Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №916/2265/25 — Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2265/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О.

секретар судового засідання Чуйко О.О.

розглянувши справу за позовом: заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси (вул. Отамана Головатого, 89, м. Одеса, 65003) в інтересах держави в особі 1) Одеської обласної ради (просп. Шевченка, 4, м. Одеса, 65032) та 2) Південного офісу Держаудитслужби (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012)

до відповідачів: 1) Комунального некомерційного підприємства “Одеська обласна клінічна лікарня” Одеської обласної ради” (вул. Академіка Заболотного, 26, м. Одеса, 65025) та 2) Приватного акціонерного товариства “Виробниче об`єднання “Стальканат-Сілур” (вул. Водопроводна, 16, м. Одеса, 65007)

про визнання договору недійсним та стягнення 558994,02 грн,

за участю представників учасників справи:

прокурор: Бойчук М.М.;

від позивача-1: Верещаєва К.Р.;

від позивача-2: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився.

УСТАНОВИВ:

Заступник керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської обласної ради та Південного офісу Держаудитслужби до Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради» та Приватного акціонерного товариства «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур», в якій просить суд:

- визнати недійсним договір про закупівлю послуг з технічного обслуговування ліфтів № 06/02 від 07.02.2017, укладений між Комунальним некомерційним підприємством «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради» (правонаступник Комунальної установи «Одеська обласна клінічна лікарня») та Приватним акціонерним товариством «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур»;

- стягнути з Приватного акціонерного товариства «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» на користь Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради» 558994,02 грн, а з Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради» одержані ним за рішенням суду кошти в сумі 558994,02 грн стягнути в дохід держави.

Позиції учасників справи

В обґрунтування підстав позову прокурор посилається на те, що спірний договір був укладений між відповідачами за результатами процедури закупівлі, під час проведення якої відповідачем-2 було вчинено антиконкурентні узгоджені дії спільно з Товариством з обмеженою відповідальність «Сервіс Менеджмент», які призвели до спотворення результатів торгів, що встановлено рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.08.2024 № 65/70-р/к. Дана обставина є підставою, на думку прокурора, для визнання недійсним спірного договору як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства за умислом відповідача-2 на підставі ст. 203, 215, 228 ЦК України, з застосуванням наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України. Приймаючи до уваги, що грошові кошти за спірним договором були сплачені відповідачу-2 за рахунок коштів обласного бюджету, натомість позивачами належних заходів, з метою захисту інтересів держави, не вжито, вказане стало підставою для подання позову прокурором.

Позивач-1 позов прокурора підтримав.

Позивач-2 повідомив суду, що він у спірних правовідносинах не проводив жодних заходів державного фінансового контролю, а також просив суд розглянути справу за його відсутності.

Відповідач-1 відзив на позов до суду не подав.

Відповідач-2 проти задоволення позову прокурора заперечив, пояснюючи це відсутністю у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі позивачів, а також відсутністю підстав для визнання спірного договору недійсним.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 16.06.2025 позовну заяву прокурора було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 11.07.2025 о 10:30.

09.07.2025 відповідач-2 подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі, яке було задоволене судом ухвалою від 11.07.2025.

02.01.2026 відповідач-2 подав до суду клопотання про поновлення провадження у справі, яке було задоволене судом ухвалою від 15.01.2026 з призначенням у справі підготовчого засідання на 29.01.2026 о 14:00.

Протокольною ухвалою від 29.01.2026 суд відклав підготовче засідання на 17.02.2026 о 10:00, а 17.02.2026 на 05.03.2026 о 09:50.

Протокольною ухвалою від 05.03.2026 суд закрив підготовче провадження і призначив справу до розгляду по суті на 02.04.2026 о 14:00.

02.04.2026 прокурор подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі, у задоволенні якого судом було відмовлено протокольною ухвалою від 30.04.2026.

Протокольними ухвалами судом у засіданнях по суті оголошувались перерви: 02.04.2026 до 30.04.2026 о 11:00, 30.04.2026 до 02.06.2026 о 10:00, 02.06.2026 до 18.06.2026 о 09:10.

У судовому засіданні 18.06.2026 судом було проголошено скорочене рішення суду.

Обставини справи

За результатами проведення відкритих торгів UA-2016-12-29-000491а (а.с. 16-23, т. 1), замовник: відповідач-1, учасники: відповідач-2, ТОВ «Сервіс-Менеджмент», між відповідачами був укладений спірний договір від 07.02.2017 № 06/02 (а.с. 24-25, т. 1) про закупівлю послуг код 33.12.1 – ремонтування та технічне обслуговування машин загальної призначеності (507500000-7-послуги з технічного обслуговування ліфтів). Також до договору контрагентами укладались додаткові угоди № 1-4, згідно з якими ціна договору змінювалась та становить 558994,02 грн (а.с. 26-29, т. 1).

На виконання умов договору відповідач-2 сплатив відповідачу-1 за послуги з технічного обслуговування ліфтів 558994,02 грн, що підтверджується доказами (а.с. 30-38, т. 1) та не заперечується відповідачами.

Рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.08.2024 № 65/70-р/к у справі № 20-02/2021 (а.с. 45-зворотна сторінка – 123, т. 1) визнано, що відповідач-2 вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених відповідачем-1 на закупівлю ДК 021:2015:50750000-7 Послуги з технічного обслуговування ліфтів, ДК 016:2010:66.12.1 Ремонтування та технічне обслуговування машин загальної призначеності відповідно до ідентифікатора закупівлі UA-2016-12-29-000491а. В матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним даного рішення органу АМК судом.

Прокурором доведені обставини наявності підстав для представництва інтересів держави в особі позивачів у спірних правовідносинах, які підтверджується відповідними зверненнями і повідомленням прокурора в порядку ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», відповідями на ці звернення (а.с. 39-45, 124-128, 138-147, т. 1).

Прокурор у цій справі не доводить, що внаслідок укладення спірного договору держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу/послуги неналежної якості.

Законодавство, застосоване судом до спірних відносин

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною 3 статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

За змістом ч.ч. 1,3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються: спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

Згідно з ст. 50, 51 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема, антиконкурентні узгоджені дії. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Позиція суду

Як встановлено судом прокурор вважає, що спірний договір, який укладений відповідачами за наслідками проведення процедури закупівлі, результати якої спотворено антиконкурентними узгодженими діями учасників закупівлі, суперечить інтересам держави і суспільства.

У постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, виснувала, що: «Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.».

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Так, прокурор у даній справі просить суд визнати недійсним спірний договір на підставі ст. 203, 215, 228 ЦК України, з застосуванням наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін. Суд зазначає, що не всі порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 ЦК України. Наявність наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, а також у постанові Верховного Суду від 11.06.2026 у справі № 918/537/24.

Враховуючи зміст спірних правовідносин та керуючись ч. 4 ст. 236 ГПК України, суд звертається до висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 у подібних правовідносинах. У цій постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду вирішила уточнити висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, таким чином: «При визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо). Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчиненні особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.».

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у зазначеній постанові також виснувала, що за умови застосування відповідних приписів ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, відбувається непропорційне втручання у право власності й добросовісного учасника. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа «Air Canada v. the United Kingdom»).

Також об`єднана палата Касаційного господарського суду у справі № 922/3456/23 виснувала про те, що застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що норма частини третьої статті 228 ЦК України не може бути застосована як правова підстава для визнання договору про закупівлю недійсним та застосування санкції, передбаченої цією нормою, у випадку порушення суб`єктом господарювання норм законодавства про захист конкуренції.

У даній справі судом встановлено, що рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.08.2024 № 65/70-р/к у справі № 20-02/2021 визнано, що відповідач-2 вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів відповідно до ідентифікатора закупівлі UA-2016-12-29-000491а.

Водночас, як зазначалося вище, антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Суд зазначає, що у цій справі прокурор в обґрунтування недійсності спірного правочину посилається на порушення принципу добросовісної конкуренції серед учасників, як однієї зі складових умислу, передбаченого ч. 3 ст. 228 ЦК України. Як на доказ покликається виключно на вказане рішення органу АМК. Водночас прокурор не доводить у позові, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти, отримала послуги неналежної якості. Також прокурор не доводить наявність інших порушень при виконанні умов договору про закупівлю, як підстави для висновку про посягання особою на суспільні, економічні основи держави і суспільства за наслідками його укладення. Таким чином суд вважає, що прокурором не доведено, що укладенням спірного договору порушено принцип максимальної економії (придбання послуг на найбільш економічно вигідних умовах). За таких умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11.06.2026 у справі № 918/537/24).

За вищевикладених підстав, суд виснує, що лише сам факт вчинення відповідними особами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням органу Антимонопольного комітету України, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України), оскільки антиконкурентна поведінка не завжди має мету завдати шкоди державі та не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України. Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

За цих підстав, суд вважає, що у позові прокурору слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позов прокурора не підлягає задоволенню, сплачений останнім при поданні позову судовий збір не підлягає відшкодуванню за рахунок інших учасників справи.

Керуючись ст. 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 29 червня 2026 р.

Суддя Д.О. Бездоля