Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №904/7075/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2026 м. Дніпро Справа № 904/7075/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Віннікова С.В (доповідач)

суддів: Андрейчука Л.В., Левшиної Г.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АРКС” на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2026 (суддя Васильєв О.Ю., повний текст якого підписаний 19.03.2026) у справі № 904/7075/25,

за позовом Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АРКС”

до Комунального підприємства “Жилсервіс-5” Дніпровської міської ради

про стягнення 9 250,39 грн,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

ПАТ СК «АРКС» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до КП «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради про стягнення 9250,39грн, сплаченого страхового відшкодування.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що відповідач є відповідальним за заподіяння шкоди застрахованому майну.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2026 у справі №904/7075/25 в задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати покладено на позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АРКС” та її узагальнені доводи

Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “АРКС”. в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2026 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2026 у справі № 904/7075/25 ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд першої інстанції не з`ясував належним чином усі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Скаржник зауважує, що 13.06.2024 між ПАТ «СК «АРКС» та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування майна № 26976Гик4, предметом якого є майнові інтереси щодо квартири АДРЕСА_1 . Внаслідок страхової події, яка відбулася 27.11.2024, застраховане приміщення було залите каналізаційними стоками, що підтверджується актом про залиття від 29.11.2024, складеним комісією КП «Жилсервіс-5» ДМР. У вказаному акті чітко визначено причину аварії засмічення стояка каналізації, який належить до внутрішньобудинкових інженерних мереж. ПАТ «СК «АРКС» на підставі заяви страхувальника, акта огляду та кошторису відновлювального ремонту визнало подію страховим випадком і виплатило страхове відшкодування в розмірі 9 250,39 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1119404 від 26.02.2025.

Також скаржник посилається на те, що відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Згідно з ч. 3 ст. 1, ст. 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та п. 32 Правил № 630, відповідальним за належний технічний стан, обслуговування та ремонт внутрішньобудинкових мереж є КП «ЖИЛСЕРВІС-5» ДМР як балансоутримувач та виконавець послуг, який зобов`язаний відшкодовувати збитки, завдані майну споживачів внаслідок неналежного надання або ненадання послуг.

Крім того, скаржник наголошує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову та не застосував норми ч. 2 ст. 1166 ЦК України щодо презумпції вини заподіювача шкоди в деліктних зобов`язаннях, що узгоджується з усталеною правовою позицією Верховного Суду. Позивач повністю довів факт протиправної бездіяльності відповідача (неналежне утримання каналізаційного стояка), наявність шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між ними. Оскільки КП «ЖИЛСЕРВІС-5» ДМР не надало суду жодних належних і допустимих доказів на спростування своєї вини чи наявності вини третіх осіб, воно вважається винним, а тому заподіяна майнова шкода підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі.

Комунальне підприємство “Жилсервіс-5” Дніпровської міської ради не скористалось правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Віннікова С.В. (доповідач), судді Левшина Г.В., Андрейчук Л.В.

Ухвалою від 09.04.2026 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АРКС” на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2026 у справі № 904/7075/25 залишено без руху, надано апелянту 10 днів з дня отримання ухвали усунути вказані недоліки апеляційної скарги, а саме доплатити судовий збір у сумі 3 633,60 грн на відповідні реквізити суду апеляційної інстанції, докази чого надати суду.

На виконання вимог ухвали, 20.04.2026 у строк встановлений судом для усунення недоліків, через підсистему “Електронний суд” від скаржника надійшло клопотання від 17.04.2026 про усунення недоліків, відповідно до якого останнім надано докази сплати судового збору у розмірі 4 542,00 грн.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АРКС” на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2026 по справі № 904/7075/25. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Частинами 1, 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Встановлені судом обставини справи

Судом першої інстанції встановлено, що 13.06.2024 між ПАТ СК “АРКС” (страховик) та гр. ОСОБА_1 (страхувальник) укладений договір добровільного страхування майна, відповідальності та від нещасного випадку № 26976Гик4, предметом якого є майнові інтереси страхувальника , пов`язані із володінням та користуванням квартирою АДРЕСА_1 .

27.11.2024 сталася страхова подія - затоплення застрахованої квартири каналізаційними стоками. 27.11.2024. страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування. 29.11.2024 комісією КП “Жилсервіс-5” ДМР складено акт про залиття/аварію, що трапилась на системі центрального опалення, холодного водопостачання або водовідведення.

За результатами розгляду заяви страхувальника позивачем складено страховий акт №ARX4371887 від 25.02.2025, яким подію визнано страховим випадком, у зв`язку з чим здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 9 250,39 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1119404 від 26.02.2025.

Позивач вказує, що шкода майну страхувальника, була завдана неправомірними діями відповідача, які полягають у неналежному виконанні покладених на нього обов`язків щодо утримання мережі каналізації будинку АДРЕСА_2 , що і стало причиною виникнення спору.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, доказами наявності вини відповідача, на які посилається позивач, є акт від 17.01.25р., в якому зазначено, що 27.11.24р. по вул. Тітова у м. Дніпро трапилось протікання води від сусідів зверху. Акт складено та підписано лише 17.01.25р.- тобто через 51 день після настання події. Комісія, яка складала Акт, не встановила причини залиття/аварії, а лише зазначила про протікання води від сусідів зверху.

Необхідно зауважити, що при складанні Акту представники відповідача, як нібито ймовірного винуватця події, не повідомлялись та не запрошувались. Господарський суд звертає увагу, що вказаний акт не містить висновків і рекомендацій комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.

Акт від 17.01.2025 не містить жодної конкретизації події, внаслідок якої сталося залиття, як конкретних обставин щодо порушення саме відповідачем своїх зобов`язань, як і наявності дій відповідача або ж бездіяльності, внаслідок яких відбулось залиття приміщення, акт складено без участі представників відповідача та ним не підписаний, в акті відсутні дані про особу, яка є балансоутримувачем або власником будинку, в якому відбулося залиття, в акті не зазначено характер залиття та його причини, не вказано причину залиття із зазначенням дії або бездіяльності заподіювана шкоди, не вказано, які саме норми технічної експлуатації мереж водопостачання порушені або недотримані відповідачем.

Отже, суд вважає, що Акт від 17.01.2025 складено з порушенням “Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій”, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76, а тому він не може бути прийняті судом в якості доказу, оскільки останній не містять жодних даних в підтвердження факту залиття приміщення саме внаслідок дій чи бездіяльності відповідача.

Господарський суд зазначає, що вищезазначений акт може підтверджувати факт залиття приміщення, проте не є належним доказом в підтвердження наявності вини відповідача у залитті зазначеного приміщення. Зокрема, вищезазначений акт про залиття не містить жодної конкретизації події, внаслідок якої сталося залиття, як конкретних обставин щодо порушення саме відповідачем своїх зобов`язань, як і наявності дій відповідача або ж бездіяльності, внаслідок яких відбулось залиття квартири. При цьому господарський суд враховує правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду, зокрема, від 26.09.2018 у справі №569/14230/15-ц, від 21.02.2018 у справі №2-1974/11, від 22.05.2019 у справі №640/8205/17, від 18.12.2019 у справі №711/7670/16-ц, в яких неодноразово зазначалося, що акт, який не відповідає вимогам, викладеним у Правилах, не може бути належним і допустимим доказом заподіяння відповідачем майнової шкоди.

Будь-яких інших доказів на підтвердження вини відповідача, позивачем до матеріалів справи не надано.

Також, суд погодився з твердженням відповідача, що відповідно до п.12. Постанови КМУ №690 якщо надання послуг споживачу припинено для проведення робіт з усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням послуг, що виникли з вини споживача, виконавець поновлює надання послуг після усунення причин виявлених неполадок у найкоротший строк, але не більше ніж протягом 24 годин з моменту отримання відомостей про усунення причин. Даного тверднення що засмічення стало з вини співвласників будинку позивач будь – яким чином не спростовує.

Відтак, за відсутністю у справі належних та допустимих доказів неправомірності дій або бездіяльності відповідача, які призвели до затоплення приміщення за адресою: кв. № 24 у будинку № 8 по вул. Тітова у м. Дніпро, у суду були відсутні правові підстави для покладення на відповідача відповідальності за спричинені збитки.

За наслідками розгляду позову Господарським судом Дніпропетровської області прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Колегія суддів констатує, що причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода позивача з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції та вимога його cкасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Розглянувши апеляційну скаргу без повідомлення сторін, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Відповідно до статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з частиною першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій сторона (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно зі ст. 108 Закону України «Про страхування» страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Вказаними вище законодавчими приписами врегульовано правовідносини суброгації (від лат. «subrogare» - заміщення, обрання взамін), яка є одним із видів уступки права, що полягає в тому, що до нового кредитора, який реально виконав зобов`язання у вигляді сплати грошей, переходить право вимагати відповідного відшкодування від особи, відповідальної за завдану шкоду.

Так, до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Вказана правова позиція викладена в п. 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц .

Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Страховик виступає замість потерпілого.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №910/18279/19.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно статті 8 вказаного Закону, страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 5 Закону України "Про страхування" передбачено, що залежно від вольового характеру страхування може бути добровільним або обов`язковим. Суд зауважує, що саме залежно від виду укладеного договору страхування потерпілою стороною страховик і набуде можливості застосувати право вимоги в порядку суброгації чи регресу.

Поняття добровільного майнового страхування розкривають положення статті 6 Закону України "Про страхування" та статей 979, 982 Цивільного кодексу України. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страховиком і страхувальником. Основним призначенням добровільного страхування є майновий захист інтересів страхувальника, що покликаний зменшити шкідливі для власника (володільця) наслідки пошкодження чи знищення його майна.

Варто зазначити, що в процесі реалізації прав та обов`язків, які виникають з таких договорів, також має місце делікт (деліктна відповідальність), внаслідок настання якого і виникає страховий випадок, коли страхувальник зазнає майнової шкоди, а в подальшому можуть виникнути і відносини суброгації.

Статтями 512, 514 Цивільного кодексу України передбачено, що в установлених законом випадках кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою. Ці норми кореспондуються з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування".

Статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. В таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

Отже, за суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов`язанні (зміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов`язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

Так, правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем, в зв`язку із виплатою на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої сторони у деліктному зобов`язанні.

Пунктом 3 частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (стаття 22 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України визначає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З огляду на зазначені норми законодавства, для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність чотирьох умов: протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності збитків; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення зобов`язання боржником, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб; вини боржника. Відсутність будь-якої з зазначених умов виключає настання цивільно-правової відповідальності виконавця у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

У даному випадку, позивач має довести, серед іншого, протиправність поведінки відповідача та те, що саме протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною завдання збитків, які виникли у страхувальника, як безумовний наслідок такої протиправної поведінки.

Статтею 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: - забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такого послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; - купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; - поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; - інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.06.2024 між ПАТ «СК «АРКС» та ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування майна № 26976Гик4, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням та користуванням квартирою АДРЕСА_1 .

27.11.2024 відбулося залиття зазначеної квартири каналізаційними стоками, яке позивач визнав страховим випадком та на підставі Страхового акту № ARX4371887 від 25.02.2025 виплатив страхове відшкодування у сумі 9 250,39 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1119404 від 26.02.2025.

Разом із тим, сам факт виплати страхового відшкодування не є достатньою підставою для задоволення вимог страховика в порядку суброгації. Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 108 Закону України «Про страхування» до страховика переходить лише те право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяну шкоду. Отже, предметом доказування у даній справі є не лише факт виплати грошових коштів, а й наявність правових підстав для покладення деліктної відповідальності саме на КП «Жилсервіс-5» ДМР як управителя будинку.

З огляду на положення статті 1166 ЦК України для покладення обов`язку з відшкодування шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами протиправність поведінки відповідача та причинний зв`язок між діями або бездіяльністю КП «Жилсервіс-5» ДМР і залиттям квартири.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що причиною залиття було засмічення стояка каналізації, що підтверджується актом від 29.11.2024, складеним комісією КП «Жилсервіс-5» ДМР. Апелянт стверджує, що оскільки діє презумпція вини заподіювача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України), відповідач мав довести відсутність своєї вини, чого зроблено не було.

Колегія суддів відхиляє вказані доводи апеляційної скарги з огляду на таке.

Аналізуючи доводи апелянта щодо наявності в матеріалах справи акту про залиття, аварію від 29.11.2024, складеного комісією КП «Жилсервіс-5» ДМР, яким нібито встановлено вину відповідача через "засмічення стояка каналізації", колегія суддів зазначає наступне.

Вказаний документ дійсно підтверджує факт аварійної ситуації на внутрішньобудинковій мережі водовідведення (каналізаційному стояку). Проте, сам по собі факт засмічення стояка каналізації не є безумовним доказом протиправної бездіяльності чи вини управителя.

Каналізаційна система є об`єктом постійного користування всіма співвласниками багатоквартирного будинку. Засмічення стояка, як правило, є наслідком порушення мешканцями (учасниками правовідносин у сфері ЖКГ) правил користування системами водовідведення, зокрема через скидання у санітарно-технічні прилади сторонніх предметів, твердих побутових чи будівельних відходів. Матеріали справи не містять технічного висновку, який би вказував, що засмічення стояка виникло внаслідок його неналежного експлуатаційного стану, зношеності конструкцій або нездійснення відповідачем регламентних робіт з його очищення.

Ба більше, колегія суддів вбачає очевидну суперечність у доказовій базі самого позивача (ПАТ «СК «АРКС»). Посилаючись в апеляційній скарзі на акт від 29.11.2024 (засмічення каналізації), позивач одночасно зазначає, що страхове відшкодування ним було визначено та виплачено на підставі акту огляду від 17.01.2025 та кошторису від 24.01.2025. Натомість, в акті від 17.01.2025 причиною пошкоджень квартири АДРЕСА_3 вказано "протікання води від сусідів зверху", що повністю суперечить твердженням про залиття каналізаційними стоками через стояк.

За таких обставин, за наявності суперечливих доказів, наданих самим позивачем, та за відсутності чіткого технічного обґрунтування вини відповідача, акт від 29.11.2024 не може слугувати достатньою правовою підставою для задоволення позову в порядку суброгації».

Відповідно до матеріалів справи, позивач не надав жодних технічних доказів, експертних висновків чи відомостей, які б підтверджували, що засмічення стояка виникло саме через неналежне виконання КП «Жилсервіс-5» ДМР своїх обов`язків щодо утримання будинку, чи через конструктивні дефекти мережі, які управитель мав усунути. Позивач будь-яким чином не спростував доводів відповідача про те, що забиття мережі могло відбутися внаслідок дій споживачів.

Крім того, єдиним документом, яким позивач остаточно обґрунтував розмір та характер пошкоджень для виплати відшкодування, є акт огляду застрахованого об`єкту від 17.01.2025. Колегія суддів зазначає, що цей акт не відповідає вимогам пункту 2.3.6 «Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76.

Зокрема, вказаний акт від 17.01.2025 складено через 51 день після настання події (27.11.2024). Представники відповідача КП «Жилсервіс-5» ДМР при складанні цього акту не були присутні, не повідомлялися та не запрошувалися. Акт не містить висновків і рекомендацій комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття, не містить конкретизації дій чи бездіяльності відповідача, а лише фіксує «протікання води від сусідів зверху».

Зазначений акт від 17.01.2025 може підтверджувати лише факт наявності слідів пошкоджень у приміщенні на січень 2025 року, проте в силу статей 76, 77 ГПК України він є неналежним та недопустимим доказом наявності вини відповідача у залитті, що відбулося у листопаді 2024 року. Вказаний висновок повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.09.2018 у справі № 569/14230/15-ц, від 21.02.2018 у справі № 2-1974/11 та від 18.12.2019 у справі № 711/7670/16-ц. Будь-яких інших доказів на підтвердження вини відповідача позивачем до матеріалів справи не надано.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно оцінив надані докази, колегія суддів зазначає, що відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України саме на позивача покладається обов`язок доведення обставин, на які він посилається. Натомість матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували факт порушення відповідачам своїх обов`язків щодо утримання мереж каналізації.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд правильно визначив характер спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною четвертою статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, повязаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрутування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався принципу пропорційності та справедливості. Підстав для переоцінки встановлених обставин немає. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Згідно зі статтями 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання ст. 79 ГПК України.

Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються належними доказами і ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема статей 993, 1166 Цивільного кодексу України та положень Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, а також порушення статей 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Судові витрати

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника у скарзі у розмірі 3 633,60 грн і відшкодуванню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АРКС” залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2026 по справі № 904/7075/25 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя С.В. Вінніков

Суддя Л.В. Андрейчук

Суддя Г.В. Левшина