Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №345/7264/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/7264/25

Провадження № 22-ц/4808/1175/26

Головуючий у 1 інстанції Сирко Й. Й.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Василишин Л.В., Мальцевої Є.Є.,

секретаря Кузів А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду, ухвалене головуючим суддею Сирком Й.Й. 08 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на рухоме майно,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати за ним право власності на пиломатеріали хвойної породи обсягом 20 куб. м, що складаються із сухих дощок розмірами 6000х50 мм у кількості 207 штук та 6000х25 мм у кількості 55 штук.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що ознайомившись із постановою слідчого СВ Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області від 24.11.2025 про закриття кримінального провадження №12025091170000421, внесеного до ЄРДР 06.08.2025 за ознаками ч. 4 ст. 185 КК України, позивач дізнався, що свідок ОСОБА_2 повідомив про належність йому на праві власності 78 дощок розміром 3000х50 мм, вивезених із території майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 та перевезених до колиби в с. Сівка-Калуська, де вони зберігаються донині. У зв`язку з викраденням цих пиломатеріалів позивач звернувся до поліції, за результатами чого було розпочато досудове розслідування. При цьому, на думку ОСОБА_1 , слідчий не перевірив наявність у свідка документів, які підтверджували б набуття права власності на зазначені пиломатеріали. Також у постанові зазначено, що на території комплексу залишаються інші пиломатеріали, на яких позивач наніс своє прізвище фарбою чорного кольору.

Позивач вказав, що з 1997 року здійснює підприємницьку діяльність. Розпилювання деревини він здійснював у лісопильному цеху, що належав йому на праві власності, який знаходився у с. Шевченкове (раніше Долинського району Івано-Франківської області). Після припинення роботи пилорами позивач вже розпилені пиломатеріали в кількості 30 куб.м перевіз на територію майнового комплексу в м. Калуші. З цих пиломатеріалів близько третини ним використано для власних потреб, решта продовжує зберігатися.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 08 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на рухоме майно відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що суд першої інстанції неповно та не всебічно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, неправильно встановив характер спірних правовідносин та не застосував норми матеріального права, що підлягали застосуванню.

На думку апелянта, місцевий суд не забезпечив ефективного судового захисту та не надав належної оцінки всім обставинам справи. Апелянт звернувся до суду з позовом про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, яка передбачає право власника вимагати визнання права власності, якщо воно оспорюється або не визнається іншою особою.

Вказує, що суд правильно зазначив, що за змістом статті 392 ЦК України рішення суду не породжує право власності, а лише підтверджує вже існуюче право, якщо воно заперечується або не визнається іншою особою. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 та від 23.06.2020 у справі № 909/337/19.

Разом з тим вважає, що суд безпідставно дійшов висновку про відсутність невизнання права власності апелянта. Відповідач не лише повідомив слідчому про належність спірних пиломатеріалів йому, а й фактично вивіз 78 дощок з території майнового комплексу, чим підтвердив свої претензії на це майно та незгоду з тим, що його власником є апелянт. Такі дії свідчать про реальне оспорювання права власності, а не лише про пасивне невизнання.

На думку апелянта, суд першої інстанції також безпідставно не погодився з доводами позивача щодо належності йому спірних пиломатеріалів, посилаючись на недостатність наданих доказів. Вказує, що частково вдалося відновити документ, а саме постанову Калуського міськрайонного суду від 28.12.2005 про зобов`язання Вигодського держлісгоспу повернути позивачу 39,83 куб. м лісу-кругляка, який був фактично повернутий у березні 2006 року.

Апелянт зазначає, що тривале зберігання розпиляного лісу пов`язано з процесом сушіння деревини природнім шляхом та з метою його подальшого використання.

На думку ОСОБА_3 , відповідач вважає спірні пиломатеріали своєю власністю та фактично розпорядився їх частиною, вивізши їх з місця зберігання. Таким чином, його права та законні інтереси є порушеними, невизнаними та реально оспорюваними, що й стало підставою для звернення до суду за захистом.

З огляду на викладене просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідач у судове засідання не з`явився, хоча про час і місце судового розгляду був повідомлений належно. Отже, є правові підстави для розгляду справи за його відсутності.

Позивач ОСОБА_1 своєю заявою апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, справу розглянути у його відсутності.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що показання свідка, надані в межах кримінального провадження, не є невизнанням права власності позивача, а їх правова оцінка має здійснюватися виключно в межах кримінального процесу. Крім того, надані позивачем докази не підтверджують належність саме спірних пиломатеріалів, а у разі заподіяння шкоди внаслідок їх вибуття позивач вправі захищати свої права шляхом заявлення цивільного позову про відшкодування шкоди або в межах кримінального провадження. Відтак місцевий суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач не довів наявності передбачених статтею 392 ЦК України підстав для визнання права власності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Судом встановлено, що згідно із копією постанови слідчого СВ Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області від 24.11.2025, винесеної в межах кримінального провадження №12025091170000421 від 06.08.2025, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 , 14.07.2025 близько 15:00 год. невідома особа нібито викрала з території майнового комплексу на АДРЕСА_1 72 одиниці хвойної дошки довжиною 3 000 мм і товщиною 50 мм орієнтовною вартістю 18 000 грн, 2 набори меблів для вітальні, 3 дивани, ковдри, килими, 6 ліжок, 280 листів шиферу та інше майно загальною вартістю близько 72 000 грн. Зі слів допитаного у цьому кримінальному провадженні свідка ОСОБА_1 , ним здається в оренду територія комплексу двом фізичним особам, однак підтверджуючих документів слідчому не надано. На території комплексу, де ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність, позивач зберігав суху хвойну дошку в зазначеному вище розмірі в кількості 78 штук (точна кількість дошки по-різному зазначається). Проведеним оглядом на території комплексу встановлено, що в її межах знаходиться під шиферним накриттям також інша суха хвойна дошка без вказівки на її розмір. Допитаний як свідок мешканець АДРЕСА_2 ОСОБА_2 повідомив у межах кримінального провадження, що на прохання ОСОБА_4 , який також здійснює господарську діяльність на території комплексу, та за його безпосередньої участі належні свідку ОСОБА_2 хвойні пиломатеріали у вигляді дошки частково вивезені на територію с. Сівка-Калуська Калуського району Івано-Франківської області, де зберігаються в межах належної свідку колиби.

Однак на території комплексу знаходяться дві інші частини поскладаних дощок, що також належать ОСОБА_2 , проте на них ОСОБА_1 вчинив напис барвником чорного кольору із нанесенням власного прізвища « ОСОБА_5 ». Аналогічні показання органу досудового розслідування надав свідок ОСОБА_4 , який також повідомив, що залишені на території комплексу пиломатеріали належать ОСОБА_2 . Відповідно до отриманої слідчим інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта 701016726104) нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 належить з 10.11.2005 на праві власності ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу № Д-1017 від 06.10.2005 (а.с. 35-38).

Згідно з наданою до матеріалів справи копією попереднього договору купівлі-продажу нежитлових будівель та споруд майнового комплексу в цілому продавець в особі ОСОБА_6 та покупець, яким виступає позивач у цій справі, домовилися здійснити передачу з розстроченням платежу об`єктів нерухомого майна на АДРЕСА_1 за ціною 750 000 грн. Передача відповідного майна відбувається упродовж 5-ти днів з моменту набрання чинності цим договором, а переоформлення правовстановлюючих документів на покупця – після повної оплати вартості майна в спосіб перерахування грошових коштів на спеціальний рахунок продавця в Івано-Франківській обласній дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» із вказівкою на призначення платежу: «Погашення кредитної заборгованості ОСОБА_6 від добровільного продажу нерухомого майна майнового комплексу, придбання предмету іпотеки» (п.4,21-22 договору). Водночас, між фізичними особами-підприємцями ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено 31.01.2012 договір оренди усіх нежитлових будівель та споруд зазначеного вище майнового комплексу без сплати орендної плати строком на п`ять років із можливістю автоматичної пролонгації договору щоразу на такий самий термін (а.с. 12-18). Текст попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна нотаріально не засвідчений, що не відповідає вимогам ч.1 ст.635, 657 ЦК України.

З п. 2.1. дослідженої судом копії договору випливає, що в триденний строк після підписання договору оренди між сторонами передача об`єктів нерухомого майна в користування орендаря здійснюється на підставі акта здачі-приймання, який до матеріалів справи не надано.

Відповідно до наданої позивачем ухвали слідчого судді Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12.12.2025, постановленої у межах справи № 345/7000/25, скасовано постанову слідчого СВ Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області від 24.11.2025 про закриття кримінального провадження, відомості щодо якого із попередньою кваліфікацією за ч. 4 ст. 185 КК України внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12025091170000421. З мотивувальної частини ухвали вбачається, що слідчий органу досудового розслідування передчасно дійшов висновку про необхідність закриття кримінального провадження, адже не перевірив наявність у ОСОБА_2 документального підтвердження про наявність у нього права власності на вивезені з території комплексу пиломатеріали; не надано оцінки податковій накладній із прив`язкою до обставин кримінального провадження, хоча цим документом підтверджується придбання ОСОБА_1 «будівельного лісу»; приналежність відповідного документа до вивезених хвойних дощок також не перевірена.

Згідно з копіями податкової накладної від 30.11.2000 № 265 приватним підприємцем ОСОБА_1 придбано на підставі не уточненого договору пиловик хвойний у ЗАТ «Вигода ДОК» у розмірі 64,93 куб.м (а.с.11).

Також згідно з копією податкової накладної від 30.06.2003 № 265 приватним підприємцем ОСОБА_1 придбано у Вигодському ДЛГ за договором поставки пиловик хвойний в кількості 32 куб.м. та будівельний ліс об`ємом 10 куб.м (а.с.10).

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Такий узагальнений спосіб правозастосування статті 392 ЦК України для поновлення порушеного права неодноразово демонстрував Верховний Суд, зокрема, роз`яснив у постанові від 13 січня 2026 року у справі № 946/4553/23.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що за змістом статті 392 ЦК України судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (див., зокрема, постанови від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 та від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У даній справі ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнання права власності на пиломатеріали, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 під час допиту як свідок у кримінальному провадженні заявив про належність цих матеріалів йому.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності пред`являється, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Однак, як вірно встановив суд першої інстанції, надання показань у межах кримінального процесу не є цивільно-правовим оспорюванням або невизнанням права у розумінні зазначеної норми.

Апелянт стверджує, що вивезення відповідачем частини дощок свідчить про реальний спір про право. Дії відповідача є предметом розслідування у кримінальному провадженні №12025091170000421.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Апеляційний суд зауважує, що позивач надав податкові накладні від 2000 та 2003 років про придбання «пиловика хвойного» та «будівельного лісу». Суд першої інстанції справедливо вказав на неможливість ідентифікувати ці матеріали з тими дошками (розмірами 6000х50 мм тощо), що є предметом спору у 2025-2026 роках. З моменту придбання минуло понад 20 років, що ставить під розумний сумнів ідентичність сировини та готової продукції без належних доказів переробки та зберігання.

Посилання в апеляційній скарзі на постанову суду від 28.12.2005 про зобов`язання Вигодського держлісгоспу повернути ОСОБА_1 ліс кругляк не спростовує висновків суду. По-перше, ліс-кругляк за своїми фізико-технічними характеристиками не є тотожним сухій обробленій дошці конкретних розмірів, зазначених у позові. По-друге, позивач не надав доказів (актів розпилювання, облікових документів підприємця), які б підтверджували трансформацію кругляка 2005 року у пиломатеріали, що зберігаються станом на 2025 рік.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду (справи № 916/1608/18 та № 909/337/19), зазначаючи, що рішення лише підтверджує наявне право.

Колегія суддів погоджується з цим твердженням, проте наголошує, що для такого підтвердження позивач повинен довести, що він вже є власником на законних підставах.

У цій справі позивач не надав жодного первинного документа, який би ідентифікував саме спірну кількість дощок (207 шт. одного розміру, 78 шт. іншого тощо) як його власність.

Крім того, Велика Палата ВС у справі № 344/16879/15-ц (на яку посилався місцевий суд) вказала, що наявність лише сумнівів у інших осіб щодо права власності позивача не є достатньою підставою для позову за ст. 392 ЦК України.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач фактично намагається через цивільне судочинство спростувати показання свідка у кримінальній справі, що є недопустимим. Оцінка показань свідків має надаватися в межах КПК України, а не шляхом штучного створення цивільного спору.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого рішення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то суд не здійснює перерозподіл витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 374, 375, 381 – 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду від 08 квітня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: Л.В. Василишин

Є.Є. Мальцева

Повне судове рішення складено 30 червня 2026 року.