Вирок від 29 червня 2026 р. у справі №638/2627/23 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/2627/23

Провадження №1-кп/638/516/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд міста Харкова у складі головуючої судді- ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 захисника- адвоката ОСОБА_5 , потерпілого- ОСОБА_6 , представників потерпілого ОСОБА_7 , ОСОБА_8 розглянувши кримінальне провадження № 42022222040000001 від 11 січня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровськ, українця, громадянина України, розлученого, з вищою технічною освітою, інвалідності та хронічні захворювання спростовує, військовозобов`язаного, має неповнолітню дитину 2017 року народження, на час події працюючого на посаді т.в.о. начальника ОСОБА_9 , проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , раніше притягався до кримінальної відповідальності, в силу ст. 89 КК України не судимий, у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 172, ч.2 ст. 191 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Вказане кримінальне провадження до провадження судді ОСОБА_10 надійшло відповідно до розпорядження від 21 лютого 2024 року № 02-06/59 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 лютого 2024 року.

Ухвалою від 13 березня 2024 року вказане кримінальне провадження прийнято до розгляду.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Міністерства оборони України №11-ДП від 02.04.2021 тимчасове виконання обов`язків начальника Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України покладено на ОСОБА_4 .

Наказом Державного секретаря Міністерства оборони України №22 від 17.06.2003 затверджено Положення про Східне управління капітального будівництва Міністерства оборони України. Уповноважено Східне управління капітального будівництва Міністерства оборони України здійснювати функції замовника капітального будівництва у Збройних Силах України в Харківській, Дніпропетровській, Донецькій, Луганській та Запорізькій областях.

Відповідно до Положення, затвердженого 17.06.2003 Державним секретарем Міністерства оборони України Східне, УКБ МОУ є державною госпрозрахунковою організацією Міністерства оборони України та призначене для забезпечення виконання завдань капітального будівництва житла для військовослужбовців і членів їх сімей, об`єктів військового призначення для потреб Збройних Сил України з метою підтримання їх у стані бойової та мобілізаційної готовності. Управління підпорядковане начальнику управління капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України. Місцезнаходження: 61045, місто Харків, вулиця Клочківська, 228. Начальник Управління: здійснює керівництво діяльністю управління, несе персональну відповідальність за виконання покладених на управління завдань; видає в межах своєї компетенції по Управлінню накази, організовує і контролює їх виконання; затверджує положення про структурні підрозділи і функціональні обов`язки працівників Управління, розподіляє обов`язки між заступниками начальника Управління, керівниками структурних підрозділів; розпоряджається коштами в межах затвердженого фінансового плану та несе персональну відповідальність за їх цільове використання; призначає представників Управління для участі в тендерних комітетах для закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, підписує платіжні документи, акти прийому-передачі майна та матеріальних активів, перевірки якості, кількості майна та матеріальних активів, що постачаються, комерційні акти; здійснює управління майном, наданим йому Органом управління для вирішення покладених на Управління завдань; призначає на посади і звільняє з посад працівників Управління. Начальник Управління відповідає за своєчасну виплату заробітної плати; сплату податків і зборів (обов`язкових платежів), передбачених законодавством України. Начальник Управління розподіляє обов`язки між своїми заступниками.

Тобто, ОСОБА_4 виконував організаційно-розпорядчі й адміністративно-господарські функції, та відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України є службовою особою, та у своїй діяльності зобов`язаний керуватися Положенням про Східне УКБ МОУ та чинним законодавством.

У свою чергу, в Східному управлінні капітального будівництва Міністерства оборони України на посаді заступника з 04.01.2021 працював ОСОБА_6 з яким у ОСОБА_4 виникли особисті неприязні стосунки, на фоні яких останній неодноразово пропонував ОСОБА_6 добровільно подати заяву про звільнення, у зв`язку з чим у ОСОБА_4 виник умисел на незаконне звільнення з роботи ОСОБА_6 з особистих мотивів.

Згідно iз вимогами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти coбi на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки i перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні i здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Так, т.в.о. начальника Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України ОСОБА_4 , 09.06.2021, знаходячись у м. Харків, діючи умисно, з особистих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій, видав наказ за №39/7-к від 09.06.2021, яким незаконно звільнив ОСОБА_6 з посади заступника начальника управління капітального будівництва Міністерства оборони України, керуючись ст. 7 КЗпП, п. 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій та листом Міністерства соціальної політики України від 28.10.2016 №401/06/186-16.

У подальшому, рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 17.11.2021 ОСОБА_6 поновлено на роботі на посаді заступника начальника управління капітального будівництва Міністерства оборони України, яке судом апеляційної інстанції залишено без змін.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч. 1 ст. 172 Кримінального кодексу України, а саме: незаконному звільненні працівника з роботи з особистих мотивів.

Крім того, відповідно до наказу Міністерства оборони України №11-ДП від 02.04.2021 тимчасове виконання обов`язків начальника Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України покладено на ОСОБА_4 .

Наказом Державного секретаря Міністерства оборони України №22 від 17.06.2003 затверджено Положення про Східне управління капітального будівництва Міністерства оборони України. Уповноважено Східне управління капітального будівництва Міністерства оборони України (далі – Східне УКБ МОУ) здійснювати функції замовника капітального будівництва у Збройних Силах України в Харківській, Дніпропетровській, Донецькій, Луганській та Запорізькій областях.

Відповідно до Положення, затвердженого 17.06.2003 Державним секретарем Міністерства оборони України Східне, УКБ МОУ є державною госпрозрахунковою організацією Міністерства оборони України та призначене для забезпечення виконання завдань капітального будівництва житла для військовослужбовців і членів їх сімей, об`єктів військового призначення для потреб Збройних Сил України з метою підтримання їх у стані бойової та мобілізаційної готовності. Управління підпорядковане начальнику управління капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України. Місцезнаходження: 61045, місто Харків, вулиця Клочківська, 228. Начальник Управління: здійснює керівництво діяльністю управління, несе персональну відповідальність за виконання покладених на управління завдань; видає в межах своєї компетенції по Управлінню накази, організовує і контролює їх виконання; затверджує положення про структурні підрозділи і функціональні обов`язки працівників Управління, розподіляє обов`язки між заступниками начальника Управління, керівниками структурних підрозділів; розпоряджається коштами в межах затвердженого фінансового плану та несе персональну відповідальність за їх цільове використання; призначає представників Управління для участі в тендерних комітетах для закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, підписує платіжні документи, акти прийому-передачі майна та матеріальних активів, перевірки якості, кількості майна та матеріальних активів, що постачаються, комерційні акти; здійснює управління майном, наданим йому Органом управління для вирішення покладених на Управління завдань; призначає на посади і звільняє з посад працівників Управління. Начальник Управління відповідає за своєчасну виплату заробітної плати; сплату податків і зборів (обов`язкових платежів), передбачених законодавством України. Начальник Управління розподіляє обов`язки між своїми заступниками.

Тобто, ОСОБА_4 виконував організаційно-розпорядчі й адміністративно-господарські функції, та відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України є службовою особою, та у своїй діяльності зобов`язаний керуватися Положенням про Східне УКБ МОУ та чинним законодавством.

09 червня 2021 року ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка 31.12.2020 отримала диплом магістра за спеціальністю «Архітектура та містобудування» на ім`я начальника Східного УКБ МОУ ОСОБА_4 подала заяву про призначення її на посаду заступника начальника Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України з 10.06.2021.

Згідно з Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 №336 (зі змінами), Випуск 1 Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності для посади заступника керівника (начальника) визначено наступні кваліфікаційні вимоги, а саме: вища освіта другого рівня за ступенем магістра за відповідною галуззю знань або вища освіта другого рівня за ступенем магістра за відповідною галуззю знань або вища освіта другого рівня за ступенем магістра та післядипломна освіта за галуззю знань «Управління та адміністрування» або «Право». Стаж роботи на керівних посадах нижчого рівня – не менше ніж 5 років.

Однак, у порушення вказаних вимог, зважаючи на відсутність стажу роботи на керівних посадах та відповідної освіти т.в.о. начальника Східного УКБ МОУ ОСОБА_4 призначив ОСОБА_11 на посаду заступника начальника Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» (далі – Закону) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 30 Закону роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Разом з цим, у період червня – грудня 2021 року ОСОБА_11 жодного дня фактично не відпрацювала, своїх посадових обов`язків не виконувала, однак, т.в.о. начальника Східного УКБ МОУ ОСОБА_4 , будучи особою, яка розпоряджається коштами в межах затвердженого фінансового плану та несе персональну відповідальність за їх цільове використання, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді заподіяння майнової шкоди та бажаючи їх настання, надав головному бухгалтеру Східного УКБ МОУ вказівки щодо внесення до табелю обліку використання робочого часу неправдивих відомостей щодо відпрацьованих ОСОБА_11 робочих днів, внаслідок чого останній за вказаний період безпідставно нараховано та виплачено за фактично невідпрацьований час заробітну плату на загальну суму 97 166,90 грн., тим самим ОСОБА_4 внаслідок нецільового використання коштів, здійснив розтрату чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, чим заподіяв майнової шкоди Східному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України на вказану суму.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 Кримінального кодексу України, а саме: розтрата чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 винним себе не визнав. Повідомив, що обвинувачення він вважає не легітимним, вважає себе не винним. В той час, коли він був призначеним на вказану посаду, почав розбиратися з документами, та з`ясував, що ОСОБА_6 повинен був працювати у Києві, так як відповідно до документів, він працює у центральному УКБ. Хто його призначив начальником, йому документів не надали. Він вважав ОСОБА_6 сумісником, тому і звільнив як сумісника. На його місце обвинувачений прийняв ОСОБА_11 на посаду свого заступника. Вона дистанційно виконувала обов`язки. Після початку вторгнення вона розрахувалась. Східне УКБ- це не державна служба, тому керівник сам приймає на роботу. При виконанні її роботи ні юрист ні бухгалтер підприємства не мали на неї впливу. Заробітну плату нараховувала бухгалтер. До табелювання обвинувачений зазначає, що він не мав стосунку. Раніше з ОСОБА_11 він не був знайомим, її порекомендували з обласної адміністрації Дніпропетровської області. ОСОБА_11 з червня по листопад 2021 року перебувала у м. Дніпро, вона проводила підготовчі роботи. Обвинувачений зауважив, що не всі документи йому були передані і не всі документи долучені суду. Серед іншого суду не надано повний звіт рахункової палати, який є головним перевіряючим органом. ОСОБА_11 закривала питання по Дніпру та Запоріжжю, а сам обвинувачений працював у місті Київ.

Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 повідомив, що він з 04.01.2021 року почав працювати. Коли ОСОБА_4 був призначений у них склалися неприязні стосунки. Підґрунтями яких став непрофесіоналізм ОСОБА_4 . При цьому ОСОБА_4 постійно наполягав на тому, щоб ОСОБА_6 писав заяви на звільнення. ОСОБА_6 стверджував, що ОСОБА_4 , як керівник, не відповідав кваліфікації як будівельник, тому ОСОБА_6 спочатку намагався допомогти йому, проте останній не приймав поради, конфліктував. Тому наслідком конфліктів стало звільнення, причини такого звільнення ОСОБА_6 не булли повідомлені. Претензій до його роботи не було. У подальшому у судовому порядку вказаний наказ про звільнення визнано незаконним і 17.11.2021 поновлено на роботі. Посаду заступника на цей час обіймала ОСОБА_11 . При цьому всі документи по роботі установи були передані ОСОБА_4 . Робоче місце знаходилось в м. Харкові на заводі залізобетонних конструкцій. Договір оренди вказаних приміщень був у ОСОБА_4 . Всі функції та роботу ОСОБА_6 виконував у належний спосіб, опрацьовував документи, мав відповідну освіту та досвід роботи за напрямками роботи, контактував з контрагентами, тобто коли ніхто не бачив заступника, все це виконував ОСОБА_6 . Зустрічі з ОСОБА_4 відбувалися, коли він сам телефонував, тоді зустрічалися у кафе або КЕВ. У подальшому завод припинив договір оренди з ОСОБА_4 , і всі працівники перебували по домівках, коли виконували свою роботу. Коли було звільнено ОСОБА_4 він забрав всі документи, автомобіль, доля яких станом на час розгляду кримінального провадження не відома.

Допитаний у судовому засіданні представник потерпілого ОСОБА_7 повідомив, що з 2019 року він працює юристом управління. Вказане управління капітального будівництва для військовослужбовців, проектування споруд для ЗСУ. Функціями є нагляд за будівництвом, оформлення документів, угод, договорів, звітність. Станом на 2021 рік в управлінні працювало два інженери за сумісництвом, головний бухгалтер, юрист, начальником був ОСОБА_6 . У червні 2021 року відбувся конфлікт між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 . ОСОБА_6 фахівець в галузі будівництва, компетентний, натомість ОСОБА_4 не володів певним обсягом знань в галузі будівництва, був людиною зі сторони. Всі робочі питання вирішувалися з ОСОБА_6 . Коли зверталися до ОСОБА_4 , він не міг організувати процес і це було наглядно. ОСОБА_4 неодноразово задавав питання щодо звільнення ОСОБА_6 , проте йому повідомляли, що підстав для звільнення не має. Потім повідомили, що ОСОБА_6 таки звільнено. Коли юрист почитав вказаний наказ про звільнення, сказав, що вказаний наказ неправильний. ОСОБА_6 звернувся до суду та оскаржива вказаний наказ, суд позов ОСОБА_6 задовольнив. Діяльність управління відбувалась в орендованих кабінетах на заводі залізобетоних конструкцій. Коли призначено було ОСОБА_4 він всі документи загрузив собі в автомобіль і вивіз, казав, що якщо якісь документи працівникам потрібні хай звертаються до нього. ОСОБА_4 був на роботі один раз на місяць, або один раз на два місяці. Коли перевіряла ОСОБА_12 , ОСОБА_13 на перевірку не з`явився.Також ОСОБА_4 не був на будівельних майданчиках, хоча повинен був бути. Також він був відсутній під час проведення перевірок. Документи, які забрав ОСОБА_4 досі управлінню не повернуті. ОСОБА_14 представник потерпілого ОСОБА_7 жодного разу не бачив, хто вона він не знає, документів за підписом ОСОБА_14 він не бачив. Службовий автомобіль ОСОБА_4 також забрав. Також представник потерпілого – є адвокатом, самозайнятою особою, він працює за сумісництвом, проте регулярно перебував на робочому місці. Всі документи він складав там. Про ОСОБА_14 ОСОБА_7 дізнався з результатів перевірки. У спільних комісіях він з нею не був. Внутрішній аудит не проводився. Табелювання ОСОБА_14 проводив ОСОБА_4 .

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 повідомив, що станом на 2021 рік він працював інженером будівельником, інженером технагляду. Керівником у 2021 році був ОСОБА_6 . В його функції входив котроль перебігу будівництва. Всі робочі питання він вирішував з ОСОБА_6 . ОСОБА_4 йому ніколи не телефонував. ОСОБА_14 свідок також не знає та не бачив, не чув. Свідок взагалі не знає хто вона, яку посаду займала. У робочих приміщеннях не зустрічав. Заробітну плату отримував, коли ОСОБА_6 був керівником. ОСОБА_4 повідомив, що коштів не має, зарплати не має. Про табелювання в управлінні свідку не відомо, він був на будівельних об`єктах, в робочих кабінетах був не часто. Коли закінчував роботу, то відповідно звітував. Об`єкт на Полтавському Шляху в м. Харкові був зданий у липні 2021 року, більше об`єктів не було. У серпні 2021 року свідок звільнився. ОСОБА_14 не знав і наразі не знає. Свідок звітував ОСОБА_6 .

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 повідомила, що в 2021 році вона працювала головним бухгалтером в управлінні. ОСОБА_4 був призначений керівником, до цього керівником з 2015 року був ОСОБА_6 . В її функції входило ведення обліку робочого часу, обов`язки інспектора відділу кадрів, також вела табелі обліку. Фізично знаходилась в кабінеті на заводі залізобетонних конструкцій в м. Харкові. ОСОБА_14 жодного разу не бачила. Табель про її робочий час робив ОСОБА_4 , який рідко був на роботі. Він казав, що дистанційна робота. З наказом про призначення ОСОБА_14 вона ознайомилась на вулиці, бо ОСОБА_4 сам робив вказаний наказ. Відповідно до вказаного наказу ОСОБА_14 нараховувалась заробітна плата, яка перераховувалась їй на карту. Робочі документи ОСОБА_14 не підписувала. Була звільнена у 2023 році, після поновлення на роботі ОСОБА_6 . Наказ про звільнення направлений почтою, вона була повністю розрахована, навіть з виплатою невикористаних днів відпустки. Кошти були перераховані близько шести тисяч гривень. У грудні 2022 року ОСОБА_4 хотів її звільнити на підставі заяви, яку вона направила в застосунку «Ватсап» про бажання звільнитися за власним бажанням, проте свідок повідомила, що на підставі вказаного повідомлення, вона не може її звільнити. ОСОБА_4 не забезпечував всіх працівників робочим місцем, вони збиралися самостійно на заводі.

Від допиту решти свідків сторона обвинувачення відмовилась.

Суд вживав заходи щодо встановлення місця знаходження свідка ОСОБА_14 , проте результати не були отримані. Поведінку сторони захисту щодо заявлення клопотання про допит свідка ОСОБА_14 після оголошення судом переходу до судових дебатів, суд розцінює, як затягування розгляду справи та можливості уникнення покарання.

Незважаючи на повне невизнання вини обвинуваченою, винуватість ОСОБА_4 у вчинених кримінальних правопорушеннях доводиться зібраними та дослідженими у судовому засіданні наступними доказами:

Рапортом від 10.02.2022 прокурора Салтівської окружної прокуратури міста Харкова щодо протиправної діяльності посадових осіб Східного управління капітального будівництва МОУ;

Листом щодо виконання доручення від 19.01.2022 №70/5/8-398 з додатками, а саме завою ОСОБА_14 на ім`я ОСОБА_4 про призначення на посаду заступника начальника Східного управління капітального будівництва МОУ, копією паспорта громадянина України ОСОБА_14 , карткою платників податків, копією дипломом магістра від 2020 року, Актом аудиту ефективності використання бюджетних коштів, виділених СОУ на будівництво(придбання) житла для військовослужбовців ЗСУ у Східному управлінні капітального будівництва МОУ № 29-37/83-о Рахункової палати Територіального управління Рахункової палати по Харківській та Сумській областяхз (у м. Харків), яким встановлено порушення вимог щодо кваліфікаційних вимог займаній посаді ОСОБА_14 ;

Листом щодо виконання доручення від 24.02.2022 №70/5/8-1193 з приводу перерахування заробітної плати ОСОБА_14 ;

Протоколом тимчасового доступу від 07.06.2022 та описом речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, суду від 07.06.2022, серед яких Анкета опитуваннч ОСОБА_14 , виписка по рахунку ОСОБА_14 , паспорт та РНКПП, відомості банкінгу ОСОБА_14 , а саме: Лист АТ «УКРСИББАНК» від 06.07.2022 №29-4-1-07/1429-БТ; Договір-анкета з ОСОБА_14 про відкриття банківських рахунків з додатками; Анкета-опитувальник фізичної особи ОСОБА_14 з AT «УКРСИББАНК»; Виписка за картковим рахунком клієнта ОСОБА_14 ; Копія паспорта ОСОБА_14 ; Копія картки платника податків ОСОБА_14 ; Роздруківки з АТ «УКРСИББАНК»;

Протоколом тимчасового доступу від 16.08.2022 та описом речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, суду від 16.08.2022, серед яких Відомості нарахування коштів працівникам Східного УКБ; Розрахунково-платіжна відомість працівника;Табелі обліку робочого часу; Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам Східного УКБ МО України; Наказ №22 від 17.06.2003 про затвердження Положення про Східне УКБ МО України; Положення про Східне УКБ МО України; Довідка спеціаліста від 30.11.2022;

Висновоком судової економічної експертизи №39685/1908-1911 від 24.01.2023. Де у висновках зазначено, що ОСОБА_14 з червня по грудень 2021 (включно) їй нараховано та сплачено заробітної плати на загальну суму 79 645,00 грн. та сплачено за рахунок коштів Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України єдиного соціального внеску на загальну суму 17521,90грн. (разом 97 166,90грн. (79 645,00+17 521,90). Виходячи з того, що слідством встановлено, що ОСОБА_14 жодного дня фактично не працювала на посаді заступника начальника Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, висновки Довідки спеціаліста ОСОБА_17 від 30.11.2022 щодо нарахування та виплати заробітної плати за фактично невідпрацьований час в період червня грудня 2021 документально підтверджується на загальну суму 97 166,90грн., де: 79 645,00грн. нарахована і виплачена заробітна плата за період червень грудень 2021; 17 521,90грн. нарахований і сплачений за рахунок Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України єдиний соціальний внесок на заробіток ОСОБА_14 за період червень грудень 2021. Встановлення порушень фінансової дисципліни начальником Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України ОСОБА_4 передбачає правову оцінку дій посадової особи, що не відноситься до компетенції судового експерта-економіста;

Актом здачі-приймання висновку експерта №39685/1908-1911 щодо вартості експертизи;

Заявою ОСОБА_6 від 03.03.2023 з додатками;

Наказом №22-ДП від 30.07.2015;

Наказом №39/22-к від 31.12.2020;

Наказом №11-ДП від 02.04.2021;

Наказом №39/7-к від 09.06.2021.

Отже, аналізуючи зібрані у кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду докази в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального правопорушення, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд визнає їх належними та допустимими доказами для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінальним процесуальним законодавством.

Стороною захисту заявлене клопотання про визнання доказів недопустимими. Так, сторона захисту вважає, що Довідка документальної перевірки з питань дотримання вимог чинного законодавства України Східним управлінням капітального будівництва МОУ про використання державних коштів на оплату праці за преіод з 01 червня 2021 року по 31 січня 2022 року містить недостовірну інформацію, тому при використанні даних з неї і висновок експерта № 39685/1908/1911 від 24 січня 2023 року є недопустимим доказом.

Вивчивши вказані обставини, щодо клопотання сторони захзисту, недопустимості доказів згідно вимог ст. 87-89 КПК України судом не встановлено, оскільки всі письмові докази встановлені, зібрані та перевірені органом досудового розслідування, а згодом судом, відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства України. Істотних порушень прав та свобод людини, визначених ст. 87 КПК України, судом не встановлено. Досліджені в судовому засіданні документи відповідають вимогам щодо їх отримання, проведення та оформлення, складені уповноваженими процесуальними особами відповідно, узгоджуються між собою, та не викликають сумнівів у суду. Порушень вимог КПК України, які б могли спростувати висновки суду під час розгляду справи, судом встановлено не було.

Дослідивши і перевіривши надані в ході судового розгляду показання свідків, які також є процесуальними джерелами доказів, суд дійшов висновку, що ці показання є конкретними та узгоджуються з сукупністю інших доказів, які судом покладено у вирок.

Свідки були попереджені судом про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів і підстав сумніватися у показах даних осіб суд не вбачає.

Підстави ставити під сумнів вказані вище показання, документи - відсутні, всі вони узгоджуються між собою, є належними, допустимими, достовірними доказами, та не викликають сумнівів у суду.

Дослідивши у змагальній процедурі й зіставивши зазначені докази, оцінивши їх в аспекті ст.94 КПК з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст.91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, суд вважає, що ці докази в їх сукупності та взаємозв`язку доводять факт вчинення обвинуваченим кримінально-караного діяння.

Позиція сторони захисту:

Сторона захисту вважала винність ОСОБА_4 не доведеною. Сторона захисту не заперечувала проти закриття кримінального провадження за ч.1 ст. 172 КК України на підставі ст. 49 КК України, а за ч.2 ст. 191 КК України просила виправдати обвинуваченого ОСОБА_4 .

Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

У даному випадку адвокатом не зазначено на підставі чого, з посиланням на конкретні норми права, необхідно виправдати обвинуваченого ОСОБА_4 .

Також адвокат звертав увагу на порушення вимог КПК при проведенні всіх слідчих дій у вказаному кримінальному провадженні. З цього приводу суд зазначає про наступне.

Як зазначено в Постанові Великої Палати Верховного суду від 31 серпня 2022 року по справі № 756/10060/17: Відповідно до ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Послідовність викладення в диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, – захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.

Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.

На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з частиною першою цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Частинами другою і третьою цієї статті передбачено безальтернативний обов`язок суду констатувати істотне порушення прав людини і основоположних свобод і визнати недопустимими засоби доказування, отримані: в результаті процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, здійснених без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози його застосування; з порушенням права особи на захист; з показань чи пояснень, відібраних із порушенням права особи відмовитися від давання показань і не відповідати на запитання, або без повідомлення про таке право; з порушенням права на перехресний допит; з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; в результаті обшуку житла чи іншого володіння особи, якщо до проведення даної слідчої дії не було допущено адвоката.

З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини – заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України).

Відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.

З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Висновки суду:

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06.12.2021 у справі № 521/8873/18, суди першої та апеляційної інстанцій мають обов`язок відповідно до положень ст. 285 КПК роз`яснити особі, яка притягується до кримінальної відповідальності те, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчились строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК України для звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави.

Обвинуваченим ОСОБА_4 заявлене клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 172 КК України та на підставі ст. 49 КК України закриття в цій частині кримінального провадження. В обгрунтування ского клопотання обвинувачений ОСОБА_4 заявляє про те, що сплинули три роки з моменту вчинення кримінального правопорушення, так як ч.1 ст. 172 КК України є кримінальним проступком, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину за який передбачеено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Обвинуваченому ОСОБА_4 ґрунтовно роз`яснено обставини застосування ст. 49 КК України та наслідки задоволення вказаного клопотання. Обвинувачений повідомив, що йому вказані обставини відомі, рішення про вказане клопотання ним прийняте без застосування психологічного чи фізичного примусу, добровільно, погоджене з адвокатом. Вказане клопотання- є спільною позицією. Захисник просив задовольнити клопотання ОСОБА_4 хоча і зауважив, що у випадку незадоволення вказаного клопотання ОСОБА_18 необхідно виправдати від вказаного обвинувачення.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ст. 50 КК України).

У результаті закриття кримінального провадження в зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України (за ініціативою та згодою особи, яка притягується до кримінальної відповідальності), суд не може і не повинен констатувати факт вчинення цією особою кримінально-караного діяння (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.02.2025 у справі № 712/ 8174/23, провадження № 51- 2807 км 24).

Сторони повідомили, адвокат наполягав, що перебіг давності у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4 не переривався, крім того, обвинувачений нових злочинів не вчиняв.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом. Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання (ч. 1 та ч. 4 ст. 286 КПК).

Відповідно до ч. 3 ст. 288 КПК, суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Частиною 2 та 3 статті 4 КК України, передбачено, що кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Положення ст. 49 КК України передбачають звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

В ухвалі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року в справі № 493/1843/16-к зроблено такий висновок: «Матеріально-правовою підставою застосування інституту давності вважається істотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого злочину внаслідок спливу певного проміжку часу, що суттєво позначається на досягненні мети покарання. Досягнення мети кари і виправлення особи, яка вчинила злочин, загального і спеціального попередження іноді стає або взагалі неможливим, або просто зайвим. Тому недоцільним є і притягнення особи до кримінальної відповідальності. Внаслідок цього ст. 49 КК України встановлює строки давності, тобто строки, після закінчення яких особа не може бути піддана кримінальній відповідальності за раніше вчинений злочин. Закінчення цих строків є підставою обов`язкового і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого. Факт визнання чи невизнання особою своєї винуватості у даному випадку не має значення для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності з цієї підстави. Таке звільнення є обов`язком, а не правом суду, за винятком випадку застосування давності, передбаченого ч. 5 ст. 49 КК України».

Аналогічні висновки зокрема містяться в ухвалах Верховного Суду від 16 грудня 2019 року в справі № 754/10717/17, від 30 березня 2020 у справі № 635/5683/18, постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року в справі № 463/5277/16-к, від 19 листопада 2019 року в справі № 345/2618/16-к, від 20 жовтня 2020 року у справі № 204/4728/15-к, від 11 листопада 2020 року в справі № 455/229/17.

Суд зазначає, з посиланням на Постанову ВС у справі № 455/229/17 від 11.11.2020, що дотримання умов, передбачених ст. 49 КК України, є безумовною й обов`язковою для суду підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності, навіть якщо особа свою вину не визнає.

Обставин, що пом`якшують його покарання, відповідно до ст. 66 КК України, судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують його покарання, відповідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Досліджуючи дані про особу обвинуваченого, встановлено, що ОСОБА_4 на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, розлучений, раніше притягався до кримінальної відповідальності, не судимий.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки років - у разі вчинення нетяжкого злочину за який передбачеено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку – п`ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Згідно приписів ч.ч. 2, 3 ст. 4, ч. 1 ст. 5 КК України, кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

У судовому засіданні з досліджених матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_4 повторних кримінальних правопорушень не вчиняв, від явки до органу досудового розслідування та суду не ухилявся, також спливли три роки давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 172 КК України.

Суд вважає, що ОСОБА_4 хоча і безумовно не визнавав себе винуватим, проте просив суд про звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України.

Приймаючи до уваги наведене, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 не заперечує проти закриття кримінального провадження за нереабілітуючою обставиною, суд вважає за необхідне, з застосуванням приписів ч. 5 ст. 74 КК України, за вироком суду звільнити його від покарання з підстав, передбачених приписами п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.

Також суд вважає доведеною та встановленою винність ОСОБА_4 за ч.2 ст. 191 КК України, а саме розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 191 КК України настає, зокрема, за заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Згідно роз`яснень, наведених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає в незаконному оберненні чужого майна на свою користь або на користь інших осіб з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби.

У постанові Верховного Суду України від 07.02.2013 у справі №5-27кс12 вказано, що у разі, коли зловживання службовою особою своїм службовим становищем виступає способом розкрадання чужого майна, при якому винний незаконно вилучає та безоплатно обертає майно на свою користь чи користь третіх осіб, то такі дії утворюють спеціальний склад зловживання службовим становищем і мають кваліфікуватися за ст. 191 КК України.

При визначенні міри покарання суд враховує приписи ч. 2 ст. 50 КК України, за якими покарання має на меті не тільки кару і виправлення засудженого, а й запобігання вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , на підставі ст.ст. 65-67 КК України, суд враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке здійснив ОСОБА_4 , яке згідно із ст.12 КК України, є нетяжким злочином, що він є особою молодого віку, має на утриманні неповнолітню дитину 2017 року народження, має місце мешкання та місце реєстрації, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, проте не судимий, на обліку в реєстрі психіатричних та наркологічних хворих не перебуває, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує, не визнає вину в інкримінованому правопорушенні, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання; відповідно до принципу індивідуалізації покарання, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання в межах санкції статті, за якою кваліфіковано його дії за ч.2 ст. 191 КК України у вигляді позбавлення волі. Саме такий вид покарання та його розмір чотирьох років, з урахуванням вчиненого, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів, інший, більш м`який вид покарання, з урахуванням особи засудженого та його ставлення до вчиненого, не відповідатиме меті покарання.

Також суд наголошує, що враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.191 КК України, який є нетяжким злочином, характер вчиненого діяння, тобто заволодіння чужим майном саме шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, тобто корупційний злочин відповідно до примітки до ст.45 КК України, з урахуванням особи обвинуваченого, для досягнення мети покарання, передбаченої ч.2 ст.50 КК України, суд вважає необхідним і можливим призначити йому покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч.2 ст.191 КК України, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з керівними, організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями в органах державної влади України.

Ухвалюючи вирок, суд відповідно до ст. 368 КПК України зобов`язаний вирішити питання щодо того, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

У справі заявлені позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення та Східним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Обвинувачений позовні вимоги не визнав.

Потерпілий ОСОБА_6 та представник потерпілого ОСОБА_7 наполягали на задоволенні позовних вимог.

Відповідно до положень ст. 55, 56, 61, 128 КПК України фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, вправі пред`явити до обвинуваченого цивільний позов, який розглядається судом у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Потерпілий ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про стягнення суми моральної шкоди, завданої йому вказаним кримінальним правопорушенням. В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди вказав, що злочинними діями обвинуваченого його моральному здоров`ю внаслідок негативних емоцій та психічних переживань було спричинено значної шкоди. Мотивуючи позов в частині стягнення моральної шкоди, потерпілий посилається на перенесення страждань, змушені зміни у його житті, порушення нормального способу життя.

Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого.

Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно із п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Суд вважає, що вказаний цивільний позов необхідно залишити без розгляду.

Приймаючи таке рішення щодо цивільного позову ОСОБА_6 суд виходив з того, що у випадку звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження, цивільний позов у кримінальному провадженні не підлягає вирішенню по суті. У даному випадку, потерпілий ОСОБА_6 може вирішити свої вимоги у порядку цивільного судочинства. У разі закриття кримінальної провадження з передбачених законом підстав цивільний позов не розглядається, а вимоги цивільного позивача про відшкодування матеріальної шкоди у цьому разі можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства.

Підлягає задовленню позовні вимоги Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України.

Суму позову представник позивача зазначає як 97166,90 гривень. Вказана сума підтверджена, як нарахована та виплачена сума заробітної плати за фактично не відпрацьований час в період з червня по груднь 2021 року ОСОБА_14 .

Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні.

Речові докази сторонами не надано.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили. Прокурор не заявив клопотання щодо обрання запобіжного заходу.

При вирішенні даного питання суд враховує ризики, передбачені ст.177 КПК України, призначене ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі, та з метою забезпечення виконання судового рішення вважає за необхідне взяти під варту ОСОБА_4 після набрання вироком законої сили.

Суд, беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справі (зокрема рішення «Едуард Шабалін проти Росії» від 16 жовтня 2014 року) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, враховуючи обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого, вважає за необхідне строк відбування покарання обраховувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_4 після набрання вироком законної сили.

Керуючись ст.368-371, 373-374, 532, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України та призначити йому покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з керівними, організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями в органах державної влади України на строк два роки.

Звільнити ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 172 КК України у зв`язку з закінченням строків давності.

Кримінальне провадження № 42022222040000001 від 11 січня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172 КК України – закрити на підставі приписів ст. 49 КК України.

Строк покарання за даним вироком ОСОБА_4 рахувати з моменту фактичного затримання засудженого на виконання даного вироку.

Запобіжний захід не обирався.

Стягнути з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 на користь держави 18877,00 (вісімнадцять тисяч вісімсот сімдесят сім) гривень за проведення експертного дослідження № 39685/1908-1911.

Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення- залишити без розгляду.

Позов Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 на користь Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України 97166,90 гривень (дев`яносто сім тисяч сто шістдесят шість гривень 90 копійок).

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Вирок ухвалено 30 червня 2026 року.

Суддя: ОСОБА_19