Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №754/19998/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/658/26

Справа №754/19998/25

РІШЕННЯ

Іменем України

30 червня 2026 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді - Галась І.А.

при секретарі - Кирилова А.

за відсутності сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «ІОЦ Мінсоцполітики» про визнання дій такими, що містять ознаки мобінгу, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

27 листопада 2025 року до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 до Державного підприємства «ІОЦ Мінсоцполітики» про визнання дій такими, що містять ознаки мобінгу, стягнення матеріальної та моральної шкоди. Ціна позову зазначена позивачем в розмірі: матеріальна шкода 18865 гривень моральна шкода 1480135 гривень.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , працює на ДП «ІОЦ» з 2020 року. Завдяки високій професійній кваліфікації, позивач пройшов шлях від інженера до керівника, обіймаючи посади Начальника відділу інформаційних сервісів, а згодом - Начальника відділу мережевого адміністрування. За цей період, завдяки професійній ініціативі, було створено фундамент ІТ - інфраструктури підприємства, усунено критичні вразливості мережі та фатальні недоліки сервісів, що призвело до загальної стабільності системи і зниження інцидентів до 90%. Сумлінна праця та кваліфікація неодноразово підтверджувалися керівництвом, про що свідчать грамоти та подяки. У найскладніший період воєнного стану (2022-2024 рр.) позивачем було спроектовано та реалізовано стратегічну міграцію інфраструктури в хмару Microsoft Azure. Це дозволило забезпечити суттєве зростання фінансових показників Відповідача: 2022 рік: 43 млн грн. 2023 рік: 62,6 млн грн. 2024 рік: 88,7 млн грн. Станом на початок 2025 року ІТ - інфраструктура була стабілізована (97% у хмарі), що є прямим результатом роботи Позивача. Найбільший цинізм Відповідача проявився саме в момент досягнення максимальних результатів позивачем. Ситуація кардинально змінилася в середині 2025 року (починаючи з липня), коли нове керівництво замість формалізації домовленостей вдалося до тактики провокацій. При спробі формалізувати нові обов`язки, Начальник управління ІТ ОСОБА_2 заявив: «Впораємось без тебе», що стало початком спланованої кампанії з усунення позивача від роботи. Ескалація тиску відбувалася за участі фахівця ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Відбулася зустріч за участю Директора ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , під час якої чинився груповий тиск із погрозами звільнення та врученням чистого аркуша паперу директором для написання заяви. Штучна ізоляція: Було проведено «тіньову» реорганізацію, в результаті якої мене фактично ізольовано від інформації і більшості ключових нарад. Колегу ОСОБА_5 було підвищено, а мої повноваження штучно обмежено без належного ознайомлення. Наказами, ключові доступи були передані ОСОБА_2 , що штучно унеможливило виконання позивачем функцій. Звернення позивача щодо усунення перешкод, відновлення законних умов праці залишились без відповіді. Використовуючи штучно створену ситуацію, ОСОБА_2 усно повідомив про зняття з мене премії за жовтень 2025 року (18865 грн.). Це рішення прийнято без належного документального оформлення та за відсутності затверджених Посадових інструкцій, на що я вказував у службових записках. Вимоги позивача про створення комісії згідно з Колективним договором були проігноровані. Письмові пояснення щодо зняття премії не надані. Будь яких документів до ознайомлення не надавалось. Після переведення спілкування в юридичну площину (офіційні листи), тиск набув форми адміністративного переслідування: Спроби примусу до підписання документів «заднім числом». Створення комісій без належних наказів та із залученням молодих спеціалістів, наприклад ( ОСОБА_6 ) для підписання Актів. Введення в оману (дезінформація) з боку вищого керівництва щодо фінансових питань та ігнорування повідомлень про системний хаос в управлінні. Збір інформації про приватне життя та оцінка ризиків для підприємства (питання юриста підприємства про статус батька-одинака). Особи, які фігурують в доказах, і приймали участь у умисному тиску або бездіяльності по розслідуванню мобінгу (цькування): Начальник управління ОСОБА_2 , директор Дзюбаненко Роберт Іванович, помічник директора Голінько Наталія Вікторівна, Самчелейкін Станіслав Сергійович, Тимчук Ігор Володимирович, начальник юридичного відділу Кузнецов Руслан Васильович, начальник відділу кадрів Циганова Наталія Володимирівна. Розмір моральної шкоди оцінюється у 1480135 грн. виходячи з наступного: 1. Системність та цинізм: Дії роботодавця носять умисний характер і спрямовані на руйнування моєї кар`єри саме після досягнення значних результатів. 2. Загроза безпеці: Тиск чиниться в умовах обмеженого терміну мого бронювання (до кінця січня 2026 р.), про що відомо роботодавцю. Створення перешкод у роботі в цей критичний період ставить під загрозу особисту безпеку та свободу 3. Ефект доміно: Психологічний стрес, спричинений діями Відповідача, змусив мене шукати термінового юридичного захисту, що призвело до додаткових фінансових втрат через недобросовісні юридичні послуги, що стало прямим наслідком дестабілізованого психологічного стану. На додачу, аварійна ситуація, пов`язана з серйозним підтопленням квартири через прорив труб опалення, яка була відома роботодавцю через взяття одного дня за свій рахунок, була зловмисно використана роботодавцем для максимального тиску на наступний день, а саме підписання посадових інструкцій задніми числом, що підтверджується доказами. Загальний тиск роботодавця в період останніх півроку, змусив Позивача майже відмовитися від тренувань, зменшити контакти з близькими та колективом до формального мінімуму, брати відпустки та лікарняні через хворобу для поліпшення свого стану. Попри цинічний та умисний характер дій Відповідача, високий професіоналізм та холоднокровність Позивача дозволили йому зберегти дієздатність та здійснити фіксацію частини протиправних дій. 4. Фінансова безвихідь та ізоляція: Моральні страждання Позивача були значно посилені розумінням вкрай високої вартості повного юридичного захисту (оцінка від юридичних фірм від 100 000 грн. до 500 000 грн.), що в умовах утримання коштів створило ефект повної ізоляції, безпомічності та необхідності самостійно протистояти системі. Це доводить, що єдиною інстанцією справедливості для Позивача залишився лише суд без можливості професійного захисту. 5. Бездіяльність охорони праці, профспілки, відділу кадрів: Не дивлячись на звернення стосовно тиску, всі служби підприємства вирішили ігнорувати звернення і не вчиняти будь яких дій посилаючись або на неофіційнисть звернення, або пропонуючи вирішити питання як "мужик" з "мужиком" в неофіційній площині. Враховуючи таку глибину фізичних та душевних страждань, приниження честі та гідності, розмір компенсації є співмірним із завданою шкодою. Також врахувати унікальну обтяжуючу обставину, а саме, потенційну зміну кар`єри через складність ринку труда воюючої країни і можливу вимушену мобілізацію, що додає суттєвих зусиль по організації життя Позивача.

Ухвалою суду від 03 грудня 2026 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позову.

На виконання вимог ухвали суду, 04 грудня 2025 року позивачем подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 22 грудня 2026 року провадження у справі було відкрито, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

12 січня 2026 року представником Державного підприємства «ІОЦ Мінсоцполітики» у справі подано відзив, в якому представник просив відмовити в задоволенні позову з наступних підстав.

Наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики України» від 29.01.2020 № 15-К ОСОБА_1 прийнятий на роботу з 03.02.2020 на посаду провідного інженера з комп`ютерних систем у відділ провадження та супроводу загального програмного забезпечення. Наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики України» від 15.09.2021 № 188-к призначено ОСОБА_1 на посаду завідуючого відділом розвитку та супроводження інформаційних сервісів. Наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики України» від 06.12.2023 № 224-к ОСОБА_1 переведено на посаду начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики України» 01.12.2023 затверджено посадову інструкцію начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій. Підпис про ознайомлення ОСОБА_1 з посадовою інструкцію начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій відсутній. Надати пояснення з даного приводу Відповідач не має можливості в зв`язку зі звільненням начальника відділу кадрів. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики України» вважає, що ОСОБА_1 ознайомлений з посадовою інструкцією від 01.12.2023, що підтверджується фактом виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків в 2023 та 2024 роках. Державне підприємство «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України» 04.09.2025 змінило найменування на Державне підприємство «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України». В зв`язку зі зміною найменування 05.09.2025 затверджено нову редакцію посадової інструкції начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій. Нова редакція посадової інструкції відрізняться від попередньої редакції лише найменуванням Підприємства. Наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» від 13.11.2025 № 106 «Про створення комісії з метою ознайомлення ОСОБА_7 з посадовою інструкцією» створено комісію для ознайомлення працівника з посадовою інструкцією. ОСОБА_1 14.11.2025 ознайомився з посадовою інструкцією начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій від 05.09.2025, але відмовився поставити підпис про ознайомлення з інструкцією, про що складений акт від 14.11.2025 № 01 комісією у складі начальника відділу кадрів ОСОБА_8 , начальника юридичного відділу Руслана Кузнецова, начальника управління інформаційних технологій Сергія Ворончука, помічника керівника ОСОБА_9 . ОСОБА_1 30.12.2025 повторно відмовився поставити підпис про ознайомлення з посадовою інструкцією начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій від 05.09.2025, про що складений акт від 30.12.2025. В свою чергу, ОСОБА_1 до позовної заяви додано фотокопію посадової інструкції начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій від 05.09.2025 (додаток 14), що додатково підтверджує ознайомлення Позивача з посадовою інструкцією начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій. Згідно з наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики України» від 31.10.2025 № 94 «Про преміювання працівників ДП «ІОЦ Мінсоцполітики за результатами діяльності за жовтень 2025 року» ОСОБА_1 виплачена премію в розмірі 20 %, що становить 6 300 грн. 00 коп. Розмір премії ОСОБА_1 визначений з урахуванням подання начальника управління інформаційних технологій ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» Сергія Ворончука про депреміювання ОСОБА_1 від 31.10.2025. Премія за виконання основних результатів фінансово-господарської діяльності не становить обов`язкову частину у структури заробітної плати і, відповідно, є заохочувальною виплатою. Така позиція узгоджується з висновками Верховного суду, які викладені в постанові від 19.03.2025 року у справі № 947/6994/21, а саме: премія є заохочувальною виплатою, тому її виплата здійснюється з урахуванням фінансових можливостей підприємства та його фінансово-економічних показників господарської діяльності на підставі відповідного наказу по підприємству за сумлінне і якісне виконання поставлених перед ним завдань, забезпечення належного рівня виконавчої та трудової дисципліни та особистого внеску у загальні результати діяльності підприємства. Позбавлення премії за невиконання дорученої роботи та притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни не є мобінгом. Згідно статті 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір. Згідно статті 30 КЗпП України, працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством. Наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» від 17.12.2025 № 329-К «Про оголошення догани ОСОБА_10 » ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни (не виконання службових обов`язків згідно службового доручення від 20.11.2025 № 307). Наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» від 05.01.2026 № 2-К «Про оголошення догани ОСОБА_10 » ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни (виконання службових обов`язків згідно службового доручення № 306 від 20.11.2025). Наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» від 05.01.2026 № 3-К «Про оголошення догани ОСОБА_10 » ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни (виконання службових обов`язків згідно службового доручення № 312 від 26.11.2025). ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за порушення трудової дисципліни у законний спосіб, а саме за невиконання ним доручення свого безпосереднього керівника - начальника управління інформаційних технологій ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» ОСОБА_11 . Накази ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» про створення Комісії з метою ознайомлення ОСОБА_7 з посадовою інструкцією та про створення Комісії з проведення службового розслідування не є дискримінацією та/або мобінгом, а доводи Позивача свідчать про його незгоду з діями та рішеннями роботодавця, проте не свідчать про обмеження прав і свобод ОСОБА_1 . Законні вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків не є мобінгом ивачем до позовної заяви додано:- службову записку від 18.08.2025 № 128 про ініціювання процесу розробки та затвердження Положення про відділ мережевого адміністрування;- службову записку від 19.08.2025 № 229, від 19.08.2025 № 230 пропозицією впровадження на підприємстві методології DepOps;- службову записка від 12.11.2025 про неможливість виконання будь-яких службових обов`язків в зв`язку з неналежним ознайомленням з посадовою інструкцією юридичними проблемами посадової інструкції начальника відділу мережевого адміністрування, відсутність положення про відділ мережевого адміністрування;- заяву від 17.11.2025 про незабезпечення належними умовами праці (посадової інструкції, положення про відділ). Зміст даних службових записок не містять опис подій та фактів, які могли б бути кваліфіковані як мобінг. Доводи ОСОБА_1 про незабезпечення належними умовами праці є необґрунтованими та спростовуються посадовою інструкцією, яка була додана самим позивачем до позовної заяви, та фактом виконання ОСОБА_1 своїх службових обов`язків в 2023 та 2024 роках. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» відповідно до вимог статті 29 КЗпП України, виконало свої зобов`язання поінформувати ОСОБА_1 про трудову функцію, яку зобов`язаний виконувати працівник (посада та перелік посадових обов`язків), а саме надало на ознайомлення посадову інструкцію. В той же час, дії ОСОБА_1 є непослідовними та суперечливими оскільки ОСОБА_1 відмовляється ознайомитись із посадовою інструкцією начальника відділу мережевого адміністрування та не виконує свої службові обов`язки. Позивачем до позовної заяви додано паперові копії електронного доказу за твердженням ОСОБА_1 розмови його з іншими працівниками ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» від 12.11.2025, 14.11.2025, 18.11.2025, 20.11.2025 (додаток 9). При цьому, в роздрукований текст розмов, як зазначив сам позивач, він вносив зміни - коментарі та здійснив переклад, як стверджує позивач, з «суржика» на українську мову, а отже дані паперові копії не є оригіналом та не можуть вважатись таким, що відповідають оригіналу. В той же час, ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» не вбачає зі змісту наданих Позивачем роздрукованих текстів наявність психологічного тиску на ОСОБА_1 зі сторони ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» та працівників підприємства. Варто зазначити, можливі аудіозаписи розмов співробітників ДП «ІОЦ Мінсоцполітики», які проведено ОСОБА_1 , визначаються лише його твердженням щодо місця запису та коло учасників, без належного підтвердження іншими засобами доказування, при цьому вбачається, що позивач робив запис непомітно, без надання згоди іншими учасниками розмов та з порушенням права інших учасників на заборону збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» заперечується достовірність даних записів розмов та звертається до суду з клопотанням про витребування у ОСОБА_1 оригіналу електронного доказу. Згідно статті 32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. В порушенні вимог статті 100 ЦПК України позивачем не зазначено про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Також, до суду позивача подано клопотання від 29.11.2025 до якого додано флеш накопичувач з аудіозаписом. Згідно пункту 9 статті 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» даний аудіозапис в порушення вимог пункту 9 статті 83 ЦПК України не наданий. В кабінеті в Електронному суді дані аудіозаписи також відсутні. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» на даний час не має можливості надати пояснення з приводу даних аудіозаписів в зв`язку з їх відсутністю. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» вважає, що надані ОСОБА_1 аудіозаписи розмов одержані з порушенням встановленого порядку та відповідно до вимог статті 78 ЦПК України не можуть бути взяті судом до уваги. Моральна шкода обґрунтована ОСОБА_1 умисними діями працівників ДП «ІОЦ Мінсоцполітики», спрямованими на руйнування кар`єри Позивача, загрозою особистій безпеці та свободі Позивача в критичний для Позивача період, фінансовими втратами через недобросовісні юридичні послуги, психологічним стресом, відмовою Позивача від тренувань, зменшенням контакту з близькими та колективом за ініціативою Позивача, виникненням необхідності брати відпустку та лікарняні через хворобу для поліпшення стану, розумінням високої вартості юридичних послуг, бездіяльністю охорони праці, профспілки та відділу кадрів. Розмір моральної шкоди визначений позивачем в розмірі 1 485 135 грн. 00 коп. з урахуванням, на думку Позивача, глибини фізичних та душевних страждань, приниження честі та гідності, потенційну зміну ринку праці, можливою мобілізацією. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» вважає, що ОСОБА_1 не надано до суду докази на підтвердження вказаних подій, зокрема приниження честі та гідності Позивача та руйнування кар`єри Позивача. позивачем не доведено ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» вважає, що ОСОБА_1 не доведено належними та достатніми доказами, що невиплата відповідачем премії, відсутність посадової інструкції та ін. призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» не перешкоджає та не може перешкоджати відвідуванню Позивачем тренувань та спілкуванням з близькими та колективом. Відсутній зв`язок між перебуванням Позивача у відпустці та на лікарняному та подіями описаними в позовній заяві. Визначений позивачем розмір витрат на правову допомогу в розмірі від 100 000 грн. до 500 000 грн. документально не підтверджений, є не обґрунтованим та завищеним. ОСОБА_1 не є членом профспілки, а питання мобінгу не відносить до компетенції відділу з охорони праці. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» не визнається факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 в зв`язку з відсутності протиправної поведінки зі сторони Відповідача - мобінгу, відсутністю моральної шкоди, відсутністю зв`язку між діями Відповідача та імовірною моральною шкодою. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди на якому наполягає Позивач не відповідає принципами розумності, справедливості та співмірності, а метою Позивача в даному випадку є безпідставне збагачення. Згідно статті 237-1 КЗпп України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» вважає, що вимоги ОСОБА_12 про відшкодування моральної шкоди є передчасними оскільки відсутнє судове рішенням, що набрало законної сили, яке підтверджує факт мобінгу. Вимога ОСОБА_1 про встановлення факту мобінгу є недоведеною та задоволенню не підлягає.

16 січня 2026 року позивачем подано заяву про зміну предмету позову.

Ухвалою суду від 29 грудня 2026 року було відмовлено в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.

09 лютого 2026 року позивачем подано заяву про зміну предмету позову.

31 березня 2026 року позивачем подано відповідь на відзив.

06 квітня 2026 року позивачем подано заяву про зміну предмету позову.

Згідно останньої заяви про зміну предмету позову позивач просив суд: 1.Визнати дії посадових осіб Відповідачa ( ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ) стосовно ОСОБА_1 мобінгом (цькуванням). 2. Визнати незаконними та скасувати Накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності: № 329-К від 17.12.2025 р., № 2-К від 05.01.2026 р. та № 3-К від 05.01.2026 р. 3. Визнати незаконним та скасувати Наказ № 20-к від 29.01.2026 р. про звільнення ОСОБА_1 за прогул. 4. Змінити дату та формулювання причини звільнення: вважати ОСОБА_1 звільненим 06.01.2026 р. на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України (через порушення роботодавцем законодавства про працю та мобінг). 5. Стягнути з відповідача вихідну допомогу (ст. 44 КЗпП) у розмірі трьох середніх місячних заробітних плат - 204 750,00 грн. 6. Стягнути з Відповідача заборгованість по преміях/надбавках за жовтень-грудень 2025 року у розмірі 48 250,36 грн. 7. Стягнути з Відповідача недоплачену компенсацію за відпустку (коригування бази) у розмірі 4 359,04 грн. 8. Стягнути з Відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку (ст. 117 КЗпП) за період з 07.01.2026 р. по 03.04.2026 р. у розмірі 214 987,50 грн. 9. Стягнути з Відповідача відшкодування моральної шкоди у розмірі 943792,03 грн.

Вимоги позову обґрунтовані наступним.

Позивач звертає увагу Суду, що документальним підтвердженням вказаних сум у новому розрахунку є Довідка ОК-7 та розрахункові листи до початку порушень роботодавцем. Відповідно, розрахункові дані за жовтень-грудень 2025 р. є викривленими внаслідок протиправних дій Роботодавця і не можуть слугувати об`єктивною базою для розрахунку виплат при звільненні. Прошу Суд враховувати вказані довідки як невід`ємну частину обґрунтування цього Уточненого розрахунку. Також додаю додаткові матеріали і докази, які можуть бути корисними для доказування маніпулятивної позиції Відповідача та введення суду в оману і зловживання правом. Відповідач у Відзиві посилається на наявність дисциплінарного стягнення як на підставу депреміювання. На спростування цього Позивач долучає копію своїх Письмових пояснень (Додаток №4), наданих керівництву під час «службової перевірки». Зі змісту цих пояснень вбачається, що Позивач надав вичерпну технічну та професійну інформацію щодо робочих процесів, а також підтверджує наявність спору на той момент ще до доган. Проте Відповідач умисно проігнорував ці обґрунтування, не надав їм жодної оцінки, не організував конструктивний діалог та суто формально виніс догану. Це доводить, що метою Відповідача було не об`єктивне з`ясування обставин, а штучне створення щодо позивача напруженого, ворожого середовища (що є прямою ознакою мобінгу згідно зі ст. 2-2 КЗпП України). Більше того, Відповідач у своєму Відзиві фактично підтверджує, що справжнім мотивом цього тиску було спонукання позивача до звільнення на вигідних для підприємства умовах (без виплати вихідної допомоги), щоб уникнути відповідальності за свої порушення. Так, Відповідач прямо зазначає: « ОСОБА_1 06.01.2026 на електронну пошту ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» подано електронний лист (вх.№ 0050 від 06.01.2026) зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 вважає себе звільненим 06.01.2026 за частиною 3 статті 38 КЗпП України. ОСОБА_1 не скористався правом подачі заяви про звільнення за власним бажанням або за згодою сторін». Таке формулювання є документальним зізнанням Відповідача в тому, що Роботодавець цілеспрямовано очікував і підштовхував позивача саме до звільнення «за власним бажанням» чи «за згодою сторін». Відмова позивача виконувати цей сценарій та законне використання права на звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (через порушення роботодавцем законодавства) стали для Відповідача небажаним наслідком, за який він тепер намагається уникнути фінансової відповідальності. При цьому весь Відзив Відповідача побудований на маніпулятивній логіці: текст викладено таким чином, нібито саме Позивач має доводити та пояснювати усі нестиковки, суперечності та незаконні дії Відповідача. Стала практика Верховного Суду у трудових спорах: саме Роботодавець несе тягар доказування та зобов`язаний належними і допустимими доказами підтвердити правомірність своїх дій (зокрема, наявність підстав для винесення доган, законність зменшення виплат та відсутність фактів мобінгу). Натомість червоною ниткою через увесь Відзив та матеріали справи проходить абсолютна бездіяльність Відповідача щодо конструктивного вирішення трудового спору (наприклад, ігнорування моєї заяви про мобінг і прохання провести службове розслідування на ранніх етапах спору). Також бездіяльність інших державних інституцій, які могли одразу припинити порушення на місці, а саме ігнорування скарг по суті перевірки в Держпраці (лише лист повідомлення), та Поліцію (не отримав будь якої реакції). Тому Позивачу ще треба було дожити до суду, щоб захистити свої права, що вже додавало суттєвих страждань. Роботодавець не був зацікавлений у діалозі, розборі моїх пояснень чи нормалізації робочого процесу - усі його дії зводилися виключно до пошуку формальних приводів для тиску, створення нестерпних умов праці та уникнення фінансової відповідальності за наслідки таких дій. Окремої уваги заслуговує той факт, що Відповідач у Відзиві прямо визнає застосування до Позивача подвійної відповідальності за одне й те саме надумане порушення. Стаття 147 КЗпП України містить вичерпний перелік дисциплінарних стягнень: догана або звільнення. Законодавство не передбачає такого стягнення. Застосувавши до Позивача одночасно і догану, і фінансове покарання (позбавлення премії), Відповідач не лише порушив ст. 147 КЗпП, а й базовий принцип права щодо недопустимості подвійного притягнення до відповідальності за одне й те саме правопорушення. Ще і зняття бронювання, як помсту за поданий позов до суду на захист своїх прав. Також позивач наголосив, що накази, службові розслідування, всі проводились з порушенням процедури, письмові пояснення або не відбиралися, або не розглядалися. Також у Відзиві додаток "наказ від 19.12.25_128_ коміся_акт розслідування 3 від 30.12.25_наказ 3к від 05.01.26 догана.pdf" містить приклади Службових записок до директора від ОСОБА_2 , в яких число проставлене ручкою і "заднім числом", оскільки сама записка була друкованою. Твердження про «невідомість причин виконання робіт» за наявності моїх письмових роз`яснень лише підтверджує факт відмови начальника ІТ управління ОСОБА_2 від конструктивного вирішення трудового спору по суті і штучність створеного адміністративного тиску, та формального покарання. Згідно додатку "витяги з наказів від 31.10.25_28.11.25_26.12.25 про преміювання.pdf" у Відзиві чітко зазначений наступний ланцюжок мого депреміювання: в вересні, повна зарплата згідно розрахункового листка, 73500 грн. (оклад 49000 грн. та персональна надбавка 50 відсотків, як невід`ємна постійна частина зарплати ), жовтень - зняття 80 відсотків премії, одночасно з наказом про 20 відсоткове преміювання, 60211,78 грн., листопад - повна відсутність персональної надбавки у розмірі 50 відсотків та новий наказ на премію у 2000 грн, 48550 грн., грудень відсутність будь яких премій та 12 днів лікарняного, 40133,30 грн. від Роботодавця та ( + 17412,71 грн. від ПФУ за лікарняний). Жодних спроб ознайомлення з наказами про премію не було. Ігнорування мого листа бухгалтерією та службових керівництвом. 3. Уточнений розрахунок (остаточні суми до стягнення): Виконуючи вказівку Суду щодо надання вичерпного та фіксованого розрахунку «до копійки», Позивач надає остаточні цифри позовних вимог станом на 03.04.2026 р.: Заборгованість по преміях (жовтень-грудень 2025): 48 250,36 грн. Невиплачена компенсація за відпустку: 4 359,04 грн. Вихідна допомога (ст. 44 КЗпП): 204 750,00 грн. Моральна шкода: 943 792,03 грн. Середній заробіток за час затримки розрахунку (ст. 117 КЗпП) за період з 07.01.2026 по 03.04.2026 (63 роб. дні): 214 987,50 грн. УСЬОГО НАРАХОВАНО: 1 416 138,93 грн. Щодо врахування виплати від 03.04.2026 р.: Позивач повідомляє Суду, що 03.04.2026 р. Відповідач здійснив безпідставний платіж у сумі 56 048,50 грн («на картку»), що з урахуванням податків (ПДФО 18% та ВЗ 5%) відповідає нарахованій сумі 72 790,26 грн. Позивач розцінює це як добровільне часткове погашення заборгованості та самостійно зменшує підсумкову суму вимог на цей розмір. Загальна сума стягнення -1343348,67 грн.

27 березня 2026 року та 14 квітня 2026 року представником Державного підприємства «ІОЦ Мінсоцполітики» у справі подано відзиви по позовну заяву в оновлених редакціях. Відповідно представник відповідача зазначив, що ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» надано відзив на позовну заяву щодо мобінгу в попередніх відзивах від 12.01.2026 та від 27.03.2026. З урахуванням раніше поданих відзивів на позовну заяву ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» пояснює наступне. Наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики України» від 06.12.2023 № 224-к ОСОБА_1 переведено на посаду начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» вважає, що ОСОБА_1 ознайомлений з посадовою інструкцією начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій. Доводи ОСОБА_1 про незабезпечення належними умовами праці є необґрунтованими та спростовуються посадовою інструкцією, яка була додана самим позивачем до позовної заяви, та фактом виконання ОСОБА_1 своїх службових обов`язків в 2023 та 2024 роках. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики», відповідно до вимог статті 29 КЗпП України, виконало свої зобов`язання поінформувати ОСОБА_1 про трудову функцію, яку зобов`язаний виконувати працівник (посада та перелік посадових обов`язків), а саме надало на ознайомлення посадову інструкцію. В той же час, дії ОСОБА_1 є непослідовними та суперечливими оскільки ОСОБА_1 відмовився ознайомитись із посадовою інструкцією начальника відділу мережевого адміністрування та не виконував свої службові обов`язки. Згідно висновків Верховного суду, викладеного в постанові від 21.08.2025 у справі № 751/2190/24, відмова позивача від підпису про ознайомлення з посадовою інструкцією, враховуючи те, що з її змістом вона була ознайомлена та, незважаючи на свою незгоду з нею, не припинила трудові відносини з відповідачем, не звільняло її від обов`язку дотримуватися вимог цієї посадової інструкції. Вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням). Згідно з наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» від 31.10.2025 № 94 «Про преміювання працівників ДП «ІОЦ Мінсоцполітики за результатами діяльності за жовтень 2025 року» ОСОБА_1 виплачена премія в розмірі 20 %, що становить 6 391 грн. 00 коп. Згідно з наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» від 28 листопада 2025 № 113 «Про преміювання працівників ДП «ІОЦ Мінсоцполітики за результатами діяльності за листопад 2025 року» ОСОБА_1 виплачена премія в розмірі 2000,00 грн. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» вчасно виплачена премія за жовтень 2025 року 6 391 грн. 00 коп. та листопад 2025 року - 2000 грн. ОСОБА_1 не заперечується факт отримання премії за жовтень та листопад 2025 року у вказаних розмірах. Згідно з наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» від 26 грудня 2025 № 132 «Про преміювання працівників ДП «ІОЦ Мінсоцполітики за результатами діяльності за грудень 2025 року» начальнику відділу мережевого адміністрування Сидорчуку Д.Ю. була оголошена догана відповідно до наказу №329-к від 17.12.2025 року. Премія за виконання основних результатів фінансово-господарської діяльності не становить обов`язкову частину у структурі заробітної плати і, відповідно, є заохочувальною виплатою. Така позиція узгоджується з висновками Верховного суду, які викладені в постанові від 19.03.2025 року у справі № 947/6994/21, а саме: премія є заохочувальною виплатою, тому її виплата здійснюється з урахуванням фінансових можливостей підприємства та його фінансово-економічних показників господарської діяльності на підставі відповідного наказу по підприємству за сумлінне і якісне виконання поставлених перед ним завдань, забезпечення належного рівня виконавчої та трудової дисципліни та особистого внеску у загальні результати діяльності підприємства. Наказами ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» від 17.12.2025 № 329-К, від 05.01.2026 № 2-к, від 05.01.2026 № 3-к ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за порушення трудової дисципліни у законний спосіб, а саме за невиконання ним доручень свого безпосереднього керівника - начальника управління інформаційних технологій ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» ОСОБА_11 . ОСОБА_1 не заперечуються факти невиконання доручень начальника управління інформаційних технологій ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» ОСОБА_11 від 20.11.2025№ 306, від 20.11.2025 № 307, від 26.11.2025 № 312. Обставини викладені ОСОБА_12 в службовій записці від 12.11.2025 та службовій записці від 01.12.2025, поясненні від 24.12.2025 та інших службових записках не становлять перешкоду для виконання службових доручень. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» не погоджується з доводами ОСОБА_7 про неможливість виконання доручень в зв`язку з відсутністю штату, недостатнім строком для виконання доручення та відсутність доступу до об`єктів інфраструктури та ін. В службових дорученнях від 20.11.2025№ 306, від 20.11.2025 № 307, від 26.11.2025 № 312 поінформовано ОСОБА_1 про необхідність повідомлення у випадку необхідності отримання доступу для виконання робіт. В склад комісії з проведення службового розслідування входив начальник управління інформаційних технологій ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» ОСОБА_16 який має необхідну технічну кваліфікацію. Виконання вищевказаних доручень відноситься до завдань та обов`язків начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій ОСОБА_17 , натомість ОСОБА_17 відмовився від отримання та виконання службових доручень. Згідно статті 30 КЗпП України, працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством. Згідно статті 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір. Згідно статті 140 КЗпП України, трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У необхідних випадках заходи дисциплінарного впливу застосовуються стосовно окремих несумлінних працівників. Притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни не є мобінгом. Пунктом 31 постанови КМУ від 27 січня 2023 р. № 76 «Деякі питання реалізації положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час» визначено причини анулювання бронювання. Згідно підпункту 8 пункту 31 вищезазначеної постанови КМУ надана відстрочка підлягає анулюванню в разі: обґрунтованого подання керівника критично важливого підприємства, критично важливої установи, але не частіше ніж один раз на п`ять календарних днів засобами Порталу Дія. На підставі обґрунтованого подання керівника ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» 23.12.2025 анульовано бронювання ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням трудової дисципліни. Анулювання бронювання є управлінським рішенням, спрямованим на досягнення легітимної мети забезпечення належного функціонування підприємства. З огляду на дискреційний характер відповідних повноважень, оцінка доцільності анулювання бронювання належить виключно до компетенції керівника і не може бути підмінена власною оцінкою особи за відсутності доказів перевищення повноважень, зловживання правом або прийняття рішення з порушенням вимог закону. ОСОБА_1 05.01.2026 до ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» подана заява від 03.01.2026 (про розірвання трудового договору) з вимогою звільнити ОСОБА_1 на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України в зв`язку з ненаданням посадової інструкції та положення про відділ, системним психологічним тиском, анулюванням бронювання та ін. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» листом від 05.01.2026 № 013-004 надано відповідь на заяву ОСОБА_1 від 03.01.2026 (про розірвання трудового договору) про відмову в задоволенні заяви, оскільки обов`язковою передумовою для звільнення на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України є підтвердження певних фактів судовим рішенням, що набрало законної сили. ОСОБА_1 визнається факт відсутності на роботі в період з 07.01.2026 по 28.01.2026, але заперечується обов`язок виходити на роботу та виконувати трудові обов`язки. Наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» від 29.01.2026 № 20 «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 29.01.2026 за прогул без поважних причин. Згідно висновків Верховного суду, викладених в постанові від 28.05.2025 № 748/25/24, подання заяви про звільнення за власним бажанням відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України не звільняє працівника від обов`язку виходити на роботу та виконувати передбачені трудовим договором обов?язки. У разі не видання наказу роботодавцем, непогодження з його діями, позивач має право звернутися до суду з відповідним позовом. Для висновку про наявність підстав для звільнення працівника відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України доказуванню підлягає факт існування порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання ним такої заяви про звільнення (постанови Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 182/1207/21, від 20 грудня 2023 року в справі № 153/758/22). ОСОБА_1 стверджується про наявність заборгованості з ненарахованої та невиплаченої премії/надбавки за жовтень 2025 року 9 586,96 грн., за листопад 2025 року - 21 275,00 грн., за грудень 2025 року 17 388,40 грн., всього 48 250,36 грн. Зі змісту розрахунку вбачається, що на думку ОСОБА_7 ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» зобов`язано нараховувати та виплачувати персональну надбавку ОСОБА_1 в розмірі 50 % відсотків від посадового окладу. За доводами ОСОБА_1 має місце певного еталону сталої заробітної плати який становить 49 000,00 грн. окладу та 24 500 грн. надбавки (50 відсотків від посадового окладу). ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» з даного приводу пояснює про відсутність наказу про встановлення ОСОБА_1 персональною надбавки в будь-якому розмірі в жовтні, листопаді та грудні 2025 року та про відсутність зобов`язань перед ОСОБА_1 у встановленні персональною надбавки. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» нараховано 72 857,92 грн. компенсації основної відпустки (34 дні) та 8 571,52 грн. компенсації додаткової відпустки (4 дні) виходячи 775 721,98 грн. заробітку за 2025 рік та 362 днів. ОСОБА_1 стверджується про невірний розрахунок розміру компенсації за невикористану основну та додаткову відпустки оскільки ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» здійснено нарахування компенсації за невикористану відпустку без врахування спірних 48 250 грн. 36 коп. заборгованості з персональної набавки за жовтень, листопад та грудень 2025 року. ОСОБА_1 стверджується про необхідність нарахування 85 783 грн. 48 коп. компенсації основної та додаткової відпустки (34 дні + 4 дні) виходячи з 823 972,34 грн. (775 721,98 грн. + 48250,00 грн.) заробітку за 2025 рік та 362 дні. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» вважає необґрунтованими вимоги ОСОБА_7 про обов`язок підприємства виплачувати ОСОБА_10 еталон сталої заробітної який становить 49 000,00 грн. окладу та 24 500 грн. надбавки (50 відсотків від посадового окладу). ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» вважає необґрунтованими вимоги ОСОБА_7 здійснити нарахування та виплату персональної надбавки в розмірі 50 відсотків від окладу. Відповідно вимоги ОСОБА_7 про стягнення з ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» заборгованості по преміях/надбавках за жовтень, листопад та грудень 2025 року у розмірі 48 250,36 грн. та недоплаченої компенсації за відпустку у розмірі 4 359,04 грн. є необґрунтованими. Враховуючи викладене у ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» відсутня заборгованості перед ОСОБА_18 з виплати персональної надбавки за жовтень, листопад та грудень 2025 року та відсутня заборгованість з виплати компенсації за невикористану відпуску. ОСОБА_1 вимагає стягнути з ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» середній заробіток за час затримки розрахунку (ст. 117КЗпП) за період з 07.01.2026 по 03.04.2026 у розмірі 214 987,50 грн. в зв`язку з наявністю спірної заборгованості з компенсації за відпустку у розмірі 4 359,04 грн. та 48 250 грн. 36 коп. заборгованості з персональної набавки за 3 (три) місяці (всього 52 609,40 грн.). ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» заперечується вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в зв`язку з здійсненням виплати всіх належних сум при звільненні. Згідно розрахункового листка за січень 2026 року ОСОБА_1 нараховано 92 120,35 грн., з яких:- 10 690,91 грн. оплати по окладу за 4 дні (виплачено в аванс 16.01.2026);- 8 571,52 грн. компенсація 4 днів додаткової відпустки (4 дні х 2142 грн. 88 коп.);- 72 857,92 грн. компенсація 34 днів основної відпустки (34 дні х 2142 грн. 88 коп.). До виплати 62 707,67 грн. Відповідно до платіжної інструкції від 29.01.2026 № 1424 та відомості про розподіл виплат від 29.01.2026 на картковий рахунок ОСОБА_1 номер НОМЕР_1 перераховано 62 707 грн. 67 коп. Виплата всіх сум, що належать ОСОБА_1 від ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» проведена в день звільнення - 29 січня 2026 року. Сидорчуком 62 707 грн. 67 коп. Д.Ю. не заперечується факт отримання Згідно статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» вважає, що виплата середнього заробітку у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум є компенсацією майнових втрат, а не штрафом. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Згідно висновків Верховного суду, викладених в постанові від 18.08.2025 року у справі № 380/20130/23 «58. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. 63. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.» ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» вважає, що вимога про стягнення середнього заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (ст. 117КЗпП) за період з 07.01.2026 по 03.04.2026 у розмірі 214 987,50 грн. є неспіввісною з розміром спірної заборгованості за невикористану відпустку у розмірі 4 359,04 грн. та розміром спірної заборгованості з персональної набавки за 3 (три) місяці у розмірі 48 250 грн. 36 коп. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» звертає увагу суду, що ОСОБА_18 подано 3 (три) заяви про зміну предмету позову та заявлено про намір збільшити розмір позовних вимог про стягнення середнього заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у разі подальшого затягуванням процесу Відповідачем (розрахунок позовних вимог до заяви від 06.04.2026 про уточнення позовних вимог). ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» вважає, що вимога про стягнення середнього заробітку за 3 місяці в зв`язку з звільненням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України (мобінг) є передчасною оскільки обов`язковою передумовою для звільнення на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України є підтвердження даних фактів, судовим рішенням, що набрало законної сили. ОСОБА_1 вважає, що діями ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» заподіяно моральну шкоду в розмірі 943 792 грн. 03 коп. Моральна шкода обґрунтована ОСОБА_1 - дискредитацією професійної репутації шляхом створення негативного професійного іміджу;- умисним утриманням трудової книжки та невидачею наказом про звільнення у період з 06.01.2026 по 29.01.2026, позбавленням можливості реалізації права на працю;- психологічним тиском та мобінгом, системним цькуванням, погрозами, спробами фальсифікації інвентаризації, ігноруванням звернень;- зламом життєвого ладу, необхідністю витрачати емоційні ресурси на судові тяжби та боротьбу за відновлення чесного імені; ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» звертає увагу суду про відсутність консолідованого документа, який містив би вичерпний перелік обставин, які на думку ОСОБА_7 становлять мобінг. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» вважає, що ОСОБА_1 не надано до суду докази на підтвердження вказаних подій, зокрема дискредитацію професійної репутації, позбавлення можливості реалізації права на працю; психологічного тиску та мобінг, зламу життєвого ладу та ін. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» вважає, що ОСОБА_1 не доведено належними та достатніми доказами, що події, які викладені в позовній заяви та заяві про зміну предмету позову призвели до моральних страждань. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» не визнається факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 в зв`язку з відсутності протиправної поведінки зі сторони Відповідача - мобінгу, відсутністю моральної шкоди, відсутністю зв`язку між діями Відповідача та імовірною моральною шкодою. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди, на якому наполягає Позивач, є необґрунтованим та безпідставним, адже Позивачем не наведено конкретний характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а тому метою Позивача в даному випадку є безпідставне збагачення. Згідно висновків Верховного суду, викладених в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 591/4825/17, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій врахували обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, враховано тяжкість вимушених змін у його життєвих виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а тому дійшли мотивованих висновків, що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 1 000, 00 грн. Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» вважає, що вимоги ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди є передчасними оскільки відсутнє судове рішенням, що набрало законної сили, яке підтверджує факт мобінгу. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» вважає, що вимога ОСОБА_7 про встановлення факту мобінгу є недоведеною та задоволенню не підлягає. З приводу доводів ОСОБА_7 про здійснення ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» 03.04.2026 безпідставного платежу в розмірі 56048 грн. 50 коп. ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» повідомляє, що наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» від 31.03.2026 № 27 «Про виплату винагороди за загальні результати праці за підсумком 2025 року» нараховано та виплачена винагорода за загальні результати праці за підсумками 2025 року особам, які працювали на Підприємстві на займали посади за штатним розписом станом на 31.12.2025. ОСОБА_1 виплачена винагорода за загальні результати праці за підсумком 2025 року в розмірі 56 048 грн. 50 коп. відповідно до наказу ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» від 31.03.2026 № 27 «Про виплату винагороди за загальні результати праці за підсумком 2025 року» (копія наказу та розрахунковий листок надається). Враховуючи викладене, представник просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України» в повному обсязі.

Протягом підготовчого розгляду справи позивач вимоги позову підтримав в повному обсязі, представник відповідача заперечував, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість.

Ухвалою від 27 квітня 2026 року підготовче провадження у справі було закрито, справу призначено до судового розгляду.

До судового розгляду справи сторони не з`явились, в поданих суду заяв позивач та представник відповідача просили суд здійснити розгляд справи за їх відсутності.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що Наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики України» від 29.01.2020 № 15-К ОСОБА_1 прийнятий на роботу з 03.02.2020 на посаду провідного інженера з комп`ютерних систем у відділ провадження та супроводу загального програмного забезпечення.

Наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики України» від 15.09.2021 № 188-к призначено ОСОБА_1 на посаду завідуючого відділом розвитку та супроводження інформаційних сервісів.

Наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики України» від 06.12.2023 № 224-к ОСОБА_1 переведено на посаду начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій.

ДП «ІОЦ Мінсоцполітики України» 01.12.2023 затверджено посадову інструкцію начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій. Підпис про ознайомлення ОСОБА_1 з посадовою інструкцію начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій відсутній.

Після зміни найменування підприємства на Державне підприємство «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України», 05.09.2025 затверджено нову редакцію посадової інструкції начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій.

Наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» від 13.11.2025 № 106 «Про створення комісії з метою ознайомлення ОСОБА_7 з посадовою інструкцією» створено комісію для ознайомлення працівника з посадовою інструкцією. На яку покладе обов`язок ознайомити працівника з інструкцією протягом 3 календарний днів з моменту видання цього наказу.

14.11.2025 року комісією у складі начальника відділу кадрів Наталії Циганової, начальника юридичного відділу Руслана Кузнецова, начальника управління інформаційних технологій ОСОБА_11 , помічника керівника Наталії Голінько був складений акт від № 01 від 14.11.2025 року в якому зазначено, що 14.11.2025 року чинна на підприємстві посадова інструкція начальника відділу мережевого адміністрування була надана ОСОБА_1 для ознайомлення і після спливу години наданої для ознайомлення, останній відмовився накладати підпис про ознайомлення з інструкцією.

30.12.2025 року комісією у складі начальника відділу кадрів Наталії Циганової, начальника юридичного відділу Руслана Кузнецова, начальника управління інформаційних технологій Сергія Ворончука, був складений акт від № 1 від 30.12.2025 року в якому зазначено, що 30.12.2025 року чинна на підприємстві посадова інструкція начальника відділу мережевого адміністрування була надана ОСОБА_1 для ознайомлення, однак останній відмовився накладати підпис про ознайомлення з інструкцією.

31.10.2025 року начальником управління Ворончуком С. було внесено подання про деприміювання ОСОБА_19 за результатами діяльності за жовтень 2025 року в якому повідомлено В.о. Директора Державне підприємство «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України» Дзюбаненка Р.І. про подання ОСОБА_19 недостовірної та неповної інформації щодо фактично виконаних робіт та задекларованих завдань за жовтень 2025 року.

Згідно з наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики України» від 31.10.2025 № 94 «Про преміювання працівників ДП «ІОЦ Мінсоцполітики за результатами діяльності за жовтень 2025 року» премійовано працівників підприємства у визначених розмірах: 20% усім працівникам підприємства, які не враховані вище в наказі і знаходяться в штаті підприємства на момент нарахування.

Відповідно до витягу з наказу від 28.11.2025 року № 113 позивачу було встановлено премію за листопад 2025 року в розмірі 2000 грн.

Відповідно до витягу з наказу від 26 грудня 2025 року № 132 позивач ОСОБА_1 був позбавлений одноразового заохочення премії в грудні 2025 року у зв`язку з оголошенням йому догани.

Наказом № 109 від 27 листопада 2025 року було створено комісію для проведення службового розслідування та відібрання пояснень у ОСОБА_7 у зв`язку з невиконанням службових обов`язків.

За результатами службового розслідування було складено Акт від 15 грудня 2025 року з такими висновками:

Службове доручення від 20.11.2025 № 307 стосується виконання важливих робіт, а саме - налаштування мережевої взаємодії між новим STANDBY сервером ЄІССС (Єдина Інформаційна система соціальної сфери) у Гігаклауді [10.100.20.4] та STANDBY сервером в Azure [10.20.0.4]. Виконання зазначених робіт здійснюється ДП «ЮЦ Мінсоцполітики» на підставі завдання від Міністерства соціальної політики № 7301/0/2-25/19 від 30.06.2025 у межах забезпечення своєчасної міграції сервісів до хмарної інфраструктури Гігаклауд. Виконання службового доручення від 20.11.2025 № 307 відноситься до завдань та обов`язків начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій ОСОБА_17 . Начальник відділу мережевого адміністрування ОСОБА_17 відмовився від отримання та виконання службового доручення від 20.11.2025 № 307. Відмова ОСОБА_7 від виконання службового доручення від 20.11.2025 №307створила реальні ризики невиконання завдань, покладених на Підприємство Мінсоцполітики та загрожує стабільності роботи критичних для громадян України інформаційних сервісів. Відповідно до акту від 14.11.2025 № 01 начальнику відділу мережевого адміністрування Дмитру Сидорчуку 14.11.2025 була надана для ознайомлення посадова інструкція начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій, якій після спливу однієї години повернув посадову інструкцію без підпису про ознайомлення. Обставини викладені ОСОБА_1 в службовій записці від 12.11.2025 та службовій записці від 01.12.2025, в тому числі наявність або відсутність положення про відділ, відсутність штату у відділі, не становлять перешкоду для виконання службового доручення від 20.11.2025 № 307. Відмова начальника відділу мережевого адміністрування Дмитра Сидорчука в отриманні та виконанні службового доручення від 20.11.2025 № 307 становить порушення трудової дисципліни та невиконання посадових обов`язків начальника відділу мережевого адміністрування. Враховуючи викладене, комісія з проведення службового розслідування прийшла до висновку про порушення начальником відділу мережевого адміністрування ОСОБА_18 трудової дисципліни та невиконання посадових обов`язків, яке полягає в відмові отримати та не виконанні службового доручення від 20.11.2025 № 307. Комісія з проведення службового розслідування пропонує застосувати до начальника відділу мережевого адміністрування ОСОБА_18 стягнення у вигляді оголошення догани.

Наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» від 17.12.2025 № 329-К «Про оголошення догани ОСОБА_10 » ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни (не виконання службових обов`язків згідно службового доручення від 20.11.2025 № 307). З даним наказом ОСОБА_1 ознайомлений 17.12.2025 року та письмово висловив свою незгоду.

Наказом № 127 від 19 грудня 2025 року було створено комісію для проведення службового розслідування та відібрання пояснень у ОСОБА_7 у зв`язку з невиконанням службових обов`язків.

За результатами службового розслідування було складено Акт № 2 від 15 грудня 2025 року з такими висновками:

Службове доручення № 306 від 20.11.2025 стосується виконання важливих робіт зі зміцнення кібербезпеки і впровадження рішень для покращення мереж, їх пропускної здатності, якості сервісу. Наказом ДП «ЮЦ Мінсоцполітики України» від 18.08.2025 № 64 «Про забезпечення передачі облікових записів та доступу до сервісів і даних» начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій ОСОБА_7 не позбавлено доступу до об`єктів інфраструктури. Комісія не погоджується з доводами начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій ОСОБА_7 про неможливість виконання доручення в зв`язку з відсутністю штату, недостатнім строком для виконання доручення. Комісія не погоджується з доводами начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій ОСОБА_7 про відсутність доступу до об`єктів інфраструктури - службове доручення № 306 від 20.11.2025 містило застереження, що у випадку необхідності отримання ОСОБА_18 доступу для виконання робіт повідомити начальника управління інформаційних технологій ДП «ЮЦ Мінсоцполітики» ОСОБА_11 в 1 (одно) денний термін. Виконання службового доручення № 306 від 20.11.2025 відноситься до завдань та обов`язків начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій ОСОБА_7 . Начальник відділу мережевого адміністрування ОСОБА_17 відмовився від отримання та виконання службового доручення № 306 від 20.11.2025. Відмова ОСОБА_7 від виконання службового доручення № 306 від 20.11.2025 створила реальні ризики невиконання завдань, покладених на Підприємство Мінсоцполітики та загрожує стабільності роботи критичних для громадян України інформаційних сервісів. Комісія прийшла до висновку про відсутність поважних причин невиконання начальником відділу мережевого адміністрування ОСОБА_18 службового доручення № 306 від 20.11.2025. Відмова начальника відділу мережевого адміністрування Дмитра Сидорчука в отриманні та виконанні службового доручення № 306 від 20.11.2025 становить порушення трудової дисципліни та невиконання посадових обов`язків начальника відділу мережевого адміністрування. Згідно статті 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. В період з 01.12.2025 - 05.12.2025, 06.12.2025 - 12.12.2025 ОСОБА_1 перебував на лікарняному. Враховуючи викладене, комісія з проведення службового розслідування прийшла до висновку про порушення начальником відділу мережевого адміністрування ОСОБА_18 трудової дисципліни та невиконання посадових обов`язків, яке полягає в відмові отримати та не виконанні службового доручення № 306 від 20.11.2025. Комісія з проведення службового розслідування пропонує застосувати до начальника відділу мережевого адміністрування ОСОБА_18 стягнення у вигляді оголошення догани.

Наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» від 05.01.2026 № 2-К «Про оголошення догани ОСОБА_10 » ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни (виконання службових обов`язків згідно службового доручення № 306 від 20.11.2025).

Наказом № 128 від 19 грудня 2025 року було створено комісію для проведення службового розслідування та відібрання пояснень у ОСОБА_7 у зв`язку з невиконанням службових обов`язків.

За результатами службового розслідування було складено Акт № 3 від 30 грудня 2025 року з такими висновками:

Службове доручення № 312 від 26.11.2025 стосується виконання важливих робіт з міграції систем та сервісів Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України з хмарної платформи Microsoft Azure до віртуальної хмари ТОВ «ГігаКлауд». Наказом ДП «ЮЦ Мінсоцполітики України» від 18.08.2025 № 64 «Про забезпечення передачі облікових записів та доступу до сервісів і даних» начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій ОСОБА_7 не позбавлено доступу до об`єктів інфраструктури. Комісія не погоджується з доводами начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій ОСОБА_7 про неможливість виконання доручення в зв`язку з відсутністю штату, недостатнім строком для виконання доручення. Комісія не погоджується з доводами начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій ОСОБА_7 про відсутність доступу до об`єктів інфраструктури. Виконання службового доручення № 312 від 26.11.2025 відноситься до завдань та обов`язків начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій ОСОБА_7 . Начальник відділу мережевого адміністрування ОСОБА_17 відмовився від отримання та виконання службового доручення № 312 від26.11.2025. Відмова ОСОБА_7 від виконання службового доручення № 312 від 26.11.2025 створила реальні ризики невиконання завдань, покладених на Підприємство Мінсоцполітики та загрожує стабільності роботи критичних для громадян України інформаційних сервісів. Комісія прийшла до висновку про відсутність поважних причин невиконання начальником відділу мережевого адміністрування ОСОБА_18 службового доручення № 312 від 26.11.2025. Відмова начальника відділу мережевого адміністрування Дмитра Сидорчука в отриманні та виконанні службового доручення № 312 від 26.11.2025 становить порушення трудової дисципліни та невиконання посадових обов`язків начальника відділу мережевого адміністрування. В період з 01.12.2025 - 05.12.2025, 06.12.2025 - 12.12.2025 ОСОБА_1 перебував на лікарняному. Враховуючи викладене, комісія з проведення службового розслідування прийшла до висновку про порушення начальником відділу мережевого адміністрування ОСОБА_18 трудової дисципліни та невиконання посадових обов`язків, яке полягає в відмові отримати та не виконанні службового доручення № 312 від 26.11.2025. Комісія з проведення службового розслідування пропонує застосувати до начальника відділу мережевого адміністрування ОСОБА_18 стягнення у вигляді оголошення догани.

Наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» від 05.01.2026 № 3-К «Про оголошення догани ОСОБА_10 » ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни (виконання службових обов`язків згідно службового доручення № 312 від 26.11.2025). ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за порушення трудової дисципліни у законний спосіб, а саме за невиконання ним доручення свого безпосереднього керівника - начальника управління інформаційних технологій ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» ОСОБА_11 . Копія наказу вручена позивачу 06.01.2026 року. Незгода з наказом та порядком його видання зазначена позивачем в наказі.

05 січня 2026 року керівництвом Державного підприємства «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України» відмовлено задоволенні заяви позивача про розірвання трудового договору з підстав частини 3 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до Акту № 1 від 07 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 2 від 08 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 3 від 09 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 4 від 12 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 5 від 13 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 6 від 14 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 7 від 15 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 8 від 16 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 9 від 19 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 10 від 20 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 11 від 21 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 12 від 22 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 13 від 23 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 14 від 26 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 15 від 27 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 16 від 28 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Наказом від 13 січня 2026 року № 06 було створено комісію для проведення службового розслідування та відібрання пояснень у ОСОБА_7 у зв`язку з відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.

13 січня 2026 року на адресу позивача направлено лист з пропозицією надати пояснення щодо відсутності на робочому місці.

За результатами службового розслідування було складено Акт № 3 від 28 січня 2026 року з такими висновками:

Комісія з проведення службового розслідування прийшла до висновку, що ОСОБА_1 отримав Лист ДП «ЮЦ Мінсоцполітики», проте не надав пояснення, документи та докази, що підтверджують поважність причини відсутності на роботі в запропонований Листом термін. Згідно Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Інформаційно-обчислювального центру Міністерства праці та соціальної політики України, затверджених 04.07.2003, в ДП «ЮЦ Мінсоцполітики» встановлено 40-годинний робочий тиждень з двома вихідними днями (субота, неділя). Час початку роботи: 8 год. 30 хв., час закінчення роботи: 17 год. 15 хв. В п`ятницю тривалість робочого часу скорочується на 1 год. Відсутність начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій ОСОБА_1 на роботі в період з 07.0.2026 по 28.01.2026 становить порушення правил внутрішнього трудового розпорядку та трудової дисципліни. Комісія з проведення службового розслідування прийшла до висновку про відсутність ОСОБА_1 на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин. Згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Згідно статті 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір. Згідно статті 140 КЗпП України, трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. Згідно статті 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Комісією з проведення службового розслідування враховано, що наказами ДП «ЮЦ Мінсоцполітики» від 17.12.2025 № 329-К, від 05.01.2026 № 2-к, від 05.01.2026 № 3-к начальнику відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій ОСОБА_1 оголошено догани за порушення трудової дисципліни (невиконання службових обов`язків згідно службових доручень від 20.11.20205 № 307, від 20.11.2025 № 306, від 26.11.2025 №312) ОСОБА_1 не є членом первинної профспілкової організації ДП «ЮЦ Мінсоцполітики», до профспілкових органів не обраний. Враховуючи викладене, Комісія з проведення службового розслідування пропонує застосувати захід стягнення у вигляді звільнення начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій ОСОБА_1 в зв`язку з прогулом згідно відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Згідно Наказу від 29.01.2026 року № 20-К ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій Державного підприємства «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України», згідно п.4 частини 1 статті 40 КЗпП України за прогул без поважної причини.

Копія наказу, трудова книжка та інші документи були направлені позивачу шляхом поштового відправлення, яке було отримано позивачем особисто 15.02.2026 року.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Виходячи з конструкції частини першої статті 6 Конвенції, можна зробити висновок, що в ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду. Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом.

Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Підставою припинення трудового договору є, зокрема, частина 3 статті 36 КЗпП України та пункт 4 частини 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно частина 3 статті 36 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Згідно пункту 4 частини 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

За змістом статті 2-2 КЗпП України мобінг (цькування) - систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.

Формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є: створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги); безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція (незапрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця); нерівність можливостей для навчання та кар`єрного росту; нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації; безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень); необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу.

Вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням).

Вчинення мобінгу (цькування) заборонено.

Особи, які вважають, що вони зазнали мобінгу (цькування), мають право звернутися із скаргою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та/або до суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно зі статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби. За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві. Отже, тягар доведення дотримання гарантій при звільнення працівника покладається на роботодавця (див. постанову Верховного Суду від 25 червня 2025 року в справі № 203/6457/23).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2024 року в справі № 932/4759/21 (провадження № 61-18560св23) вказано, що «з набранням чинності Закону № 2759-IX на законодавчому рівні було врегульовано підстави для припинення трудових правовідносин, у зв`язку з встановленням факту мобінгу. Зокрема, зазначені підстави визначені частиною третьою статті 38, пунктом 12 частини першої статті 40, пунктом 1-2 частини першої статті 41 КЗпП України. Частиною другою статті 81 ЦПК України визначено, що у таких справах позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що мали місце такі події/обставини. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 755/8130/23 (провадження № 61-3194св24) зазначено, що

«41. У справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача (абзац перший частини другої статті 81 ЦПК України).

42. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що процесуальний обов`язок позивача - навести фактичні дані, які підтверджують, що він, маючи певну захищену ознаку, зазнав на її підставі дискримінаційного поводження, зокрема без раціонального (об`єктивного та достатнього) обґрунтування опинився у гіршому становищі порівняно з іншими людьми, які такої ознаки не мають. А роботодавець за наявності цих даних має їх спростувати.

43. Інакше кажучи, позивач має довести сукупність фактичних даних, які підтверджують дискримінаційне поводження з ним. Так, для прямої дискримінації - це те, що: 1) позивач намагався реалізувати певне право, яке йому гарантоване законом, міжнародним договором тощо; 2) під час реалізації цього права він зазнав різниці у ставленні порівняно з іншими особами, які перебувають у подібній із ним ситуації (позивач має правильно обрати зразок для порівняння - групу осіб, порівняно з якими він за аналогічної ситуації зазнав різниці у ставленні); 3) ця різниця пов`язана з певною захищеною ознакою, притаманною позивачеві; 4) така різниця зумовила настання для позивача негативних наслідків; 5) відсутнє раціональне (об`єктивне та достатнє) обґрунтування цієї різниці; 6) різниця у ставленні до позивача не є пропорційною меті відповідного розрізнення.

За наявності таких мотивів позивача відповідач має довести, що: 1) право, яке намагався реалізувати позивач, не є для нього гарантованим; або 2) під час реалізації цього права позивач не зазнав різниці у ставленні, чи позивач неправильно обрав порівнювану групу як зразок для демонстрування різниці у ставлення до нього, зокрема не перебуває з цією групою в аналогічній ситуації; або 3) в основі різниці у ставленні немає жодної захищеної ознаки позивача; або 4) різниця у ставленні до позивача була, але вона не зумовила для нього негативних наслідків; або 5) існує раціональне (об`єктивне та достатнє) обґрунтування різниці у ставленні до позивача порівняно з іншою групою, з якою він себе порівнює (зі зразком для порівняння), зокрема є мета, яку відповідач має досягнути внаслідок різниці у ставленні; 6) різниця у ставленні до позивача пропорційна тій меті, яка була поставлена під час проведення розрізнення, тобто дозволяє досягнути цієї мети у найменш обтяжливий для позивача спосіб.

Якщо доказування позивачем прямої дискримінації передбачає, зокрема, встановлення різниці у ставленні до нього порівняно з іншими особами, яких він зазначив як зразок для порівняння, то доказування позивачем непрямої дискримінації передбачає встановлення відмінності у наслідках формально однакового ставлення (засобами доказування такої відмінності можуть бути, зокрема, статистичні дані, які учасники справи мають надати суду).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

На підтвердження факту мобінгу позивачем заявлено:

1)При спробі формалізувати нові обов`язки, Начальник управління ІТ Ворончук Сергій Петрович заявив: «Впораємось без тебе», що стало початком спланованої кампанії з усунення позивача від роботи. Ескалація тиску відбувалася за участі фахівця ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Відбулася зустріч за участю Директора ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , під час якої чинився груповий тиск із погрозами звільнення та врученням чистого аркуша паперу директором для написання заяви.

Протягом судового розгляду справи позивачем не було надано доказів існування такої ситуації та не зазначено конкретних фактів які могли б бути предметом судового дослідження.

2)Штучна ізоляція: Було проведено «тіньову» реорганізацію, в результаті якої мене фактично ізольовано від інформації і більшості ключових нарад. Колегу ОСОБА_5 було підвищено, а мої повноваження штучно обмежено без належного ознайомлення.

Протягом судового розгляду справи позивачем не було надано доказів існування такої ситуації та не зазначено конкретних фактів які могли б бути предметом судового дослідження.

Одночасно судом встановлено, що на даний період позивач обіймав посаду начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій, згідно Наказу ДП «ІОЦ Мінсоцполітики України» від 06.12.2023 № 224-к.

3)Позбавлення ресурсів: Наказами, ключові доступи були передані ОСОБА_2 , що штучно унеможливило виконання позивачем функцій. Звернення позивача щодо усунення перешкод, відновлення законних умов праці залишились без відповіді. Використовуючи штучно створену ситуацію, ОСОБА_2 усно повідомив про зняття з позивача премії за жовтень 2025 року (18865 грн.). Це рішення прийнято без належного документального оформлення та за відсутності затверджених Посадових інструкцій, на що позивач вказував у службових записках. Вимоги позивача про створення комісії згідно з Колективним договором були проігноровані. Письмові пояснення щодо зняття премії не надані. Будь яких документів до ознайомлення не надавалось.

Судом досліджені доводи позивача про зняття йому премій в жовтні 2025 року а також в листопаді та грудні 2025 року.

Згідно з наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики України» від 31.10.2025 № 94 «Про преміювання працівників ДП «ІОЦ Мінсоцполітики за результатами діяльності за жовтень 2025 року» премійовано працівників підприємства у визначених розмірах: 20% усім працівникам підприємства, які не враховані вище в наказі і знаходяться в штаті підприємства на момент нарахування.

Відповідно до витягу з наказу від 28.11.2025 року № 113 позивачу було встановлено премію за листопад 2025 року в розмірі 2000 грн.

Відповідно до витягу з наказу від 26 грудня 2025 року № 132 позивач ОСОБА_1 був позбавлений одноразового заохочення премії в грудні 2025 року у зв`язку з оголошенням йому догани.

КЦС ВС наголосив, що зміна робочого місця, посади або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом. При цьому встановлення надбавок і премій є правом, а не обов`язком керівника. Оскільки це виплати індивідуального характеру, їх розмір залежить від особистого внеску працівника, тому різниця в сумах заохочення не є доказом тиску на працівника.

В жовтні 2025 року премія позивачу була встановлена на рівні інших працівників, що підтверджується Наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики України» від 31.10.2025 № 94 «Про преміювання працівників ДП «ІОЦ Мінсоцполітики за результатами діяльності за жовтень 2025 року».

4)Після переведення спілкування в юридичну площину (офіційні листи), тиск набув форми адміністративного переслідування: Спроби примусу до підписання документів «заднім числом». Створення комісій без належних наказів та із залученням молодих спеціалістів, наприклад ( ОСОБА_6 ) для підписання Актів. Введення в оману (дезінформація) з боку вищого керівництва щодо фінансових питань та ігнорування повідомлень про системний хаос в управлінні. Збір інформації про приватне життя та оцінка ризиків для підприємства (питання юриста підприємства про статус батька-одинака). Особи, які фігурують в доказах, і приймали участь у умисному тиску або бездіяльності по розслідуванню мобінгу (цькування): Начальник управління ОСОБА_2 , директор Дзюбаненко Роберт Іванович, помічник директора Голінько Наталія Вікторівна, Самчелейкін Станіслав Сергійович, Тимчук Ігор Володимирович, начальник юридичного відділу Кузнецов Руслан Васильович, начальник відділу кадрів Циганова Наталія Володимирівна.

Протягом судового розгляду справи позивачем не було надано доказів існування такої ситуації та не зазначено конкретних фактів які могли б бути предметом судового дослідження.

Одночасно судом досліджені накази про створення комісій, складі Акти службових розслідувань, акти відсутності на робочому місці.

5)Загроза безпеці: Тиск чиниться в умовах обмеженого терміну мого бронювання (до кінця січня 2026 р.), про що відомо роботодавцю. Створення перешкод у роботі в цей критичний період ставить під загрозу мою особисту безпеку та свободу.

Суд не приймає до уваги дане твердження позивача як доказ факту мобінгу зважаючи на наступне.

Бронювання працівників - це механізм надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Це не особисте невід`ємне право працівника, а державна процедура, яка застосовується через роботодавця для забезпечення безперебійної роботи критично важливих підприємств, державних органів та економіки в цілому.

Отже, наявність або відсутністю у працівника «бронювання» само по собі не може становити загрозу особистій безпеці та свободі працівника.

Статтею 76 ЦПК України, передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Зміст ч. 2 ст. 78 ЦПК України, визначає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до положень статей 12, 13, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (постанова Верховного Суду від 10.04.2020 у справі № 522/22023/16-ц).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надаі суду докази на підтвердження своїх доводів щодо вчинення відносно нього мобінгу зі сторони відповідача на підставі наступного.

Так, надані позивачем аудіозаписи розмов на підтвердження мобінгу зі сторони працівників та керівництва по відношенню позивача, які були досліджені в судовому засіданні, є неналежним доказом та не береться судом до уваги, адже співрозмовники на таких записах не ідентифіковано, з цих аудіозаписів неможливо встановити дату, час та місце, коли та де така розмова відбувалася. Відповідних експертиз про відповідність голосів конкретним особам позивачем не заявлялось. Окрім того, такі записи здійснено приховано. Попередження про те, що вказана розмова вже записується, аудіозапис не містить. Здійснення звукового запису голосу особи без її згоди порушує право на охорону особистих інтересів особи. Відтак, відсутні відомості про те, що такий аудіозапис отриманий у встановленому законом порядку. Крім цього, при відтворенні вказаного аудіозапису встановлено, що на ньому міститься розмова, де дві особи обговорюють не тільки робочі та особисті моменти, що не може бути розцінено як мобінг в розумінні закону.

Зважаючи на викладене підстав для визнання вимоги про визнання дій посадових осіб ДП «ІОЦ Мінсоцполітики України» мобінгом щодо позивача обґрунтованою відсутні.

Щодо вимоги позивача про визнання незаконними та скасування наказів про притягнення позивача до дисциплінарної від повільності.

Наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» від 17.12.2025 № 329-К «Про оголошення догани ОСОБА_10 » ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни (не виконання службових обов`язків згідно службового доручення від 20.11.2025 № 307). З даним наказом ОСОБА_1 ознайомлений 17.12.2025 року та письмово висловив свою незгоду.

Наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» від 05.01.2026 № 2-К «Про оголошення догани ОСОБА_10 » ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни (виконання службових обов`язків згідно службового доручення № 306 від 20.11.2025).

Наказом ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» від 05.01.2026 № 3-К «Про оголошення догани ОСОБА_10 » ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни (виконання службових обов`язків згідно службового доручення № 312 від 26.11.2025). ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за порушення трудової дисципліни у законний спосіб, а саме за невиконання ним доручення свого безпосереднього керівника - начальника управління інформаційних технологій ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» ОСОБА_11 . Копія наказу вручена позивачу 06.01.2026 року. Незгода з наказом та порядком його видання зазначена позивачем в наказі.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначено статтею 149 КЗпП України.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, при цьому за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган в силу частини третьої статті 149 КЗпП України повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Тобто до порядку застосування дисциплінарного стягнення встановлені такі обов`язкові вимоги: виявлення дисциплінарного проступку; отримання від порушника письмового пояснення; додержання строків накладення дисциплінарного стягнення - один місяць із дня виявлення дисциплінарного проступку і шість місяців із дня його вчинення працівником; видання власником наказу чи розпорядження про застосування дисциплінарного стягнення; доведення наказу (розпорядження) під розписку до відома працівника.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

Протягом судового розгляду стороною позивача не повідомлено, а судом не виявлено порушень порядку застосування дисциплінарних стягнень, викладених в наказах ДП «ІОЦ Мінсоцполітики» від 17.12.2025 № 329-К; від 05.01.2026 № 2-К, від 05.01.2026 № 3-К.

Щодо вимоги позивача про визнання незаконними та скасування наказу № 20-к від 29.01.2026 р. про звільнення ОСОБА_1 за прогул та зміну дату та формулювання причини звільнення: вважати ОСОБА_1 звільненим 06.01.2026 р. на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України (через порушення роботодавцем законодавства про працю та мобінг).

05 січня 2026 року керівництвом Державного підприємства «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України» відмовлено задоволенні заяви позивача від 03 січня 2026 про розірвання трудового договору з підстав частини 3 ст. 38 КЗпП України. Також, даним листом повідомлено позивача про анулювання бронювання у зв`язку з порушенням трудової дисципліни.

Відповідно до Акту № 1 від 07 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 2 від 08 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 3 від 09 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 4 від 12 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 5 від 13 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 6 від 14 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 7 від 15 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 8 від 16 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 9 від 19 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 10 від 20 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 11 від 21 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 12 від 22 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 13 від 23 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 14 від 26 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 15 від 27 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Відповідно до Акту № 16 від 28 січня 2026 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого часу.

Наказом від 13 січня 2026 року № 06 було створено комісію для проведення службового розслідування та відібрання пояснень у ОСОБА_7 у зв`язку з відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.

13 січня 2026 року на адресу позивача направлено лист з пропозицією надати пояснення щодо відсутності на робочому місці.

За результатами службового розслідування було складено Акт № 3 від 28 січня 2026 року з такими висновками:

Комісія з проведення службового розслідування прийшла до висновку, що ОСОБА_1 отримав Лист ДП «ЮЦ Мінсоцполітики», проте не надав пояснення, документи та докази, що підтверджують поважність причини відсутності на роботі в запропонований Листом термін. Згідно Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Інформаційно-обчислювального центру Міністерства праці та соціальної політики України, затверджених 04.07.2003, в ДП «ЮЦ Мінсоцполітики» встановлено 40-годинний робочий тиждень з двома вихідними днями (субота, неділя). Час початку роботи: 8 год. 30 хв., час закінчення роботи: 17 год. 15 хв. В п`ятницю тривалість робочого часу скорочується на 1 год. Відсутність начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій ОСОБА_1 на роботі в період з 07.0.2026 по 28.01.2026 становить порушення правил внутрішнього трудового розпорядку та трудової дисципліни. Комісія з проведення службового розслідування прийшла до висновку про відсутність ОСОБА_1 на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин. Згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Згідно статті 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір. Згідно статті 140 КЗпП України, трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. Згідно статті 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Комісією з проведення службового розслідування враховано, що наказами ДП «ЮЦ Мінсоцполітики» від 17.12.2025 № 329-К, від 05.01.2026 № 2-к, від 05.01.2026 № 3-к начальнику відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій ОСОБА_1 оголошено догани за порушення трудової дисципліни (невиконання службових обов`язків згідно службових доручень від 20.11.20205 № 307, від 20.11.2025 № 306, від 26.11.2025 №312) ОСОБА_1 не є членом первинної профспілкової організації ДП «ЮЦ Мінсоцполітики», до профспілкових органів не обраний. Враховуючи викладене, Комісія з проведення службового розслідування пропонує застосувати захід стягнення у вигляді звільнення начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій ОСОБА_1 в зв`язку з прогулом згідно відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Згідно Наказу від 29.01.2026 року № 20-К ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій Державного підприємства «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України», згідно п.4 частини 1 статті 40 КЗпП України за прогул без поважної причини.

Копія наказу, трудова книжка та інші документи були направлені позивачу шляхом поштового відправлення, яке було отримано позивачем особисто 15.02.2026 року.

Відповідно до статті 40 Кодексу законів про працю, передбачена можливість звільнення працівника за прогул без поважних причин. Водночас така підстава для звільнення є допустимою лише за умови належного документального підтвердження факту відсутності працівника на роботі та перевірки причин такої неявки.

При цьому основним критерієм поважності причин є наявність об`єктивних обставин, які не залежать від волі працівника та повністю виключають його вину.

Суд зазначив, що відповідно до статті 139 КЗпП України працівник зобов`язаний сумлінно виконувати трудові обов`язки та дотримуватися трудової дисципліни. Водночас пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України передбачає можливість розірвання трудового договору у разі прогулу, зокрема відсутності на роботі понад три години протягом робочого дня без поважних причин.

Суд підкреслює, що прогулом є відсутність працівника на роботі без поважних причин понад три години (безперервно або сумарно протягом робочого дня).

Верховний Суд наголосив, що для звільнення працівника за прогул роботодавець повинен належним чином зафіксувати факт його відсутності на роботі та з`ясувати причини такої неявки. Акт про відсутність працівника складається безпосередньо в день прогулу із зазначенням дати та часу відсутності. При цьому поважними можуть вважатися лише ті причини, які виникли через об`єктивні та незалежні від волі працівника обставини і фактично унеможливлювали його появу на роботі.

На підтвердження належного фіксування фактів відсутності позивача на робочому місці суду були надано 16 актів, датовані днем відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, підписані трьома посадовими особами підприємства, із зазначення дати та часу відсутності працівника.

Протягом судового розгляду позивачем не було надано доказів поважності причин його відсутності на робочому місці з 07 по 28 січня 2026 року. Позивачем не оспорювався факт його відсутності.

Відсутність на робочому місці вважається поважною, лише якщо є об`єктивні перешкоди (стихійне лихо, хвороба, підтверджена лікарняним, тощо). Особистий конфлікт чи мобінг, навіть якщо вони дійсно мають місце, не може бути визнано судом поважною причиною для самовільного припинення роботи.

Зважаючи на викладене, відсутні підстави для висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання незаконними та скасування наказу № 20-к від 29.01.2026 р. про звільнення ОСОБА_1 за прогул та зміну дати та формулювання причини звільнення ОСОБА_1 та їх задоволення.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача вихідну допомогу (ст. 44 КЗпП) у розмірі трьох середніх місячних заробітних плат - 204750,00 грн.; заборгованість по преміях/надбавках за жовтень-грудень 2025 року у розмірі 48250,36 грн.; недоплачену компенсацію за відпустку (коригування бази) у розмірі 4359,04 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку (ст. 117 КЗпП) за період з 07.01.2026 р. по 03.04.2026 р. у розмірі 214987,50 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст.. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Згідно Наказу від 29.01.2026 року № 20-К ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника відділу мережевого адміністрування управління інформаційних технологій Державного підприємства «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України», згідно п.4 частини 1 статті 40 КЗпП України за прогул без поважної причини.

Протягом судового розгляду суд не знайшов підстав для зміни формулювання причини звільнення ОСОБА_1 .

Отже, зважаючи на підстави його звільнення, позивач не набув права на отримання вихідної допомоги при звільненні.

Щодо вимог про стягнення заборгованість по преміях/надбавках за жовтень-грудень 2025 року у розмірі 48250,36 грн.; недоплаченої компенсацію за відпустку (коригування бази) у розмірі 4359,04 грн. суд вважає вимоги безпідставними, оскільки порушень у визначенні розміру премії позивачу роботодавцем, судом виявлено не було, а видання роботодавцем наказів про визначення премії працівнику у меншому чи більшому розмірі самі по собі не можуть вважатися проявом мобінгу.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 943792,03 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Загальні положення про відшкодування моральної шкоди закріплює стаття 23 ЦК України, яка визначає, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Протягом судового розгляду позивачем не доведено, а судом не з`ясовано фактів та обставин завдання позивачу роботодавцем моральних страждань.

Отже, питання яке також потребує вирішення у цій справі полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею першою Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «ІОЦ Мінсоцполітики» про визнання дій такими, що містять ознаки мобінгу, стягнення матеріальної та моральної шкоди - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 30 червня 2026 року.

Суддя: І.А. Галась