Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №607/3601/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.05.2026 Справа №607/3601/26 Провадження №2/607/3411/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., за участі секретаря судового засідання Кочмар С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал», через систему «Електронний Суд», звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 58058,41 гривень, що складається з: заборгованість за основним боргом в сумі 54479,17 гривень; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками в сумі 3579,24 гривень. Також, просить вирішити питання, щодо стягнення судових витрат по справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 01.04.2019 Публічне акціонерне товариство «Ідея Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №Z02.00211.005097917, за умовами якого відповідачу було надано кредит на поточні потреби в сумі 56150,00 гривень, включаючи витрати на страховий платіж в розмірі 7952,58 грн., а позичальник зобов`язалася повернути кредит разом з процентами згідно з графіком. Сторони погодили, що строк кредитування становить 60 місяців і датою повернення кредиту є 01.04.2024. Процентна ставка на день укладення кредитного договору становила 1,99% річних.

Також, разом з кредитним договором між ОСОБА_1 та ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна страхування життя» за посередництва ТзОВ «Нью Файненс Сервіс» був укладений договір добровільного страхування життя на випадок смерті в результаті нещасного випадку № Z02.00211.005097917 01.04.2019. Розмір страхового внеску становить 7952,58 грн. Вигодонабувачем за цим договором страхування є банк.

За умовами кредитного договору позичальник доручає, а банк бере на себе зобов`язання сплатити за рахунок наданого кредиту та від імені позичальника страховий платіж у день надання кредиту.

Позичальник виконав свої зобов`язання з повернення суми кредиту разом з процентними платежами лише частково.

16.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОНАТІ» був укладений договір факторингу №16/11-23.

В подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОНАТІ» 29.12.2023 уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» (Фактор) договір факторингу №29/12-23.

Відповідно до умов договору факторингу №29/12-23 від 29.12.2023 ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» набуло право вимоги і є поточним кредитором щодо заборгованості боржників, зокрема, відповідно до Додатку №2 «Друкований Реєстр Боржників» до вказаного договору факторингу серед інших, до ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» перейшло і право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № Z02.00211.005097917 від 01.04.2019. Згідно до Довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № Z02.00211.005097917 від 01.04.2019, сформованої Первісним Кредитором (АТ «Ідея Банк») станом на 16.11.2023 року заборгованість Боржника/Позичальника становить: заборгованість за основним боргом в сумі 54479,17 гривень; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками в сумі 3579,24 гривень, що разом становить 58058,41 гривень.

Всі нарахування, що відбувались до дати отримання ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» права грошової вимоги, здійснювались безпосередньо AT «Ідея Банк» станом на день відступлення права вимоги – 16.11.2023. ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» та ТОВ «Фінансова компанія «СОНАТІ» не здійснювали жодних додаткових нарахувань, умови кредитного договору в односторонньому порядку не змінювали.

Оскільки ОСОБА_1 , прострочивши узгоджені строки платежів за кредитним договором № Z02.00211.005097917 від 01.04.2019, порушила зобов`язання, тому має нести передбачену вищезазначеною нормою відповідальність і сплатити на користь ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» суму боргу.

За наведених підстав, представник позивача просить суд позов задовольнити.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23.02.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

З приводу клопотання відповідача про витребування доказів від 22.04.2026, Суд доходить висновку, що таке до задоволення не підлягає, так як відповідачем не обґрунтовано необхідності витребування копій матеріалів виконавчих проваджень, копій виконавчих листів, постанов державного виконавця та іншою інформації та документів, наявних у виконавчих провадженнях номера яких зазначені у клопотанні про витребування доказів запитуваних документів, зокрема не обґрунтовано, яке вони мають значення при вирішення даного спору.

У судове засідання представник позивача не з`явився. Разом з позовною заявою представник позивача подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися. Представник відповідача в судовому засіданні, яке відбулося 14.04.2026 щодо задоволення позову заперечив та просив суд застосувати строки позовної давності. Витрати на правничу допомогу понесені позивачем, зменшити до 500 грн.

У зв`язку з неявкою учасників справи, відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно та в повному обсязі проаналізувавши всі обставини справи, належність та допустимість доказів, встановив наступні обставини.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи суспільних інтересах. Суд, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 01.04.2019 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № Z02.00211.005097917.

Кредитний договір був підписаний позичальником власноручно.

Відповідно до п.1.1 кредитного договору, банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 56150,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору.

Згідно з п.1.2 кредитного договору, банк надає кредит у день підписання даного договору строком на 60 місяців.

Відповідно до п. 1.3 кредитного договору, за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 1,99% річних від суми залишку.

Одночасно з укладенням кредитного договору позичальник уклав з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна страхування життя», від імені якого виступало ТОВ «Нью Файненс Сервіс», договір добровільного страхування життя на випадок смерті в результаті нещасного випадку від 01.04.2019 №Z02.00211.005097917. Розмір страхового внеску за цим договором страхування становить 7952,58 грн. Вигодонабувачем за цим договором страхування є АТ «Ідея Банк».

Після укладення кредитного договору та договору страхування банк свої зобов`язання виконав і перерахував на банківський поточний рахунок позичальника грошові кошти в сумі 48197,42 грн, та на рахунок ПрАТ «СК «ПЗУ Україна Страхування Життя» страховий платіж від імені позичальника в сумі 7952,58 грн, що підтверджується ордером-розпорядженням № 1 від 01.04.2019 та випискою з 01.04.2019 по 16.11.2023.

У подальшому відповідач не виконала свої зобов`язання з повернення суми кредиту разом з процентними платежами. Строк, на який було надано кредит за договором, сплив. Після закінчення строку кредиту кредитор не здійснював нарахування процентів за користування кредитними коштами.

16 листопада 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Сонаті» укладено договір факторингу № 16/11-23, у відповідності до умов якого АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Сонаті» належне йому право вимоги до відповідача коштів, право на одержання яких належало АТ «Ідея Банк», а ТОВ «Фінансова компанія «Сонаті» прийняло права вимоги та в їх оплату зобов`язалось передати грошові кошти в розпорядження АТ «Ідея Банк» за плату та на умовах, визначених цим договором. За п. 5.1 договору факторингу права вимоги вважаються такими, що перейшли від АТ «Ідея Банк» до ТОВ «Фінансова компанія «Сонаті», саме в день підписання сторонами друкованого реєстру боржників та договору за допомогою сервісу електронного документообігу «Вчасно», за умови виконання ТОВ «Фінансова компанія «Сонаті» зобов`язань, передбачених п. 4.1 цього договору.

Згідно з п. 4.1 договору факторингу, ТОВ «Фінансова компанія «Сонаті» зобов`язалось сплатити АТ «Ідея Банк» суму фінансування у розмірі 2 795 777,00 грн шляхом перерахунку 100 % вказаної суми на рахунок АТ «Ідея Банк» протягом трьох робочих днів після отримання реєстру боржників в електронному вигляді засобами корпоративного зв`язку та підписання сторонами акта приймання-передачі реєстру боржників в електронному вигляді, друкованого реєстру боржників, договору за допомогою сервісу електронного документообігу «Вчасно».

16.11.2023 сторони договору факторингу підписали друкований реєстр боржників № 1 за договором факторингу № 16/11-23 від 16.11.2023.

Відповідно до витягу з друкованого реєстру боржників № 1 від 16.11.2023 до договору факторингу № 16/11-23 від 16.11.2023 ТОВ «Фінансова компанія «Сонаті» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором № Z02.00211.005097917 від 01.04.2019 у розмірі заборгованості за основною сумою боргу 54479,17 грн та на суму заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками 3579,24 грн.

Платіжною інструкцією від 17.11.2023 № 608 підтверджується перерахування фактором ТОВ «Фінансова компанія «Сонаті» клієнту АТ «Ідея Банк» коштів, визначених п. 4.1 договору факторингу.

29 грудня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Сонаті» та ТОВ «Санфорд Капітал» укладено договір факторингу № 29/12-23, у відповідності до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Сонаті» відступило ТОВ «Санфорд Капітал» належне йому право вимоги до відповідача коштів, право на одержання яких належало ТОВ «Фінансова компанія «Сонаті», а ТОВ «Санфорд Капітал» прийняло права вимоги та в їх оплату зобов`язалось передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Фінансова компанія «Сонаті» за плату та на умовах, визначених цим договором. За п. 5.1 договору факторингу права вимоги вважаються такими, що перейшли від ТОВ «Фінансова компанія «Сонаті» до ТОВ «Санфорд Капітал» з моменту підписання сторонами цього договору.

Пунктом 3.1 договору факторингу передбачено, що сума фінансування, яка надається фактором (ТОВ «Санфорд Капітал») клієнту (ТОВ «Фінансова компанія «Сонаті») під відступлення прав вимоги по реєстру боржників № 1, складає 2 933 447,18 грн.

Платіжними інструкціями від 29.12.2023 № 13, від 28.02.2024 № 1, від 29.02.2024 № 3, від 29.02.2024 № 4, від 29.02.2024 № 5 підтверджується перерахування фактором ТОВ «Санфорд Капітал» клієнту ТОВ «Фінансова компанія «Сонаті» коштів, визначених п. 3.1 договору факторингу.

Відповідно до витягу з друкованого реєстру боржників № 1 до договору факторингу № 29/12-23 від 29.12.2023 ТОВ «Санфорд Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором Z02.00211.005097917 від 01.04.2019 у розмірі заборгованості за основною сумою боргу 54479,17 грн та на суму заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками 3579,24 грн.

Сторони договорів факторингу № 16/11-23 від 16.11.2023 та № 29/12-23 від 29.12.2023 визначили, що перелік кредитних договорів, права вимоги за якими відступається згідно умов договорів факторингу, буде зазначено у друкованих реєстрах боржників, які є додатками до вказаних договорів факторингу, що не суперечить законодавству.

Витяги з друкованих реєстрів боржників містять інформацію стосовно номеру, дати кредитного договору, персональних даних боржника, суми заборгованості за кредитним договором та є належними доказами у відповідності до ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що слід стягнути з відповідача на його користь заборгованість в розмірі 58058,41 грн, у зв`язку із порушенням зобов`язання за кредитним договором №Z02.00211.005097917 від 01.04.2019.

Суд погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Жодних доказів на спростування факту отримання коштів, користування наданими кредитними коштами, тобто, існування між сторонами договірних відносин позичальника і кредитора, ОСОБА_1 суду надано не було.

Твердження представника відповідача, надані ним в судовому засіданні, з приводу того, що позивач не надав суду належно оформленого реєстру (витягу з реєстру) боржників до договору факторингу, з якого б убачалось що до ТОВ «Санфорд Капітал» перейшло право вимоги ТОВ «ФК «СОНАТІ» до ОСОБА_1 за кредитним договором. Витяг з друкованого реєстру боржників № 1, що є додатком до договору факторингу від 29 грудня 2023 року № 29/12-23, укладеного між ТОВ «ФК «СОНАТІ» (клієнт) та ТОВ «Санфорд Капітал» (фактор), копію якого надало ТОВ «Санфорд Капітал» на підтвердження переходу права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 01.04.2019 №Z02.00211.005097917, укладеним між ПАТ «Ідеа Банк» та ОСОБА_1 , не відповідає вимогам до такого реєстру (витягу з реєстру), визначеним, зокрема, умовами договору факторингу (пункти 4.4., 5.2. договору), оскільки такий витяг підписано директором ТОВ «Санфорд Капітал» Романом Мариничем та завіреного печаткою ТОВ «Санфорд Капітал», тоді як такий витяг повинен бути підписаний уповноваженими представниками обох сторін договору факторингу та скріплений їх печатками. При цьому актів приймання-передачі як за договором факторингу від 29 грудня 2023 року № 29/12-23 так і за договором факторингу від 16 листопада 2023 року № 16/11-23 позивачем взагалі суду не надано, Судом до уваги не приймаються, з огляду на таке.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України)

Частиною 1 ст.509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст.530 ЦК України).

Відповідно до статті 525, частини 1 ст.526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Частиною 2 ст.1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина 1 ст.1048 ЦК України)

За змістом ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 512 ЦК України передбачено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема внаслідок відступлення права вимоги.

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату ( у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої (боржника).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

У справі, яка розглядається, позивач скористався правом надати докази на підтвердження заборгованості відповідача перед банком, з урахуванням положень умов Договору кредиту та страхування №Z02.00211.005097917 від 01 квітня 2019 року та виписки з банківського рахунку з урахуванням сплачених коштів на погашення нарахованої заборгованості за кредитом.

Нанесенням власноручного підпису під цим Кредитним договором позичальник погодилася з умовами кредитного договору, вони їй зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. Окрім того, позичальник акцептує публічну оферту АТ «Ідея Банк», яка розміщена на офіційному веб-сайті Банку www.ideabank.ua на умовах запропонованих Банком.

Уклавши Договір відповідач користувалася кредитними коштами наданими АТ «Ідея Банк» для задоволення особистих потреб на умовах зворотності, строковості та платності, при цьому ОСОБА_1 частково погашала заборгованість, що свідчить про визнання позичальником своїх зобов`язань перед Банком.

Наданий позивачем Витяг з друкованого Реєстру боржників № 1 відповідає вимогам законодавства, а тому приймається судом як належний та допустимий доказ.

Згідно зі ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами ч. 1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що ч. 1 ст. 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц).

При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Згідно сталої практики Верховного Суду, доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12).

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором

Аналогічні висновки викладені і у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12 тощо).

Тож, в ході розгляду справи, належними та допустимими доказами, підтверджено факт переходу до ТОВ «Санфорд Капітал» права вимоги за кредитним договором до ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3)сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Відповідно до вимог ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь–який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як слідує із вимог частин 3 та 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У відповідності до вимог ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідачка та її представник не подали жодного доказу, який би підтвердив звернення відповідачки до первісного кредитора щодо повернення кредиту.

Таким чином, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Санфорд Капітал», як набувача права вимоги до цього боржника, на підставі Договору відступлення прав вимоги № 29/12-23 від 29.12.2023.

Що стосується, заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Так Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 28 березня 2018 року, по справі № 444/9519/12, вказала, що:

«60. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

61. Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

62. Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 27 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (24 місяці), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

63. Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування, як це встановив суд апеляційної інстанції.»

Таким чином, початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за кредитним договором визначається за кожним черговим платежем з моменту його прострочення, а не з моменту спливу строку кредитного договору.

Разом з тим, частинами 1, 3 ст.264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Отже, сторонами погоджено строк дії Договору – 60 місяців, тобто до 01.04.2024.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Частиною 1 ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Дію карантину, встановленого зазначеною Постановою, було неодноразово продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ по 30 червня 2023 року.

Постановою КМУ від 27 червня 2023 року №651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, карантин на території України було встановлено безперервно з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року.

При цьому, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії, яким доповнено ЦК України в березні 2022 року.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану у подальшому неодноразово продовжувався і діяв на момент звернення до суду із даним позовом.

Враховуючи факт продовження загального строку позовної давності визначеного статтею 257, внаслідок введення карантину (п.12 Перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п.19 Перехідних положень ЦК України), з урахуванням норм Закону України № 4434-ІХ від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який 4 вересня 2025 року набув чинності, загальний строк позовної давності в три роки позивачем не пропущено, так як позивачем заявлено позовні вимоги у лютому 2026 року, а кредитний договір було укладено 01.04.2019. Таким чином, відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані у справі докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, суд дійшов обґрунтованого висновку, що факт неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору знайшов своє підтвердження при розгляді справи, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Отож, враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 не повернула отримані нею від АТ «Ідея Банк» кредитні кошти, на користь позивача (нового кредитора) підлягає стягненню заборгованість за Кредитним договором № Z02.00211.005097917 від 01.04.2019 в розмірі 58058,41 гривень, що складається з: заборгованість за основним боргом в сумі 54479,17 гривень; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками в сумі 3579,24 гривень.

Щодо розподілу судових витрат, Суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Отож, беручи до уваги те, що позов задоволено, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн.

При вирішенні питання про відшкодування позивачеві понесених витрат на правову допомогу суд виходить з такого.

За змістом статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд у постанові від 06.03.2019 року у справі № 910/15357/17, додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 зазначив, що суд може зменшити суму судових витрат не тільки за клопотанням іншої сторони судового провадження, а і самостійно з посиланням на приписи процесуального законодавства та практику Європейського суду з прав людини.

У постанові № 908/2702/21 від 12.01.2023 року Верховний Суд також зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору не повинен бути не пропорційним до предмета спору. Суд із врахуванням конкретних обставин, зокрема і ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові від 02 червня 2022 року у справі № 873/108/20 (подібний у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17), відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Тобто, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21, пункт 7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Поруч з цим, на переконання суду вказані позивачем види послуг мають необґрунтовано завищену вартість, тобто вбачається неспівмірність заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу складності справи, розгляд якої проводився у порядку спрощеного позовного провадження, оскільки віднесена до категорії малозначних справ, відтак представництво інтересів представником у судових засіданнях не здійснювалось, із фактично виконаними адвокатом робіт (наданих послуг).

Таким чином, беручи до уваги клопотання представника відповідача, щодо зменшення розміру витрат на правову допомогу понесених позивачем, виходячи із встановленої реальності участі адвоката та її необхідності, а також із врахуванням очевидної неспівмірності заявленого розміру витрат на правову допомогу та беручи до уваги задекларовані в п. 6 ч. 3 ст. 2 ЦПК України і усталеній практиці у рішеннях ЄСПЛ принципи пропорційності, розумності і співмірності, суд приходить до висновку за необхідне зменшити розмір заявлених представником позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7200,00 грн до 4000,00 гривень, оскільки на думку суду, виходячи із складності даної справи, саме такий розмір витрат правової допомоги є необхідним і неминучим для позивача.

На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 525, 526, 530, 546, 549, 598, 610, 625, 1046-1054 ЦК України, та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 28, 76-82, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» заборгованість за Кредитним договором № Z02.00211.005097917 від 01.04.2019 в розмірі 58058,41 гривень, що складається з: заборгованість за основним боргом в сумі 54479,17 гривень; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками в сумі 3579,24 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» 2662,40 гривень сплаченого судового збору та 4 000, 04 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Копію рішення суду направити сторонам по справі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал», адреса місця знаходження: вул.Сімферопольська, будинок 21, 5-й поверх, приміщення, 68, 69, м.Дніпро, Дніпропетровська область, ідентифікаційний код юридичної особи 43575686.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Головуючий суддя В. Л. Дзюбич