Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №344/22449/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/22449/25

Провадження № 2/344/2340/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Кіндратишин Л.Р.,

за участю секретаря судового засідання Комуніцької Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за користування часткою у спільному майні, періодичних щомісячних платежів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із позовом до відповідача, у якому просить : стягнути з останнього на її користь компенсацію за користування часткою квартири, що по АДРЕСА_1 за період з 26.07.2022 по 31.12.2025 включно в розмірі 315 000 грн.; стягувати з відповідача починаючи з 01.01.2026 за користування часткою квартири по АДРЕСА_1 у розмірі ринкової вартості найму аналогічної квартири у м. Івано-Франківську, визначеної за середніми цінами на дату кожного платежу; стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову, зокрема зазначено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 15.09.2010 по 08.06.2022, під час якого було набуто квартиру, що по АДРЕСА_1 ., загальною площею 56,88 кв.м.

З січня 2022 року вони фактично припинили спільне проживання. З цього часу, вона не користується спірною квартирою, немає ключів від неї, оскільки відповідач забрав собі всі документи.

12.03.2025 постановою апеляційного суду у справі №344/9012/22 було здійснено поділ майна подружжя та визнано за ним право власності на частку, за відповідачем на іншу частку у спірній квартирі. На підставі такого рішення суду здійснено реєстрацію права власності.

Попри те з липня 2022 року і до теперішнього часу відповідач одноосібно розпоряджається квартирою, не допускає її до користування, не передає ключів, не виплачує ніяких компенсацій, коштів, заселив сторонніх осіб без її згоди ( зокрема невідому жінку –переселенку, яка стверджує, що «живе на частці ОСОБА_3 », вона зі спірної квартири не з`їде, вони житимуть разом); біля вікон квартири стоїть автомобіль з номерним знаком НОМЕР_1 , ймовірно належить особі, яка живе та користується квартирою. Така особа вселена без її згоди.

Позивач стверджує, що неодноразово намагалася реалізувати своє право співвласника, зокрема зверталась до поліції. Її заявою, від 10.10.2025 розглядалося питання протиправних дій відповідача. У рапорті працівника поліції та довідці/відповіді Івано-Франківського РУП ГУНП зазначено, що відповідач є співвласником квартири, у спірній квартирі проживають його знайомі з Донецької області, між сторонами наявний спір щодо користування квартирою.

Комунальні рахунки за 2022 – 2025 року свідчать про значний обсяг споживання, що підтверджує проживання у квартирі сторонніх осіб. Згідно даних мобільного за стосунку ( Приват24), за квартирою обліковуються борги.

У листопад 2025 року під час чергової спроби потрапити до квартири, нею було зроблене фото закритих дверей, що підтверджує фактичний не допуск.

Вона не отримує жодних доходів від квартири, відповідач не виплачує частку від користування квартирою ( орендної плати), не дає ключів, не погоджує умови користування, ігнорує її права співвласниці.

З 27.07.2022 ( з моменту її звернення до суду з позовом про поділ майна) і до тепер вона позбавлена можливості користуватися часткою спірної квартири, а відповідач і сторонні особи користуються нею одноосібно та безоплатно, що є підставою для стягнення з відповідача компенсації за користування частковою та упущеної вигоди.

Оскільки, допуск до квартири блокують встановити ринкову вартість немає змоги. Виходячи із аналізу ринку оренди житла у м. Івано-Франківську, середня ринкова ставка оренди 2-кімнатної квартири площею приблизно 55-60 кв.м. у 2024-2025 роках становить 14 000-18000 грн. на місяць, відтак орендну плату для спірної квартири визначила у розмірі 15 000 грн., а частка компенсації становить 7 500 грн., а за період з 26.07.2022 по 31.12.2025 – 315 000 грн. ( 42 місяці).

Порушення її прав є триваючим, починаючи з 01.01.2026 просить стягувати періодичні платежі до моменту надання їй фактичного доступу до квартири або до набрання остаточним судовим рішенням законної сили, яким буде припинено порушення її права.

15.12.2026- позивачем подано заяву про забезпечення позову.

16.12.2026- ухвалою суду відмовлено у заяві про забезпечення позову.

19.12.2025- ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження.

05.02.2026- від представника відповідача – адвоката Гоголь М.І. надійшов відзив на позов. У позові просить відмовити, так як поняття збитків носять реальний характер, відшкодуванню підлягають збитки /компенсація, що уже настала. Можуть бути відшкодовані збитк, які виникли на момент звернення до суду, а не ті які виникли у майбутньому.

12.02.2026- позивачем подано відповідь на відзив. Зокрема, зазначено, що позов не є вимогою про відшкодування упущеної вигоди. Право на компенсацію, виникло з моменту, коли вона заявила про намір користуватися квартирою, а саме з липня 2022 року, тоді подано позов про поділ майна подружжя. Недопуск тривав з січня 2022 року, квартира використовувалась, нараховувались комунальні платежі, активно споживалось світло. З цього моменту відповідач був обізнаний про права позивача та свідомо створював перешкоди у користуванні квартирою, у зв`язку з цим порушення її права має триваючий характер.

17.04.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення, зокрема, зазначає, що надані розрахунки електроенергії за лютий 2026 року на суму 1 752 грн. свідчать про систематичне споживання електроенергії та проживання у ній осіб.

30.04.2026 – представником відповідача подано письмові пояснення. В обґрунтування, зокрема зазначено, що не надано жодних доказів, що позивачем на платній основі здано в оренду саме частку квартири, позивач вимагати виділ своєї частки в натурі. Дана квартира є нерозділена та сторони як співвласники не визначили порядок користування такою квартирою. Відтак, просить відмовити у позові.

12.05.2026 – від позивача надійшли письмові пояснення відповідач не спростував жодного факту, що наведений нею. Вона тривалий час позбавлена можливості володіти та користуватись часткою, тоді як відповідач одноосібно використовує таку квартиру.

У вступному слові позивач позовні вимоги підтримала, з підстав та мотивів, що викладені письмово. Позов просила задоволити.

Представник відповідача – ОСОБА_4 у позові просила відмовити через безпідставність.

Вислухавши вступне слово сторін, вивчивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини, а також відповідні правовідносини.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12.03.2025 у справі № 344/9012/22, апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Івано-Франківського міського суду від 04.12.2024 в частині поділу майна скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. У порядку спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по частці кожного, зокрема на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна :187819426101, дата придбання 12.05.2020 згідно договору купівлі-продажу, посвідченого Сопків З.І., приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу, р. №1052.

Постановою Верховного Суду від 02.07.2025 постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12.03.2025 - залишено без змін.

Згідно із Витягом з державного реєстру речових прав №446632761 від 07.10.2025, ОСОБА_1 належить трьохкімнатної квартири, загальною площею 56,88 кв.м., житловою площею 42, 52 кв.м., що по АДРЕСА_3 . Право власності зареєстровано 03.10.2025 на підставі рішення суду у справі №344/9012/22.

Згідно із довідкою про оціночну вартість майна ( Додаток 2 до Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку), оціночна вартість спірної квартири за заданими характеристиками становить 2 247 240, 43 грн.

13.10.2025 ОСОБА_1 звернулась до Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області та просила перевірити законність вселення та проживання сторонніх осіб у квартирі по АДРЕСА_1 , внести відомості на її колишнього чоловіка за ст. 356 КК України, вжити заходів до ОСОБА_2 для відновлення її права користування даною квартирою – передачею ключів, вселення сторонніх осіб. Зазначивши, що вона має рівні права на користування квартирою. При цьому без її згоди ОСОБА_2 здає квартиру в оренду стороннім особам. Отриманні доходи привласнює собі, її частку не виплачує, договір оренди та доступ до квартири не надає. Її письмові звернення з приводу ключів і половини доходів ігнорує.

22.10.2025 ст. ДОП Івано-Франківського РУП ГУНП Петрунів І.В. у ОСОБА_1 було відібрано пояснення, де окрім наведеного в заяві про злочин зазначено, що особи, які проживають у спірній квартирі не сплачують комунальні послуги, про що свідчать квитанції про заборгованість.

Разом з тим, згідно із відповіддю на лист - вимогу від 13.10.2025 ОСОБА_5 письмово повідомляє, що запропонований ним варіант не враховує в повному обсязі її законних інтересів та інтересів дітей, просить надати їй доступ як співвласниці до всіх об`єктів нерухомого майна. Надати половину коштів з оренди спільного майна за липень 2022 по жовтень 2025 року, зокрема по АДРЕСА_1 . Також зазначено про інші об`єкти нерухомо майна. Негайно виселити по сторонніх осіб. Не погрожувати. Згідно із квитанцією АТ « Укрпошта» за трекінгом 7600503446742, дані про відправлення « на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі». Адреса за якою здійснено відправлення відсутня.

Так, згідно із довідкою, складеною ст. дільничним офіцером поліції відділу превенції Івано-Франківського РУП ГУНП І. Петрунів від 21.10.2025, звернулась ОСОБА_1 та просить прийняти міри до свого колишнього чоловіка, який на її думку здає в оренду їхню спільну квартиру по АДРЕСА_1 . Опитаний з даного приводу ОСОБА_2 повідомив, що дійсно є співвласником квартири за такою адресою. На даний час в його квартирі проживають знайомі з Донецької області, яким він надав житло. Колишня дружина всіма способами намагається відсудити половину його статків, а саме комерційні приміщення, які йому належать та з даного приводу на даний час тривають судові слухання. У зв`язку з цим, колишня дружина здійснює на нього наклепи на нього. Ніяких протиправних дій він відносно ОСОБА_1 не вчиняє. За наслідком звернення Івано-Франківським РУП ГУНП в Івано-Франківській області перевірку припинено, так як встановлено, що мають місце ознаки цивільно-правових відносин.

17.02.2026 ОСОБА_1 звернулась до Івано-франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області із заявою про те, що без її відома та згоди у квартиру АДРЕСА_2 вселено третю особу. Самостійно потрапити до квартири не може, у дверях агресивно зустрічає жінка років 40 +. Двері зачиняє із середини, будь-яких пояснень не надає, виганяє її як співвласницю. Поводиться зухвало та агресивно. Невідомі особи проживають у квартирі, користуються житлом, комунальними послугами, перебувають там у різні періоди. Під вікнами квартири перебуває транспортний засіб із днз НОМЕР_2 , який може належати або використовуватись, особами як проживають у спірній квартирі.

Відповідно до довідки про результати ІКС ІПНП №9002 від 03.03.2026 від 31.03.2026, у межах вказаного вище звернення, в ході перевірки Івано-Франківським РУП ГУНП в Івано-Франківській області, встановлено, що під час неодноразового відвідування адреси по АДРЕСА_1 вхідних дверей квартири ніхто не відчиняв, на залишене повідомлення в подальшому не відреагував. Під час спілкування в ході усної бесіди із сусідкою із квартири АДРЕСА_4 , така повідомила, що співвласницею квартири АДРЕСА_5 є ОСОБА_6 , яка протягом тривалого часу, п`яти років перебувала за кордоном. Де на даний момент знаходиться ОСОБА_7 їй невідомо, від будь-яких письмових пояснень відмовилась. При цьому, згідно бази даних ІПН встановлено, що власником транспортного засобу марки Ford kuga, н.з. НОМЕР_2 є ОСОБА_6 , жителька АДРЕСА_1 . За результатами звернення, Івано-Франківським РУП ГУНП в Івано-Франківській області зазначено, що вказані правовідносини мають цивільно-правовий характер.

З долучених позивачем рахунків за сплату комунальних послуг за користування квартирою вбачається нарахування послух за період з 2022 -20025 роки.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У ч. 1 ст. 317 ЦК України вказано, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч.ч 1, 2, 4 ст. 355, ч. 1 ст. 356 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц (провадження № 61-24395св18) зроблено висновок, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим.

Відповідно до статті 47 ЖК України, норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 358, ст. 359 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У ст. 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 ЦК України, тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У частині першій статті 810 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними (частина перша та друга статті 827 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що користування чужою річчю є імперативно оплатним, крім випадків якщо сторони прямо домовилися про безоплатне користування річчю або якщо це випливає із суті відносин між ними.

Договір найму житла укладається у письмовій формі. Договір оренди житла з викупом підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню (стаття 811ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Тлумачення статті 1212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що до безпідставно набутого майна набувача відноситься користування чужим майном (майном потерпілого). Причому потерпілий, якому належить майно, яким користувався набувач, має право вимагати від набувача повернення такого збагачення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 759/9443/17 (провадження № 61-11386св20).

У ст. 13 ЦПК України вказано, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із приписами ч.ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ст. 79, ч. 1 ст. 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦП передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Спірні правовідносини між сторонами виникли у сфері реалізації права власності. Як зазначено вище, сторонам у справі квартира за АДРЕСА_2 , на праві спільної часткової власності з 12.03.2025. До того належала на праві спільної сумісної власності як подружжю.

Частки сторін у вказаному нерухомому майні в натурі не виділені.

Отже, в разі використання спірної квартири з метою отримання доходу, останній повинен бути розподілений між співвласниками пропорційно до належних їм часток.

При цьому, доказів наявності орендних відносин, найму щодо користування квартирою АДРЕСА_2 , як наслідок отримання доходу від використання майна ( квартири, що перебуває у спільній частковій власності без виділення частки) матеріали справи не містять. Також, не доведено збагачення відповідача за рахунок позивача у зв`язку з користуванням спірною квартирою без достатніх правових підстав.

Разом з тим, судом не встановлено, що сторони, як співвласники майна, домовились між собою про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю; з позовом про встановлення порядку користування, усунення перешкод в користуванні спірною квартирою, виділ частки в натурі не звертались. Як вже вище зазначено, що згідно із відповіддю на лист - вимогу від 13.10.2025 ОСОБА_5 письмово повідомляє, що запропонований варіант не враховує в повному обсязі її законних інтересів та інтересів дітей, просить надати їй доступ як співвласниці до всіх об`єктів нерухомого майна. Відтак, вбачається, що між сторонами існують суперечності щодо встановлення порядку користування спірною кватирою, частки у якій не є виділеними.

Згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд зазначає, що всі інші аргументи сторін досліджені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.

На підставі наведеного у позові про стягнення компенсації з відповідача в користь позивача за користування часткою квартири, що по АДРЕСА_1 за період з 26.07.2022 по 31.12.2025 включно в розмірі 315 000 грн.; стягувати з відповідача починаючи з 01.01.2026 за користування часткою квартири по АДРЕСА_1 у розмірі ринкової вартості найму аналогічної квартири у м. Івано-Франківську, визначеної за середніми цінами на дату кожного платежу; слід відмовити через недоведеність. Разом з тим, окремо слід зазначити, що позовна вимога «стягувати з відповідача за користування часткою квартири по АДРЕСА_1 у розмірі ринкової вартості найму аналогічної квартири у м. Івано-Франківську, визначеної за середніми цінами на дату кожного платежу» не відповідає загальним засадам цивільного судочинства, за якими кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а не на майбутнє у даних правовідносинах. Крім того така вимога позбавлена правових та фактичних підстав, так як доказів, що відповідач користується чи буде в майбутньому користуватися її часткою не надано.

Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з положень ст. 141 ЦПК України, так як у позові відмовлено, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 247, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за користування часткою у спільному майні, періодичних щомісячних платежів – відмовити.

Копію рішення після набрання ним законної сили направити до органу РАЦС за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач : ОСОБА_1 , РНОКПП : НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_6 ;

Відповідач : ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_7 .

Повне рішення – 30.06.2026.

Суддя

Івано-Франківського міського суду Кіндратишин Л.Р.