Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №754/6051/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2269/26

Справа №754/6051/25

РІШЕННЯ

Іменем України

29 червня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.

за участю позивачки ОСОБА_1 ,

відповідачки ОСОБА_2 ,

представника відповідачки ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що на підставі договору дарування частки квартири від 28.01.2025 року вона є власником частини квартири АДРЕСА_1 . Власником іншої частини квартири є відповідач ОСОБА_2 .

Як зазначає позивач, відповідач створює їй постійні перешкоди у користуванні квартирою шляхом зміни замків, вчинення постійних скандалів, висловлювання образ та погроз на її адресу. В зв`язку із такою поведінкою відповідача вона (позивач) була змушена звертатись до поліції, але правоохоронними органами жодних дій не вчинено, відповіді не надано, в той час, як відповідач продовжує вчиняти їй перешкоди, провокує бійки, ображає її та її доньку, погрожує фізичною розправою.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просить усунути їй перешкоди шляхом зобов`язання відповідача утриматись від учинення дій, як то зміни замків вхідних дверей квартири, закриття приміщень квартири та вчинення інших дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 24.04.2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 06.06.2025 року витребувано у Деснянського УП ГУ НП в м.Києві інформацію та документи про вчинені заходи та їх результати по заяві ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поданої 01.02.2025 року, зареєстрована в ІТС «Інформаційний портал Національної поліції України (журнал єдиного обліку) Деснянське УП ГУНП в м. Києві за №5888, про порушення її прав співвласника квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 16.07.2025 року закрито підготовче провадження та справи призначено до розгляду по суті.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 13.10.2025 року в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про об`єднання цивільних справ в одне провадження відмовлено.

Позивач та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили про їх задоволення.

Відповідач та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, а також дана обставина визнана сторонами, позивач є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування 1/2 частки квартири від 28.01.2025 року. Іншим співвласником квартири, якому належить 1/2 частина квартири, є відповідач ОСОБА_2 .

Позивач просить задовольнити її вимоги, посилаючись на чинення відповідачем їй перешкод у користуванні власністю, а заме заміни замків до вхідних дверей квартири, внаслідок чого вона не може користуватись своєю власністю.

Сторона відповідача проти даних тверджень заперечувала, вказуючи на їх необґрунтованість та безпідставність, а також зазначила, що саме позивач чинить відповідачу перешкоди у користуванні квартирою шляхом встановлення замків у дверях кімнат.

Суд вважає, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, виходячи з наступного.

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод у правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі №761/5115/17).

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Відповідно до частини першої статті 317, частини першої статті 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина першастатті 321 ЦК України).

Згідно зі статтею 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю, в тому числі і шляхом приведення приміщення до попереднього стану.

При цьому, власник, за правилами цієї статті, може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідачів у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що у разі звернення особи до суду із таким позовом важливим є встановлення факту порушення, невизнання або оспорювання прав позивача, зокрема наявність перешкод у реалізації своїх повноважень щодо належного йому майна.

Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 461/484/18 (провадження № 61-19122св20).

Відповідно до статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Таким чином, для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

Такого висновку дійшов Верховний суд в постанові від 19.12.2022 року у справі №330/1569/19.

Отже, підставою для задоволення позову такої особи є встановлення факту порушення його прав і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

На підтвердження позовних вимог щодо чинення їй відповідачем перешкод у користуванні квартирою позивачем надано:

-копію талону-повідомлення єдиного обліку № 5888 від 01.02.2025 року про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію, з якого вбачається, що 01.02.2025 року до Деснянського УП ГУ НП в м.Києві надійшла заява ОСОБА_1 про те, що виник конфлікт із сусідкою ОСОБА_5 , яка встановила замок без згоди у квартирі;

-копію заяви до Деснянського УП ГУ НП в м.Києві про відсутність відповіді на її заяву від 01.02.2025 року;

-копію заяви від 07.03.2025 року до Деснянської окружної прокуратури м.Києва про вчинення кримінального правопорушення із посиланням на її звернення до Деснянського УП ГУ НП в м.Києві 01.02.2025 року;

-копію листа Деснянського УП ГУ НП в м.Києві від 11.03.2025 року № 88656-2025 про те, що звернення ОСОБА_1 щодо спорів з приводу перешкоджання проживання в помешканні, що надійшло в межах компетенції до Деснянського УП ГУ НП в м.Києві, внесено до ІТС ІПНП за № 5888 від 01.02.2025 року, розглянуто в межах наданих повноважень відповідно до вимог ЗУ «Про звернення громадян». Заявнику було підготовлено відповідь за вих.№ 46221-2025 від 10.02.2025 року;

-заяву начальнику Деснянського УП ГУНП у м.Києві від 25.04.2026 року про неправомірну поведінку ОСОБА_2 , психологічний тиск, фізичне насильство, знищення речей;

-лист Деснянського УП ГУНП у м.Києві від 15.05.2026 року щодо розгляду звернення.

Під час розгляду справи судом було витребувано копію матеріалів по ЖЄО № 5888 від 01.02.2025 року, з яких вбачається, що за результатами перевірки по зверненню ОСОБА_6 від 01.02.2025 року складено довідку від 06.02.2025 року, згідно якої відносини, що виникають з приводу порушення прав користування майном, відносяться до категорії цивільно-правових та не відносяться до компетенції органів Національної поліції України. Для вирішення питання, що склалося, заявнику рекомендовано звернутися з позовом до суду загальної юрисдикції. Також, вказані матеріали містять власноручну заяву позивача, в якій вона зазначає про зміну 31.01.2025 року відповідачем замків до квартири.

Проте, вказані матеріали жодним чином не доводять факту чинення відповідачами позивачу перешкод у користуванні квартирою, не допуску до квартири, зміни замків тощо.

Самі заяви позивача від 01.02.2025 року та від 25.04.2026 року до Деснянського УП ГУНП у м.Києві не є таким доказом, оскільки позивачем не надано рапортів чи висновків поліції за результатами перевірки такої заяви, якими було б встановлено вказані факти.

Крім того, під час судового розгляду позивачем було долучено до справи копію талону-повідомлення єдиного обліку № 73537 від 04.10.2025 року про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію, з якого вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до поліції через те, що ОСОБА_2 постійно її турбує та тисне на психологічний стан, тероризує, висловлює нецензурні лайки та образливі слова. Також ОСОБА_7 посилає до неї квартирантів, в той час, як сама в квартирі не проживає. Позивач просила прийняти міри щодо ОСОБА_2 , щоб вона її не оббріхувала та не тероризувала в її частині квартири, не погрожувала словесно їй, її дітям та онукам, не казала образливі слова і нецензурні лайки відносно неї, її онуків, її дочка боїться знаходитись в таких умовах, так як ОСОБА_2 сама не живе і другим не дає жити в спокої.

В судовому засіданні позивач підтвердила факт її звернення до поліції 04.10.2025 року щодо вказаних подій та обставин, а також не заперечила, що має доступ до квартири, нею користується, в той час як відповідач у квартирі не проживає.

Крім того, відповідачем надано копію заяв до Деснянського УП ГУНП у м.Києві від 21.05.2026 року, 16.06.2026 року, 23.06.2026 року про неправомірну поведінку позивача, яка чинить їй перешкоди у користуванні квартирою.

В судовому засіданні було допитано в якості свідка ОСОБА_8 , який пояснив, що позивач - його рідна сестра, яка проживає на Лісовому проспекті. Їй подарували 1/2 частину квартири, в якій вона займає одну кімнату та зачиняє її. Декілька разів він бачив відповідача, яка є недобросовісним власником, не сплачує за комунальні послуги, запрошує інших осіб для проживання у квартирі, скандалить із сестрою, чинить психологічний тиск. При цьому свідок зазначив, що він не був свідком чинення його сестрі перешкод з боку відповідача.

Допитана в якості свідка ОСОБА_9 пояснила, що позивач - її мати, яка проживає у подарованій квартирі, має кімнату, яку зачиняє на ключ. Вона (свідок) бувала у квартири, ночувала. Їй відомо про конфлікти матері з відповідачем. При цьому свідок вказала, що ніколи не бачила іншого співвласника квартири.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що близько трьох років знайомий з відповідачем, яка проживає по АДРЕСА_3 , а також має квартиру по АДРЕСА_4 . У квітні 2025 року він робив дрібний ремонт у квартирі по пр-ту Лісовому, нікого там не бачив і хто там проживає - йому невідомо. При цьому свідок зауважив, що в перший раз до квартири не змогли потрапити, оскільки був змінений замок.

Таким чином, на підставі письмових доказів та пояснень обох сторін спору, а також показів свідків, в судовому засіданні встановлено, що між позивачем та відповідачем існують неприязні та конфліктні відносини, в результаті чого обидві сторони звертаються до поліції.

Однак, предметом доведення у цій справі є обставини, які підтверджують факт чинення позивачу перешкод відповідачем у здійсненні права проживання у квартирі, які є протиправними.

Проте, документально підтверджених доказів, що відповідачем були змінені замки чи що відповідач неправомірно не пускає позивача до спірного приміщення, матеріали справи не містять. Так само і свідки з боку позивача вказали, що не бачили чинення відповідачем позивачу перешкод. Натомість підтвердили, що позивач користується кімнатою у квартирі, яку зачиняє на ключ, а про конфлікти їм відомо зі слів позивача. Також, доводи позивача, викладені у позові, спростовані наданим нею ж талоном-повідомленням від 04.10.2025 року та поясненнями в судовому засіданні.

Відтак, за матеріалами справи під час судового розгляду не здобуто беззаперечних і неспростовних доказів у підтвердження неправомірного недопуску відповідачем позивача до спірної квартири чи чинення перешкод, зокрема шляхом зміни замків. Інших доказів недопуску позивача до квартири чи чинення їй перешкод не указано.

З урахуванням вищевикладеного, підстав для задоволення позову суд не вбачає, у зв`язку з чим вважає необхідним у задоволенні позову відмовити за його недоведеністю.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог, а тому відмовляє в їх задоволенні. Інші доводи сторони позивача на висновки суду не впливають і підстав для задоволення позову не дають.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, то судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, статей 12, 13, 17, 19, 76-81, 83, 89, 141, 235, 258-259, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 30 червня 2026 року.

Суддя: