Вирок від 29 червня 2026 р. у справі №504/945/17 — Доброславський районний суд Одеської області

Справа № 504/945/17

Номер провадження 1-кп/504/50/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2026 рокус-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області:

У складі головуючого судді ОСОБА_1 ;

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ;

з участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, що внесене до ЄРДР за №42016161010000354 від 01.11.2016 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Нова Одеса Миколаївської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , з повною середньою освітою, одруженого, раніше судимого вироком Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22.05.2015 року за ч.2 ст. 162, ч.2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки із застосуванням дії ст. 75 КК України та встановленням іспитового строку на 3 роки, у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 3, 4 ст. 407 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

29.03.2014 на підставі ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», на виконання Указу Президента України № 303/2014 від 17.03.2014 «Про строки проведення чергових призовів, чергові призови громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців у 2015 році», Директиви Генерального Штабу Збройних Сил України № 0189 від 17.03.2014, солдат ОСОБА_4 був призваний у зв`язку з частковою мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_2 , де йому присвоєно військове звання «солдат». Того ж дня солдат ОСОБА_4 з військового комісаріату направлений для проходження військової служби у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .

Згідно положень ч.1 п.4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, являється день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату. Відтак, з 29.03.2014, тобто з дня відправлення солдата ОСОБА_4 з ІНФОРМАЦІЯ_3 до військової частини НОМЕР_1 , він набув статусу військовослужбовця – особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання військового обов`язку - проходження військової служби.

В подальшому у період з 29.03.2014 по 27.10.2014 солдат ОСОБА_4 проходив військову службу у військової частині НОМЕР_1 (02.04.2014 перейменована польова пошта НОМЕР_2 ). У період з 27.10.2014 по 25.11.2014 на військову частину солдат ОСОБА_4 проходив військову службу на посаді курсант у військової частині польова пошта НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ).

Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_5 від 26.11.2014 № 253 солдата ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду механіка взводу технічного забезпечення 1 механізованого батальйону військової частини - польова пошта НОМЕР_6 , пункт постійної дислокації якої знаходився у АДРЕСА_2 .

Згідно вимог п.п. 1, 3 ч.3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

14.01.2015 солдат ОСОБА_4 , виконуючи військовий обов`язок у складі підрозділу, який виконував бойове завдання в зоні проведення антитерористичної операції поблизу м. Курахове Маріїнського району Донецької області, згідно з наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_6 від 14.01.2015 № 8 вибув у чергову щорічну відпустку за 2014 рік терміном 23 дні, тобто до 05.02.2015, до м. Нова Одеса Миколаївської області.

06.02.2015, тобто на наступний день після закінчення відпустки, солдат ОСОБА_4 повинен був повернутись до розташування військової частини Польова пошта НОМЕР_6 в зоні проведення антитерористичної операції поблизу АДРЕСА_3 для подальшого проходження служби.

Проте, 06.02.2015, військовослужбовець військової частини польова пошта НОМЕР_5 під час мобілізації солдат ОСОБА_4 , діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від військової служби, у порушення наведених вище вимог закону, вчинив нез`явлення вчасно на службу без поважних причин до військової частини - польова пошта НОМЕР_6 , яка дислокувалась в зоні проведення антитерористичної операції поблизу АДРЕСА_3 та незаконно був відсутній за місцем проходження служби до 22.05.2015, проводячи час на власний розсуд, не пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби.

Ухвалою слідчого судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22.05.2015, в іншому кримінальному провадженні №120151502800000258 за ч.2 ст. 162, ч.2 ст. 296 КК України, відносно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Вироком Новоодеського районного суду Миколаївської області від 25.06.2015, який залишено без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 20.10.2015, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 296 КК України, за сукупністю злочинів засуджено до відбування покарання у виді позбавлення волі на строк у 4 (чотири) роки та звільнено від відбування покарання з випробуванням терміном у 3 (три) роки, раніше обраний ОСОБА_4 запобіжний захід у виді домашнього арешту залишено без змін, до набрання вироком законної сили вироком суду.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності військовослужбовців, надання командирам додаткових прав та покладення обов`язків в особливий період» № 158 VIII від 05.02.2015, що набрав чинності 05.03.2015, до Кримінального кодексу України внесені відповідні зміни, якими посилена кримінальна відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби в умовах особливого періоду.

Вказаний закон згідно вимог ст. 94 Конституції України, ст. ст. 12, 13, 14 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Указу Президента України від 10.06.1997 № 503/97,був оприлюднений в офіційному виданні «Голос України» за № 39 від 04.03.2015 та таким чином доведений до всіх громадян України.

Після проголошення ухвали апеляційного суду Миколаївської області та набрання вироком Новоодеського районного суду Миколаївської області законної сили, тобто 20.10.2015, ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем та достовірно знаючи про необхідність перебувати за місцем проходження служби, не маючи будь-яких законних підстав знаходитись поза межами військової частини Польова пошта НОМЕР_6 , на наступний день, тобто 21.10.2015, повинен був з`явитись до пункту постійної дислокації військової частини польова пошта НОМЕР_6 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 .

Проте, 21.10.2015, солдат ОСОБА_4 , в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від військової служби, у порушення наведених вище вимог закону, вчинив нез`явлення вчасно на службу без поважних причин - до пункту постійної дислокації військової частини - польова пошта НОМЕР_6 за адресою: АДРЕСА_2 та незаконно був відсутній за місцем проходження служби до 06.02.2017, проводячи час на власний розсуд, не пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби.

06.02.2017 солдата ОСОБА_4 затримано співробітниками правоохоронних органів та доставлено до військової прокуратури Одеського гарнізону, чим припинено вчинення ним злочину.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 407 КК України — нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби) та ч. 4 ст.407 КК України - нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби).

На початковій стадії провадження, обвинувачений вину у вчинених правопорушеннях визнав, проте в ході допиту, обвинувачений повідомив, наступне. Наразі він військовослужбовцем не є. Він, розпочав проходити військову службу за мобілізацією у 2014 році у військовій частині в АДРЕСА_3 , потім його повезли на підвищення кваліфікації в м. Десна, після чого сказали їхати у військову частину, проте відправили АДРЕСА_3 . Припинив військову службу, оскільки йому погрожував капітан Дон, який змушував його вживати алкогольні напої, вдарив його та погрожував застрілити, після чого близько через тиждень його відпустили у відпустку у 2015 році на 23 дні. З відпустки він не повернувся, оскільки боявся капітана ОСОБА_6 , при цьому, про кримінальну відповідальність за несвоєчасне прибуття з відпустки був обізнаний. Із заявами стосовно погроз, він не звертався оскільки не знав куди. Також зазначив, що був судимий Новоодеським судом в 2015 році та отримав покарання - позбавлення волі з випробувальним терміном 3 роки. Після чого його поставила на облік, він був зобов`язаний відмічатись, після спливу трьох років, він припинив відмічатись. Після того, як винесли вирок, він разом з батьком їздили до військової частини в Чабанку, де командир, побачивши, що він відмічається в органі пробації, сказав, що не знає хто він, та щоб він їхав додому. В подальшому, коли він вчергове прийшов відмічатись в 2017 році, його затримали та відвезли на гауптвахту на 15 діб, після чого батько заплатив залог та його випустили. В подальшому, в ході поставлених запитань, обвинувачений покази змінив, вказав, що під час перебування у відпустці він подзвонив командиру, який йому повідомив, що їх розформували та йому потрібно їхати одразу у військову частину в Чабанку, а у військовій частині його батькам сказали, що не знають хто він, при цьому його не відмічали у військовій частині. Після цього, він поїхав додому. Після того, як був засуджений вироком Новоодеського районного суду та поставлений на облік в органі пробації, він знов поїхав у військову частину, де командир, дізнавшись, що він засуджений та йому потрібно відмічатись сказав йому, щоб той їхав звідси, при цьому не роз`яснив, що відмічатись він міг і у військовій частині. Вказав, що їздив в ТЦК в АДРЕСА_3 , там йому сказали їхати в Одесу в прокуратуру, куди він поїхав та де його затримали та направили на гауптвахту, де він пробув 15 діб. Також зазначив, що на службу не повернувся через неправомірні дії командира Дона, оскільки той йому погрожував, а також те, що після того як він не повернувся з відпустки до військової частини, йому ніхто не дзвонив.

01.11.2016 зареєстроване кримінальне провадження №42016161010000354, за фактом вчинення військовослужбовцем військової частини – польова пошта НОМЕР_6 ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.407 КК України.

23.03.2017 зареєстроване кримінальне провадження №42017161010000129, за фактом вчинення військовослужбовцем військової частини – польова пошта НОМЕР_6 ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України.

Постановою прокурора від 24.03.2017 року матеріали кримінальних проваджень №42016161010000354 від 01.11.2016 року та №42017161010000129 від 23.03.2017 року об`єднано в одне провадження та присвоєно №42016161010000354.

Незважаючи на позицію обвинуваченого, його винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень підтверджується наступними доказами:

- копією облікової картки військовозобов`язаного ОСОБА_4 , згідно якої ОСОБА_4 був призваний за мобілізацією 29.03.2014 року до в/ч НОМЕР_1 ;

- копією наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 31.03.2014 року № 38, згідно якого солдата ОСОБА_4 з 29.03.2014 року призвано на військову службу за мобілізацією та направлено для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 ;

- копією витягу з наказу від 26.11.2014 року № 253, згідно якого солдат ОСОБА_4 зарахований до списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_6 з 26.11.2014 року;

- копією довідки від 31.12.2014 року № 152 про безпосередню участь ОСОБА_4 з 29.09.2014 року в антитерористичній операції;

- копією військового квитка ОСОБА_4 серії НОМЕР_7 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_2 18.04.2012 року, із відповідними відмітками про проходження військової служби;

- копією відпускного квитка від 01.01.2015 року № 2, згідно змісту якого солдат ОСОБА_4 звільнений у щорічну основну відпустку за 2014 рік терміном на 23 дні з 14.01.2015 року по 05.02.2015 року, після закінчення відпустки зобов`язаний з`явитися до місця служби 06.02.2015 року. У відмітках про постановку на облік та зняття з обліку зазначено, що ОСОБА_4 15.01.2015 року поставлений на облік Новоодеським РВК. Відмітка про зняття з обліку відсутня.

- копією Витягу з наказу від 14.01.2015 року № 8, згідно якого солдат ОСОБА_4 вибув у щорічну відпустку з 14.01.2015 року по 05.02.2015 року;

- копією рішення командира про службове розслідування по факту неприбуття солдата ОСОБА_4 з чергової відпустки за 2014 рік, розпочате 06.02.2015 року та закінчене 17.02.2015 року;

- копією списку документів службового розслідування по факту неприбуття військовослужбовця ОСОБА_4 з чергової відпустки за 2014 рік;

- копією Витягу з наказу від 22.02.2015 року № 288 про призначення службового розслідування по факту не прибуття солдата ОСОБА_4 з чергової відпустки за 2014 рік;

- копією акту проведення службового розслідування по факту не прибуття військовослужбовця ОСОБА_4 з чергової відпустки за 2014 рік, згідно змісту якого останньому була надана щорічна відпустка з 14.01.2015 року по 05.02.2015 року, однак 05.02.2015 року ОСОБА_4 не повернувся. Старший лейтенант ОСОБА_7 пояснив, що намагався зв`язатись з солдатом ОСОБА_4 по телефону, однак зв`язок з останнім відсутній. Встановлено, що солдат ОСОБА_4 у встановлені терміни без поважних причин не повернувся з відпустки та з 14.02.2015 року в його діях будуть вбачатися ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст. 407 КК України;

- копією телеграми з доповідною запискою полковника ОСОБА_8 про те, що солдат ОСОБА_4 з невідомих причин не прибув з відпустки, на телефонні дзвінки не відповідає;

- копією пояснювальної командира ВТЗ 1МБ старшого лейтенанта ОСОБА_7 , про те, що солдат ОСОБА_4 не прибув з відпустки, на телефонні дзвінки не відповідає, телефон вимкнений;

- копією Витягу з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_6 від 22.02.2015 року № 289 про результати службового розслідування по факту не прибуття солдата ОСОБА_4 з чергової відпустки за 2014 рік, згідно якого останньому була надана щорічна відпустка з 14.01.2015 року по 05.02.2015 року, однак станом на 13.02.2015 року ОСОБА_4 не повернувся. Старший лейтенант ОСОБА_7 пояснив, що намагався зв`язатись з солдатом ОСОБА_4 по телефону, однак зв`язок з останнім відсутній. Встановлено, що солдат ОСОБА_4 у встановлені терміни без поважних причин не повернувся з відпустки та з 14.02.2015 року в його діях будуть вбачатися ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст. 407 КК України;

- повідомленням про кримінальне правопорушення Військовому прокурору Одеського гарнізону від 31.10.2016 року № 6448, за фактом не з`явлення на службу військовослужбовця ОСОБА_4 ;

- рапортом т.в.о. начальника відділу запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень Південного ТУ ВСП від 19.10.2026 року, згідно якого при розгляді скарги ОСОБА_4 , було встановлено, що останній рахується як такий, що самовільно залишив військову частину з травня 2016 року;

- копією скарги ОСОБА_4 прокурору Військової прокуратури Одеського гарнізону від 30.09.2016 року, згідно якої, перебуваючи у відпустці він дізнався, що його військова частина повернулась до Одеської області, а військових було демобілізовано, прибувши до військової частини, йому повідомили, що жодних документів на нього не має, у зв`язку із чим запропоновано покинути військову частину;

- копією протоколу затримання ОСОБА_4 від 06.02.2017 року, згідно якого ОСОБА_4 під час затримання повідомив, що після закінчення відпустки він повернувся до військової частини, проте йому було повідомлено, що будь-яких документів, щодо нього немає, а тому він поїхав до дому;

- показаннями свідка ОСОБА_4 , який повідомив, що його син ОСОБА_4 повідомив йому, що під час несення ним військової служби в зоні АТО, командир заставляв солдатів вживати з ним алкогольні напої, від чого його син відмовився та командир погрожував йому, що застрелить, а в подальшому сина відпустили у відпустку. Під час перебування у відпустці його сину повідомили, що військовослужбовці, з якими він проходив військову службу їдуть в ротацію, у зв`язку із чим він не поїхав після відпустки назад до військової частини. Зазначив, що під час перебування сина вдома він отримав умовний термін за вироком суду, та коли прийшов відмічатися його затримали та відвезли в м. Одесу в дисциплінарний батальйон, після чого він заплатив заставу за сина та його відпустили. Також пояснив, що він із сином їздили до військової частини в Чабанку, де йому командир сказав, що сину потрібно дослужити місяць і після цього його звільнять, однак після того як він повідомив, що сину потрібно відмічатись, командир сказав «ну тоді я вас не бачив, ви мене не бачили». При цьому письмової заяви про повернення на службу вони не писали;

- показаннями свідка ОСОБА_9 , який повідомив, що він ОСОБА_4 не пам`ятає, зазначив, що знає лише те, що кримінальне провадження триває з 2017 року, на той час він працював на посаді начальника фізичної підготовки спорту військової частини, знаходився в пункті постійної дислокації військової частини, в його обов`язки входили також начальника штабу пункту постійної дислокації військової частини, а саме перевірка наявності військовослужбовців в пункту постійної дислокації військової частини. ОСОБА_4 не був його підлеглим та стосовно самовільного залишення ним військової частини, йому нічого невідомо;

- показаннями свідка ОСОБА_10 , який повідомив, що він ОСОБА_4 знає як підлеглого військовослужбовця, на даний час відносини не підтримують, зазначив, що під час виконання бойових завдань в Донецькій області у складі військової частини НОМЕР_8 , військовослужбовець ОСОБА_4 перебував у складі третьої механізованої роти. Він пам`ятає, що ОСОБА_4 був мобілізований не до їхньої військової частини. Після того як військовослужбовця ОСОБА_4 відпустили у відпустку, останній з неї не повернувся вчасно, після чого було проведено службове розслідування та направленні матеріали у ДБР. Стосовно конфліктів між військовослужбовцем ОСОБА_4 та капітаном Доном, йому не було відомо. Також зазначив, що були випадки вживання військовослужбовцями алкогольних напоїв, за що останніх притягували до відповідальності. Стосовно капітана Дона зазначив, що він притягувався до відповідальності за зловживання спиртними напоями. Також зазначив, що третя механізована рота в вересні 2015 року вибула на відновлення боєздатності на полігон в Миколаївську область, вона не була розформована та існує на даний час;

Досліджені докази є належними, оскільки містять дані щодо предмету доказування, достовірними, оскільки судом не встановлено, що вони створені штучно або є такими в яких наведена не достовірна інформація, допустимими, оскільки отримані у передбачений законом спосіб, з дотриманням прав і свобод учасників провадження, а також достатніми для констатації висновку про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень.

В судових дебатах захисник просила виправдати її підзахисного, оскільки в кінці своєї відпустки у 2015 році, ОСОБА_4 подзвонив своєму командиру — ОСОБА_11 та спитав куди йому повертатись, на що йому відповіли, що наразі відбулася ротація, їх частина передислокована в інше місце, інші військовослужбовці були демобілізовані, тому йому потрібно звернутися до місця дислокації ВЧ у АДРЕСА_2 . З командиром ОСОБА_11 , у ОСОБА_4 склалися непрості відносини, ОСОБА_11 погрожував ОСОБА_4 вбивством. Такі обставини підтверджені свідком ОСОБА_12 . В свою чергу, ОСОБА_4 у лютому 2015 року звернувся до постійного місця дислокації ВЧ у смт. Чорноморське, де йому повідомили, що його документів у частині немає і йому було запропоновано їхати до дому. Такий факт підтвердив свідок ОСОБА_4 , батько обвинуваченого. Після цього, ОСОБА_4 притягували до кримінальної відповідальності в іншому провадженні, а тому поки тривало слідство та судовий розгляд ОСОБА_4 не міг продовжувати проходити військову службу. В подальшому, ОСОБА_4 виконував пробаційні обов`язки визначені вироком суду. Під час виконання вироку ОСОБА_4 продовжував з`ясовувати місце знаходження його військової частини. ОСОБА_4 разом батьком, прибули до смт. Чорноморське, повідомили про наявність вироку суду, щодо ОСОБА_4 . Військовий, який почув про наявність відповідного судового вироку сказав ОСОБА_4 покинути військову частину. Після цього, ОСОБА_4 звернувся із скаргою до військової прокуратури, в якій повідомив про такі події. Проте, замість того, щоб сприяти ОСОБА_4 у вирішенні його скарги, посадовими особами було внесені відомості до ЄРДР за фактами самовільного залишення військової частини. Крім цього, постанова про оголошення ОСОБА_4 у розшук є незаконною, оскільки місцезнаходження ОСОБА_4 , на час його оголошення у розшук було відоме. Захисник звертає увагу, і на зміст процесуальних документів, що виконанні органом досудового розслідування, зя ких вбачається, що ОСОБА_4 прибував на службу 21.02.2015 року, проте йому повідомили, що він має прибути 23.02.2015. Разом, з тим захисник вважає, що, якщо б дійсно ОСОБА_4 повідомили про необхідність явки 23.02.2015 року, то він би і з`явився у цей час. У протоколі затримання ОСОБА_4 , також повідомив про ці обставини. Захисник вважає, що ОСОБА_4 не явився на службу із поважних причин, якими є те, що він неодноразово з`являвся за місцем постійної дислокації військової частини, проте у прийнятті до частини йому відмовляли, вказуючи на відсутність документів щодо нього.

Оцінюючи такі доводи сторони захисту, зауважує, що вони є голослівними та не спростовують винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень.

Так, ОСОБА_4 в своїх показаннях не заперечував факту нез`явлення до військової частини із відпустки, мотивуючи це неприязними відносинами із командиром ОСОБА_11 . При цьому, ОСОБА_4 повідомив, що командир ОСОБА_11 погрожував йому насильством та смертю. З цих підстав, подальші твердження ОСОБА_4 про те, що він повернувся до військової частини, проте його в таку не прийняли через відсутність документів є суперечливими та розцінюються судом, як позиція захисту обвинуваченого.

Судом беззаперечно встановлено факт неприбуття ОСОБА_4 до військово частин із відпустки та знаходження в самовільному залишенні військової частини до моменту його затримання, за виключенням часу здійснення кримінального провадження відносно нього за ч.2 ст. 162 та ч.2 ст. 296 КК України. Такі обставини наводяться у копії відпускного квитка від 01.01.2015 року № 2, згідно змісту якого солдат ОСОБА_4 звільнений у щорічну основну відпустку за 2014 рік терміном на 23 дні з 14.01.2015 року по 05.02.2015 року, після закінчення відпустки зобов`язаний з`явитися до місця служби 06.02.2015 року. У відмітках про постановку на облік та зняття з обліку зазначено, що ОСОБА_4 15.01.2015 року поставлений на облік ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто за місцем проведення відпустки. Відмітка про зняття з обліку відсутня.

Таким чином, ОСОБА_4 навіть не знімався з обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 для того, щоб в подальшому прибути до військової частини. Більше того, жодних рапортів, щодо прибуття за місцем служби ОСОБА_4 командуванню військової частини не подавав.

Такі ж обставини, викладені і в службовому розслідуванні по факту нез`явлення ОСОБА_4 із відпустки за місцем проходження служби. Так, згідно акту проведення службового розслідування по факту не прибуття військовослужбовця ОСОБА_4 з чергової відпустки за 2014 рік, останньому була надана щорічна відпустка з 14.01.2015 року по 05.02.2015 року, однак 05.02.2015 року ОСОБА_4 не повернувся. Старший лейтенант ОСОБА_7 пояснив, що намагався зв`язатись з солдатом ОСОБА_4 по телефону, однак зв`язок з останнім відсутній. Встановлено, що солдат ОСОБА_4 у встановлені терміни без поважних причин не повернувся з відпустки та з 14.02.2015 року в його діях будуть вбачатися ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст. 407 КК України. Результатів службового розслідування ОСОБА_4 не оспорював. При цьому, з 14.02.2015 ОСОБА_4 виключений з усіх видів військового забезпечення. Наказ про повернення ОСОБА_4 на військову службу не видавався. Дій командування військової частини, щодо не зарахування ОСОБА_4 до списків військовослужбовців військової частини польова пошта НОМЕР_5 не оспорювались. Також вищевказані обставини додатково підтверджуються і показаннями свідка ОСОБА_10 , який повідомив суду про факт неприбуття ОСОБА_4 до військової частини із відпустки.

Доводи захисника про те, що певні процесуальні документи, які складалися слідчим, зокрема первинне повідомлення про підозру, вказують на те, що ОСОБА_4 прибув до військової частини 21.02.2015 року і йому повідомили, що він має прибути туди 23.02.2015 року суд враховує, проте зазначає, що такі обставини не доводяться жодними фактичними даними, що були досліджені судом, а зазначення таких обставин у процесуальних документах не вказує про достовірність цієї обставини, так як процесуальний документ, зокрема повідомлення про підозру не є доказом у кримінальному провадженні. Також, суд зазначає і те, що в подальшому повідомлення про підозру було змінене, і посилання про прибуття ОСОБА_4 до військової частини у новому повідомленні про підозру не знайшло свого відображення.

Не можуть залишитись без уваги суду показання батька обвинуваченого, який повідомив суд, що він разом із сином прибули за місцем дислокації військової частини лише після того, як ОСОБА_4 було засуджено у іншому кримінальному провадженні, що не узгоджується із позицією захисника про прибуття ОСОБА_4 у військову частину 21.02.2015.

Щодо доводів ОСОБА_4 про те, що він не прибув до військової частини, через дії свого командира ОСОБА_11 , то вказані підстави не є поважними причинами неприбуття на службу. Обвинувачений жодних скарг на дії командування не подавав, до правоохоронних органі, щодо протиправних дій командування не звертався, а тому такі доводи суд до уваги не приймає.

Суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 407 КК України — нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби) та ч. 4 ст. 407 КК України - нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби), у відповідних редакціях Законів, які діяли на час вчинення кримінальних правопорушень.

При цьому, суд не погоджується із кваліфікацією діянь ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 407 КК України, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КК України в редакції Закону, до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за окремі військові злочини" № 194-VIII (набрав чинності 05.03.2015 року), відповідальність за цією статтею наставала за “Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті”. 05.03.2015 року набрав чинності Закон № 194-VIII, який посилив відповідальність за самовільне залишення військової частини та визначив таку за діяння вчиненні в умовах особливого періоду.

Особливий період діє в Україні з моменту оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Такий особливий період тривав і станом на момент набрання чинності Законом № 194-VIII, а тому з 06.03.2015 року ОСОБА_4 є таким, що продовжив вчиняти протиправне діяння, вже в умовах особливого періоду і з цього часу його дії слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 407 КК України. Разом із тим, проміжок часу з 06.02.2015 року до 06.03.2015 року не утворює місячного періоду, що виключає можливість кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 407 КК України.

При призначенні покарання, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Так, відповідно до ст.12 КК України злочин, передбачений ч.2 ст.407 КК України є не тяжким злочином, злочин, передбачений ч.4 ст.407 КК України є тяжким злочином.

ОСОБА_4 є громадянином України, має постійне місце проживання, на обліку у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, одружений, не працює, брав участь у антитерористичній операції по захисту батьківщини у 2014 році, вини у вчинених правопорушеннях не визнав, не розкаявся вчинив кримінальні правопорушення, які мали місце з 2015 по 2017 роки, тобто тривалий час тому.

З цих підстав, зважаючи на характер вчинених кримінальних правопорушень, їх ступінь тяжкості, давність вчинення злочинів, особу обвинуваченого та його ставлення до вчиненого, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання за ч. 2 ст. 407, ч. 4 ст. 407 КК у виді позбавлення волі небагато вище мінімальних меж санкцій статтей.

Крім того, зважаючи на те, що злочинне діяння ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 407 КК України вчинено до постановлення вироку Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22.05.2015, а за ч. 4 ст. 407 КК України вже після постановлення такого, в період іспитового строку, тому до зазначеної ситуації слід застосувати, як правила ч. 4 ст. 70 КК України, так і правила визначені ч. 1 ст. 71 КК України, зваживши на позицію Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 511/37/16-к.

Запобіжний захід у виді застави слід залишити без змін, після набрання викорок законної сили заставу слід повернути заставодавцю.

Цивільний позов не заявлено, процесуальні витрати відсутні, речові докази не долучалися.

Керуючись ст. 337, 369-371, 373, 374 і 376 КПК України, суд:

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 407 і ч. 4 ст. 407 КК України та призначити йому покарання:

за ч. 2 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік та 1(один) місяць.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного цим вироком більш суворим, що призначене вироком Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22.05.2015 призначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

За ч. 4 ст. 407 КК України призначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (роки) та 4 (чотири) місяці.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України шляхом часткового складення призначеного покарання за цим вироком та невідбутого покарання, що призначене вироком Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22.05.2015, з урахуванням цього вироку, призначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки та 1 (один) місяць.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у виді застави до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Після набрання вироком законної сили заставу у сумі 32000,00 гривень повернути ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Зарахувати у строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строк його попереднього ув`язнення з 06.02.2017 по 20.02.2017 року, з розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув`язнення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Суддя: ОСОБА_1