Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №202/9153/25 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/9153/25

Провадження № 2/202/1077/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 року Індустріальний районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді - Бєльченко Л.А., за участі секретаря судового засідання Щербини В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними догорів купівлі-продажу автомобіля, визнання майна спільною сумісною власністю,

В С Т А Н О В И В:

23.09.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про поділ спільного майна подружжя.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2025 визначено суддю Бєльченко Л.А. для розгляду цієї справи.

Ухвалою судді від 24.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до провадження, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 25.09.2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на автомобіль марки Volkswagen Caddy, VIN: НОМЕР_1 , заборонивши відчуження вказаного автомобіля до ухвалення рішення по справі і набрання рішенням законної сили.

Позивачем декілька разів позовні вимоги змінювалися. Виклавши позовні вимоги в остаточній редакції, позивач з обґрунтування позову зазначив, що з ОСОБА_2 з 31.08.2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра 12.02.2025 року.

Під час перебування у шлюбі, 20.04.2011 року, ними було придбано автомобіль марки Volkswagen Caddy, VIN: НОМЕР_1 , котрий був зареєстрований на ОСОБА_2

17.10.2024 ОСОБА_2 без його згоди продала автомобіль ОСОБА_3 , який є її вітчимом. 11.02.2025 ОСОБА_3 відчужив вказаний автомобіль ОСОБА_4 .

Позивач стверджує, що автомобіль марки Volkswagen Caddy, VIN: НОМЕР_1 , є спільною сумісною власністю, оскільки придбаний з ОСОБА_2 у період шлюбу; згоди на відчуження вказаного автомобіля він не надавав. Тому просив суд визнати вказаний автомобіль спільною сумісною власністю його і ОСОБА_2 , визнавши договори купівлі-продажу автомобіля на ім`я ОСОБА_5 і ОСОБА_4 недійсними.

Представники відповідача ОСОБА_2 , адвокати ОСОБА_6 , Федорчук Д.Ю., заперечуючи проти позову, зазначили, що цей автомобіль був придбаний за особисті кошти ОСОБА_2 , які вона отримала в подарунок. Тому вказаний автомобіль є особистою власністю ОСОБА_7 . Просили у позові відмовити.

Відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в судові засідання не з`являлися, про розгляд справи повідомлені.

Допитана під час розгляду справи у якості свідка ОСОБА_2 пояснила, що автомобіль марки Volkswagen Caddy, VIN: НОМЕР_1 , придбаний за кошти, які їй подарував вітчим ОСОБА_3 . ОСОБА_1 коштів для придбання автомобіля не мав. Вказаним автомобілем користувалася їх сім`я і сім`я ОСОБА_3 . Вважає вказаний автомобіль своєю особистою власністю.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_3 пояснив, що автомобіль марки Volkswagen Caddy, VIN: НОМЕР_1 , був придбаний на ім`я ОСОБА_2 за його кошти. Між його сім`єю і сім`єю ОСОБА_8 була домовленість, що сплачує кошти за автомобіль він, ОСОБА_3 , а користується цим автомобілем дві сім`ї, їх і ОСОБА_8 . При продажі автомобіля згода ОСОБА_1 не вимагалась.

З`ясувавши всі обставини справи і перевіривши їх доказами, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 31.08.2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 12.02.2025 року шлюб між ними розірваний.

Відповідно до інформації Головного сервісного центру МВС Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях, 26.05.2008 року автомобіль марки Volkswagen Caddy, VIN: НОМЕР_1 , на підставі вантажно-митної декларації від 23.05.2008 року зареєстровано за ОСОБА_2

17.10.2024 в ТСЦ МВС №1249, на підставі договору купівлі-продажу зазначений автомобіль перереєстровано на ОСОБА_3

12.02.2025 в ТСЦ МВС №3245 вказаний автомобіль перереєстровано на гр. ОСОБА_4 на підставі електронного договору купівлі-продажу.

Отже, автомобіль марки Volkswagen Caddy, VIN: НОМЕР_1 придбаний під час перебування ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі на ім`я останньої; відчужений ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі, 17.10.2024, без згоди ОСОБА_1 .

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статей 626-628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України; зокрема, відповідно до її частини п`ятої правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

Згідно зі ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу ( ст. 69 СК).

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України, при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Для укладання однім із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладання договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена (ч.3 ст. 65 СК).

Встановивши під час розгляду справи, що автомобіль марки Volkswagen Caddy, VIN: НОМЕР_1 придбаний у період шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , суд приходить до висновку, що вказаний автомобіль є спільним майном вказаних осіб.

Реєстрація вказаного автомобіля під час його придбання на ОСОБА_9 не спростовує презумпції належності майна до спільної сумісної власності подружжя.

Слід зазначати, що суд не приймає до уваги пояснення, допитаних у якості свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про придбання автомобіля марки Volkswagen Caddy, VIN: НОМЕР_1 , за кошти останнього, які нібито були подаровані ОСОБА_2 .

Зі змісту ст. 12 ЦПК України, вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Верховного Суду України від 24.05.2017 року, справа № 6-843цс17).

З урахуванням встановленого, суд вважає, що відповідачкою ОСОБА_2 належними і допустимими доказами не доведено, що автомобіль марки Volkswagen Caddy, VIN: НОМЕР_1 , є її особистою власністю, оскільки придбаний за кошти подаровані їй ОСОБА_3 .

З урахуванням наведеного, суд вважає слушними посилання позивача в частині порушення його прав та інтересів шляхом продажу вищевказаного автомобіля, що перебував у їхній спільній сумісній власності подружжя, без його згоди.

Водночас, судом встановлено, що на час розгляду справи автомобіль марки Volkswagen Caddy, VIN: НОМЕР_1 , належить іншій особі, ОСОБА_10 , тому вже втратив статус спільного сумісного майна подружжя, у зв`язку з чим відсутні будь-які законні підстави вважати про допущення порушення прав ОСОБА_11 як власника щодо вказаного автомобіля.

Наведене повністю узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 липня 2020 року, у справі № 640/2800/18.

Відтак, позивач на час звернення до суду з позовом отримав право на компенсацію половини вартості спільного сумісного майна подружжя (автомобіля), оскільки автомобіль вже втратив статус спільного сумісного майна подружжя, тому укладанням оспорюваних договорів купівлі-продажу автомобіля не порушено права ОСОБА_11 , як власника спільного сумісного майна подружжя.

В абз. 2 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» відзначено: «Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Тобто право на судовий захист пов`язане виключно з порушенням певних суб`єктивних прав особи (позивача). Суд може захистити лише порушене право. Порушення прав, свобод чи інтересів особи є однією і обов`язкових умов надання судового захисту, а факт відсутності такої умови виключає можливість задоволення матеріально-правових вимог позивача.

За встановлених в ході судового розгляду обставин, суд вважає, що позивачем обраний неефективний спосіб захисту, як такий, що не призведе до відновлення його прав.

Оскільки спірний автомобіль, який був спільним сумісним майном подружжя, проданий відповідачкою ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 , його власником є інша особа, позивач має право на грошову компенсацію 1/2 вартості вказаного автомобіля.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) та ін.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивачем пред`явлені вимоги, які не відповідають змісту порушеного права, позивач обрав неефективний спосіб захисту, тому суд приходить до висновку про відмову у задоволені позову.

У відповідності до ст.141 ЦПК України, судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачеві, оскільки судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. 3,4,5,10,13,81,89, 259-263, 265,268 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В :

Відмовити ОСОБА_1 у позові до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними догорів купівлі-продажу автомобіля, визнання майна спільною сумісною власністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Суддя Л.А. Бєльченко