Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №466/3815/26 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/3815/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючий суддя Едер П. Т.

секретар с/з Якубів І. О.

з участю: заявника ОСОБА_1

заявника ОСОБА_2

представника заявника ОСОБА_3

заінтересованої особи ОСОБА_4

представника заінтересованої особи Фостяка А. Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_4 про видачу обмежувального припису,-

в с т а н о в и в:

28 квітня 2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Шевченківського районного суду м. Львова із заявою в порядку окремого провадження про видачу обмежувального припису, у якій просять суд видати обмежувальний припис строком на 6 (шість) місяців, яким вжити такі заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_4 та покладення на нього обов`язків:

- заборонити ОСОБА_4 перебувати в місці спільного проживання з постраждалими особами, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , а також за місцями роботи ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 ;

- заборонити ОСОБА_4 наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання постраждалих осіб, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , а також до місця роботи ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 ; 300 м.;

- заборонити ОСОБА_4 вести листування, телефонні переговори з постраждалими особами, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Свої вимоги мотивують тим, що ОСОБА_1 , перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 та мають спільну малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . На даний момент вона проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своєю матір`ю, ОСОБА_2 , та дітьми: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 та сином ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Чоловік проживає окремо за адресою: АДРЕСА_3 .

За доводами заявника ОСОБА_1 , під час спільного проживання з ОСОБА_4 , чоловік вчиняв щодо неї, її дітей та спільної доньки ОСОБА_8 насильство протягом тривалого часу. У березні 2022 року у зв`язку з повномасштабним вторгненням вона з дітьми виїхала у Швецію. У вересні 2022 року заявник з дітьми повернулась до Львова. Ситуація значно погіршилася в 2024 році, коли вона дізналася те, що всі ці роки чоловік продовжував програвати величезні суми грошей. Внаслідок цього, між ними відбулася сварка, під час якої чоловік бігав зі шнурком та погрожував самогубством в присутності дитини. 2 січня чоловік влаштував сварку, кричав, ображав, принижував, а також тягав за руки, і все це було в присутності дітей. Після того вона з дітьми переїхала остаточно до своє мами, ОСОБА_2

11.02.2025 р. ОСОБА_1 подала позов до суду про розірвання шлюбу. Однак, після розірвання шлюбу ОСОБА_4 продовжує переслідувати її та дітей, ображати, погрожувати. ОСОБА_4 є військовослужбовцем, працює на керівній посаді у Військовій службі правопорядку. Заявник вказує, що має реальні підстави боятися за безпеку, життя та здоров`я своє та дітей, зважаючи на його попередні проблеми з ігровою залежністю, неадекватною насильницькою поведінкою та доступом до зброї. Загалом після розлучення вона не заперечувала проти побачень батька з донькою ОСОБА_8 . Проте, чоловік неналежно виконував свої батьківські обов`язки.

За доводами заявника, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 вона вийшла з кухні, і в цей момент ОСОБА_8 виглянула з кімнати та сказала: «Ой, тато, привіт». Після цього він взяв куртку ОСОБА_8 і сказав: «Збирайся, йдемо». Вона підійшла до нього, забрала куртку, взяла дитину за руку та повідомила, що ОСОБА_8 нікуди не піде, після чого повісила куртку на місце. У цей момент він схопив дитину на руки і почав виносити її з квартири. Вона не могла цього допустити, оскільки дитина була хвора і вдягнена лише в піжаму. Крім того, мати дитини не надавала дозволу на те, щоб вона передавала дитину будь-кому. У результаті він витягнув її разом із дитиною на сходову клітку. Додатково заявник зазначає, що за кілька днів до цього інциденту отримала опік ноги окропом, тому відчувала сильний біль і фізично не могла повноцінно утримувати дитину. Вона почала кликати на допомогу. На крики вибігли старші діти та сусіди. Завдяки втручанню сусідів та спільним зусиллям їй вдалося повернути дитину до квартири.

Крім того, заявник повідомляє, що ОСОБА_4 оформлює кредити у фінансових установах, використовуючи її персональні дані. Також ОСОБА_4 дозволяє собі порушувати і її особистий простір: може без дозволу з`являтися у її помешканні, переслідувати її доньку та онуків. У зв`язку з цим вони змушені виходити з дому з острахом зустріти його, що створює постійну психологічну напругу. Вважає таку поведінку неприпустимою та такою, що порушує права і безпеку її родини.

Також заявник ОСОБА_1 вказує, що насильство протягом тривалого часу негативно вплинуло на її ментальне здоров`я. Вона зверталась по допомогу до психолога.

У висновку психолога від 22.03.2026 р. зазначено: «Клієнтка скаржилася на розлади сну, відчуття втоми і зниженої енергії, негативного відчуття щодо себе, що невдаха, знижену концентрацію уваги. Фізично реагує, якщо щось нагадує їй про травматичну подію та почувається пригніченою при її згадці. Уникає думок та розмов про подію, що може свідчити про те, стресовий досвід не інтегрований. Відчуває постійну настороженість, підвищену пильність, та постійно очікує на катастрофу, на вулиці оглядається, особливо вечорами. Є скарги на неможливість розслабитись, відчуття жару, підвищене потовиділення, тремтіння в руках, відчуття оніміння та поколювання в тілі.»

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що тривале емоційне напруження негативно вплинуло і на її фізичне здоров`я. Зокрема, за результатами медичного обстеження встановлено наявність початкових проявів артрозу гомілково-ступневого суглоба, а також ентезопатії п`яткового сухожилка. Вказані захворювання можуть загострюватися під впливом хронічного стресу, що підтверджується сучасними медичними дослідженнями, оскільки психоемоційне перенапруження негативно впливає на опорно-руховий апарат, провокуючи запальні процеси та больовий синдром.

Також, сталося значне погіршення зору, з чим минулого року вона звернулася до лікаря. Зокрема висновком спеціаліста від 10.03.2025 р. діагностовано міопію обох очей. Хронічний стрес є доведеним фактором, який впливає на зорову систему, спричиняючи погіршення гостроти зору та загальне виснаження організму.

Таким чином, заявник зазначає, що наявні об`єктивні медичні дані свідчать про погіршення її фізичного стану у зв`язку з насильством та стресовими умовами, у яких тривалий час перебувала.

ОСОБА_1 вказує, що раніше не зверталася до поліції, оскільки надіялася ще перейти на мирне ненасильницьке спілкування з ОСОБА_4 . Проте після ситуації 02.02.2026 р. остання зрозуміла, що поведінка чоловіка не зміниться і більше терпіти це не має сил.

17.02.2026 р. складено два протоколи Серія ВБА № 214204 та № 214203. Зараз в суді перебуває дві справи: №466/1645/26 від 03.03.2026 та №466/1646/26 від 03.03.2026 про вчинення домашнього насильства з боку ОСОБА_4 .

Заявники зазначають, що зараз вони звертаються до суду з заявою про видачу обмежувального припису, оскільки вжиті раніше поліцією та судом заходи не принесли очікуваного результату. Видача обмежувального припису - наразі єдиний дієвий спосіб захистити нас від насильства з боку ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 вказує, що ОСОБА_4 дає всі підстави припускати, що він може спробувати її вбити; душив її, передавлював горло; має зброю, може її легко дістати і застосувати; контролює більшу частину її повсякденного життя (переслідує під домом та приходить на роботу); висловлював наміри вчинити самогубство; залякує, переслідує; здійснював напади на неї за межами домашнього середовища; безпосередньо впливає на її безпеку та безпеку дітей; має фінансові проблеми (неодноразово брав кредити, мікрозайми, програвав гроші в азартних іграх); поставив її та дітей в економічну залежність від нього; Так, дії ОСОБА_4 підпадають щонайменше під 11(одинадцять) пунктів оцінки ризиків вчинення домашнього насильства.

06 травня 2026 на адресу суду через систему "Електронний суд" поступили письмові пояснення представника заінтересованої особи ОСОБА_4 адвоката Фостяка А. Я., у яких зазначать, що із заявою про видачу обмежувального припису звернулась не лише ОСОБА_1 , але й її мати ОСОБА_2 . Водночас у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що відносно ОСОБА_2 вчинялися будь-які дії, які можуть підпадати під ознаки домашнього насильства. Зокрема, відсутні звернення до правоохоронних органів з її боку, не зафіксовано викликів поліції, відсутні будь-які заяви, пояснення чи інші документи, які б свідчили про наявність конфліктних ситуацій або протиправної поведінки з боку ОСОБА_4 стосовно неї. Таким чином, заінтересована особа вважає, що участь ОСОБА_2 у даному провадженні є необґрунтованою, а її звернення не підтверджене жодними фактичними обставинами, що свідчить про відсутність підстав для застосування обмежувального припису щодо неї.

У пункті 5 результатів обстеження підпункті 5.3 висновку психолога ОСОБА_9 від 17.03.2026 р. зазначено: «У своїх висловлюваннях про батьків, ОСОБА_8 демонструє емоційну прив`язаність до кожного з них, дає позитивний відгук для мами та тата. Водночас висловлює бажання проживати з матір`ю та підтримувати контакт із батьком». Така позиція дитини свідчить про прив`язаність до батька про те що вона його не боїться, а навпаки любить його і бажає бачитись з ним, спільно проводити час, що свідчить про те що батько ОСОБА_4 їй загрози не несе. Хороші відносини доньки ОСОБА_5 з батьком ОСОБА_4 відзначає і сама заявниця ОСОБА_1 , це відображено у відповіді від 11.03.2026 комунальної установи змішаного типу «Львівський міський центр соціальних послуг та реабілітації «Джерело» де зазначається, що зі слів ОСОБА_10 вона не заперечує зустрічам доньки ОСОБА_5 з батьком – ОСОБА_4 . Зі слів дитини у неї хороші стосунки з батьком.

Представник заінтересованої особи зазначає, що заявниця надає Висновок лікаря офтальмолога (Огляд офтальмолога) від 10.03.2025 року та Протокол ультразвукового обстеження ліктьових суглобів від 15.08.2023 року. Посилання заявниці на погіршення стану її здоров`я, як на наслідок дій ОСОБА_4 , є безпідставним та не підтвердженим належними доказами. У самому висновку лікаря - офтальмолога та Протоколі ультразвукового обстеження ліктьових суглобів відсутні будь-які вказівки на те, що погіршення здоров`я пов`язане із діями ОСОБА_4 або є наслідком будь-якого психологічного чи фізичного впливу з його боку.

За доводами заінтересованої особи твердження заявниць про те, що раніше вжиті поліцією та судом заходи не дали результату, не відповідає дійсності та не підтверджується матеріалами справи, оскільки відсутні будь-які докази того, що відносно ОСОБА_4 взагалі застосовувалися заходи реагування у зв`язку з домашнім насильством, зокрема відсутні постанови, протоколи, судові рішення чи інші документи, які б свідчили про встановлення відповідних фактів. Більше того, відсутність звернень до правоохоронних органів та будь-яких заходів реагування упродовж спільного проживання сторін свідчить про відсутність конфліктів або проявів домашнього насильства, а також вказує на нормальні, врівноважені, взаємоповажні та стабільні відносини в сім`ї.

Таким чином, наведені заявницями твердження, сформульовані шляхом довільного відтворення окремих пунктів із затвердженої Форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, не відповідають встановленому законодавством порядку проведення такої оцінки.

Більше того, протягом усієї заяви заявниця надає ОСОБА_4 негативні характеристики, зокрема вказує на його нібито агресивну поведінку, схильність до неадекватних дій та навіть робить припущення щодо наявності у нього суїцидальних нахилів. Водночас такі твердження є оціночними судженнями заявниці, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами і не ґрунтуються на висновках уповноважених спеціалістів у сфері психічного здоров`я. Фактично зазначені формулювання спрямовані на створення уявлення про нібито нестабільний психічний стан ОСОБА_4 , однак не мають під собою об`єктивного підґрунтя та не можуть братися судом до уваги без відповідних медичних підтверджень.

14.04.2026 з майором ОСОБА_4 було проведено тестування за допомогою системи психологічної діагностики «ЛІДЕР-1», що підтверджується результатами соціально-психологічного вивчення військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_6 майора ОСОБА_4 . В ході проведення тестування будо отримано наступні результати, зокрема: показник нервово-психічної стійкості (7 стенів) свідчить про стабільну поведінкову регуляцію. Респондент зберігає високу працездатність та адекватність реакцій у критичних ситуаціях, що підтверджується результатами тепінг-тесту (стабільний тип нервової ситеми) та низьким рівнем тривожності за Айзенком.

Окремо виділено показник за шкалою суїцидального ризику, де ОСОБА_4 , набрав максимальні 10 стенів. Це свідчить про повну відсутність будь-яких ознак аутоагресивної поведінки чи суїцидальних намірів (навіть у прихованій формі). Характеризується надзвичайною життєстійкістю, наявністю чітких життєвих цілей та раціональним сприйняттям складних обставин. Відсутність ознак девіантності та адиктивності (8 стенів) додатково підтверджує високий рівень морально-психологічного стану та емоційної зрілості.

Зі змісту службової характеристики від 21.04.2026 вбачається, що ОСОБА_4 у стосунках з оточуючими ввічливий, тактовний, користується заслуженою повагою та авторитетом. Проявляє готовність прийти на допомогу, здатний до прийняття зважених рішень у складних ситуаціях. Веде здоровий спосіб життя. Конфліктних ситуацій з колегами не створює, навпаки – зарекомендував себе як людина, схильна до конструктивного діалогу та мирного вирішення будь-яких суперечок.

Представник заінтересованої особи зазначає, що формулювання вимоги про заборону ОСОБА_4 наближатись на відстань менше 300 м до місця проживання постраждалих осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 є недоцільною, оскільки ОСОБА_4 проживає у сусідньому будинку за адресою: АДРЕСА_4 , при цьому його будинок знаходиться на відстані орієнтовно 170 м від адреси про яку зазначають заявниці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме: АДРЕСА_1 . Попри це, відповідно до прохальної частини поданої до Шевченківського районного суду м. Львова заяви про видачу обмежувального припису постраждалими особами є саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а статус таких осіб як ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 не визначено.

Заінтересована особа звертає увагу, що 13.02.2026 працівники поліції провели перевірку вказаних обставин та не вбачали ознак домашнього насильства, адже в протилежному випадку, протокол про адміністративне правопорушення був би складений на місці події. Таким чином, 13.02.2026 подія, що мала місце адресою: АДРЕСА_1 за участю ОСОБА_4 , була оцінена працівниками поліції на місці, на ознаки домашнього насильства, факт якого не підтвердився.

Підсумовуючи все вищенаведене, сторона заінтересованої особи приходить до висновку, що поведінка заявниці ОСОБА_1 свідчить не про необхідність застосування обмежувального припису як заходу захисту, а про системне перешкоджання ОСОБА_4 у реалізації його батьківських прав. Зокрема, ОСОБА_4 має намір врегулювати порядок спілкування з дитиною у законний спосіб шляхом визначення чіткого графіку у досудовому порядку, однак заявниця фактично уникає такого врегулювання, зокрема неодноразово затягувала розгляд питання в органах опіки та піклування, у тому числі через відкладення засідань комісії з питань захисту прав дитини Шевченківської районної адміністрації.

За таких обставин звернення із заявою про видачу обмежувального припису на думку заінтересованої особи виглядає не як засіб захисту, а як черговий інструмент затягування процесу та створення штучних перешкод для участі батька у житті доньки ОСОБА_5 . Вказане свідчить про недобросовісне використання процесуальних механізмів та не може розцінюватися як належна підстава для задоволення заявлених вимог.

На підставі вищевикладеного, просить долучити до матеріалів справи письмові пояснення та врахувати їх при розгляді справи судом.

07 травня 2026 на адресу суду через систему "Електронний суд" поступили додаткові пояснення представника заявника ОСОБА_2 адвоката Федькович Г. В., у яких просить врахувати ці пояснення та задовольнити заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_4

01 червня 2026 на адресу суду через систему "Електронний суд" поступили додаткові пояснення представника заінтересованої особи ОСОБА_1 адвоката Федькович Г. В., у яких просить долучити подані докази до матеріалів справи, врахувати ці пояснення та подані докази при розгляді справи.

У судовому засіданні заявник ОСОБА_1 , заявник ОСОБА_2 та їх представник адвокат Федькович Г. В. підтримали заяву, надавши пояснення, аналогічні, викладеній у заяві. Щодо вимог викладених у заяві уточнили та просили заборонити ОСОБА_4 наближатись на відстань менше 170 м. до місця проживання постраждалих осіб та до місця роботи ОСОБА_1 300 м., щодо заборони ОСОБА_4 вести листування, телефонні вимоги з постраждалими особами або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб не наполягали.

У судовому засіданні заінтересована особа ОСОБА_4 та його представник адвокат Фростяк А. Я. заперечили щодо задоволення заяви, просили відмовити у задоволенні заяви. ОСОБА_4 пояснив, що не вчиняв домашнього насильства, з донькою ОСОБА_8 у нього хороші стосунки.

Заслухавши пояснення та доводи сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, суд приходить висновку, що заява про видачу обмежувального припису підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Статтею 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 27 Конституції України визначено, що кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Положеннями статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 09 березня 2023 року у справі №711/3693/22 зазначено, що: «…обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків.

Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону.

Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками…».

У постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №127/9600/22 вказано, що: «…обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях…».

У постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі №161/16344/20 зазначено про те, що систематичність визначається виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними.

Відповідно до ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19. До спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника (п. 2 ч. 1 ст. 24 цього Закону). Враховуючи положення Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Згідно з положеннями п. 5 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб, зокрема: особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти.

Положеннями ст. 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що постраждала особа має право, зокрема, на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 та п. 1 ч. 1 ст. 26 цього Закону, до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника із заявою про видачу якого може звернутися постраждала особа.

Судом встановлено, що наступне.

ОСОБА_1 , перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 . У шлюбі у сторін народилась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

13.02.2026 р. ОСОБА_2 вийшла з кухні, і в цей момент ОСОБА_8 виглянула з кімнати та сказала: «Ой, тато, привіт». Після цього ОСОБА_4 взяв куртку ОСОБА_8 і сказав: «Збирайся, йдемо». ОСОБА_2 підійшла до нього, забрала куртку, взяла дитину за руку та повідомила, що ОСОБА_8 нікуди не піде, після чого повісила куртку на місце. У цей момент він схопив дитину на руки і почав виносити її з квартири. ОСОБА_2 не могла цього допустити, оскільки дитина була хвора і вдягнена лише в піжаму. Крім того, мати дитини не надавала дозволу на те, щоб передавати дитину будь-кому. У результаті він витягнув її разом із дитиною на сходову клітку. І вона, і дитина були одягнені в легкий домашній одяг. Вона почала кликати на допомогу. На крики вибігли старші діти та сусіди. Дитина кричала: «Мені боляче, відпусти». Щоб не завдавати їй ще більшого болю, вона відпустила її руки, обійшла чоловіка і стала нижче на сходах. Потім вона обхопила дитину ззаду за талію і намагалася втримати її в такому положенні, щоб він не виніс її роздягненою на вулицю. Завдяки втручанню сусідів та спільним зусиллям вдалося повернути дитину до квартири.

ОСОБА_4 в своїх поясненнях сам визнав, що 13.02.2026 хотів забрати доньку ОСОБА_8 до себе.

Дослідженими доказами встановлено, що конфлікт між сторонами не є одиничним побутовим непорозумінням, а має тривалий, повторюваний і ескалаційний характер, пов`язаний із особистими неприязними відносинами та взаємними претензіями. Заявники неодноразово зверталася до поліції, за результатами таких звернень складалися адміністративні матеріали. Попередні заходи реагування не припинили поведінку ОСОБА_4 , що свідчить про збереження ризику продовження психологічного насильства.

З висновку психолога ОСОБА_11 від 17.03.2026 року встановлено, що на підставі проведеної консультації і спостережень психолог дійшов таких висновків.

На підставі описаних обставин та поведінкових реакцій можна зробити висновок, що діти пережили раптову психотравмуючу подію, яка викликала у них виражену емоційну та фізіологічну реакцію на стрес. Під час події у дітей спостерігалися інтенсивний страх, плач, істеричні реакції, а також тілесні прояви у вигляді тремтіння, утрудненого дихання, що свідчить про активацію захисних механізмів організму у відповідь на загрозу.

Після події у дітей відмічаються ознаки постстресового реагування, зокрема порушення сну, нічне жахіття та емоційне напруження, що вказує на продовження впливу травматичного досвіду на їхній психоемоційний стан. Виявлені реакції є типовими для дітей у ситуації гострого стресу та відповідають віковим особливостям функціонування психіки. Разом з тим зазначений стан потребує уваги дорослих та створення безпечних умов для емоційного відновлення дітей. З урахуванням найкращих інтересів дітей, психолог рекомендує: забезпечити дітям безпечне, передбачуване, стабільне середовище проживання, уникати будь яких дій або ситуацій, що можуть повторно травмувати їх; надавати постійну емоційну підтримку, приймати страхи та емоційні прояви дітей, як природну реакцію на стрес; у разі стійкого збереження або посилення симптомів постстресової реакції звернутися до дитячого психолога для проведення корекційної роботи.

Згідно висновку психолога ОСОБА_12 від 22.03.2026 р. встановлено, що клієнтка виглядає дуже зібраною і напруженою, ніби постійно перебуває у стані готовності до захисту. Її рухи швидкі, різкі, сповнені внутрішньої тривоги; вона часто нахиляється вперед, активно жестикулює, іноді може здаватися настирливою у прагненні бути почутою. Погляд прямий, напружений, часом пронизливий, але в ньому відчувається не стільки агресія, скільки внутрішня боротьба і потреба відстояти себе. Міміка виразна, із помітним напруженням - стиснуті губи, різкі зміни виразу обличчя, що передають накопичене емоційне напруження. Вона говорить швидко, ніби боїться втратити можливість висловитися або бути не почутою. У її поведінці відчувається настирливість, яка радше виглядає як реакція на тривалий тиск і необхідність захищатися, ніж як цілеспрямована агресія. Загалом її стан можна описати як гіпермобілізацію на фоні травматичного досвіду: за зовнішньою різкістю та напруженістю проглядається тривога, вразливість і потреба у безпеці. У п. Софії, ймовірно в результаті домашнього насильства зі сторони її колишнього чоловіка спостерігається значне зниження рівня якості життя (згідно з критеріями ВООЗ), а саме: часта втома, фізичний дискомфорт, апатія, негативні думки. Оскільки вона досі не перебуває в безпеці, це не дозволяє психіці відновитися та інтегрувати складний досвід, постійне очікування нових епізодів насильства тримає її в стані стресу. У пані Софії висока мотивація до унормування емоційного стану та захисту себе від можливих подальших випадків домашнього насильства. Рекомендована подальша індивідуальна КПТ-терапія або ЕМДР-терапія в режимі 1 сесія (50 хв.) у тиждень. для опрацювання травматичного досвіду, стабілізації емоційного стану та поступового відновлення функціональності в повсякденному житті.

Відповідно до результатів медичного обстеження у ОСОБА_1 встановлено наявність початкових проявів артрозу гомілково-ступневого суглоба, а також ентезопатії п`яткового сухожилка. Вказані захворювання можуть загострюватися під впливом хронічного стресу, що підтверджується сучасними медичними дослідженнями, оскільки психоемоційне перенапруження негативно впливає на опорно-руховий апарат, провокуючи запальні процеси та больовий синдром.

Згідно з висновком спеціаліста від 10.03.2025 р. ОСОБА_1 діагностовано міопію обох очей. Хронічний стрес є доведеним фактором, який впливає на зорову систему, спричиняючи погіршення гостроти зору та загальне виснаження організму.

Суд не може прийняти службові характеристики ОСОБА_4 , оскільки такі стосуються виключно його службової діяльності і не містять об`єктивної інформації про поведінку і характеристику за межами служби, зокрема у побуті і сімейних відносинах.

Оцінивши зазначені обставини в сукупності, суд доходить висновку, що заявниками доведено наявність психологічного домашнього насильства з боку ОСОБА_4 , а також реальний ризик його продовження або повторення у майбутньому.

Суд враховує, що у справах про видачу обмежувального припису стандарт доказування не може зводитися виключно до необхідності наявності обвинувального вироку чи постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Обмежувальний припис є превентивним заходом, тому суд оцінює всі наявні докази в їх сукупності, зокрема пояснення постраждалої особи, звернення до поліції, адміністративні матеріали, термінові заборонні приписи, аудіозаписи, поведінку заінтересованої особи та обставини, які свідчать про ризик повторення насильства.

Той факт, що питання про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності може бути остаточно не вирішене, не перешкоджає видачі обмежувального припису, оскільки цей захід не є санкцією чи формою покарання, а має захисну і запобіжну мету.

Суд також враховує принцип пропорційності. Запитувані заявниками обмеження є передбаченими законом, мають легітимну мету захист її життя, здоров`я, психологічної безпеки та безпеки дитини, є необхідними у демократичному суспільстві та співмірними встановленим ризикам.

Суд з урахуванням пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приходить до висновку, що така поведінка ОСОБА_4 негативно впливає на психологічний стан заявників, порушує їх внормований ритм життя, дає реальні, об`єктивні підстави вважати, що такі дії повторюватимуться.

Положеннями ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи). Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

З наданих суду матеріалів справи встановлено, що між заявниками та ОСОБА_4 наявний конфлікт та вкрай напружені стосунки, а саме: між сторонами існують неприязні, конфліктні відносини.

Аналіз практики ЄСПЛ стосовно порушеного заявником питання свідчить, що питання можливості отримання та належного виконання обмежувальних приписів є тісно пов`язаним із позитивними обов`язками держави із забезпечення права особи не зазнавати катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження згідно зі ст. 3 ЄСПЛ, а також права на життя згідно ст. 2 та повагу до сімейного і приватного життя, зокрема фізичну і психологічну недоторканність особи, згідно ст. 8 ЄСПЛ.

Суд також бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої домашнє насильство не є приватною сімейною справою, а становить проблему, що зачіпає суспільний інтерес і потребує ефективної реакції держави. У справі «Опуз проти Туреччини» ЄСПЛ наголосив, що держава має позитивний обов`язок вживати ефективних заходів для захисту осіб від домашнього насильства, якщо органи влади знали або повинні були знати про реальний ризик такого насильства.

Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" на строк від одного до шести місяців.

У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.

При цьому, суд зауважує, що відсутність судових рішень про притягнення кривдника до адміністративної та/або кримінальної відповідальності не може бути достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, оскільки такий захід не є покаранням, а має превентивний характер.

17.02.2026 р. відносно ОСОБА_4 складено два протоколи Серія ВБА № 214204 та № 214203. На розгляді в Шевченківському районному судді м. Львова перебуває дві справи: №466/1645/26 від 03.03.2026 та №466/1646/26 від 03.03.2026 про вчинення домашнього насильства з боку ОСОБА_4 .

Враховуючи вищенаведене, зважаючи, що на спростування позиції та доводів заявників жодних доказів заінтересованою особою ОСОБА_4 не подано, суд вважає, що поведінка ОСОБА_4 свідчить про те, що він систематично вчиняє психологічний тиск на заявників, що містить ознаки домашнього насильства, та встановлені судом заборони не вплинули на зміну поведінку заінтересованої особи.

Наданими заявниками письмовими доказами підтверджується конфлікт між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що свідчить про агресивну поведінку ОСОБА_4 , яка може містити ознаки вчинення домашнього насильства по відношенню до заявників, не висловлює щирого каяття щодо своєї поведінки, суд приходить до висновку про високий рівень вірогідності повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи.

Таким чином, суд вважає доведеним факт, що заінтересована особа ОСОБА_4 вчиняє домашнє насильство відносно заявниці ОСОБА_1 та заявниці ОСОБА_2 , тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту заяву слід задовольнити частково.

Також суд, виходячи з характеру встановлених обставин справи, приходить висновку, що строк дії обмежувального припису щодо вжиття заходів та заборон на 3 місяці буде достатнім у даній ситуації.

З врахуванням практики Європейського Суду з прав людини, суд вважає, що вжиті заявником розумні заходи для її захисту та покарання винного не надали очікуваного результату, а тому обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту прав заявника.

За статтею 3 Європейської Конвенції, Україна має зобов`язання захистити громадян від нелюдського і принизливого поводження і ставлення шляхом вжиття заходів для забезпечення того, щоб особи не піддавалися такому поводженню, включаючи нелюдське і принизливе поводження зі сторони інших осіб (не представників держави). Такі заходи повинні передбачати ефективний захист і включати кроки по попередження нелюдського та принизливого ставлення про яке влада знала чи повинна була знати.

У рішенні Європейського Суду по справі Опуз проти Туреччини (Ориг V. Тигкеу, по. 33401/02, 09.06.2009) суд дав характеристику зобов`язань держави у зв`язку з насильством в сім`ї, визнавши серйозність домашнього насильства в Європі та підкресливши серйозність, з якою держави повинні вживати відповідних заходів з метою протидії цьому порушенню прав людини. У своєму рішенні Суд підкреслив, що насильство в сім`ї не є приватною чи сімейною справою, але є проблемою, яка зачіпає суспільні інтереси, що в свою чергу вимагає ефективних дій з боку держави. Суд також вказав, що недостатньо мати закони щодо протидії домашньому насильству, більш важливим є наявність ефективних механізмів їх реалізації.

Згідно з ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 1, 3, 21, 24, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст. ст. 2, 81, 258, 259, 263-265, 268, 350-2, 350-6 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_4 про видачу обмежувального припису – задовольнити частково.

Видати обмежувальний припис строком на 3 (три) місяці, яким вжити такі заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_4 та покладення на нього обов`язків:

- заборонити ОСОБА_4 перебувати в місці спільного проживання з постраждалими особами, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , а також за місцями роботи ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 ;

- заборонити ОСОБА_4 наближатися на відстань менше 170 м до місця проживання постраждалих осіб, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , а також до місця роботи на відстань менше 300 м. Гришиної С.Р.: АДРЕСА_2 ; 300 м.

В решті вимог відмовити.

Допустити рішення суду до негайного виконання.

Оскарження рішення суду не зупиняє його виконання.

Копію рішення направити до ВП №1 ЛРУП № 1 ГУНП у Львівській області для взяття Крамаренка О. В. на профілактичний облік.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено 30.06.2026 року.

Суддя П. Т. Едер