 не мала матеріальних претензій до ОСОБА_3 , але 17.05.2019 року вона подала позов про поділ спільного майна подружжя, визнання вищевказаної квартири спільною власністю подружжя та визнання за нею права власності на 1/2 частку цієї квартири. Позивач, посилаючись на те, що в ході розгляду справи за зазначеним позовом він і його дружина були допитані як свідки та дізналися, що ОСОБА_4 вважає договір дарування грошей нікчемним, а згодом їх позов про визнання дійсним договору дарування грошових коштів було залишено без задоволення (рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09.02.2024 року, справа № 336/5973/20), вказав в позові, що за таких обставин у нього немає бажання віддати сину та його колишній дружині крупну суму грошей, яку вони зі своєю дружиною накопичували все життя, вони бажають повернення цих грошей, а тому він звернувся до суду з цим позовом. Також в позові зазначалося, що про вказані вище обставини позивач дізнався лише в ході розгляду справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, визнання за нею права власності на 1/2 частку квартири.

В автоматизованому порядку для розгляду даної справи визначено суддю першої інстанції Боєва Є.С. (а.с.32). Ухвалою суду першої інстанції від 25.06.2024 року (а.с. 35) провадження у цій справі відкрито в порядку загального позовного провадження.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2026 року (а.с.109-113) в задоволенні вищезазначеного позову позивача у цій справі відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с.117-125) просив скасувати повністю рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В автоматизованому порядку 25.03.2026 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Онищенка Е.А. та Трофимову Д.А. (а.с.127). Ухвалою апеляційного суду від 26.03.2026 року (а.с.128) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 02.04.2026 року (а.с.131). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 03.04.2026 року (а.с. 132), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (а.с. 133), з урахуванням відповідного навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень; штату суддів Запорізького апеляційного суду (10) взагалі; участі судді - доповідача у курсах підвищення кваліфікації з 18.05.2026 року по 22.05.2026 року включно (довідка – а.с. 186).

Представник третьої особи ОСОБА_4 адвокат - Щербина О.Г. надала апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу сторони позивача у цій справі (а.с.147-166).Відповідач ОСОБА_3 не скористався своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

Ухвалою апеляційного суду (а.с. 196) розгляд цієї справи призначено в режимі відеоконференції в порядку задоволення клопотань представників сторін (а.с. 190-195).

У дане судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи (а.с. 140, 145-146, 181), у тому числі сторони додатково через своїх представників, що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 не з`явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 , які не з`явились, за присутності в режимі відеоконференції представників останніх – адвокатів: - Крючкової О.В. (позивача Педаш В.Ф. - а.с. 195) та Помазанової Н.В. (відповідача ОСОБА_3 – а.с. 192) і в залі суду третьої особи ОСОБА_4 та представника останньої – адвоката Щербини О.Г.(а.с.137-138).

Встановлено, що постановою Запорізького апеляційного суду від 05 червня 2024 року (головуючий суддя ОСОБА_7 , судді Гончар М.С. та Трофимова Д.А. – копія а.с. 200-208) в іншій справі ЄУН № 336/5873/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 про визнання договору дарування дійсним, апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника – адвоката Помазанової В.І. залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого 2024 року, яким будо відмовлено у замовленні вищезазначеного позову позивача, залишено без змін. Останнє є чинним, належні, допустимі докази протилежного у цій справі відсутні. В силу вимог ст. 36 ч. 4 ЦПК України … рішення…судді в інших справах … не може підставою для відводу. Самовідводи відсутні, відводів у цій справі не заявлено.

Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді-доповідача, пояснення всіх учасників цієї справи, які з`явились, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 258 ч. 1 ЦПК України судовими рішеннями є …рішення, постанови…

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі, керувався ст. ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 263-265 ЦПК України, та виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог позивача, відсутності підстав для задоволення позову позивача у цій справі.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України – питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.

Так, суд першої інстанції при вирішенні цієї справи правильно виходив із такого.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідач ОСОБА_3 і третя особа ОСОБА_4 перебували у шлюбі, що припинений на підставі рішення Шевченківського районного суду від 03.11.2017 року, яке набрало законної сили (копія - а.с. 18-19).

30.12.2014 року ОСОБА_3 зі згоди дружини ОСОБА_4 купив квартиру АДРЕСА_2 (копія - а.с. 12-14).

За змістом розписки у простій письмовій формі без дати ОСОБА_1 передає в дар синові ОСОБА_3 , а останній приймає 304000,00 грн для придбання двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Свідками зазначені ОСОБА_5 (третя особа у цій справі ОСОБА_4 ) та ОСОБА_8 (копія - а.с. 11).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09.02.2024 року у справі № 336/5973/20 відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_4 , про визнання правочину дарування за цією розпискою дійсним (копія а.с. 25-30). Вказане рішення набрало законної сили 05.06.2024 року.

В провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя також перебуває цивільна справа ЄУН № 336/3130/19 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частку квартири та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання квартири особистою приватною власністю. Провадження у справі зупинилося до розгляду справи ЄУН № 336/5973/20 та до ухвалення рішення по цій справі ЄУН № 336/5471/24 (витяг ухвали Шевченківського районного суду м. Запріжжя від 09 червня 2025 року з Єдиного державного реєстру судових рішень – а.с. 209-210, отриманий апеляційним судом на виконання вимог ст. 12 ч. 5 в порядку ст. 81 ч. 7 ЦПК України).

Як випливає із змісту та підстав позовних вимог, оскільки рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09.02.2024 року в іншій справі ЄУН № 336/5973/20 відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_4 , про визнання правочину дарування за розпискою дійсним, суд першої інстанції вважав, що слід застосувати двосторонню реституцію як обов`язковий наслідок недійсного правочину, а саме стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 304000,00 грн, що отриманні ним у дар.

Дійсно, як і зазначає позивач, відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правочин дарування грошових коштів на суму, що перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що оформлений простою розпискою та не містить навіть дати його укладення без його нотаріального посвідчення відповідно до ч. 5 ст. 719 ЦК України є нікчемним в силу ст.ст. 203, 220 ЦК України.

Так, однією із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є додержання встановленої законом форми правочину – правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору встановлені статтею 220 ЦК України, згідно із частиною першою якої у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, договір дарування грошових коштів на суму, що є перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, не посвідчений нотаріально, є нікчемним, та можуть застосовуватися наслідки недійсності такого правочину.

Проте, при розгляді справи не здобуто достатніх доказів, які б свідчили про фактичну передачу грошових коштів на виконання нікчемного правочину дарування. Розписка ОСОБА_3 про отримання грошових коштів, як частина цього нікчемного правочину, не може бути достатнім доказом фактичної передачі йому грошових коштів. Інших доказів на підтвердження цього факту матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції правильно зазначав, що в судовому засіданні в суді першої інстанції було заслухано аудіозапис допиту ОСОБА_1 , як свідка, у судовому засіданні в іншій цивільній справі ЄУН № 336/3130/19 (витяг ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2025 року з Єдиного державного реєстру судових рішень – а.с. 209-210, провадження в якій зупинено до розгляду цієї справи ЄУН №336/5471/24 отриманий апеляційним судом на виконання вимог ст. 12 ч. 5 в порядку ст. 81 ч. 7 ЦПК України).

Представники позивача та відповідача вважали такий доказ неналежним та недопустимим.

Враховуючи позицію сторін, а також те, що інша цивільна справа ЄУН № 336/3130/19 ще не розглянута по суті, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги вказаний доказ при ухваленні рішення у цій справі ЄУН 336/5471/24.

Відповідно до ч. 6 ст. 263 ЦПК України якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Визнання позову відповідачем впливає на права третьої особи, яка заперечує факт отримання ОСОБА_3 грошових коштів, а саме щодо визнання за нею права власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя в цій справі ЄУН 336/5471/24, а тому суд першої інстанції правильно не прийняв визнання позову відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи та сукупність наданих сторонами доказів в їх взаємозв`язку і достатності, їх належність та допустимість, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача до відповідача у цій справі.

Доводи апеляційної скарги сторони позивача ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 є такими, що фактично дублюють доводи його позову у цій справі у суді першої інстанції, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача, яку він та його представник вважають такою, що є єдино правильною та єдино можливою.

В силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист ОСОБА_1 здійснює у цій справі на свій розсуд. Проте, здійснюючи правосуддя, суд захищає права…фізичних осіб… у спосіб, визначений законом… (ст. 5 ч. 1 ЦПК України).

В силу вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи… В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 367 ч. 6 ЦПК України).

Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи: заслуховував пояснення учасників цієї справи, дослідував докази сторін, зокрема аудіо запис допиту позивача, як свідка, в іншій справі з приводу поділу майна подружжя тощо.

Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування сторони позивача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Позивач та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони позивача. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні та зокрема стороною позивача апеляційному суду не надані.

Визнання апеляційної скарги сторони позивача (батька ОСОБА_1 в особі адвоката Крючкової О.В.) у цій справі в апеляційному суді у даному судовому засіданні стороною відповідача (сином ОСОБА_3 в особі адвоката Помазанової Н.В.) не враховується судом апеляційної інстанції у цій справі, оскільки воно суперечить наявним у цій справі доказам та вимогам ст. ст. 206, 364 ЦПК України, порушує права третьої особи у цій справі – ОСОБА_4 (колишньої дружини відповідача - сина позивача).

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального права судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи.

Описки в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції у цій справі (в частині ЄУН інших справ за участю учасників цієї справи тощо) не можуть бути підставою для скасування апеляційним судом правильного по суті рішення суду першої інстанції у цій справі за результатами розгляду вищезазначеної апеляційної скарги сторони позивача, а можуть бути усунуті судом першої інстанції за власною ініціативою чи за заявою учасників цієї справи у подальшому в порядку ст. 269 ЦПК України.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги сторони позивача не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, встановлено, що оскаржуваним рішенням суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі.

Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова апеляційним судом складена 30.06.2026 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя

Гончар М.С. Онищенко Е.А. Трофимова Д.А.