Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №638/751/25 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/751/25

Провадження № 2/638/1048/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретаря Рудської В.П.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача Кучер Ю.Ю., Шестопал К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики, -

встановив:

Адвокат Ковкін Олександр Вікторович звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова в інтересах ОСОБА_2 із позовом до ОСОБА_3 , в якому просить стягнути заборгованість за договором позики від 17.02.2020 року у сумі 1 573 136,80 грн., а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 17.02.2020 року ОСОБА_3 взяв в борг у позивача 912 000 гривень в еквіваленті 37 220 доларів США та зобов`язався їх повернути 01.09.2020 року, про що складено розписку в простій письмовій формі. Крім того, у вказаній розписці зазначено, що відповідач зобов`язується віддавати щомісячно не менше 40 000 гривень (1500 доларів США). Відповідач суму боргу не повернув, жодних виплат не здійснював, від зустрічі ухиляється. Станом на дату звернення до суду за офіційним курсом НБУ сума боргу складає 1 573 136,80 грн. На підставі викладеного позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що в розписці зазначено, що відповідач брав у борг 912 000 грн, що еквівалентно 37 220 доларів США. Транши грошових коштів, які повинні бути поверненні, також вказані у гривні із зазначенням доларового еквіваленту, а отже посилання позивача на повернення суми більшої, ніж зазначено в розписці є безпідставним. При цьому вважає, що зазначення доларового еквіваленту не є підставою для стягнення грошових коштів у доларах, і перерахування отриманих 912 000 грн у актуальний курс долару. Також вказує, що не заперечує, що мав певні ділові стосунки з позивачем, але, за його підрахунком сума боргу відрізняється та є меншою, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволені позовних вимог.

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 21.01.2025 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 18.03.2025 року задоволено клопотання відповідача та призначено у справі судову почеркознавчу експертизу та зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду від 19.06.2025 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 13.10.2025 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, додатково зазначив, що грошові кошти надавались у борг в іноземній валюті, а саме в доларах США. Під час судового засідання від 16.06.2026 року просив стягнути з відповідача суму грошових коштів, яка підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом долару США на день ухвалення судового рішення.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначив, що грошові кошти брались у борг саме у гривні, а отже стягненню підлягає та сума, яка зазначена у розписці, а саме 912 000 гривень.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 , що була присутньою під час складання розписки та передачі грошових коштів у борг відповідачу, а саме 17.02.2020 року. Зазначила, що гроші були передані у доларах США і повертатись мали у доларах США, при цьому розписка була написана власноручно ОСОБА_3 .

Суд, заслухавши вступне слово представників сторін, допитавши свідка, з`ясувавши обставини справи, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх кожний окремо та у сукупності й взаємозв`язку, дійшов наступного висновку.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За приписом ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 2 ст.13 та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 17 лютого 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір позики у формі розписки, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 912 000 гривень в еквіваленті 37 220 доларів США строком до 01 вересня 2020 року та зобов`язався щомісячно повертати не менше 40 000 гривень (1500 доларів США) що підтверджується оригіналом розписки, яка долучена до матеріалів справи.

Однак ОСОБА_3 свої зобов`язання за договором не виконав, кошти у визначений строк не повернув.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі грошей у борг.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів та підтверджує як факт укладення договору, так і факт отримання боржником грошових коштів.

Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою (справи №№ 127/3120/16-ц, 752/19567/14-ц).

Таким чином, сам факт підписання відповідачем ОСОБА_3 договору позики грошових коштів від 17 лютого 2020 року за умови відсутності належних та допустимих доказів на спростування цього факту, свідчить про укладення сторонами договору позики, на зазначених у ньому умовах, а також засвідчує отримання боржником від кредитора обумовлених цим договором грошових коштів у розмірі 912 000 грн., що в доларовому еквіваленті на час отримання позики складало 37 220 доларів США.

При цьому, наявність у позивача оригіналу власноручно написаного відповідачем договору позики грошових коштів від 17.02.2020 року свідчить про те, що відповідач (позичальник) грошові кошти не повернув.

Факт складання та підписання вказаного документу ОСОБА_3 не заперечується.

Згідно ст.ст.526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Статтею 598 ЦК України визначені підстави припинення зобов`язання. Зобов`язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч.1,2 цієї статті).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження факту повернення (повного або часткового) грошових коштів позивачу за договором позики відповідачем не надано, як і не надано доказів на спростування його дійсності, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача суми боргу.

При цьому суд критично ставиться до заперечень відповідача щодо отримання грошових коштів у борг у гривні, оскільки вказане спростовується показами свідка ОСОБА_4 , яка показала, що грошові кошти були передані саме у доларах США.

У суду немає підстав для сумнівів у достовірності показів свідка, яка попереджена про кримінальну відповідальність та приведена до присяги.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні (частина перша статті 524 ЦК України).

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відповідно до правової позиції, викладеної в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 740/4842/15-ц (14-80цс20) за грошовим зобов`язанням, вираженим у договорі в гривні із зазначенням еквіваленту в іноземній валюті, сума, яка підлягає сплаті у гривнях визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову (заяви про збільшення позовних вимог) або на день ухвалення судового рішення (якщо позивачем сформульовано саме таку вимогу стягнути суму заборгованості у гривневому еквіваленті за курсом іноземної валюти на дату ухвалення судового рішення), і якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

З огляду на викладене, заявлення позовних вимог про стягнення боргу за договором позики у гривні, за курсом на день ухвалення судового рішення, є правом стягувача, яким він скористався.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем були отримані у борг за вказаним договором позики грошові кошти в розмірі 912 000 грн., із визначенням у доларовому еквіваленту – 37 220 доларів США.

Позивач просить стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 37 220 доларів США в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день ухвалення судового рішення, в даному випадку 29.06.2026 року.

Офіційний валютний курс НБУ станом на 29.06.2026 року становить 44,8596 грн. за 1 долар США (37 220 долара США * 44,8596 грн. = 1 669 674,31 грн.).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суми боргу у національній валюті гривні в розмірі 1 669 674,31 грн. грунтуються на вимогах закону, а тому зазначена сума підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи

Положеннями ст.89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст.141 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 202, 207, 509, 526, 533, 610, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 11-13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 17.02.2020 року в загальному розмірі 1 669 674 (один мільйон шістсот шістдесят дев`ять тисяч шістсот сімдесят чотири) гривні 31 копійку.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 15 140 гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Сторони:

позивач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

відповідач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк